РИЦАРСЬКИЙ МЕЧ XV СТ. З ПОЛТАВСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ
Олександр Тітков (Полтава)
В публикации приводятся результаты изучения одного из предметов коллекции европейского холодного оружия эпохи средневековья в собрании Полтавского областного краеведческого музея.
У зброярській колекції Полтавського краєзнавчого музею автором нещодавно виявлений зовсім невідомий пізньосередньовічний європейський меч, що досі не привертав уваги дослідників. Він представляє собою класичну півтораручну конструкцію (рис. 1). Наведемо його опис.
Клинок прямий, сталевий, двосічний, ромбоподібний у перетині (через корозованість металу на сьогодні його перетин, особливо неподалік хрестовини, більше нагадує еліпс - в першій чверті клинка вгадується залишки долу), плавно звужений до вістря. Лезо без характерних ознак. Обкладка руків'я відсутня. Прямий хвостовик закінчується сталевим гранованим масивним шестикутним навершям. Гарда проста, класична, відкритого типу, нагадує човник. Хрестовина утворена двома рівновеликими (по 90 мм) «вусами», злегка вигнутими у напрямку до вістря, без візерунку, тавр тощо. Метал леза, хвостовика, хрестовини та навершя корозований, потьмянілий, із численними «раковинами». Краї леза вищерблені. Хрестовина розхитана і не закріплена. Загальна довжина - 945 мм, довжина леза - 755 мм, загальна довжина хвостовика (від плечиків до верхівки навершя) - 190 мм. Ширина леза біля руків'я - 35 мм, у середній частині - 30 мм, в останній чверті - 18 мм. Меч зберігається з інв. № Зб. 541.
Взагалі, подібну конструкцію меча можна вважати універсальною. В ній гармонійно поєднуються ріжучі краї полоси та жорстке центральне ребро. Посилене вістря переконливо свідчить, що конструкція однаково гарно пристосована як для рубки, так і для фехтування. Ця конструктивна особливість нагадує аналогічне рішення у клинкової зброї доби бронзи [9, p.313], чіткі аналогії простежуються з артефактами гальштатського типу - довгими двосічними мечами, які могли наносити, як рублячі, так і колючі удари (рис.
2) [3, с. 114]. Мимоволі пригадується приказка про те, що «все нове, це добре призабуте старе».Поява подібної зброї красномовно свідчить про ретроспективний перегляд функціональності засобів наступального озброєння у зв'язку з істотними змінами у захисному. Після втрати кольчугами панівних позицій та початком домінування конструкцій на основі платівок (гомогенного чи гомогенно-гетерогенного типів) [7, c. 72] попередні зразки клинкової зброї втратили свою актуальність. Полоса меча з пласким (у перетині) лезом, із невеликою, відповідно, вагою, оптимально пристосованого для рубки, виявилася безпорадною перед новим типом обладунків (особливо перед гомогенними конструкціями). Лезо часто безсило ковзало по контактній поверхні або відскакувало, якщо вдавалося нанести важкий рублячий удар - тичковий колючий неминуче спричинив би до псування клинка (недостатня жорсткість). Таким чином, з'явилися всі передумови для наступного етапу ґенези клинкової зброї.
Загальна тенденція мала приблизно наступний вигляд. Десь приблизно з кінця ХІІІ ст. до обігу входять мечі з клинками, адаптованими для проникаючих колючих ударів. Вістря подібних мечів стають гостроконечними, чітко прослідковується центральне жорстке ребро (у перетині спостерігається чотирикутник, дуже близький до ромбу). Подібні мечі стають досить поширеним варіантом клинкової зброї, відповідно до обладункових конструкцій на
платівчастій основі, що якраз набули популярності в Європі з другої чверті XIV ст. (друга хвиля), на який припав т.зв. «перехідний період». Класичні кольчужні обладунки починають посилюватися додатковими елементами у вигляді платівок (сабатони, брейцери, бесагью). З часом їх кількість стає дедалі все більшою, а комбінований обладунок ще більш міцним. В цей час поширення набувають кілька основних різновидів пластинкового обладунку: набірні та латні куртки (в т.ч. бригантини та дублети), армовані сюркоти (класичний сюркот посилений вертикальними металевими платівками) та примітивні панцири (досить часто фрагментарні) [2, с.
38-61]. Слід зазначити, що в східноєвропейському регіоні в цей час були поширені ламелярні конструкції обладунків [2, с. 60]. Фактично це спонукало появу клинків «перехідного» типу, де гармонійно поєднувалися риси «старих» (широкий плаский клинок з долом) та «нових» (ребро жорсткості на полосі клинка та заточене вістря оптимально присто-соване для уколу) мечів.
Рис. 1. Західноєвропейський меч XV ст.
Рис. 2. Гальштатські мечі із зібрання Івано- Франківського обласного краєзнавчого музею (1-3), перетин мечів типу XV та XVIII (4).
В останній чверті ХІV ст. пластинковий обладунок підміняє кольчужний, що додатково стимулює появу мечів з покращеними проникаючими властивостями. На певний час подібні варіанти клинкової зброї набули неабиякої популярності. Однак, слід зазначити, що дещо пізніше, на нетривалий час, відбулося повернення мечів «класичного типу». Причину подібного dcja vu, на думку Еварта Окшота (Ewart Oakeshott), слід вбачати в тому, що повні комплекти досконаліших за кольчугу обладунків могли собі дозволити далеко не всі лицарі, не говорячи вже про рядовий армійський склад [9, р. 304]. Тому такі «компоненти» наборів використовувалися окремо, пропорційно статку господаря. В другій половині XIV ст., правда на досить короткий термін, практикували навіть використання багатошарових комплектів захисного спорядження - шкіряної підкольчужниці, гамбізону (стьобаної прокладки), хаубе- рку, дублету або бригантини і сюркоту - все це робило рицаря неповоротким та незграбним [4, с. 38]. В подібному випадку повернення до перевірених часом форм виглядає досить при- 505
родним. Але співіснування різних типів захисного озброєння, нехай навіть і на відносно нетривалий проміжок часу, в кінцевому результаті викликало появу універсального меча, який втілював в собі оптимізовані риси як колючої, так і рублячої зброї.
Фактично з другої чверті ХѴ ст. знову (їх перше пришестя ми можемо спостерігати у першій половині - середині ХІѴ ст.) набувають поширення мечі з подвійною функціональністю - гарними ріжучими краями (досить широкою полосою клинка з долом і відповідно сплощеним перетином, що гарантувало наявність високоякісної кромки леза) та дуже гострим вістрям (ромбоподібний перетин, що утворювався наявним ребром жорсткості)Практичне втілення цих принципів можна спостерігати на прикладі публікованого меча з фондів Полтавського краєзнавчого музею. За класифікацією Е. Окшота, цей меч імовірно відноситься до європейського типу ХѴІІІа і може датуватися кінцем XIV - першою половиною XV ст. [10, р. 67-69]. Хоча за непрямими ознаками (тип навершя (Н2), перетин тощо) він може відноситися й до типу ХѴа, хронологічний проміжок поширення якого майже той самий, хоча відомі окремі екземпляри, які датуються кінцем ХІІІ ст. (однак конструктивна особливість розміщення долу також не дає підстав для беззаперечного віднесення даного меча до типу XVa); сам розробник класифікації відзначав що типи XVIII та XV зазвичай дуже складно розрізнити за прямими ознаками [10, р. 59-60, 67-68] - вдаються взнаки узагальнюючі причини виникнення цих різновидів. Найближчими аналогіями, з відомих автору, на території України є меч з Белза, який датується кінцем XIV ст. (рис. 3) [6, c. 54].
Рис. 3. Меч з Белза.
Щодо походження меча, є робоча (поки що документально непідтверджена остаточно) версія про виявлення його серед випадкових знахідок у нагірній частині стародавнього Києва та придбання в якості експоната для Лубенського музею К.М. Скаржинської у кінці 1880-х рр. Зокрема, А.Г. Кир'яков, художник-аматор, банківський службовець, син відомого гінцівського поміщика-колекціонера Г.С. Кир'якова [5, c.
285], перебуваючи в Києві, у листі до свого вчителя, Ф.І. Камінського, серед іншого згадує про свою обіцянку К.М. Скаржинській, лубенській поміщиці, відомій меценатці, засновниці першого приватного музею на Україні [5, с. 286], дістати рицарській меч (рис. 4) [1, а. 1-2 зв.]. На думку О.Б. Супруненка, мова йдеться про один із мечів XIV-XV ст, що зараз зберігаються у колекції Полтавського краєзнавчого музею [8, с. 122]. Зважаючи на те, що із нині зберігшихся мечів лише експонат за інв. № 541, відповідає цьому визначенню, можна припустити, що у листі згадується саме цей меч.
Рис. 4. Лист А.Г. Кир'якова до Ф.І. Камінського, в якому згадується рицарський меч.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. ДАПО. - Ф. 222. - Оп. 1. - Спр. 183. - 2 а.
2. Блэр К. Рыцарские доспехи Европы - Москва: Центрполиграф, 2006. - 256 с.
3. Малєєв Ю.М., Томенчук Б.П. Гальштатські мечі з Івано-Франківського музею // Археологія. - 1990. - № 3. - С. 114-117.
4. Окшот Э. Рыцарь и его доспехи. - Москва: Центрполиграф, 2007. - 190 с.
5. Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України. Лубенський музей К.М. Скаржинської. - Київ-Полтава: Археологія, 2000. - 392 с.
6. Терський Святослав. Археологія доби Галицько-Волинської держави: здобутки Волинської археологічної експедиції Львівського історичного музею за 15 років діяльності (19862000). Каталог виставки. - Львів, 2002. - C. 108.
7. Тітков О.В. До питання про типолого-класифікаційні засади вивчення предметів озброєння // АЛЛУ. - № 2 (6). - Полтава, 1999. - С. 71-73.
8. Федір Камінський (1845-1891). Наукова та епістолярна спадщина / Укл. Пустовіт Т.П., Супруненко О.Б. - Полтава, 1992. - 180 с.
9. Oakeshott Ewart. The Archaelogy of Weapons. Arms and Armour from Prehistory to the Age of Chivalry - Dover Publications, 1996. - 360 p.
10. Oakeshott Ewart. The Sword in the Age of Chivalry. - The Boydell Press, 1998. - 160 p.
The publication deals with observation results of an item from the Medieval European cold steel collection from the storage of the Poltava Regional Museum.