Галицько-Волинська держава в українському історичному процесі
1919. р. проф. Томашівський, у своїй Історії України, що обіймала старшині й середні віки, висловив думку, що сама Київська Русь була не українським, а загально-східньосло- в’янським державним твором, і що першим дійсно українським державним твором слід уважати Галицько-Волинську державу.
Погляд дуже цікавий, бо ж Галицько-Волинська держава витворилася виключно українським зусиллям й обіймала українську територію в майже модерних межах. Але він неточно схоплює суть історичного державнотвор- чого зусилля українського народу, а сьогодні можна сказати, що він перестарілий.Сьогодні, після появи праць російських протоісториків: Рибакова, Третякова й ін., ми можемо тільки краще оцінити погляди Грушевського, сформовані на переломі 19. та 20. віків, згідно з якими вислідом першого державнотвор- чого підйому українських слов’ян була держава антів 4- 7. ст. Історик Аскольда й його доби, Тавбе, прямо написав про державу Аскольда в рр. 860-882, що це була українська держава. Російський історик Насонов у своїй оригінальній праці про Руську землю і формування території Руської держави, при помочі зовсім нових метод, довів, що первісна Руська земля — це земля полян і частинно сіверян, що стала ядром і до кінця бодай 11. століття, єдиним центром східньоевропейської імперії, що ввійшла в історію, як Русь. Його думки розвинули й доповнили Рибаков та Пашкевіч. Тому український народ у цій „Руській” імперії, через своїх предків полян сіверян і ін., не був чинником тільки рівнорядним протобілоруському та суздальсько-московському (проторосійському), а рішуче надрядним, правдивим носієм історичного процесу Київської Руси. Зате в 12. ст. культурно-політичний клімат хочби Ростово-Суздаль- щини яскраво виступає як антитеза київського. Інші тут основні культурні складники. Етнічний підклад, економічне зорієнтування, світогляд та ідеологія тут не ті, що в Києві.
На це треба звернути особливу увагу (подекуди зробив це недавно Л. О-ч, Дворнік і ін.), бо всі ті чинники робили „суздальців” з таких південних своїм походженням княжичів, як Мономахович Юрій. Ворожнеча Суздаля, відтак Володимира Заліського, з Києвом, така слідна.вже в 2-ій половині 12. ст., — це ворожнеча двох зовсім виразно сформованих політичних систем — суздальсько-володимирської та київської. В боротьбі Ізяслава з Юрієм по стороні першого в 1150-тих рр. стоять Київ, Волинь, Полісся, Смоленськ, часами — Переяслав. Хоч покищо не бачимо тут Галичини, ні Чернігівщини, ця Ізяславова ліга саме й є вищою формою політичної організації українського народу в ті часи. Коли назва „Русь” набирала чимраз більше просто географічного значення, Ізяславова ліга ставала понадудільною політичною системою, якої дещо скромнішим продовженням була згадана тількищо співпраця смоленських та волинських Мономаховичів за Рюрика Ростиславича, а потім перехід керми українського державного життя в руки самих волинських Мономаховичів, що, в оперті на матеріальні й духові засоби Галичини, призбирані галицькими Ростиславичами, створили Галицько-Волинську державу, відтак Руське королівство. Така є логіка заплутаних нераз історичних подій на Україні в 9-12. століттях. Вона вказує, що від антів до галицько-волинської державности йде слідна, хоч не все одностайна лінія розвою. Все це виразно говорить за те, що не слід вважати Галицько-Волинського князівства за першу українську державність, бо українська державність, в різних формах, які зрештою далеко не все виростали одна з другої, існувала від половини першого тисячоліття по Xp.