<<
>>

Роман у Галичині

Але вернімся до подій кінця 1190. рр. на Україні. Все­волод Юрієвич, побачивши, що віднови згоди волинських Ізяславичів і смоленських Ростиславичів, це відродження грізної політичної системи Ізяслава, затіяв хитру інтригу, щоб їх порізнити.

Опираючись на своє походження від Мо­номаха, Всеволод зажадав від Рюрика своєї частини в „Русь­кій землі”, і то саме тих гоїрюдів, що дісталися Романові во- лодимирському. З різних причин Рюрик вдоволив те про­хання Всеволода, не зриваючи через те з Романом, якому в відшкодування дав Подокне на волинсько-київському по- граниччі. Але вже сам Всеволод тоді передав Торчеськ і Поросся... Ростиславові Рюриковичеві. Не був би Роман Мстиславич людиною 12. століття якби не обурився за те смертельно на тестя. Дійсно, виглядало, що Рюрик Всево- лодовими руками відібрав Торчеськ від Романа і надав йо­го сам собі, через свого сина Ростислава.

Відтоді тесть і зять — вороги. Десь 1196. р. Роман роз­вівся з своєю жінкою, Рюриківною. 1199. р. помер Воло­димир Ярославин у Галичі і Роман захопив собі остаточно Галичину. На Волині ряди Ізяславичів у міжчасі сильно прорідли, і Роман з своїм володимирським уділом був' без­перечно найсильнішим князем Волині. Не дивниця, що то­ді Рюрик звертається проти дуже вже сильного Романа до чернігівських Олеговичів за союзом. Ігор Святославич нов- городсіверський був одружений з сестрою Володимира галицького (дочкою Ярослава Осьмомисла), і його сини вважали себе за правних спадкоємців Галичини. В самій Галичині Ігоревичі мали впливову партію серед місцевого боярства, під проводом роду Кормильчичів. Романові бу­ло ясним, що Ігоревичі й Рюрик ззовні, а прихильні їм обом бояри внутрі — є його першою проблемою. Кормильчичів він прогнав з своєї держави, а на Рюрика пішов війною, десь у 1201. р. Війна закінчилася Романовим тріюмфом, — до 1205. р. Роман нещасливих воєн взагалі не вів. У Києві Роман посадив Інгвара Ярославича, свого стриєчного бра­та, сина Ярослава Ізяславича, що1 сидів у Києві в 1170. рр. Тепер уже три основні українські землі об’єдналися в ру­ках одного володаря. Що по опануванні Галичини Роман за­праг Києва, було зовсім природним. Поперше, він тим спо­собом вибив базу з-під ніг свого противника Рюрика та пе­ресунув східню границю своїх володінь за Дніпро, а подруге» захопивши Київ, Роман виплив на широкі води східньоев- ропейської політики, вже хоч би з огляду на факт, що Київ був місцем осідку руського митрополита.

В ті роки Роман вів гарячкову дипломатичну діяльність. Його зносини з краківським князем Лешком були давні і приязні, і король угорський Андрій не бачив зразу мож­ливосте противитися Романові, хоч і один, і другий скоро знайшли таку можливість по смерті Романа. Вже 1200. р. Роман, згідно з традиційним напрямом галицької політики, заключив союз з Візантією. Можливо, що в зв’язку з тим союзом стоїть доволі загадочне друге подружжя Романа, що мусіло статися десь у тому саме часі.

<< | >>
Источник: ПАВЛО ГРИЦАК. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА. Видано Науковим Товариством ім. Шевченка в ЗДА і Видавництвом „Обнова” 1958. 1958

Еще по теме Роман у Галичині: