§ 3. Релігійна ситуація на північних околицях Руси

Згадка про церкву Богородиці, якій Ольга чи Малуша перед смертю передала Будятине село, слугує підказкою, що в місцево­сті, яку Ольга обрала майбутнім місцем народження Володимира й куди відправила Малушу, згадані загрози антихристиянських виступів були б мінімізовані.

Псковське язичницьке святилище Х-ХІ ст., план (за І. Лабутіною)

Прихильники псковської локалізації Будятиного села такою місцевістю вважали Ольжині “доменіальні” володіння на її бать­ківщині. Так, О. Рапов твердив, що згадана церква Богородиці розташовувалася, “по-видимому, в непосредственной близости от Будутиной веси, принадлежавшей княгине, т. е. на территории, являвшейся домениальной собственностью киевской княгини, там, где проживала какая-то христианская община”^[325]. Далі, від­штовхуючись від легендарних свідчень про те, що Ольга відразу після хрещення побудувала у Пскові Троїцький храм, дослідник писав про можливість спроб поширення нової ідеології саме на псковських землях, які належали княгині. Проте повідомлення про псковську церкву Святої Трійці часів княгині Ольги здебіль­шого піддаються критиці. Підставою для сумнівів слугують лі­тописні свідчення. Так, літописання під 1138 (6646) р. зберегло згадку про спорудження церкви Святої Трійці в Пскові заходами князя Всеволода Мстиславовича: “Того же лѣ^т. придоша Пльско- вичи. и пояша к собѣ Всеволода. княжить • а w Новгородець щло- жиша того же лѣта преставися • сѣдъ Пльсковѣ • м^сца февраля въ • аі • масленои недѣлѣ • в четвергъ • тамо же и положенъ • бъі^с въ цркви • стои трчѣ юже бѣ самъ създалъ • въ Пльсковѣ”^[326]•

Археологічні матеріали також виразно суперечать припущен­ню про можливе функціонування в околицях Пскова на третю чверть Х ст.

Важливим свідченням тогочасної релігійної ситуації на Псковщині є язичницькі святилища. Один із таких об'єктів, вияв­лений в межиріччі річок Пскови та Великої, за 200 м на південний схід від псковського Дитинця, дослідила 1982 р. L Лабутіна. Це було відкрите святилище у вигляді оточеного ровиком округлого майданчика діаметром 10,8-11,2 м. Ровик був не замкненим, із південно-західного боку містилася перемичка із входом на куль­товий майданчик • Уздовж зовнішнього краю майданчика розта­шовувалися ямки від стовпів • У центральній частині майданчика виявили дві більші ями, в одній з яких збереглися залишки дубо­вого стовпа, які інтерпретують як місця встановлення ідолів • За висновком L Лабутіної, майданчик та ровик, що його оточував, датуються не пізніше Х століття. Святилище перестали вико­ристовувати не раніше другої половини Х - першої половини ХІ століття • Воно співіснувало з курганним могильником, час функ­ціонування якого припадає на Х - першу половину ХІ століття • Водночас є припущення, що нівелювання ровика та часткове за­сипання майданчика виконані не пізніше зламу ХІ-ХІІ ст L Ла- бутіна також вказала на можливість рецидивів язичницьких риту­алів на цій ділянці до її забудови у ХІІІ столигт^[327]

До археологічних аргументів необхідно додати свідчен­ня зі щоденника німецького мандрівника Давида Вундерера, який 1590 р. відвідав Москов^ В околицях Пскова він оглядав слов'янське святилище, опис якого подаємо в перекладі А. Кір-

Кам’яний ідол, знайдений біля р. Промежиці (за А. Кірпічниковим)

пічникова^[328]: “Перед городом (Псковом. - А. К.) видели мы двух идолов, поставленных в давние времена жрецами, которые им по­клонялись, а именно Услада, каменное изваяние которого в руках имеет крест, (и) Хорса, который стоит на змее, с мечем в одной руке и молнией (буквально огненным лучом.

Попри те, що імена описаних ідолів Д. Вундерер запозичив із “Записок” С. Герберштейна, достовірність його свідчення під­тверджує знахідка 1897 р., коли під час земляних робіт в околицях згаданого табору 1581 р. неподалік р. Промежиці виявлено антро­поморфного кам’яного ідола. Збереглися лише його фотографії. Особливою ознакою кам’яної фіґури, що дала можливість іденти­фікувати її з одним з ідолів, які описав Д. Вундерер, є хрест, ви­різьблений у камені на його поверхні. На думку А. Кірпічникова, на другу половину XVI ст. святилище було покинутим чи здава­лося таким. У цьому контексті дослідник зацитував звернення па­тріарха Йова до царя Федора Іоановича з похвалою, що на півночі Московії він руйнував ідолів та “идежа быша ельинские капища, тамо (воздвигал. - А. К.) божественные церкви”^[330].

Коли б не припинилося функціонування цього святилища, факт збереження ідолів на своєму первісному місці поблизу Пско­ва, принаймні до зламу XVI-XVII ст., як і археологічно підтвер­джене функціонування святилища Х - першої половини ХІ ст. у самому Пскові, заперечує існування там на початку 60-х років Х ст. (на відстані близько 1200 км від Києва) християнського осе­редку, де могла знайти прихисток Малуша, яку Ольга мала висла­ти з неспокійного Києва. Зважаючи на той факт, що принаймні до початку ХІ ст. слідів християнізації у Пскові чи Псковській землі не виявлено, ймовірність виїзду туди Малуші в контексті київських подій 962 р. видається, щонайменше, маловірогідною.