§ 3. Ростовсько-Суздальське князівство

Питання про особливості в процесі феодалізації в Північно-Східній (Ростовсько-Суздальській) Русі ніхто не ставив. Але зате в літературі багато поглядів про особливості суспільного й політичного ладу в цій частині Русі висловили історики, що не порушували питання про феода­лізм.

Другу думку висловив і розвинув Сергеевич, що, як ми відзначали, за­перечував місцеві особливості в політичному устрої земель, на які по­чала розпадатись Київська держава. За Сергеевичем, нові риси у відно­синах князя до населення з’явились тільки після татарського нашестя.

Порівнюючи недавно питання про особливості суспільно-політичного устрою Ростовсько-Суздальської землі розглянув у розрізі взаємовідно­син князя і міста А. Насонов. Він прийшов до висновку, що „та літера­турна ерудиція*, за якою в Ростовсько-Суздальському краї XII ст. в на­слідок будівничої діяльності князів створюється „особливий світ*, де князь попадає в становище хазяїна і власника, не виправдується свід­ченнями джерел, що на півночі в XII і на початку XIII ст. починають виявлятись побутові риси старої вічової Київської Русі, в основі своїй спільні з укладом життя всіх волостей того часу.

Таким чином новий дослідник в основному підтвердив і наново аргу­ментував погляди Сергеевича.

Не трудно бачити, що дискусія в історичній літературі про особли­вості суспільного ладу Ростовсько-Суздальської землі дає небагато мате­ріалу для розв’язання питання про особливості в процесі феодалізації в цій землі. Його доводиться розв’язувати, можна сказати, наново.

Ставлячи це питання, нам здається, треба виходити з таких моментів. Насамперед доводиться визнати, що Північно-Східна Русь складалась з трьох основних частин: 1) порівнюючи невеликої території, здавна ко­лонізованої новгородськими вихідцями, центром якої були Суздаль і по­тім Ростов; 2) найбільшої частини, зайнятої поселеннями голяді, мері і весі та іншими племенами і колонізованої в XII ст.; 3) території, яку займали вятичі, слов’янське плем’я, що трохи відстало в своєму суспільно- економічному розвитку порівнюючи з іншими слов’янськими племе­нами. Бувши неоднорідною етнічно, Північно-Східна Русь була і соціально неоднорідною. Якщо можна вважати, що та частина її, яка тяжіла до Ростова й Суздаля, стояла більш-менш на рівні розвитку Наддніпрян­ських князівств (далі називатимемо її Ростовсько-Суздальським краєм), то інші частини — і населені голяддю, вессю, мер’ю, муромою і меще­рою, і населені вятичами — навряд чи вийшли на початок XII ст. з ста­дії родоплемінних відносин. Таким чином значна частина Північно-Схід­ної Русі на момент розпаду Київської держави ще не зазнала процесу феодалізації і, так би мовити, ще не вийшла з дофеодального періоду; можна говорити тільки про складені феодальні групи в Ростовсько- Суздальському краї. Досить указати, що саме в цьому районі вибухли два повстання —в 1024 і в 1Q71 р.

Другою характерною рисою є те, що коли почалась інтенсивна коло­нізація Північно-Східної Русі, то, безперечно, найбільшу роль у цій ко­лонізації, в справі захоплення земель у литовського і фінського насе­лення, в справі охорони колоністів і корінного населення, нарешті, в справі будівництва міст грав князь. Насонов, що всяко намагався запе­речити роль князя в справі колонізації Північно-Східної Русі, не міг навести ніяких серйозних доводів, крім посилання на те, що літературна традиція про північно-східного князя як про князя-будівника виходить від московських книжників XV—XVI ст. Досить проаналізувати відомості найдавніших наших ізводів про діяльність перших ростовсько-суздаль­ських князів Юрія і Андрія, щоб усякі сумніви щодо цього відпали.

Третій момент, який треба ураховувати, розв’язуючи питання про місцеві особливості в процесі феодалізації Північно-Східної Русі, це — відсутність тут великих торговельних центрів., близьких своїм значен­ням до Новгорода чи до Києва. Не трудно встановити, що торговельне значення старих центрів — Суздаля й Ростова почало падати задовго до того, як почало падати їх політичне значення. При зміні торговельних шляхів вони почали перетворюватись економічно в глухі закутки. З дру­гого боку, і Владимир, навіть в епоху свого розквіту, не був першо­рядним торговельним центром, чим і пояснюється його швидкий занепад після татарського погрому. Урахувавши всі ці моменти, ми виявимо такі особливості в процесі виникнення феодальних сеньйорій і перетворення вільних продуцентів у феодально-залежне і кріпосне населення.

Насамперед князі-колонізатори змогли швидко розгромити утворену в Ростовсько-Суздальському краї місцеву феодальну знать і, щоб не дати їй змоги поновити свій політичний вплив, перенесли столицю в м. Вла­димир, яке виросло головним чином у наслідок припливу колоністів. Природно, що князі мали змогу організувати досить значний домен, рів­ного якому, мабуть, не було в інших землях. Частину цього домена вони почали роздавати своїм дружинникам і церкві, і таким чином стали роз­ширювати свою економічну і соціальну базу.

Основна частина феодальних володінь повинна належати дружинним елементам. Тільки в Ростовсько-Суздальському краї були ще гнізда недо- битої старої феодальної влади. Щодо особливостей у процесі виникнення феодально-залежного сільського населення, то, нам здається, тут мусить мати особливе значення насильницьке закріпачення місцевої литовської, фінської і слов’янської людності.

Привертає увагу факт, що в Північно-Східній Русі швидко виходить з ужитку термін „смерд", який раніш, в XI і на початку XII ст., широко вживався для позначення сільського населення Ростовсько-Суздальського' краю (так звані „суздальські смерди"). Це зникнення терміна дуже пока­зове.

Треба, крім того, відзначити і особливі умови виникнення міст. Тут міста насамперед — колонізаційні центри (крім Ростова і Суздаля); їх будували князі. Природно, що міське населення так чи інакше перебувало під впливом княжої організуючої сили.

Всі ці особливості в процесі виникнення феодальних сеньйорій повинні визначити і особливості в утворенні класу феодально-залежного сільського населення. Клас феодалів, оскільки були розбиті старі ростовсько-суздаль­ські групи, почав складатись головним чином з дружинних елементів — учасників колонізаційної діяльності князів. Зайняті цією діяльністю, дру­жинні елементи почали, мабуть, порівнюючи пізно осідати на землю. Характерно, що літопис, розповідаючи про події в Північно-Східній Pyci_r постійно вживає вижиту вже в інших місцевостях дружинну терміно­логію.

Оскільки ще сильні були дружинні відносини, то васалітет не вийшов ще з примітивних форм. Завдяки величезному князівському господарству велику роль повинен був грати міністеріалітет.

Оскільки процесу феодалізації на Північно-Східній Русі не можна порівняти щодо інтенсивності, широти й глибини з цим процесом в інших землях, то клас феодально-залежного селянства ще не був консолідований. Цим пояснюється відсутність терміна, застосовуваного для позначення феодально-залежного селянства. Термін„смерд", як ми вже вказували, зник, а новий не був вироблений. Селянство називається то „сиротами", то „хрестьянами" тощо.

Щодо особливостей у політичному устрої Північно-Східної Русі, то тут цілком безперечна виняткова широта влади північно-східніх князів, що мали, як ми вже вказували, надзвичайно широку економічну й соціальну базу. Досить урахувати діяльність трьох перших ростовсько-владимир­ських князів — Юрія Долгорукого, Андрія Боголюбського, Всеволода III₅ щоб усякі сумніви щодо цього відпали.

Нам здається, що в світлі цих загальних моментів, які визначили особ­ливості політичного ладу в Північно-Східній Русі, питання про взаємо­відносини князя і’міста треба розв’язати в дусі встановлених ще з часів Соловйова літературних традицій.

Оскільки місто Владимир (так само як і Ростов) не грало особливої ролі в господарстві Північно-Східної Русі як торговельно-промисловий центр і оскільки князь мав дуже широку базу і серед міського населення, природно чекати, що віче як орган влади, де могли брати участь і горо­дяни, і купці, і ремісники, не грало особливої і при тому самостійної ролі, і поступово відмерло ще до татарського завоювання. Характерно, що у Владимирі його часто використовували як орган політичного впливу ті групи, що були під вливом княжої організуючої сили і брали участь у розгромі старої феодальної знаті Ростова і Суздаля.

Щодо місцевої адміністрації, то її призначав князь і вона була під його безпосереднім контролем. Дуже характерно, що на північному сході ви­никає особлива назва для місцевих адміністраторів, які сиділи в містах,— „намісник". Цей термін добре відзначає безпосереднє підлягання місцевій адміністративній князівській владі.