РІК ВИДАННЯ 1483

Юрій Дрогобич був ровесником друкарства— одного з най­важливіших здобутків людської думки. Книги, переписані од руки, були дуже дорогими і залишались недоступними для широких кіл населення.

Перші книги Гутенберга вийшли якраз в ті роки, на які припадає народження і дитинство Юрія. Дуже швидко друковані книги стали відомими на Україні і в сусідніх країнах. Цікаво буде нагадати, що сторінки славнозвісної 42-рядкової біблії Йоганна Гутенберга збереглися у складі одного з томів бібліотеки Олекси Розумовського — царициного фаворита, старшого брата остан­нього гетьмана України. А 1938 р. в Києві Б. І Зданевич в оправі біблії 1557 р., що давно зберігалась у Всенародній бібліотеці Ук­раїни (тепер Центральна наукова бібліотека ім. В.Вернадського Академії наук України) виявив невідоме науці унікальне видан- ня Гутенберга — “Провінціале Романум”. Хтозна, коли опинилась ця рідкісна книга на Україні — в кінці XV ст. чи пізніше. Але не може бути сумніву, що в роки дитинства Юрка Котермака друковані книги вже були розповсюджені в найбільших містах України.

Під час навчання Юрія у Краківському університеті сусідня Чехія поклала початок слов’янському друкарству. 1468 р. в Пльзені вийшла перша книжка слов’янською мовою — чеська “Троянська хроніка”. В Празі книгодрукування розпочалося 1475 р.— раніше, ніж у Лондоні, Мадріді, Женеві, Берліні та багатьох інших столицях.

Одно з провідних місць у європейському друкарстві зайняла Італія. У Римі вийшла перша друкована книга українського ав­тора — доктора Юрія Котермака з Дрогобича. До нас дійшли лише два її примірники. Один у бібліотеці Чарторийських у Кра­кові, другий належить Штутгартській бібліотеці, але зберігається тепер у бібліотеці Тюбінгенського університету в Німеччині.

Якщо зайти до Національного музею в Кракові, якому на­лежить тепер бібліотека графів Чарторийських, за кілька хвилин на прохання бібліотекар винесе тоненьку книжку, оправлену в коричневу шкіру. Оправа, на корінці якої золотом витиснено назву книги, походить з минулого століття, тоді ж, очевидно, було об’єднано в одному томі дві книжки — праці Юрія Котер­мака і Юліана де Бланхіс, надруковані одного й того ж 1483 р. в Римі. На останній сторінці є нотатки, написані почерком XV ст. Очевидно, це записи першого власника книги.

Книжка Юрія Дрогобича має всього десять аркушів формату 18,5 на 13 сантиметрів. 19 сторінок зайнято друком, зворот останнього аркуша чистий. Повні сторінки мають по 41 рядку. Зверху другого аркуша знаходимо назву книжки, надруковану такими ж літерами, що й решта тексту. В перекладі з латинської мови на українську назва звучить так: “Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Болонського університету”. А наприкінці останньої сторінки є так званий колофон — коротка післямова, це вказано місце і час надрукування: в Римі року божого 1483, в день Венери (тобто в середу), сьомого лютого.

Як же встановити, хто з римських друкарів опублікував пра­цю нашого земляка? Тут у пригоді стануть спостереження вчених, що займаються вивченням давніх книг. Особливо пильно досліджують вони інкунабули — дослівно — "колискові книги", тобто надруковані в перше півстоліття історії друкарст­ва, до 1500 р. Бібліотеки, що мають такі видання, друкують каталоги інкунабул — найдавніших книг зі своїх фондів. Крім каталогів інкунабул окремих бібліотек, існують і загальні (зве­дені) каталоги всіх інкунабул, відомих науковцям.

Докладно описуючи збережені примірники інкунабул, книгознавці змогли вивчити особливості зовнішнього вигляду, насамперед шрифтів видань різних друкарів. На основі дрібних, не помітних неспеціалістові, відмінностей форми літер і орна­ментальних прикрас у більшості випадків можна встановити, до якого часу належить та чи інша книжка, ким вона надрукована.

Видання Гутенберга та перших його послідовників мали шрифт, що копіював літери тогочасних рукописів, так звані готичні — вузькі, з гострими зламами і химерними розчерками, що служили для прикраси. Готичний шрифт був загаль­новживаним у німецькому друкарстві аж до XX ст., але тепер використовується переважно тільки з декоративною метою — у заголовках, вивісках тощо.

Трохи пізніше видавці творів римських авторів створили шрифт, подібний до стародавніх латинських літер з більш заок­ругленими і простими, але гармонійними обрисами знаків. Цим шрифтом, що отримав назву антикви, з невеликими змінами дотепер друкують книги всіма мовами, які використовують латинський алфавіт. У ті роки, коли вийшла книжка. Юрія Дро­гобича, встановився звичай друкувати праці гуманістичного змісту антиквою, а книги з природничих наук — готичним шрифтом. Відповідно до цього в книжці Дрогобича використано обидва шрифти: віршована передмова на першому аркуші видру­кувана антиквою, решта тексту — готикою.

Отож нам залишається знайти в альбомі Геблера такі шрифти, які бачимо в книзі Юрія Дрогобича. Для зручності всі відомі йому шрифти інкунабул (окремо готичні, окремо латинські) Геблер згрупував залежно від висоти двадцяти рядків тексту і форми великої літери “М” в готичних текстах та “Q” в шрифтах антикви.

У книжці Юрія Дрогобича висота двадцяти рядків дорівнює 72 мм в основному тексті, 88 мм — в надрукованій антиквою передмові. Знаючи це, легко пересвідчитися за таблицями Геб­лера, що книжка Дрогобича надрукована такими шрифтами, якими користувався римський друкар Евхаріус Зільбер (Франк), котрий працював у Римі в 1480—1510 рр. Застосований при виданні книжки Юрія Дрогобича готичний шрифт сам Зільбер називав “венеціанськими літерами”.

За формою, а великою мірою і за змістом, “Прогностична оцінка 1483 року” належить до поширених у ті часи астро­логічних календарів, або прогностиків, у яких на підставі взаємного розташування небесних тіл і оцінки різних небесних явищ робились передбачення (прогнози) про земні події. У ті часи, і то не тільки в XV, а й у XVI—XVII ст. навіть такі видатні мислителі й природодослідники, як Джордано Бруно, Tixo Браге, Френсіс Бекон, Йоганнес Кеплер, Томмазо Кампанелла, вва­жали астрологію справжньою наукою і визнавали, що розташу­вання зірок та планет має вплив на долю людей. Однак ми оцінюємо тепер діяльність цих людей не на підставі тих, іноді навіть досить значних елементів астрологічної містики, які зустрічаються в їхніх творах, а виходячи з того, що нового, прог­ресивного внесли вони в науку. Так само і прогностик Юрія Дрогобича слід оцінювати не за традиційними астрологічними побудовами, яких тут чимало, а виходячи з тих частин, де є по-справжньому наукові висновки й відомості, що характеризу­ють природничі погляди автора, його історичні знання.

При всій своїй ненауковості астрологія мусила користуватися результатами різних наук у сучасному розумінні слова, насампе­ред астрономії і географії. Так, для того щоб оцінити затемнення, треба було вміти встановити його дату. Юрій Котермак визначає з точністю до кількох годин час двох місячних затемнень — уве­чері 22 квітня і в ніч з 15 на 16 жовтня 1483 р. Він дає також перелік днів, годин і хвилин основних фаз місяця (повні й нову) протягом цілого року. Є також згадки про час кон’юнкції деяких планет. На початку першого розділу говориться про взаємне роз­ташування сонця і планет у країнах і містах Європи залежно від географічної довготи.

Тепер загальноприйнято відлічувати довготу від меридіана містечка Гринвіча в Англії, але ще не так давно географічну довготу рахували від меридіана Ферро на Канарських островах. Юрій Дрогобич, як і інші сучасні йому вчені, визначає довготу “від розташованих на заході Геркулесових стовпів”, тобто від Гібралтарської протоки.

Наступний висновок книги Юрія Дрогобича стосується країн, областей і міст, “що їх західна довгота буде менша сорока шести

градусів, але більша тридцяти восьми... як у Кракові та Поз­нані — містах славного королівства Польщі, Львові й Дро­гобичі — Русі, Буді й Кошицях — Угорщини, Вроцлаві й Нисі — Сілезії, Неаполі й Таранто — Апулії і взагалі по всій Сицилії та Калабрії”. Під Руссю тут мається на увазі Галичина, яку в Західній Європі ще з часів Данила Галицького часто називали Руським королівством. Не випадково Юрій згадує столицю Галицької землі Львів, своє рідне місто Дрогобич, а також міста, які він міг відвідати по дорозі з Кракова до Італії: Кошиці в Словаччині, що належала тоді Угорському ко­ролівству, столицю Угорщини Буду.

Більшість міст Італії (Рим, Флоренція, Болонья, Феррара, Падуя, Венеція, Касале та інші) мають, за підрахунками доктора Юрія, географічну довготу менш ніж 38 градусів на захід від Гібралтару. На північ від цих міст, але в тій же смузі за довготою (менше 38 градусів) лежать, за його словами, міста Базель, Нюр­нберг, Майнц, Кельн.

З погляду сучасної науки подані Юрієм Дрогобичем гео­графічні довготи надто неточні, 38-й і 46-й меридіани від Гібралтару пролягають не там, де видавалось йому, а далі на схід. 1 все ж з книжки Дрогобича видно, що він в основному правильно уявляв послідовність розташування зі сходу на захід перелічених ним міст. Безперечно, великою заслугою Юрія Дрогобича була перша в друкованій літературі спроба визначення географічної довготи міст нашої країни.

Також географічні дані, розсіяні в інших місцях книги, свідчать, що Юрій Дрогобич непогано знав географію всієї Європи, від Ісландії до Москви і від Норвегії до Сицилії, а також деяких країн Сходу (згадані Туреччина, Персія, Дамаск). Але особливо докладно вивчив географію Італії, до якої належить переважна більшість географічних назв, що зустрічаються в прогностику.

Заслуговує також на увагу, що про Сілезію Юрій Дрогобич пише в підрозділі “Про становище Польщі”, відзначаючи тим самим право Польщі на цю, на той час відірвану від неї, ста­ровинну слов’янську землю. З другого боку, він підкреслює, що Львів і Дрогобич належать не до Польщі, а до Русі, під якою він, як видно з наведених уривків, розуміє Руське воєводство.

Численні географічні відомості містить найбільший за* розмірами четвертий розділ — "Про становище імператора, ко­ролівств і славних міст". Тут дано прогнози щодо стану справ імператора Священної Римської імперії Фрідріха III, короля Не­аполя Ферранте і його сина князя Калабрії Альфонса, відомого кондотьєра Роберта Сансеверіно і цілої низки італійських міст і республік та країн Європи.

В дуже складному становищі був автор, пишучи про події політичного життя Італії. Більшість італійських держав у цей час ворогували між собою. Якраз попереднього року Венеція, папа Сікст IV і його племінник, князь Імоли та Форлі Джіроламо Piapio, розпочали війну з Феррарою, яку вони хотіли загарбати і поділити між собою. На захист Феррари виступили Неа­політанське королівство, Флоренція, Мілан, Мантуя, Болонья. Побоюючись за власну безпеку, Юрій давав сприятливі передба­чення для представників обох сторін — і для “славного міста Флоренції”, і для Венеціанської держави, висловлював сподівання, що наслідник престолу неаполітанського короля князь Калабрії Альфонс “дістане багато почестей і завоює сла­ву”. Альфонс у той час стояв на чолі військ антипапської коаліції, отже, вияв симпатій до нього може свідчити, що Юрій негативно ставився до загарбницької політики пап, хоч у розділах, присвя­чених папським союзникам, мусив приховувати свої справжні симпатії.

Ряд припущень, що грунтуються на здоровому глузді й реалістичній оцінці обставин, є в другому розділі книжки. Там йдеться “про становище віри і сект”, які висвітлюються в такому порядку: іудеї, християни, “які управляються Меркурієм”, турки, “піддані впливам Марса”, араби (сарацини), “які користуються впливами Венери”. Все, що Юрій Котермак бачив у себе на батьківщині й за кордоном, давало йому змогу твердити, що корінному населенню загрожують “великі небез­пеки й нещастя з боку неприятелів, ворожнеча, полон, в’язниці, а також пошесті... й смертність, утиски князями й панами”. Польські й литовські пани, князі-тирани італійських міст, багаті купці-патриції — всі вони пригноблювали простий люд, ба­гатіли за рахунок визиску трудового народу. Недарма Юрій на­звав панський і князівський гніт небезпекою, що загрожує людйм, адже душею син бідного дрогобицького ремісника завжди був на боці пригноблених, знедолених людей, яким жилося одна­ково тяжко скрізь.

В країні, де всевладним було вище католицьке духівництво, Юрієві неважко було передбачити переслідування єврейського населення. Враховуючи постійні незлагоди між християнськими правителями, він зробив висновок про ймовірність нових військових перемог турків. І хоч книга була видана Зільбером, який часто обслуговував Ватікан, і в передмові містила присвяту папі Сікстові, Юрій Дрогобич, добре знаючи авантюристичну політику римських пап, не завагався передбачити для Риму “виникнення нових або ж повторення старих чвар, внутрішньої боротьби, суперечностей”, пророкував папському місту “зради, підступність, що можуть призводити до вбивств”.

Для папських легатів, архієпископів, як і для королів, князів, дворян, міських консулів і всіх людей високого стану був даний несприятливий прогноз на весь рік, в той час як для “копачів свинцю, грабарів і взагалі всіх людей простого й убогого ремес­ла”, “всіх ремісників, що користуються вогнем”, різників, музик та інших представників нижчого стану несприятливою мала бути лише одна половина року, а друга якнайкращою. Хоча автор і не міг про це цілком ясно написати, але з усього, видно, що він більше співчував злидарям, трудовому народові, ніж глитайській верхівці суспільства. Крім того, Юрій вмістив у книзі й спеціальний підрозділ про небезпеки, що загрожують мандрівникам.

Добре знаючи, як часто спалахували в той час епідемії, Юрій Дрогобич не без підстав вважав цілком ймовірними пошесті у Франції, Польському королівстві та Сілезії, а також в інших країнах. Але як доктор медицини він був упевнений, що з епі­демічними захворюваннями можна і потрібно боротись. У книж­ці підкреслено небезпеку епідемій у багатьох містах Італії, “якщо не буде належного забезпечення міст”. Зокрема, в Римі, куди пошесні хвороби заносились численними подорожніми, на думку Юрія, можна було б зменшити небезпеку при умові на­лежного управління містом і пильності населення. У підрозділі про стан розташованого поблизу Болоньї міста Форлі підкреслюється загроза “поширення епідемії, якщо не буде на­лежної обережності”. В усіх цих випадках маємо справу не з припущеннями астролога, а з цілком обгрунтованою думкою лікаря в необхідності якнайбільшої обережності, щоб не допу­скати поширення епідемій.

Значна частина книжки присвячена метеорології. Цілком справедливий погляд автора, що на підставі спостереження не­бесних явищ можна передбачити погоду. У прогнозах, зроблених за астрологічними правилами, враховувались також наслідки спостережень за самою погодою у зоні помірного клімату. Саме це надавало прогнозам правдоподібності. Так, у загальному прогнозі погоди на рік, поданому в першому розділі, передбаче­но, що навесні буде багато вологих днів, а деякі весняні дні бу­дуть теплими, подібними до літніх. Літо мало бути теплим, особливо в серпні, на початку осені — ймовірна гарна погода, пізніше — нестійка й досить часто дощова. В останньому розділі даються прогнози по місяцях, починаючи з березня. Березень, передбачалось, буде “схильний до вітрів, у квітні буде багато хмарних днів, але кінець цього місяця і весь травень будуть ясні й теплі”. В червні треба чекати постійної погоди, липень буде вітристий і рівний за теплотою червневі. Гаряча і малозмінна погода передбачається у серпні. У вересні можуть бути вітри, а жовтень має бути хмарний. Змінна погода й вітри будуть у листо­паді, грудень може бути ясний і морозний.

Зроблено застереження, що вказані “дні зміни повітря” нале­жать до “сьомого клімату”, тобто того, в якому розташовані Ба­зель, Нюрнберг, Майнц, Кельн і Париж, а для інших кліматів вони відрізняються тим більше, чим далі на південь висунута дана місцевість.

Отже, крім невірних тверджень про вплив кон’юнкцій планет на погоду, Юрій Дрогобич висловлював також цілком наукові погляди про залежність погоди від географічної широти місцевості, про можливість передбачувати погоду на основі спо­стереження небесних явищ. Тому прогностикові Дрогобича приділяється певна увага в праці німецького історика метеоро­логії Густава Гельмана “Прогнози погоди і записи спостережень за погодою в XV і XVI століттях”.

Юрій Дрогобич широко використав праці великого вченого античності Арістотеля, який вважав дуже значним вплив руху планет на землю. Твори Арістотеля, які охоплювали надзвичай­но широке коло питань — від логіки, етики й політики до фізики й зоології,— мали величезний вплив на розвиток науки в добу Середньовіччя. І звичайно ж, захоплення творчістю Арістотеля сприяло тому, що вважалися безсумнівними всі його погляди, не лише наукові, але й хибні. Тому астрологічні гіпотези в книзі Юрія Дрогобича є результатом застосування засад, опрацьо­ваних Арістотелем та його наступниками. Юрій Дрогобич був знайомий також з працями інших старогрецьких, західноєвро­пейських та східних учених. Так, він добре знав астрологічний трактат, який приписували австрійському герцогові Леополь­ду VI Бабенбергові (1198—1230 рр.). Його дочка Гертруда була дружиною Романа, сина Данила Галицького, який на цій підставі свого часу претендував на герцогський престол в Австрії.

Отож Юрій Дрогобич був добрим знавцем наукових праць, поширених у той час в університетах Європи. Але, як ми вже бачили, крім теорій, запозичених від інших учених, у книзі відбились і його власні знання, які були результатом спостере­жень над природою і суспільством. Саме цим вона найбільш цінна для нас.

Нарешті,— і це слід особливо підкреслити,— в ряді місць книги Юрія Дрогобича відчувається впевненість автора в можливості пізнання світу і його закономірностей. У віршованій передмові до книжки прямо сказано: “Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі віддалені для розуму людського. Ми знаємо із наслідків про їх причини, а з цих останніх — наслідок ми пізнаєм...”

Таке визнання здатності людського розуму пізнати світ шля­хом виявлення причинно-наслідкових зв’язків між явищами фактично суперечило пануючому в Середньовіччі войовничому релігійному агностицизмові. Виразне проголошення такої за­сади — безперечна заслуга автора першої української друкова­ної книги. Працював над нею Юрій, як сам він про це пише в передмові, “прагнучи допомогти людям...” Це прагнення допо­могти людям пізнати таємниці всесвіту, навчити використову­вати для загального добра закономірності природи є ще одним свідченням щирого гуманізму нашого славетного земляка.

У своїй праці Юрій виявив неабиякий літературний хист, особливо в передмові, складеній за всіма правилами латинського віршування. В ряду українських поетів, що писали латинською мовою, йому належить почесне місце.

Минає п’яте століття з дня виходу книжки Юрія Дрогобича. Тепер на Україні щороку друкується 8 — 10 тисяч книг за­гальним тиражем понад сто мільйонів примірників. І чим більше місце займає книга в житті нашого суспільства, тим дорожчою стає нам перша книга, надрукована автором з України — докто­ром філософії і медицини Юрієм Котермаком з підкарпатського міста Дрогобича.