У РЕКТОРСЬКІЙ MAHTІЇ

1481 рік починався тривожно. Всіх, а особливо студентів, схвилювала трагічна подія. Юнака на ім’я Джорджо, що прибув на навчання з Монферрату, схопила домініканська інквізиція. Його обвинувачували в тому, що він дотримується антитринітарської єресі — не вірить у троїстість Бога.

Жорстока страта Джорджо з Монферрату схвилювала сту­дентів, та й серед професорів не один співчував страченому. Але сила була не в їх руках. Спритні домініканці розповідали про Джорджо всілякі небилиці, і тому серед болонців багато хто вірив, що юнак з Монферрату хотів зашкодити Болоньї, злигавшись з самим Люцифером.

Весна того року видалася рання. Швидко зійшов з полів сніг, набубнявіли бруньки на деревах. Запашне весняне повітря на­повнювало сірі мури міста, і, незрозуміло чому, смутком озива­лося в грудях юнаків, що поспішали на лекції. Але той смуток тривав недовго. За метушнею щоденних занять забувались принади весни, забувались і життєві злигодні. Наука, задля якої всі вони зібралися тут, вимагала, щоб віддавали їй без решти всі сили розуму й серця.

День 24 березня був особливий: з раннього ранку почали за­повнюватись старовинні мури церкви Сан-Франческо. Ректор Бернардіно Гозадіні з Наварри, повноваження якого кінчалися, скликав на третю ранкову годину всіх студентів-медиків та артистів, щоб вони обрали нового керівника університету. Док­торам заборонялось бути присутніми, аби ніхто з них не міг втручатися в студентські справи. А студентам ректор нагадував: хто не прийде на вибори, заплатить п’ять болонських лір штра­фу. Це нагадування було зайве. Вже кілька днів між студентами, копіїстами, палітурниками, службовцями університету тільки й розмов було, що про майбутні вибори.

Ще б пак! Студентський ректор був “князем всього університету”, верховним главою мініатюрної “держави в де­ржаві”, якою вважався середньовічний університет.

Ректорів вибирали по черзі з числа представників усіх !чотирьох націй: ломбардської, ультрамонтанської, тосканської, римської. Теперішній ректор був ломбардцем, отже, на на­ступний рік треба було обрати студента з-за Альп. Згідно з стату­тами ректором міг стати лише студент, записаний до університетських книг. Він мусив скінчити два роки навчання медицини, мати щонайменше двадцять п’ять років, а головне — "перевищувати інших наукою і чеснотами". Заборонялось обирати тих, що вивчали на час виборів граматику й хірургію. Це було свідченням високої поваги до ректорського звання, до якого не допускались представники наук, які вважалися початковими. ’Нерідко обирали синків магнатів, що хизувалися своїм знатним іродом і багатством.

Але цього разу перевагу було віддано людині, яка здобула ■визнання не через знатність предків, а завдяки власній сумлінній •праці. Обміркувавши всі “за” і “проти”, нація ультрамонтанів (висунула кандидатуру магістра Юрія з Дрогобича, якого ще 'звали Юрієм зі Львова, студента медицини. Студенти голосу­вали, вкидаючи до урни чорні або білі кульки. Коли урну {відкрили, то чорних кульок майже не було. Більшість студентів (проголосувала за дрогобйчанина, гостя з далекої країни, який за ’кілька років життя в Болоньї встиг завоювати собі неабиякий 'авторитет.

Посада ректора належала до найпочесніших у Болоньї. Але й {обов’язки були численні й складні. На мить Юрій навіть завагав­ся: чи справиться він? Адже йому доведеться стежити за всім [життям університету, розпоряджатись його майном і в той же час [продовжувати викладання астрономії й завершити вивчення медицини. Втім, відмовлятись од запропонованої посади він не мав права: це заборонялося статутами університету.

Від імені всього університету колишній ректор Бернардіно Гозадіні прийняв од Юрія присягу. Новообраний ясновель­можний ректор медиків та артистів урочисто обіцяв, що протягом року всіма силами служитиме щонайкращому розвиткові університету, буде справедливим до студентів, дотриму­ватиметься статутів і стежитиме, щоб решта теж шанувала ста­тути.

Обрання ректора було найурочистішою подією в житті університету. Лунали пишномовні вітання, хор співав з нот кан­тату на чотири голоси. Галаслива юрба студентів супроводжува­ла Юрія, відтепер найдостойнішого ректора медиків та артистів, до його мешкання. Щоб похід виглядав урочистіше, разом з рек­тором ішли, як і належало згідно з статутом, університетські музики — два трубачі, сопілкар, барабанщик. Статути заборо­няли новообраному ректорові влаштовувати бенкет для сту­дентів, які брали участь у голосуванні. Він міг запросити додому не більше двадцяти чоловік — своїх знайомих і приятелів. Серед запрошених були, звичайно, старші колеги Юрія — Джіроламо Манфреді й Джованні Гарцоні. Друзі щиро поздоровляли Юрія з обранням на високу посаду, бажали йому успіхів у виконанні важких, але почесних ректорських обов’язків.

Перші три дні після виборів Юрій присвятив вивченню ста­тутів університету. Це було необхідно, бо через п’ятнадцять днів після виборів ректор не міг уже посилатись на незнання тієї чи іншої вимоги статутів. А щоб і студенти не забували своїх прав і обов’язків, статути читались у ці дні університетським писарем по всіх лекційних залах.

Одним з перших обов’язків нового ректора був візит до подести — голови міської влади. Одягнений у чорну мантію і підбиту хутром шкарлатну ректорську шапку, Юрій у супроводі університетських педелів та слуг вирушив до палацу подести. Сам ректор і чотири особи з його почту були озброєні мечами. Наданий їм привілей носити зброю був свідченням високої поваги до представників університету. Ось і П’яцца Маджоре — Великий майдан. Окрасою його була базиліка Сан-Петроніо, на фасаді якої привертали увагу статуї роботи знаменитого різьбяра Джакомо делла Кверча. А навпроти базиліки не так давно було завершене будівництво палацу подести за проектом Арістотеля Фіораванті.

Подеста прийняв ректора дуже люб’язно. Згідно з ста­ровинним звичаєм він од імені всього міського самоврядування склав присягу шанувати університетські звичаї та статути.

Закінчивши переговори про взаємини університету з міською владою, подеста розповів про новини. Згадав він і про те, що будівничий його палацу Арістотель Фіораванті, потомствений болонський будівельник і талановитий інженер-гідравлік, пере­дав рідним листа з далекої Московії, де будує собор у замку великих князів московських. Потім показав Юрієві комірчину, що залишилась від попереднього палацу подести. Це приміщення зберегли як пам’ятку колишньої могутності міста. Саме тут протягом двадцяти двох років сидів найзнаменитіший полонений Болоньї — король Енціо, син імператора Фрідріха Гогенгтауфена. 1249 р. він після невдалої битви попав у полон до Болонської комуни. Був тоді Енціо молодим золотоволосим юна­ком, і його не раз таємно відвідували панночки з болонських патриціанських родин. За переказами, була серед них і Лючія Віагола. Енціо не знав італійської мови, Лючія не вміла по- німецьки. На запитання юнака дівчина відповіла: “Бен ті вольйо” — бажаю тобі добра.

Повернувшись від подести, Юрій продовжував займатись університетськими справами. Протягом перших восьми днів після виборів він мусив прийняти присягу від кожного з профе­сорів, що читали лекції. Професори під загрозою сплати сотні сольдо штрафу були зобов’язані присягнути, що дотриму­ватимуться статутів, виконуватимуть усі справедливі вимоги ректора.

Присягу, що чесно виконуватимуть свої обов’язки, складали новому ректорові Юрієві також переписувачі, ілюстратори й ко­ректори книжок, палітурники, книгарі — всі, хто обслуговував університет і мав заробітки за рахунок студентів. Серед тих, хто присягав, були й художники Бартоломео дель Тінторе, Таддео з Феррари, Мартин з Модени, Доменіко Пальяроллі. Майже шість років вони прикрашали мініатюрами книги для церкви Сан-Пет- роніо, а тепер взялися за ілюстрування рукописів для за­мовників, у тому числі для професорів та студентів.

Переписувачі повинні були розмножувати тексти швидко і безпомилково. З цією метою текст, визнаний найдосконалішим, розподіляли на зошити ("пеції" латинською мовою), які за не­велику плату видавались окремим переписувачам на час, потрібний для скопіювання тексту. Здавши перший зошит, пе­реписувач отримував наступний.

За ідентичністю текстів копій і зразків стежило шість пеціаріїв, що призначались університетом на кожен рік. Скопійовані рукописи позичались і продавались відповідно до встановлених університетською владою правил. Інколи між пе­реписувачами і пеціаріями виникали суперечки, які розгля­дались судом ректора медиків і артистів Юрія Котермака або ректора всіх юристів Джона з Англії.

Відвідувачів, що мали складати присягу на вірність університетові, Юрієві доводилось приймати протягом всього на­вчального року. Адже весь час прибували нові студенти. Кожен з них, як тільки починав слухати лекції, мусив протягом восьми днів відвідати ректора і присягнути, що шануватиме діючі ста­тути й ті, що будуть прийняті пізніше.

Як ректор Юрій мусив також стежити за своєчасним прове­денням лекцій та диспутів, контролювати оплату праці профе­сорів. Особливо морочливою справою був нагляд за обліком стягнень з професорської платні в тих випадках, коли лекції відвідувало менше п’яти слухачів. Якщо їх було лише чотири, платню викладача зменшували на ЗО сольдо з кожної сотні, при трьох присутніх — на 60 сольдо.

До Юрієвих рук потрапили й документи про університетське майно. Доводилось вести фінансові справи з банкірами Пістої, Сієни, з болонськими купцями. Разом з Манфреді й Гарцоні ректор Юрій нерідко бував у дворі Джованні II Бентівольйо. Двоповерховий палац Бентівольйо вражав розкішшю: 244 кімнати, внутрішні двори, сади із статуями та фонтанами. Хазяїн і його вродлива дружина, намагаючись наслідувати ста- роримських меценатів, запрошували на розмови поетів, знавців класичної старовини, художників. Тут, у палацових садах, Юрій познайомився з улюбленцем Бентівольйо Франческо Райболіні, якого найчастіше називали просто Франча. Хоч Франческові бу­ло тоді близько двадцяти років, його цінували як незрівнянного майстра карбування і медальєра. А хто мав добре око, помічав і в його малюнках неабиякий хист. Недарма пізніше Франча став одним з найзнаменитіших художників Болоньї, приятелем само­го Рафаеля. Якраз у той час споруджувалась капличка Цецілії при церкві Сан-Джакомо і велися розмови, що Франча візьме на себе оздоблення цієї будівлі.

Наближалась осінь, а з нею і кінець навчального року. Треба було підготувати проект нового розподілу лекцій між докторами, визначити вакансії, узгодити години читання окремих лекцій. Самому ректорові припадав почесний обов’язок читати лекції з медицини у святкові дні. За ці ректорські лекції Юрій мав отримати з міської скарбниці 100 болонських лір річної платні. 50 лір, які він раніше мав за лекції з астрономії, відпали: лектори, що читали кілька курсів, могли отримувати винагороду лише за один з них.

Більшість професорів повідомили, що погоджуються читати лекції з тих же предметів, які вони викладали протягом поперед­нього академічного року. Знову зголосилися викладати Габріеле Дзербі, Джованні Гарцоні, Філіппо Бероальдо і сам Джіроламо Манфреді. Не було між ними Баверіо Бенетті: старий лікар не­давно помер. Зате з’явилися два нових викладачі: на кафедрі логіки Матвій з Монтефельтро, а для лекцій з граматики — Джакобо Леонарді.

Ректор займався також розподілом так званих уні­верситетських лектур для незаможних студентів, які у винагоро­ду за допомогу професорам звільнялись від оплат за присвоєння докторського ступеня.

Нарешті, чернетка розподілу занять була готова. Шостого жовтня Юрій пішов з нею до палацу, що був резиденцією “старшин болонського народу”. Комуна давала платню професо­рам, тому розподіл лекцій затверджувався призначеними міською владою чотирма “реформаторами” — представниками комуни в університетському управлінні.

Один з університетських художників заздалегідь підготував великий аркуш пергаменту для ротулу — офіційного розкладу лекцій. Поля були оздоблені різнобарвним орнаментом, зверху вміщено два герби міста: один з червоним хрестом на синьому тлі, другий з широкою стрічкою, на якій красувалось одне лише латинське слово “libertas” — свобода. Першими в списку, на знак особливої пошани до ректора, записано його ранкові лекції з медицини по святкових днях. Далі йшов перелік усіх інших лектур, зокрема був запис про ранкові лекції з астрономії Джіроламо Манфреді і Юрія зі Львова.

. Ректорські обов’язки, підготовка до лекцій з астрономії в будні дні, з медицини по святах — все це займало дуже багато часу. ТаДОрій не занедбував і медичних студій. На лекціях з медицини він сидів на почесному ректорському місці. Але важливіше було те, що як ректор він мав право бути присутнім на всіх анатомічних розтинах. Це було цінним привілеєм, бо звичайним студентам можна було побачити розтин раз на рік, починаючи з третього року навчання. До розтинів жінок вони допускались лише один раз за весь час навчання. Оскільки цер­ковники протидіяли розтинам, університетові порівняно рідко вдавалось отримувати трупи для анатомічних досліджень. Кож­ного разу Юрій спеціальним ректорським розпорядженням призначав доктора медицини, якому доручалось провести секцію. При цьому могли бути присутні, також лише з дозволу ректора, не більше двадцяти осіб при розтині чоловіка і не більше тридцяти — при розтині жінки. Юрій, коли тільки мав час, завжди охоче користувався правом спостерігати розтини, бо це дозволяло йому глибше опанувати основи анатомії.

Час од часу Юрієві доводилося брати участь в актах присвоєння докторських ступенів. Кожен, хто хотів стати докто­ром наук, мусив насамперед офіційно про це повідомити ректора через того професора, який погодився бути промотором майбут­нього доктора. Зокрема Філіппо Бероальдо сповістив ректора Юрія, що до докторської промоції готується молодий поет Богус- лав з Лобковіц. Чех Богуслав володів латинською мовою не згірше римлян часів Цицерона і Цезаря. Складені ним вірші не поступалися творам провідних гуманістів Італії. Богуслав з Лоб­ковіц склав ректорові заяву, що прослухав усі належні лекції, а після проведення докторського екзамену й диспуту знову ж таки присягнув ректорові, що гідно виконуватиме всі обов’язки докто­ра філософії Болонського університету.

Кожен ректор міг представити докторській колегії одного не­заможного студента для звільнення від оплати при отриманні докторського ступеня. Ректор Юрій скористався цим правом, щоб допомогти стати доктором одному із здібних молодих медиків, синові ремісника з Далматії.

Через вісім місяців після обрання на посаду ректора і сам Юрій склав екзамен на звання доктора медицини. В соборі Петра зібрались доктори медицини: лише вони мали право бути присутніми на докторських промоціях. Юрій з Дрогобича успішно провів диспут, захищаючи обрану тезу. Після того склав присягу, що дотримуватиметься правил, передбачених стату­тами для докторів, зберігатиме довірені хворими таємниці, буде правдомовним, пильним, остерігатиметься зарозумілості й сва­рок з колегами-лікарями. Присутній при цьому писар записав цю присягу нового доктора до університетської книги промоцій. Оскільки докторат отримував сам ректор, церемонія присвоєння звання була особливо врочистою. У поході від собору св. Петра брали участь міські урядові особи. Доктори медицини пишномов­но вітали свого колегу, нового доктора філософії і медицини. Відтепер Юрія Дрогобича титулували “маестро”.

Отримавши платню за ректорські лекції з медицини, Юрій зміг витратити частину грошей на оплату палітурника. За роки навчання у Болоньї він зібрав собі величеньку бібліотеку. Між його тодішніми колегами були й такі, що купували тільки гарно оздоблені рукописні книги, мати ж друковану книжку вважали для себе соромом. Але Юрій цінував у книгах більше зміст, аніж форму. Тому він купував як друковані, так і рукописні книги, а кожної вільної хвилини сам переписував рукописи, позичені від друзів. Так назбиралося кілька десятків великих і малих книг — цілий скарб на той час. Переважали серед них праці, потрібні для навчання і викладання в університеті: “Канон медицини” Ібн- Сіни, “Книга квітів” та “Про великі кон’юнкції” Аль-Бумазара, твори Гіппократа, Галена, Мессагали, Егідія Тебальді, Аль- кабіція, Птоломея і Арістотеля. Були також історичні праці Флавіо Біондо, Помпонія Лета, Маркантоніо Сабелліко, угорсь­ка хроніка Туроція, врешті твори Вергілія, Цицерона, Сенеки, Петрарки. Деякі з книг мали палітурки, але більшість були куп­лені в неоправлених зошитах. І ось тепер Юрій доручив па­літурникові оправити всі книги в обтягнені шкірою дошки. Дрібніші книжки оправляли по кілька в одному томі — так було дешевше. Заощаджуючи на коштах палітурницьких робіт, Юрій не жалів грошей на купівлю нових книжок. А в болонських книгарнях було що вибрати. В книгарні Сігізмондо деї Лібрі поблизу церкви Сан-Петроніо можна було купити твори Цице­рона і Лукреція Кара, Вергілія і Овідія, Горація і Ювенала, латинські переклади грецьких авторів — Гесіода, Езопа, Плу­тарха та багатьох інших. Тих, що студіювали природознавство, приваблювали видання “Натуральної історії” Плінія, “Сфера світу” Иоанна Сакробоско (Джона з Галіфакса), “Космографія” Помпонія Мелли, “Про людину” Галеотто Марціо. Сігізмондо не лише торгував книгами, він брався і за видання літератури, користуючись порадами Франческо дель Поццо (Путеолано).

Сігізмондо деї Лібрі був хоч найзнаменитішим, але далеко не єдиним книгарем і видавцем у Болоньї. За ректорства Юрія пра­цювало в місті вісім друкарень. Одним з найбагатших друкарів був Гейнріх з Кельна. В друкарні Аззогвіді 1472 р. опубліковано “Історичну бібліотеку” Діодора Сицилійського та “Германію” Тацита. Власну друкарську офіцину заснував і книгар Франче­ско да Бенедетті. Першою з верстатів цієї друкарні вийшла латинсько-італійська граматика. Юрій, коли йому подарували примірник цієї книги, щиро захоплювався її високою поліграфічною якістю, особливо художнім рисунком літер.

Чимало цікавих рукописних і друкованих книжок Юрій міг позичити-'й у своїх колег-професорів. З рук до рук переходили в Болоньї рукописні копії творів Арістофана, Лукіана та інших грецьких письменників, твори літератури Стародавнього Риму, сучасна італійська публіцистика. Чи не найбільшим успіхом користувався дошкульно гострий памфлет Лоренцо Валли “Про фальшивий дар імператора Костянтина”, в якому йшлося про те, що права пап на володіння Римом і цілою папською областю грунтуються на підробленій грамоті.

Непомітно промайнув рік. Навесні 1483 р. Юрій провів вибори свого наступника на ректорську посаду. Ним став італієць Августіно з Кореджо. Прийнявши присягу нового ректо­ра і передавши йому університетські справи, Юрій ще п’ятнад­цять днів мусив залишатись у місті на випадок, якщо б виникли якісь скарги чи суперечки з приводу його дій за час перебування на високій посаді.

Минув і цей передбачений статутами термін. Перед Юрієм відкривалась можливість обирати будь-який університет для дальшої праці: болонських докторів цінували всюди. 1 куди б тепер не поїхав Юрій, за ним, як за колишнім ректором, пожиттєво зберігались права громадянина Болоньї.

Перебираючи в пам’яті події останніх років, Юрій міг бути задоволений. Це ж, либонь, вперше посланець його країни був ректором університету, до того ж не будь-якого, а болонської “матері наук”. І записи в університетських метриках та ротулах завжди нагадуватимуть болонцям про батьківщину Юрія, про той далекий край, звідкіля прибув юнак, що став у Болоньї док­тором філософії і медицини, ясновельможним ректором університету медиків та артистів.