ОСНОВНІ ТИПИ ОЗДОБЛЕННЯ КИЇВСЬКОЇ КЕРАМІКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІІІ - ПОЧАТКУ ХѴІ СТ.

Олена Оногда (Київ)

У статті розглядаються основні типи оздоблення київської кераміки другої половини ХІІІ - початку ХѴІ ст.

Проблема типології кераміки післямонгольського часу загалом, як і типів її оздоблення, зокрема, до сьогодні залишається малодослідженою.

Але, окрім вищезазначених властивостей, останнім часом поза увагою дослідників за­лишається декорування посудин (технологія оздоблення та типи орнаментації) в якості хро­нологічної ознаки для виробів другої половини ХІІІ - початку ХѴІ ст. Визначальними озна­ками для диференціації цих особливостей є характер орнаментації, місце її розташування на виробі та техніка виконання. Оздоблення кераміки - все те, що слугує для прикрашення ке­рамічних виробів, та спричинене як естетичними вимогами людини, так і специфікою проце­су виготовлення виробів.

З точки зору технології орнаментація є технологічною операцією того ж порядку, що й приготування глини, ліпка чи виготовлення на гончарному колі, обробка поверхні. Елементи орнаменту, що виконують естетичну функцію, часто є важливим технологічним прийомом в оздобленні кераміки. Така двоїстість функціонального призначення найчастіше простежу­ється в орнаментальних композиціях, розташованих в верхній зоні посудин (вінце, плече, шийка) [4, с.

З огляду на загальні тенденції розвитку керамічного виробництва у післямонгольський час (такі, як видозміна морфологічних особливостей, почасти їх архаїзація, виготовлення го­рщиків не для товарного виробництва), можна припустити, що й у цей доволі пізній період типи оздоблення несли значною мірою технологічне навантаження. Орнамент, укріплюючи верхню частину посудини, частково усуває проблему подолання процесу механічного посла­блення глини у верхній зоні посудини, розтріскування виробу під час сушіння і навіть руй­нування його у процесі випалу [Там само]. Покриття заглибленим орнаментом спресовує глину, запобігаючи виникненню тріщин. Рельєфна орнаментована поверхня допомагає при­ховати недоліки, набуті у ході формовки. Це, зокрема, укріплює черепок, вирівнює товщину стінок, зменшує величину механічної усадки, приховує різні дефекти поверхні, що залиша­ються після її обробки.

Крім технологічної користі оздоблення традиційним є уявлення про орнаментацію ке­раміки як елементу духовної і матеріальної культури, певного показника світогляду. Це є, напевно, справедливим і для ХІІІ-ХѴІ ст., коли в наймасовішому елементі духовної і матері­альної культури українського народу відбилися різноманітні тенденції в еволюції і культур­них запозиченнях. Домінантними мотивами для цього періоду загалом є геометричні орна­менти - лінійні, хвилясті, а також орнаменти, що включають у себе різноманітні заглиблення на зразок ком, нігтьових вдавлень, та їх поєднання. Спільною рисою для всього періоду є схематичність та лаконічність у оздобленні цієї категорії масової матеріальної культури, на відміну від елітарних сфер, для прикрашення яких більш характерні тератологічні й фігура- тивні мотиви [20, с. 28]. Деякі типи оздоблення кераміки є наслідком еволюції давньорусь­ких традицій, деякі ж виникають як цілком нове явище для даного регіону та можуть свідчи­ти про культурні впливи, хоча дана теза потребує окремого більш детального розгляду, що виходить за рамки даної публікації.

Для другої половини ХІІІ - початку ХѴІ ст. у розвитку кераміки (а саме горщиків, як наймасовішої та найбільш показової категорії) простежується її поділ на дві основні групи, виокремлені М.П. Кучерою: традиційна та своєрідна [13]. Найбільш принциповими відмін­ностями цих типів є морфологічні особливості. Традиційна група продовжує загальні тенде­нції еволюції розвитку кераміки від давньоруських форм, із поступовою видозміною профі­лю вінець - оформлення їх у вигляді валика, що з часом стає більш масивним, та укорочен­ням шийки; крім того, поступово з’являються інші види валика, зокрема - вінця із ромбопо­дібним, підпрямокутним профілюванням, вінця із защипами тощо. Своєрідна група вирізня­ється складом тіста (погано відмулене, із значною кількістю різноманітних домішок) та мор­фологічними особливостями - горщики переважно мають прямі, дещо відігнуті назовні він­ця. Профілювання таких посудин подібне до більш архаїчних давньоруських типів Х-ХІ ст.

За матеріалами розкопок у м. Києві попередньо можна виокремити п’ять найбільш ха­рактерних типів оздоблення для обох типів кераміки післямонгольського часу (табл. 1). Для кераміки традиційної групи це чотири варіанти типів оздоблення та один загальний тип для кераміки своєрідної групи.

1) Найбільш типовим для виробів традиційної групи є оздоблення у вигляді заглибле­ного лінійного орнаменту у поєднанні із валикоподібним профілюванням вінець. Головною тенденцією (за О.Р. Тищенком [23, с. 41-42]) в оздобленні керамічних виробів післямонголь- ського часу є послаблення врізаного орнаментального декорування. Справді, заглиблене де­корування властиве для всього розглядуваного нами періоду, і лише на початку ХѴІ ст. воно поступово змінюється на так зване «ритування» - зовсім неглибоке рифлення по плечу посу­дин. Поєднання горизонтальних заглиблених ліній побутує протягом усього розглядуваного періоду (табл. 1, тип 1).

Таблиця 1 Зразки основних типів орнаментації київської кераміки

другої половини XIII - початку XVI ст.

Цей тип оздоблення є надзвичайно поширеним. Посудини, орнаментовані заглиблени­ми лініями по плечу зустрічаються практично у всіх київських комплексах розглядуваного періоду, тому хронологічна їх диференціація в межах другої половини ХІІІ - початку ХѴІ ст. на сьогодні неможлива.

2) Інший різновид рельєфного оздоблення представлений виробами, орнаментованими різноманітними заглибленнями у вигляді нігтьових вдавлень, вдавлень у вигляді ком, поде­куди поєднаних із горизонтальними лініями та розташованих на плечі посудин (табл. 1, тип 2). Можна припустити, що такі риси орнаментації властиві для проміжку другої полови­ни ХІІІ - першої половини ХѴ ст. (з огляду на наявність їх у комплексах, датованих перева­жно другою половиною ХІІІ - ХІѴ ст., рідше - у комплексах ХІѴ-ХѴ ст.).

Горщики із оздобленням типу 2 відомі за результатами розкопок по вул. Великій Жи­томирській, 2 (з двох будівель другої половини ХІІІ ст. та однієї - ХІѴ-ХѴ ст.) [3]; на тери­торії Михайлівського Золотоверхого монастиря (яма ХІѴ-ХѴ ст.) [8]; по пров. Рильському, 2 (у залишках котлованів двох об'єктів, датованих другою половиною ХІІІ - початком ХІѴ ст.) [9]; по вул. Воздвиженській, 25 (у частині житла та культурному шарі кінця ХІІІ - ХѴ ст.) [17, с. 11-16]; на території колишнього митрополичого саду Києво-Печерської Лаври (декіль­ка жител та господарських будівель другої половини ХІІІ - ХІѴ ст.) [6] та під час розкопок неподалік від корпусу № 4 (яма другої половини ХѴ ст., серед матеріалу якої вирізнялась група кераміки, час побутування якої, на думку автора розкопок, обмежується другою поло­виною ХІІІ ст.) [1]; під час розкопок під керівництвом Г.Ю. Івакіна на території колишнього Вознесенського монастиря (в об'єкті, попередньо датованому ХѴ - початком ХѴІ ст.). Ана­логії даного типу оздоблення відомі, зокрема, за матеріалами Райковецького городища (сере­дина ХІІІ ст.) [24], з будівлі (житло ремісника другої половини ХІІІ ст.) у Чернігові [10], за типологією кераміки Л.І.

3) Цікавий різновид оздоблення у вигляді заглибленого декорування представлений ти­пом 3, що вирізняється розташуванням орнаменту на шийці горщиків (яке інколи поєднуєть­ся із традиційним оздобленням по плечу виробів). Такі посудини відомі за результатами роз­копок комплексів другої половини ХІІІ - ХІѴ ст., рідше - початку ХѴ ст. Переважно це не­дбало прокреслені хвилясті чи горизонтальні лінії, врізні або скорописні, що починаються одразу під вінцем. Цей тип оздоблення переважно зустрічається на кераміці, попередньо продатованій другою половиною ХІІІ - ХІѴ ст., отже його хронологічні рамки можна попе­редньо обмежити саме цим часом.

Горщики із заглибленим декоруванням по шийці відомі за матеріалами розкопок на те­риторії Києва в кількох, почасти уже згадуваних вище, комплексах: по вул. Воздвиженській, 25 (кінець ХІІІ - ХѴ ст.), на території колишнього митрополичого саду Києво-Печерської Лаври (друга половина ХІІІ - ХІѴ ст.), поблизу башти Кушніра на терито­рії Києво-Печерської Лаври (у заповненні житла, датованого ХІѴ-ХѴ ст.) [19], також це оздоблення представлене на горщиках, датованих другою половиною ХІІІ ст. з ями поблизу корпусу № 4 Києво-Печерської Лаври; у культурному шарі на Замковій горі, датованому в межах ХІѴ-ХѴІ ст. [11, с. 25-95], в об'єкті на території колишнього Вознесенського монас­тиря, за керамічним матеріалом попередньо датованим ХІѴ - початком ХѴ ст. (розкопки під керівництвом Г.Ю. Івакіна).

4) З ХѴ ст. [17, с. 15] поширюється новий тип оздоблення, представлений оформленням вінець у вигляді защипів (табл. 1, 4). Поява даного типу оздоблення на сьогодні є відкритим питанням. Проте, за аналогіями із ранішими періодами, можна припустити, що защипи з'явились на підґрунті валикоподібного профілювання вінець горщиків, поширеного у ХІѴ-ХѴ ст.

утилітарну функцію, адже часто буває помітною певна недбалість його виконання, недостат­нє загладжування, нерівномірність. Російська дослідниця Д. Бутковська вважає, що з часом валик окрім технологічного та утилітарного призначення стає елементом декору та поступо­во трансформується у різноманітні види валиків із защипами (за матеріалами неолітичної доби) [4, с. 36-37]. Робити подібні висновки для даного часу та регіону вважаємо передчас­ним, проте, не виключеним. Зокрема, на підтвердження такого припущення можна навести знахідку посудини, що нагадує перехідний етап такого процесу. Йдеться про знахідку ціка­вого горщика невеликих розмірів, віднайденого під час розкопок на території Вознесенсько- го монастиря у об'єкті, попередньо датованому у межах ХѴ - початку ХѴІ ст. Вінце його було оздоблене хвилястими защипами по верхньому краю. Нижній край вінець оздоблений масивним валиком, досить недбало виготовленим, із вертикальними насічками, які певною мірою нагадують защипи, та, можливо, віддзеркалюють процес трансформації, що припуска­ється нами (рис. 1).

Рис. 1. Горщик із об'єкта ХѴ - початку ХѴІ ст. (попереднє датування), Вознесенський монастир (територія колишнього заводу «Арсенал»).

Оздоблення у вигляді защипів представлене значною кількістю варіацій, найбільш за­гальними серед яких є наступні: защипи по верхньому краю вінець, защипи по нижньому краю вінець, защипи по верхньому та нижньому краю вінець. Крім того, досить часто защи- пи різняться способом виконання: від дуже охайно виготовлених, із елементами однакового розміру, до досить недбало виготовлених, розташованих дещо хаотично та неритмічно.

Горщики із оздобленням у вигляді защипів широко представлені за матеріалами розко­пок об'єктів ХѴ - початку ХѴІІ ст. у Києві, частково згадуваних вище: з розкопок на терито­рії Видубицького монастиря у комплексі, датованому ХІѴ-ХѴ ст. [16, с. 85-87], у ямі ХІѴ-ХѴ ст. а також об'єктах кінця ХѴ - ХѴІ ст., досліджених на території Михайлівського Золотоверхого монастиря [8], з будівлі ХѴ-ХѴІ ст. поблизу корпусу № 5 [7] та у вищезгада­ній ямі другої половини ХѴ ст. поблизу корпусу № 4 Києво-Печерської Лаври; у об'єктах ХѴ-ХѴІ ст. по вул. Сагайдачного, 18; під час розкопок декількох об'єктів ХѴ-ХѴІ ст. на те­риторії колишнього Вознесенського монастиря.

5) Орнаментація кераміки своєрідної групи, як і її технологічні особливості, нагадує принципи декорування кераміки раніших періодів. Оздоблення цього типу, як і особливості та причини появи своєрідної групи загалом, залишаються маловивченим та потребує пода­льшого дослідження, особливо за умов накопичення зразків знахідок такої кераміки. Для усього часу побутування даного типу - від другої половини ХІІІ до ХѴ ст. - простежується 500

певна одноманітність основних принципів оздоблення: воно досить лаконічне, являє собою поєднання горизонтальних та хвилястих заглиблених ліній переважно по плечу виробів, ви­конаних найчастіше загостреним предметом, рідше - гребінцем. Декорування у вигляді хви­лястих ліній часто має дещо хаотичний вигляд, хвилі несиметричні.

Зразки оздоблення середньовічної кераміки цього типу відомі за результатами розкопок згадуваних комплексів по вул. Великій Житомирській, 2 (об'єкт другої половини ХІІІ ст.), у ямі ХІѴ-ХѴ ст. з розкопок на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, у ямі дру­гої половини ХѴ ст. з розкопок поблизу корпусу № 4 Києво-Печерської Лаври, а також під час розкопок на території колишнього Вознесенського монастиря у об'єкті ХѴ - початку ХѴІ ст. Досить яскраві аналогії як типу загалом, так і специфіки його оздоблення зокрема, відомі за матеріалами розкопок поселень у Сокільцях та хуторі Половецькому [13], у ком­плексах післямонгольського часу з Буковини [21, с. 289-291], Волині [18, с. 174-178] та Пів­денного Подніпров'я [12, с. 88-90].

Прикладом, що певною мірою ілюструє запропоновану схему диференціації типів оздоблення, може бути співвідношення різних типів у колекції кераміки зі згадуваного об'єкта, дослідженого під час розкопок на території колишнього Вознесенського монастиря та попередньо датованого ХѴ - початком ХѴІ ст. (табл. 2). Зокрема, оздоблення типу 1, від­несене нами до ХІІІ-ХѴІ ст., представлене групою фрагментів верхніх частин горщиків, що становлять 10,3% від загальної кількості їх знахідок. Також характерним для комплексу є тип 4, віднесений нами до ХѴ-ХѴІ ст., який становить тут 38,3%. Типи, попередньо віднесені до більш ранніх періодів (2 і 3) представлені лише у кількості 1,2% кожен, що може свідчити про тривале побутування цих поодиноких виробів, загалом же для даного комплексу вони не є характерними. Оздоблення типу 5 (своєрідна група) становить 6,4%. Кількість неорнамен- тованих виробів становить 42,2% відносно загальної кількості знахідок верхніх частин гор­щиків. Таким чином, комплекс ілюструє як вищезгадувані напрацювання дослідників щодо хронології середньовічної кераміки, так і запропоновану нами (попередньо) схему хроноло­гічної диференціації типів оздоблення кераміки другої половини ХІІІ - початку ХѴІ ст.

Отже, оздоблення горщиків, що несе у собі як естетичне, так і технологічне наванта­ження, є хронологічним показником для археологічних комплексів післямонгольського часу. При цьому варто наголосити, що датуючою ознакою воно може бути лише у випадку ком­плексного розгляду техніко-морфологічних особливостей виробів: особливостей профілю­вання вінця, власне оздоблення та специфіки глиняного тіста. Саме у контексті взаємо- пов'язаності цих ознак на підставі вже визнаної типології кераміки післямонгольського часу (що враховує як візуальні особливості форми, так і склад тіста), розробленої М.П. Кучерою, було виокремлено основні особливості, розподілені на п'ять типів. З іншого боку, хоча особ­ливості оздоблення не являються самостійною хронологічною ознакою, вони є важливим компонентом типологічних розробок, що й пояснює необхідність їх розгляду у окремій пуб­лікації.

Час побутування деяких із типів досить широкий (типи 1 та 5) та властивий для усього проміжку розглядуваного часу. Тому насамперед у якості датуючої ознаки привертають до себе увагу тип 2, час побутування якого у післямонгольський час обмежується другою поло­виною ХІІІ - ХѴ ст., та оздоблення типу 3, що характерне для знахідок із більш ранніх ком­плексів - другої половини ХІІІ - ХІѴ ст. Оздоблення типу 4, що, можливо, є наслідком трансформації валикоподібного вінця, властиве для знахідок із комплексів ХѴ-ХѴІ ст., та в подальшому трансформується у більш витончені, немасивні защипи, характерні для україн­ської кераміки ХѴІІ ст.

Запропонована схема хронологічної диференціації, хоча і є попередньою, відображає найбільш суттєві моменти еволюції оздоблення кераміки Київщини - найбільш показового регіону з огляду на збереження саме на цій території давньоруських традицій з одного боку, та зосередження технологічного прогресу з іншого.

Таблиця 2 Співвідношення типів оздоблення горщиків на прикладі об'єкта XV - початку XVI ст.

з розкопок на території колишнього Вознесенського монастиря

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Балакін С.А. Комплекс ХІѴ-XV ст. з території господарського подвір'я Києво-Печерської Лаври // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. - К.: Часи козацькі, 2004. - Вип. 13. - С. 63-71.

2. Беляєва С.О. Про основні принципи датування південноруських пам'яток другої полови­ни XIII-XIV ст. // Археологія. - 1979. - С. 36-45.

3. Боровський Я.Є., Калюк О.П. Дослідження Київського дитинця. / Стародавній Київ. Ар­хеологічні дослідження 1984-1989 рр. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 3-42.

4. Бутковская Д.А. Орнамент и технология древнего гончарного производства // История и

культура Востока Азии: Материалы международной научной конференции

(г. Новосибирск, 9-11 декабря 2002 г.). - Новосибирск: Институт археологии и этногра­фии СО РАН, 2002. - Т. 2.

5. Виногродська Л.І. До питання про хронологію середньовічної кераміки з Новгорода- Сіверського // Археологія. - 1988. - № 61. - С. 47-57.

6. Гончар В.М. Археологічні дослідження колишнього митрополичого саду Києво- Печерської Лаври у 1987-1988 рр. / Стародавній Київ: Археологічні дослідження 1984­1989 рр. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 167-186.

7. Івакін Г.Ю., Балакін С.А. Археологічні дослідження на території Києво-Печерської Лаври у 2000 р. // АВУ 2001-2002 рр. - К.: ІА НАНУ, 2003. - С. 116-121.

8. Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Поляков С.Є. Дослідження Михайлівського Золотоверхого собору в 1997 році // АВУ 1997-1998 років. - К.: ІА НАНУ, 1998. - С. 17-18.

9. Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Чекановський А.А. Дослідження архітекту­рно-археологічної експедиції в 2002-2003 рр. // АВУ 2002-2003 рр. - К.: ІА НАНУ, 2004. - С. 139-141.

10. Ігнатенко І.М., Василенко А.А. Розкопки садиби Чернігівського ремісника середини ХІ- ІІ - початку ХІѴ ст. / Археологічні старожитності Подесення. - Чернігів: Сіверянська ду­мка, 1995. - С. 68-74.

11. Климовский С.И. Замковая гора в Киеве: пять тысяч лет истории. - К.: Стилос, 2005.

12. Козловський А.О. Історико-культурний розвиток Південного Подніпров’я в ІХ-ХІѴ ст. - К.: Наукова думка, 1992.

13. Кучера М.П. Про одну групу середньовічної кераміки на території УРСР. / Слов’яно- руські старожитності. - К.: Наукова думка, 1969. - С. 174-181.

14. Кучера М.П. Середньовічне городище біля с. Сокільці на Південному Бузі // Археологія. - 1965. - ХІХ. - С. 201-214.

15. Малевская М.В. Керамика западнорусских городов Х-ХІІІ вв. - СПб.: Нестор-История, 2005.

16. Мовчан І.І. Археологічні дослідження на Виду бичах. / Стародавній Київ. - К.: Наукова думка, 1975.

17. Омельченко Ю.А., Тесленко І.Б., Чміль Л.В. Українська наддніпрянська кераміка ХІѴ-ХѴІІІ ст. (Методичні рекомендації). - К., 1994.

18. Охріменко Г.В., Кучинко М.М., Кубицька Н.В. Розвиток керамічного виробництва на Во­лині. - Луцьк: Волинська обласна друкарня.

19. Писларий И.А., Балакин С. А, Загребельный А.Н. Охранные археологические исследова­ния на территории Киево-Печерского заповедника. / Проблемы охраны, изучения и рес­таврации архитектурных памятников Киево-Печерской Лавры. - К., 1991. - С. 91-115.

20. Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики. - К.: Ант, 2005.

21. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х - перша половина ХІѴ ст.). - К.: Наукова дум­ка, 1982.

22. Тимощук В.М. Деякі питання типології київської кухонної кераміки Х-ХІІІ ст. // АЛЛУ. - 2001. - № 2.

23. Тищенко О.Р. Кераміка. / Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ-ХѴІІІ ст.). - К.: Либідь, 1992.

24. Томашевський А.П. Райковецький археологічний комплекс та перспективи сучасних нау­ково-інформаційних підходів // Бердичівська земля в контексті історії України / Науковий збірник «Велика Волинь». - Т. 19. - Житомир: М.А.К., 1999. - С. 57-61.

In article the basic types of an ornament of the Kiev ceramics of second half XIII - the beginnings of XVI centuries are considered.