БОЛОНЬЯ — МАТИ НАУК

Весь нелегкий шлях з Угорщини до Італії Юрій Котермак пройшов пішки, бо у нього не вистачало грошей, щоб купити або найняти коней. По дорозі зупинявся на кілька днів у словацько­му місті Кошицях і в столиці Угорського королівства Буді над Дунаєм.

Нарешті дісталися до Венеції — одного з наймальовничіших міст світу, що розкинулось на сотні островів. За вулиці тут правили канали, через які було перекинуто горбаті кам’яні містки. Палац дожів, собор святого Марка, розкішні будинки купців.

Влада у Венеції була в руках заможних купців, які торгували з багатьма країнами світу. Найбільше доходу давала, і це ні для кого не було секретом, торгівля рабами, яких венеціанці прода­вали шляхтичам і купцям Флоренції, Сієни, Болоньї. У Венеції в ту пору зібралось близько трьох тисяч невільників та невільниць. Серед них найбільше було південних слов’ян, але нерідко трап­лялися й куплені у Кафі черкеси, грузини, українці, росіяни, поляки. У багатомовній юрбі рабів Юрій Котермак зустрічав зем­ляків і землячок. Він був обурений лицемірством венеціанського купецтва, яке любило зображати себе захисником християн­ства, але не соромилось торгувати людьми, як будь-яким іншим товаром.

У Венеції Юрій бачив гурти людей у капелюхах з широкими крисами і плащах з нашитими червоними хрестами. То були прочани з різних країн, які збирались тут, щоб на венеціанських галерах вирушити до Яффи, а звідтіля — до Єрусалима. Переве­зення прочан було ще одним джерелом заробітку для ве­неціанських купців — власників кораблів.

Наступним містом, де Юрій Котермак зупинився на деякий час, була Падуя. Тут, як і в інших містах Венеціанської рес­публіки, мешкало чимало греків, що мали постійні зв’язки з крітськими та львівськими грецькими купцями. Греки були й серед викладачів Падуанського університету, в якому магістр Юрій зустрів також кількох львів’ян. Земляки пропонували йому залишитись на студії в Падуї, але Юрій твердо вирішив продовжувати свій шлях, щоб завершити освіту в Болонському університеті, найстарішому в Європі вищому учбовому закладі.

І ось, нарешті, мета подорожі — славне місто Болонья! Воно відразу сподобалось Юрієві. Обабіч нешироких вулиць невисокі будинки з галереями вздовж фасадів. Майже у всіх будинках передмістя вікна, портали, капітелі викладені теракотою, яка тут була досить дешева. На околицях міста копали глину, фор­мували її дерев’яними штампами, а тоді випалювали в гон­чарських печах. Особливо гарно були прикрашені палаццо родин Бевільаква і Пеполі, професора-юриста Тартаньйо та чимало інших. Палац міського правління приваблював шляхетністю ліній, але розмірами і пишністю не міг змагатися з палаццо пана Бентівольйо, справжнього володаря Болоньї.

Особливістю Болоньї були дві похилені в різні боки вежі — Асінеллі й Карісенда. Коли хмари біжать назустріч схилу вежі, тому, хто дивиться знизу, видається, наче вежа падає на нього. Ще Данте писав у своїй “Комедії”:

...що Карісенда видиться хисткою, коли над нею тінь од хмари плине, а ти стоїш під самою стіною...

* * Імпонувала своїми розмірами не закінчена ще базиліка Сан- Петроніо, в прикрашанні якої брали участь провідні скульптори й маляри. Юрієві сподобалися старовинні каплички й дворики Сан-Стефано, церква Сан-Джованні ін Монте, нещодавно збу­дована церковця Сан-Марія де Гальєра з гарними статуями на фасаді. А в церкві Сан-Доменіко наш земляк міг милуватися славнозвісною біломармуровою аркою — фігурною гробницею святого Домініка. На двох фасадних барельєфах Нікколо Пізано вирізьбив групу чоловіків і жінок, постаті товстих, реалістич­но зображених ченців.

Багатство болонських палаців і храмів вражало чужинців. Але на цьому тлі ще більше впадало у вічі злиденне життя трудо­вого люду. В Болоньї, як і у Флоренції, Сієні, Мілані, Луцці, в ту пору було особливо багато злидарів, які не мали нічого, крім власних рук. Ще 1256 р. Болонья, першою з міст Італії, прийняла статут, так званий “Райський акт”, про звільнення від кріпацтва селян округи, що належала Місту. Місто заплатило панам-грома- дам викуп за надання колишнім кріпакам особистої свободи, але одночасно селяни позбавлялись прав на свої земельні наділи. І ось ці селяни, що втратили землю і переселилися до міста, а також зубожілі міські ремісники знаходили працю в численних суконних, фарбарських, ножівницьких та інших майстернях. З ранку до вечора працюючи в тісних, душних коморах, вони жили на злиденну заробітну плату.

Болонья була одним з перших міст Італії, де почала розвиватися промисловість. В багатьох майстернях щораз більше застосовувався розподіл праці між робітниками, які виконували окремі виробничі операції. Так у Болоньї та інших північ- ноіталійських містах виникало мануфактурне виробництво. Робітники мануфактур Болоньї, Флоренції, Перуджі, Сієни не раз бунтувалися, вбивали наглядачів, вимагали більшої платні. Але їхні виступи жорстоко придушувалися.

За своїм устроєм Болонья вважалася комуною — міською республікою, на чолі якої стояли подеста і шістнадцять патриціїв з числа заможних міщан. Колегія шістнадцяти патриціїв обнов­лялась лише у випадку вибуття членів.

Але республіканський устрій Болонської комуни існував лише на словах. Повновладним хазяїном, справжнім, хоч неко- ронованим монархом був найбільший землевласник Джованні II Бентівольйо. Він вважався конфалоньєром і головою сенату Бо­лонської комуни, але поводив себе, як і всі інші тирани — воло­дарі численних сусідніх державок.

Славилась Болонья своїм старовинним університетом. Сюди звідусіль стікались юнаки, що прагнули отримати освіту в одно­му з найзнаменитіших учбових закладів Європи. В ті роки, коли там навчався Юрій Котермак, ніхто не сумнівався, що за­сновником університету був ще візантійський імператор Фео­досій II. В архіві показували навіть фундаційну грамоту, начебто видану Феодосієм 434 р. Насправді університет виник набагато пізніше. Зародком його стала міська школа “вільних мистецтв”, що вже діяла близько 826 р. В цій школі викладались також основи правових знань. Згодом церковники дійшли висновку, що римське право, яке поширювалось з Болоньї, використовується міськими комунами для боротьби проти світської влади єпископів. Проте папські заборони й прокляття не змогли стримати розвитку Болонської школи. На початку XII ст., коли римське право викладав знаменитий Ірнерій, учні створили свою організацію для захисту від свавілля міських і церковних уря­довців. Так виник Болонський університет, управління яким залишалося в руках студентів. Обраний ними ректор мав владу не тільки над учнями, але й над професорами, які складали присілу дотримуватись ректорських вказівок.

Папи Григорій IX, Олександр IV в 1309 р., кардинал Наполе­он Орсіні накладали на університет інтердикт, прагнучи його ліквідувати.

Не раз міська рада робила спроби підпорядкувати собі університет, часом студентам доводилося братися за зброю, і власті мусили визнати автономію університету, що приносив славу й прибутки місту, яке стали звати “вченою Болоньєю”, а на болонських монетах карбували напис: “Болонья — мати за­конів”. Юридична школа Болонського університету справді мала великий вплив на розвиток суспільно-політичної думки в Європі. Щонайменше з двадцяти країн прибували сюди учні, а поверта­ючись після студій на батьківщину, привозили з собою рукописи праць болонських професорів.

Крім права, в Болоньї викладались всі інші відомі на той час науки. З початку XIV ст. Болонська “генеральна школа”, або академія, була вже об’єднанням трьох окремих університетів: до двох юридичних (цітрамонтанів — студентів “з цього боку гір”, тобто з Італії, і ультрамонтанів — студентів “з-за гір”, з інших країн) приєднався ще “університет медиків і артистів”, який охоплював “всі науки, крім права”. Кожен з трьох університетів мав власного ректора, який не лише керував навчальними і гос­подарськими справами, але й судив студентів і всіх, хто був на службі університету.

З XIV ст. в Болоньї зменшується зацікавлення студіями пра­ва, які втратили первісну оригінальність і зберегли липте певне практичне значення. Зате зростає роль університету вільних мистецтв і медицини.

Далеко поза межами Італії славились болонські медики, аст­рономи, філософи. Викладання цих наук було тісно пов’язане, викладачі нерідко переходили з медичних кафедр на “артистичні” і навпаки. Поступово в університеті медиків і артистів панівним став світогляд, що його назвали гума­ністичним.

То була доба Відродження. В містах Північної Італії, в тому числі і в Болоньї, впливовими ставали заможні міщани, багатіли власники мануфактур: і торговці, які все частіше виявляли своє незадоволення всевладдям феодалів-землевласників. Нестрим­на жадоба золота вимагала від тодішніх промисловців, купців, банкірів величезного напруження сил, спритності, сміливості, нерідко авантюризму. Породжений цим індивідуалізм у крайніх своїх проявах сприяв нечуваній раніше розбещеності верхівки суспільства. Але водночас ламались середньовічні пута довкола творчої людської думки. Діячі тієї доби, працьовиті й допитливі, шукали в стародавньому мистецтві й літературі матеріалу для створення нового світогляду.

Гуманізм доби Відродження — яскрава сторінка в історії культурного розвитку людства.

Університет медиків і артистів, який був головним осередком гуманістичної науки, зберіг організацію, що була наслідком дов­гого історичного розвитку. Він ділився на чотири студентських земляцтва, так звані нації: тосканців, римлян, ломбардів і ульт­рамонтанів — гостей з-за меж Італії. Членом ультрамонтансь- кої нації став і Юрій Котермак, після того як заплатив 5 сольдо вступного та склав перед ректором присягу, що дотриму­ватиметься всіх вимог університетських статутів.

Писар, який вписував імена вступників до книги, ніколи не чув про місто Дрогобич. Юрій пояснив, що його рідне місто роз­ташоване недалеко віл Львова, столиці Галицької Русі. Отож і записали його до матрикула як Юрія зі Львова, що в Галицькій Русі. Джорджо да Леополі — так називали нашого земляка його італійські колеги.

Більшість студентів болонських високих шкіл жили на приватних квартирах, однак Юрієві пощастило влаштуватися в бурсі, де мешкали також студенти-медики з Іспанії та Німеччини.

Кожну хвилину Юрій намагався присвятити універ­ситетським заняттям. Спершу він відвідував лекції з тих пред­метів, які почав студіювати ще в Кракові. Частину лекцій читали викладачі у себе вдома, для інших використовувалися приміщення, найняті міським правлінням у приватних будинках. Для викладання граматики при університеті було чотири школи — по одній в кожному з кварталів міста. Нерідко лектори, найчастіше філософи, проводили заняття по сту­дентських квартирах.

У Болоньї Юрій зміг удосконалити свої знання з латинської мови, ознайомитися з основами грецької. В університеті медиків і артистів на цей час працювало чимало здібних філологів. Визначним знавцем мов був, зокрема, Антоніо з Чезени, викла­дач грецької мови. Відомі вчені працювали і на кафедрі риторики й поезії, де вивчалися зразки ораторської майстерності Цицеро­на, прищеплювалось учням вміння висловлювати думки не лише без граматичних і стилістичних помилок, але й красномовно. Деякі з учнів укладали собі цілі словники зворотів, вживаних Цицероном, щоб краще опанувати стиль латинської літературної мови “золотого” періоду.

До курсу філософії входило також вивчення основ природничих наук, що їх об’єднували спільною назвою “нату­ральна філософія”. Основою викладання її залишалась “Фізика” Арістотеля, крім того, велику увагу приділяли творові найвизначнішого послідовника Арістотеля арабського вченого Авероеса (ібн-Рошда) “Про сутність світу” ( “De substantia orbis”). Вивчали і математику, зокрема “Алгоритм”, що містив правила арифметичних дій з дробами, добування кореня тощо. Разом з геометрією Евкліда студіювали і коментар до неї Джо- ванні Компано з Наварри. Особливо ретельно Юрій вивчав аст­рономічні праці арабських учених, “Чотирикнижжя”, що його приписували Птоломею, і “Альмагест” того ж автора — основний в ті часи підручник з питань астрономії. Юрій користу­вався удосконаленим перекладом “Альмагеста” з грецької мови на латинську, здійсненим у Болоньї легатом Іоанном Віссаріоном з Трапезунда.

Слухачі, в тому числі й Юрій, платили викладачам за лекції. Так, лекторам філософії платили по 25 болонських сольдо за прочитання і витлумачення “Метафізики” Арістотеля і стільки ж за “Фізику”, по 15 сольдо за метеорологію, по 5 сольдо за кожен з малих природничих трактатів.

ⁱ Особливо запам’ятались Юрієві ранкові лекції з логіки, що їх читав протягом одного року медик Габріеле Дзербі, а також вечірні лекції з філософії професорів Флоріано Черсолі, Андреа Крешімбені, Несторе Моранді.

Але найколоритнішою фігурою серед викладачів був, напев­не, Галеотто Марціо з Нарні, який читав риторику й поезію. Огрядний, веселий, завжди ошатно вдягнений, Галеотто любив розповідати про свої мандри по різних країнах. Часто згадував він короля Угорщини Матяша Корвіна, у якого кілька років Служив секретарем і бібліотекарем. Вчений збирався навіть до­кладно описати вчинки та вислови короля Матяша, про якого в народі розповідали чимало небилиць.

Галеотто мав багато друзів не лише в Угорщині, Хорватії, Словаччині, але і в гуситській Чехії.

Юрій любив лекції Галеотто, які дуже відрізнялись од лекцій, що їх читали прихильники схоластичного методу викладання. Галеотто щедро пересипав свою розповідь дотепами, алегоріями з міфології і літератури Стародавнього Риму, багато часу присвя­чував алхімії, магії, хіромантії. Дехто твердив, що він більше забавляв, ніж учив студентів. Але Котермак цінував лекції Гале­отто, в яких, крім словесної полови, було й чимало відомостей з літератури, астрономії, медицини, фармації. Виступаючи з про­фесорської кафедри, Галеотто Марціо не боявся вказувати на наявність суперечностей між філософським і богословським тлу­маченням світу, зауважував, що безсмертя душі не вдасться обгрунтувати філософськими доказами, в нього можна лише вірити^ Попри всю свою схильність до магії, учений висловлював сумніви щодо правдивості схоластичного вчення про ангелів, де­монів та пекельні муки. Найбільшим гріхом вважав неуцтво і всякий гріх виводив з незнання. Критикував, ба навіть висміював намагання одного із стовпів богослов’я, святого Лак- танція, заперечувати сферичність землі та можливість існування антиподів¹¹.

Юрій щиро жалкував, коли Галеотто виїхав до Венеції і був там ув’язнений за зв’язки з гуситами і за “єретичні” твердження в астрологічній частині однієї з своїх праць. Вченому вдалось уникнути страти на вогнищі завдяки папі Сікстові IV, який був його колишнім учнем. Однак, вийшовши з ув’язнення, Галеотто Марціо вже не повернувся до Болоньї.

Подобались також Юрієві лекції Джіроламо Манфреді, що був учнем Б’янкіні — найвизначнішого після Тосканеллі астро­нома в тогочасній Італії. Вже багато років Манфреді викладав у Болоньї — спершу філософію, пізніше медицину, врешті ж за­йняв кафедру астрономії, одну з найважливіших в університеті. Професори астрономії мали подавати на 1 січня кожного року юдиціум — збірник астрологічних прогнозів, який вивішувався в університетській аптеці, де збиралися медики. Це доручення вважалося дуже почесним. Манфреді мав славу найтала- новитішого майстра прогнозування, і його прогностики не раз виходили друком у Болоньї та інших містах. Щоправда, невга­мовний скептик Піко да Мірандола пізніше іронізував з приводу того, що знавець астрології Манфреді не зумів передбачити дату власної смерті й смерті своєї дружини. Але в ті роки, коли Юрій навчався у Болоньї, ще не знаходилось недовірливих, які сумнівались би в справедливості астрологічних пророкувань. По­дейкували навіть, що Болонський університет значною мірою своїм авторитетом завдячував діяльності Манфреді в справі “вивчення впливу зірок на долю людей”. Та як би там не було, саме завдяки астрології професор Джіроламо Манфреді перет­ворився із злидаря в одного з найзаможніших громадян Болоньї.

Але, розуміється, Манфреді займався не лише астрологією. Він був відомий як автор наукових трактатів про фізичні явища, властиві людському тілу. В 1474 р. в Болоньї було опубліковано латинський переклад “Космографії” Птоломея, здійснений Джіроламо Манфреді разом з Галеотто Марціо і відомим вільнодумцем, ворогом тиранії та рабства Кола Монтано. Манф­реді задумував також перекласти “Проблеми” Арістотеля на італійську мову.

Навчаючи студентів мистецтва астрономічних спостережень, професор Манфреді звернув увагу на здібного слухача, що прек­расно користувався основними астрономічними інструментами. Він познайомив свого учня Юрія Котермака з німецьким астро­номом Йоганном Мюллером (Регіомонтаном), який саме проїжджав через Болонью, прямуючи на запрошення папи Сікста IV з Нюрнберга до Рима, щоб взяти участь в підготовці реформи календаря. Вчений почувався хворим, але навіть у до­розі працював, кожної вільної хвилини займався перекладами і розрахунками астрономічних таблиць. У бесідах з болонськими вченими Регіомонтан говорив, що варто було б задуматись над тим, чи справді Сонце є такою ж планетою, як Венера, Марс, Сатурн. “Сонце для всіх є джерелом тепла,— казав він,— отож воно повинно бути посередині між планетами, наче король у своєму королівстві або серце в тілі”. Незвичними були такі пог­ляди для людей, вихованих на сліпому довір’ї до системи Птоле­мея¹². Тому ще довго після від’їзду Регіомонтана можна було чути розмови про те, чи справді слід вміщувати Сонце посередині планет, чи, можливо, таке вчення єретичне й шкідливе.

На кілька місяців зупинився в Болоньї також знаменитий гуманіст Франческо Філельфо, колишній викладач Болонського університету, що переклав з грецької мови твори Ксенофонта, Плутарха, Арістотеля, Гіппократа. Хоч йому йшло вже дев’яте десятиріччя, Філельфо був на диво бадьорою і працьовитою людиною. Під час перебування в Болоньї він видав свої знамениті “Замітки про канцони Петрарки”, а незабаром — “Конвівіа”, в яких виявив неабиякі знання в галузі античної філософії, особливо піфагорейської. Книги Філельфо користувались великою популярністю серед професорів і студентів, але сам ав­тор бідував і був змушений мандрувати від міста до міста в пошу­ках випадкових заробітків.

Хоч навчання в Болоньї було цікавим, Юрій дуже сумував за рідним краєм. Не сподівався навіть отримати листа звідтіля, бо й не було від кого. Близьких родичів не залишилося, а чорнява Маруся Дропанівна з львівського Підзамчого не могла й здогаду­ватися, що запала в серце дрогобичанинові, що думав він про неї і в Польщі, і в Італії. Чи й запам’ятала вона скромно вдягнутого юнака, що не раз заходив до крамдиці її батька, але так і не наважився заговорити з вродливою міщанкою? Потім Юрій не раз у думках уявляв собі, що повинен був сказати їй, складав цілі послання до дівчини, котра затьмарювала, як здавалося йому, всіх красунь світу. І приходили на пам’ять сонети Петрарки, який усе життя носив у серці образ Лаури, хоч знав про без­надійність своїх мрій.

Добре ще, що Юрій міг згадати рідний край, бесідуючи із своїм колегою з Кракова, поляком Миколою Водкою, родом з міста Квідзина, що в Пруссії. Водка дружив з італійцем Лоренцо Бевищаква, прізвище якого (в перекладі — Пийвода) нагадува­ло його власне. Латинською мовою Бевільаква називав себе Абстеміусом (тобто непитущим, бо, мовляв, п’є лише воду), і цей псевдонім перейняв від нього й Водка.

То був важкий для Болоньї час: нерідкими були пошесть, голод на переднівок. В народі піднімалося ремствування на князів і панів, на патриціїв, що багатіли коштом простолюддя. Податки все більше зростали. Один з шістнадцяти патриціїв виступив навіть з сміливою пропозицією: продати іспанському королю череп святого Домініка, а за вторговані гроші закупити збіжжя і продавати по дешевшій ціні голодуючим. На це, звичай­но, патриції не пристали. А щоб відвернути гнів злидарів од себе, Джованні Бонтівольйо, за прикладом сусідніх тиранів, влашто­вував час від часу народні свята, турніри і карнавали, перегони коней, вистави просто неба. Придворні поети складали підлабузницькі вірші на його честь, прославляли Бонтівольйо як мудрого і доброго володаря.

Студентам також доводилося сутужно. На чинш за помеш­кання й харчі, на оплату за навчання потрібні були гроші. Звідкіля їх узяти вбогому студентові? Юрію доводилось, як і в Кракові, займатися репетиторством, переписуванням книг, складанням гороскопів. Все це, звичайно, забирало багато часу й дуже заважало в навчанні. Та поки Юрій був молодий, він сяк- так перебивався з дня на день. Проте його почала лякати думка, що може так і звікувати вік злидарем, залишитись на старість без будь-якого постійного заробітку. І от він вирішив звернутися до свого знайомого ще з Кракова, познанського міщанина Миколи Чепеля, що оселився у Римі. Навчаючись у знаменитих гу­маністів Помпонія Лета та Йоанна Apriponyлоса, меткий Чепіль зумів завести знайомства між службовцями папської курії. А за гроші у ватіканських канцеляріях можна було отримати й нау­кові титули й бенефіції — церковні посади, які давали змогу, нічого не роблячи, одержувати постійні прибутки. Чепіль Всіма правдами й неправдами здобував бенефіції для своїх приятелів і знайомих, виконував їхні доручення під час судових процесів у церковних трибуналах. Якби Юрій отримав хоч невелику бе­нефіцію, це дало б йому кошти для продовження навчання. В крайньому разі він був згоден зайняти посаду придворного астролога.

В ті часи світські й духовні феодали суперничали між собою не тільки розкішшю палаців, але й тим, скільки в кого було придворних художників, артистів, поетів. Тому жоден багатий двір не обходився без астролога. Навіть визначні астрономи не відмовлялись від такої посади, яка забезпечувала їм більший заробіток, ніж педагогічна праця. Юрієві, правда, шкода було витрачати багато часу на астрологічну практику, але, врешті, він таки вирішив промарнувати на це два-три роки, щоб заощадити грошей і тоді взятись за наукові студії, зокрема досконало опану­вати медицину.

Про все це Юрій Котермак і написав Миколі Чепелю, сподіваючись, що той поспівчуває йому і допоможе знайти хоча б невеликий, але сталий заробіток.

“Шановному магістрові Миколі Чепелю з Познані, що пере­буває тепер у Римі, своєму милостивому покровителю й прияте­леві”,— вивів Юрій великими літерами слова звертання.

Далі писав, що знає про успіхи свого колеги і радіє з них.

“...A мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й неща- стях. Невеликий заробіток, якого щодня шукаю, здобуваю ціною.постійної праці, важких злигоднів і величезних зусиль. Чи маю хоча б день спокійний, коли б я міг з’їсти хліб свій насущний без смутку й великих турбот? Ні. Отож прошу, порадьте мені якийсь спосіб, котрий дав би змогу мати на батьківщині мирне й спокійне життя. Якби вам здалось, що за послугу комусь на батьківщині я міг би отримати якусь бенефіцію, настійно прошу, рекомендуйте мене такому. Особливо якомусь кардиналові чи.єпископові, який забавляється астрологією або хоче свій двір прикрасити астрологом, як це багато хто робить. Я б не відмовився прослужити два чи три роки і складати гороскопи та інші оцінки-прогнози (які так люблять великі прелати), тільки якби міг за це чогось досягнути, щоб потім мати спокійне життя І зайнятись медичними студіями”.

На хвилину Юрій відклав перо, задумався. Як несправедливо ^влаштований цей світ! Одні мають змогу безтурботно жити, нічого не роблячи, інші ладні взятись за будь-яку неприємну працю, щоб тільки мати потім змогу віддатись улюбленій справі. Що ж, таке життя.

“Я прибув до Болоньї,— продовжував він далі листа,— ма­ючи зовсім мало грошей. Багато міг би я осягнути в науці, коли б не мусив турбуватись про найнеобхідніше... Прошу вас, будьте мені батьком і матір’ю. Нехай хоч порада ваша підбадьорить мене в боротьбі з суворістю долі й дасть надію дочекатись такого щасливого дня, коли зможу сказати: тепер споживаю свій хліб насущний без сліз, забувши голод і спрагу. Від самої колиски все, чого я досягав, давалося мені з тяжкою працею і турботами. Тепер, у розквіті молодості, я переношу все легше, але жахає мене майбутнє, і я хотів би своєчасно про нього подбати. Що з того, що людина знає всі науки, коли вона бідна і знедо­лена...”

На закінчення Юрій писав, що сподівається через певний час стати викладачем астрології, однак він не надіється, що разом з цим скінчиться його злидарювання. У своєму листі Юрій посилав складений ним прогностик — оцінку стану небесних світил про­тягом березня — грудня 1478 р.

Відповідь просив надіслати до бурси медиків, де, мовляв, усі його знають.

Прогностик на 1478 р., що його Юрій послав Миколі Чепелю, цілком відповідав рівневі тогочасної науки. Тут на основі до­кладних спостережень було визначено час двох місячних затем­нень, подано дні нову й повні місяця на весь рік. Автор виявляв зацікавлення подіями, що відбувались у ряді країн Європи, а також у Єгипті, Туреччині, Аравії, Індії.

На працю Юрія Дрогобича звернули увагу науковці не лише Італії, але й Франції, Німеччини, Угорщини. Її переписав для себе відомий німецький учений-гуманіст Гартман Шедель, не­втомний збирач рукописних і друкованих книжок. Здійснена Шеделем копія входить до складу рукописного кодексу, що містить також копії праць Джіроламо Манфреді, Юліана де Бланхіс, Вацлава з чеського міста Будейовіц, Иоганна Глогера та інших учених. Цей кодекс зберігся в складі бібліотеки Гартмана Шеделя, яка стала зародком Баварської державної бібліотеки — найбагатшої в Німеччині колекції рукописних та стародруко- ваних книг. Шедель, один з перших прихильників гуманізму в Німеччині, підтримував зв’язки з багатьма вченими. Науковці з різних країн Європи нерідко відвідували Гартмана Шеделя в Нюрнберзі, користувались його багатющою бібліотекою. Ті, хто цікавився астрономією, знайомились також з працею Юрія Дро­гобича.

Багато часу присвятив Юрій написанню ще однієї наукової праці — трактату про сонячне затемнення 29 липня 1478 р. Пе­ревіривши відомості астрономічних таблиць власними спостере­женнями, він якомога докладніше визначив час цього затемнення, яке мало бути повним у Північній Іспанії, на Сардинії та Сицилії. На додаток розрахував також час місячних затемнень — 15 липня 1478 р., 8 січня і 4 липня наступного року. Пишучи, як і інші астрономи, про вплив цих явищ на земні події, Юрій все ж не згоджувався з тими, які вважали фатально неминучими наслідки видимих рухів небесних тіл. На його дум­ку, вплив планет міг бути сприятливим або несприятливим, але аж ніяк не визначальним. Бо вирішальне слово — завжди за людьми: якщо людина цілеспрямовано йде до мети, то зможе перебороти навіть найбільш несприятливі обставини. Як сказав Сенека, нерозумно було б боятися того, чого можна уникнути.

Чимало місця в цьому творі Котермака, як і в попередньому, присвячено географії. Він добре вивчив політичну карту Італії, поділеної на численні республіки та монархії, що ворогували поміж собою. Мав уявлення і про розташування інших країн Європи й Азії — в тексті згадує про події в Іспанії, Британії, Франції, Литві, Греції, Пруссії, Ефіопії, Аравії та Єгипті. Особливо цікавими для західноєвропейських читачів були відомості про східнослов’янські землі — Русь (тобто Руське воєводство — Галичину); Білорусію — “найродючішу з усіх зе­мель”. Згадує він і землі, зайняті “татарами та готами” — Кримське ханство і невелике Мангунське князівство в Криму, яке існувало до 1475 р. Мешканців Мангуну тоді називали го­тами, хоч більшість населення цього краю становили греки.

’’ У своїх працях Юрій виявив добре знання античної !-літератури й творчості італійських поетів-гуманістів. Він посилається на твори Клавдія Птоломея, цитує Сенеку, на­водить по-італійськи слова Франческа Петрарки: “Завбачене лихо менш болю несе нам...”

Прослухавши всі передбачені статутами лекційні курси, Юрій міг домагатися присвоєння йому звання доктора вільних мистецтв. І ось настав день промоції — присудження наукового ступеня. В присутності ректора, відомого своїми дивацтвами ба­гатія Габріеля Апретічі, Юрій Котермак склав обіцянку, що ша­нуватиме докторів, особливо своїх промоторів, дбатиме про честь університету і не буде намагатись здобути наукові звання по інших університетах. Після іспиту перед колегією докторів Юрія Котермака було проголошено доктором філософії, йому виписали докторський диплом, а копію цього документа було внесено до актової книги університету.

Докторський титул вважався дуже почесним. Гордовиті бо­лонські патриції, що не знімали шапки перед єпископами і пре­латами, при зустрічі з доктором перші схиляли голови і двома пальцями піднімали капелюх. І якщо навіть до кардиналів міщани Болоньї звертались на “ти”, то доктора шанобливо титу­лували “мессер”.

Але й ставши доктором філософії, мессер Юрій не залишив студентської лави, бо хотів прослухати повний чотирирічний курс медицини, щоб отримати також диплом доктора-медика. Незабаром молодого доктора, автора відомих наукових праць, за рекомендацією Джіроламо Манфреді, запросили читати астро­номію.

15 жовтня 1478 р. в університеті медиків та артистів було прочитано ротул — затверджений шістнадцятьма “старшинами болонського народу” список професорів на наступний на­вчальний рік. Поряд з іменами Джованні Гарцоні й Антоніо з Чезени, Баверіо Бонетті й Антоніо Крешімбені на одному з почесних місць прозвучало й ім’я Котермака. Університетський писар зачитував: “До ранкових лекцій медицини — пан магістр Гієронімус Монфредус, який повинен також скласти юдиціум, і такуїн, і пан магістр Георгіус з Русі”.

Георгіус — Юрій не міг стримати хвилювання, слухаючи читання ротулу. Навіть не хотілось вірити, що йому, синові не­заможного дрогобицького ремісника, так швидко вдалося стати професором тих же шкіл, де колись учились Данте, Петрарка, Колюччі© Салютаті й стільки інших світил європейської куль­тури...

Ротул було вивішено в університеті на кілька днів. 19 жовтня, на другий день після дня святого Луки, університетський писар зняв ротул і відніс на зберігання до міського архіву. В уні­верситеті почався новий навчальний рік.

Пролунав дзвін з дзвіниці церкви святого Петра — знак початку занять в університетських школах. У першій своїй лекції новий професор доктор Юрій згідно із звичаєм розповів про побудову курсу, про послідовність викладання матеріалу.

Кожна лекція тривала дві години. Після лекції Юрій збирав слухачів на ринковій площі, де кожен з них мав по черзі брати участь у диспутах на теми, пов’язані із змістом лекцій. Сам же доктор, як і інші викладачі астрономії, мав обов’язок щонаймен­ше раз на рік проводити “диспут про будь-що”, на якому могли бути порушені найрізноманітніші питання, що хвилювали того­часних науковців.

У лекціях Юрій, як і інші професори, посилався на загаль­новизнані авторитети тогочасної науки. Навіть власні спостере­ження, щоб уникнути зайвих звинувачень, доводилось підкріпляти цитатами з творів старогрецьких та арабських учених. Юрій пам’ятав, що писав про це колись французький філософ і перекладач Абеляр: “У нашому поколінні глибоко вко­ренилось небажання приймати те, що походить від сучасників. Отож, коли я находжу якусь ідею і хочу її поширити, приписую її комусь іншому і тверджу: це сказав такий-то, а не я. 1 щоб мені цілком вірили, всі свої думки йому приписую. Якщо те, що кажу, не сподобається заскорузлим людям, то не хочу, щоб це моя особа їм не сподобалась. Знаю, яка в наш час буває доля справжніх учених”.

Користуючись латинськими перекладами, Юрій читав і ко­ментував ті ж твори, які сам прослухав раніше: “Алькабіцій”, “Центілоквіум”, “Чотирикнижжя”, третю частину “Альмаге­сту”. Знайомив студентів з астрономічними таблицями, що отримали назву альфонсинських, бо були створені в Толедо за часів короля Альфонса X спільно кільканадцятьма арабськими та європейськими астрономами, які прагнули поєднати погляди ас­трономів античності з новішими спостереженнями арабських учених. Пізніше таблиці були вдосконалені Юрієвим земляком Мартином Королем з Жиравиці, а трохи згодом австрійським астрономом Георгом Пеєрбахом, приятелем Регіомонтана. Ko- термак ще з Кракова знав про ці вдосконалення і міг докладно розповісти про них своїм слухачам. Учив їх також складати та- куїн — альманах, у якому наперед визначалось розташування на небі сонця, місяця, планет, передбачався час сонячних затем­нень. Показував студентам, як вести астрономічні спостережен­ня, як користуватись астролябією — мосяжним кружком з • масштабною поділкою і рухомою стрілкою, що спрямовувалась ■ на небесне світило. З допомогою астролябії точно визначали час, _i встановлювали географічну широту, вимірюючи кут піднесення і Полярної зірки опівночі або сонця — опівдні. Юрій на той час ^придбав собі цілу колекцію інструментів для спостережень зоря­ного неба — дві астролябії, квадрант, срібний циркуль, кілька ⁱ клепсидр — сонячних годинників. Навіть з такими простими і знаряддями болонські вчені досягли значної точності спостере­жень, хоч і не такої, як у самаркандській обсерваторії Улугбека, Г де мармурова дуга квадранта мала довжину понад сто ліктів.

Колишні вчителі Юрія були тепер колегами, зокрема ; Джіроламо Манфреді, який представив Юрія правителеві Бо- глрньї Джованні Бентівольйо. Всі знали, що Бентівольйо цінував [Манфред і як астролога, а той, хоч присвячував володареві міста ^деякі праці, робив це з почуттям власної гідності, без (.принизливого підлабузництва.

' Особливо зблизився Котермак з тими професорами, які роз­почали викладання одночасно з ним. Це були філолог П’єтро [Марсо, який видав чимало виправлених текстів античних ав­торів, знаменитий лікар Баверіо Бонетті, викладач логіки Джан [Франческо Куріальті, який також був лікарем і походив з !родини, що дала кількох відомих медиків. Через рік після Юрія [став професором риторики й поезії його добрий знайомий [філіппо Бероальдо. Незважаючи на свій молодий вік, цей тала­новитий гуманіст захоплював слухачів своїми глибокими знан­нями і винятковою красномовністю.

і Того ж року, коли Юрій став викладачем астрономії, він роз­почав вивчення медицини. Щоб стати доктором медицини, треба ;було студіювати цю науку чотири роки. Отож, виступаючи на ■заняттях з астрономії як доктор вільних мистецтв і професор, на ріекціях медицини Юрій сидів на студентській лаві. Кожному з [викладачів-медиків він, як і інші слухачі медицини, сплачував іпо ЗО сольдо.

! Астрономія, що її викладав доктор Юрій, і медицина, яку він [студіював на лекціях, у ті часи тісно пов’язувались між собою. [Кожен лікар мусив розумітись на астрономії, щоб з розташуван­ня небесних світил зробити висновок, коли можна здійснити опе­рацію, пустити кров, коли краще діють ті чи інші ліки. Вважалось, що “лікар без знання астрології подібний до ока, позбавленого здатності бачити”. Навіть ті, що відважно висту­пали проти релігійних догм, зберігали віру в астрологію. Так, болонський лікар Габріеле да Сало твердив: “Христос не творив Мудес божественною силою, вони діялись завдяки впливу пла­нет”.

Медицина була нерозривно поєднана не лише з астрономією, але й з усіма філософсько-філологічними науками. У цих, здава­лося б, цілком відмінних науках навчання проводилось однако­во — шляхом читання і пояснення латинських перекладів творів, визнаних класичними, грецьких та арабських авторів, причому велику роль відігравали диспути, а головним науковим авторитетом був Арістотель.

Майже всі болонські медики були одночасно філософами і вважали медицину ключем для розуміння усієї природи. Дуже часто викладачі переходили з філософських кафедр на медичні й навпаки.

Від шостої до дев’ятої години ранку Котермак слухав ранкові лекції з медицини, що їх читали Андреа Крешімбені і блискучий оратор Нікколо Фава. Від дев’ятої до дванадцятої студенти- медики відвідували лекції Джованні Гарцоні, після полудня їм викладали Габрієле Дзербі, Баверіо Бонетті та інші.

Один з професорів читав теоретичну медицину (тобто за­гальні засади патології), інший — практичну, про лікування різних хвороб. Крім того, читалась хірургія. Теорію Юрій і його колеги студіювали на основі першого розділу першої книги “Ка­нону лікарської науки” Ібн-Сіни, що містив основні принципи медичних наук, далі вивчались три книги Галена, де йшлося про питання патології, терапії, дієти, врешті студіювалися сім частин “Афоризмів” Гіппократа. Лікарську практику пізнавали з чет­вертого розділу першої книги того ж “Канону”, де описувався перебіг різних хвороб, з першого розділу четвертої книги (про гарячки), з дев’ятого трактату “Альманзора”.

Практичну медицину в ті роки читав знаменитий учений і антиквар Джованні Гарцоні, який дуже цікавився слов’янськими країнами. Закоханий у гуманістичну культуру, Джованні Гарцоні був великим знавцем латинської мови та літератури, історії, географії, астрономії. Він невтомно працю­вав, але тільки незначна частина його творів була надрукована. В лекціях з медицини він любив повторювати слова Гіппократа: “Кожна хвороба має свою природну причину, все відбувається лише згідно з природою”. Вслід за Гіппократом, Галеном, Ібн- Сіною Гарцоні підкреслював, що умовою збереження здоров’я є фізичні вправи, правильне харчування, достатній сон, душевний спокій. На підтвердження останнього нагадував про знаменитий експеримент Ібн-Сіни, який однаково харчував двох баранів, але клітку одного поставив поруч з кліткою вовка, клітку другого — окремо. В результаті перший баран швидко схуд і здох, а другий жив значно довше. “Отак і людина: життєві клопоти, постійний страх підривають її здоров’я”,— казав професор.

∙.~- 3 лекторів медицини, шо їх слухав Юрій, славився як лікар- практик Баверіо Бонетті. Особливо цінували майбутні медики ! лекції здібного анатома Габріеле Дзербі.

“Ми можемо пишатися,— казав він,— що це у нас в Болоньї вперше було заведено розтини для учнів, щоб вони не тільки з книг, але й на власні очі бачили, як побудовані органи людського тіла. Професор нашої академії Тадео Алдеротті за дорученням [суду встановлював на підставі секції трупа причини смерті. Його [учень Мондіно не лише вивчав Галена, візантійця Феофіла, але !й виконав багато розтинів. Він описав, як нирки фільтрують кров, як мозок керує нервами”.

і Розповідаючи про досягнення своїх попередників, Дзербі не [крився, що й сам удосконалив складне мистецтво анатомічних [розтинів.

t Починаючи з третього року навчання медицини, Юрій ^отримав право бути присутнім при розтинах. Оскільки за весь час [навчання кожен студент допускався на розтин лише двічі, Юрій [постарався, щоб йому було дозволено бачити саме розтин, який [проводив знаменитий Дзербі.

Г Медична наука захоплювала Юрія не менш, ніж астрономія. [Але жити ставало щораз важче, бо ціни піднімалися і платні за !лекції астрономії ледве вистачало на харчі. А треба було ще [одягатися, купувати дорогі книжки, папір, чорнило, астро­номічні й медичні інструменти. Щоб заробити грошей для даль­шого навчання, Юрій вирішив прийняти пропозицію маркіза Гуільєльмо VIII Палеолога, який уже давно запрошував молодо­го вченого до свого двору в місті Касале — столиці невеликої [півні чноіталійської держави Монферрату. Колись Юрій Присвятив маркізові свій трактат про сонячне затемнення 1478 р. Трактат сподобався монархові, й він зразу ж запропонував Юрієві посісти посаду придворного астролога, обіцяв дати непо- гану платню.

Юрій зволікав, скільки було можна, з відповіддю, бо хотів принаймні закінчити академічний рік. Але врешті змушений був передати лекційний курс своєму польському приятелеві Миколі Водці — Абстеміусові, а сам виїхав до Касале.

Там Юрій Котермак поселився у палаці монферратських маркізів Палеологів, які належали до тієї ж династії, що й останні імператори Візантії. Становище італійських Палеологів було складним. їхні володіння могло поглинути Савойське герцогство. [Тому Палеологи мусили прохати протекції і захисту в міланських герцогів і французького короля. Відчуваючи хисткість свого становища, маркіз Боніфацій III перед всіма важливими рішеннями радився з астрологами. Звичайно, в горо­скопах, що складалися для маркіза, доводилось враховувати не лише розташування планет, але і всі новини про політичні події в Монферраті та сусідніх державах. 28 червня 1479 р. Юрій за дорученням маркіза вислав його могутнім сусідам, міланському герцогові Джангалеаццо Сфорца та герцогині Боні, коротку оцінку значення затемнення місяця, яке мало бути 4 липня.

У Монферраті Юрій затримався недовго. Заощадивши трохи грошей, він повернувся до Болоньї. У серпні 1480 р. замінив на кафедрі астрономії Миколу Водку, і той виїхав до міста Урбіно.