§ 2. Реформаторська діяльність княгині Ольги та похід “к Новугороду” 947 року
Реформаторські заходи 946-947 рр. Ольга поширила не лише на сферу управління державою, вони також отримали підкріплення в низці урбанізаційних заходів, що включали будівництво нових адміністративних пунктів - погостів.
Ці радикальні заходи київської княгині стали предметом дослідження не одного покоління науковців.Будівництво нових населених пунктів (як масштабна та витратна сфера діяльности) зазвичай входило до компетенції центральної влади та було мотивоване завданнями розвитку держави. Тому ініціатором та організатором будівництва городів на Русі у Х-ХІІІ ст. переважно була княжа адміністрація[364]. Насамперед увагу звертали на потребу залюднення та обороноздатности територій, підконтрольних київським володарям. Ще від початків формування руської державности писемні джерела свідчать про розвиненість будівництва укріплень на східнослов'янських теренах. Так, перський історик Гардізі в написаному між 1049-1053 рр. творі “Зайн ал-акбар” (“Краса оповідей”), у якому він відтворює реалії початку Х ст., повідомляє, що у слов'ян є “звичай будувати твердині. Декілька людей об'єднуються, щоби будувати твердині, так як угорці постійно на них нападають та грабують їх. Угорці приходять, а слов'яни замикаються в цих укріпленнях, які збудували. Зимою переважно вони знаходяться в замках та твердинях, а літом у лісах”[365]. Про укріплення городів повідомляють також скандинавські джерела. За свідченням “Еймундової саги”, князь “посилав своїх мужів у ліс рубати дерева, переносити їх в город та поставити по його стінах. Він велів повернути гілки кожного дерева від города так, щоби не можна було стріляти вверх, у город. Ще велів він викопати великий рів біля города і ввести в нього воду, а після цього - накласти зверху дерев і влаштувати так, щоби не було видно і наче земля ціла”[366].
Про будівництво городів на Русі дізнаємося також із літописів.
Наприклад, читаємо про заснування городів навколо Києва 988 р. й заселення їх мешканцями з околиць держави: “и реч Во- лодимеръ. се не добро єсть мало городовъ школо Кьієва. и нача ставити городы по Деснѣ. и по Оустрьи. по Трубешеви и по Сулѣ. и по Стугнѣ. и нача нарубати мужи лутши ш словенъ. и ш кривичъ. и ш чюдии. и ш вдтичь. и ш сихъ насели и грады бѣ бо рать ш печенѣгъ и бѣ воюясд с ними и шдолдя имъ”[367]. Як причину згаданих будівельних починань князя Володимира літописець називає печенізьку загрозу. Подібні літописні свідчення не поо- динокі[368], проте містобудівну діяльність руських володарів зумовлювала не лише потреба посилення обороноздатности держави. Літописи містять повідомлення, у яких будівництво нових населених пунктів було пов'язане також з адміністративно-податковими реформами. Найвідомішим (і найсуперечливішим водночас) є літописне свідчення про реформаторську діяльність княгині Ольги. Саме передумови і причини, що спонукали реформи київської володарки, та географія її урбаністичних ініціатив є предметом дискусій у численних публікаціях.Потреба розширення мережі укріплених адміністративних центрів, пов'язана з намаганням удосконалити систему управління державою, постала ще перед князем Олегом. Заснуванню ним нових городів передували спроби призначити (“уставити”) городи, де мали сидіти княжі мужі-намісники. ПВЛ фіксує поса- дження Олегом своїх ‘мужів' у Смоленську (?) та в Любечі ще на шляху до здобуття Києва: “поиде Млгъ поємь вои свои многы. вардгы чюдь. словѣны. мѣрю. весь. кривичи. и прия городъ и посади в нєм мужь свои. йтуда поиде внизъ. и пришєдъ взд Любечь. и посади мужь свои”[369].
Наступною урбаністичною ініціативою Олега після його вокняжіння у Києві стало будівництво нових городів на підвладних територіях, пов'язане у літописі з призначенням данини: “и сѣде Млегъ. кнджа в Кьювѣ. и реч Млегъ. се буди мт(и) городом русскымъ.
и бѣша оу него словѣни. и в(а)рдзи. и прочии про- звашасд русью. се же Млегъ нача городы ставит. и оустави дани словѣнм(о) и кривичемъ. и мердмъ. и оустави вардгом дань даяти. w Новагорода. т • гривенъ на лѣт. мира дѣлд єже до смрти Ярос- лавлд даяше вардгом”[370].По-своєму трактує події автор Новгородського першого літопису, приписуючи згадані звершення князеві Ігорю: “и сѣде Игорь, княжа, в Кыевѣ; и бѣша у него варязи мужи словенѣ, и оттолѣ прочии прозвашася русью. сеи же Игорь нача грады ставити, и дани устави словеномъ и варягомъ даяти, и кривичемъ и мерямъ дань даяти варягомъ, а от Новагорода 300 гривенъ на лѣто”[371].
В Устюзькому літописі (за списком Мацієвича та Архангело- городським літописцем) мовиться не лише про данину, але й про встановлення оброків (чи уроків): “Иде Олг на древляны, и на северы, и на козары, и наложи на них дань по чорнои кунице с человека на год, и оброки по всеи земли Рускои устави, и многи городы постави”[372]. Встановлення оброків стосується не інституту данини, а спроб нормування полюддя, незалежно від того, вдалою чи ні, реалізованою чи нереалізованою була ця спроба. Отже, у літописах “фіксуються цілеспрямовані спроби системно-струк- турно-функціональних змін системи полюддя ще до періоду князювання Ольги, розпочаті князем Олегом”[373].
Реформи Олега продовжила у низці державницьких урбаністично-адміністративних заходів княгиня Ольга. Реформаторську діяльність княгиня Ольга розпочала відразу після загибелі князя Ігоря в Деревлянській землі. Цій діяльності передує чотириразова помста деревлянам. Спершу, за наказом Ольги, засипають землею живцем перше деревлянське посольство й спалюють у лазні друге. Далі правителька поквиталася з деревлянами під час тризни за Ігорем. І нарешті, четвертою помстою є спалення деревлянського Іскоростеня й кара його мешканцям: “и побѣгоша людє из города.
и повелѣ Млга воємь своимъ • имати я • и яко взд городъ и пожьже и. старѣишины же города • ижьже • и прочая люди. швѣхъ изби. а другия работѣ преда мужє“ своимъ • а прокъ шстави ихъ платити дань. и възложи на нд дань тджьку • и двѣ частї идєта Києву. а третьяя Вьішєгороду къ Мльзѣ. бѣ бо Вышегородъ Мльжинъ город и иде Щлга по дєревьскои зємли. съ сномъ своимъ и дружиною своєю . оуставлдющи оуставы . и оурокы . и суть становища єя. и ловища єя • и приде в городъ свои Киевъ. съ сномъ своимъ Стославом”[374].Повернувшисьді сином із деревлянської війни до Києва, через рік (“прєбывши лѣт єдино”) Ольга поширила свою діяльність поза межі деревлянщини, на масштабніші терени (“по всей земли”): “в лѣт. /s. у. не. [6455 (947)] иде Млга к Новугороду. и оустави по Мьстѣ. погосты и дань. и по Лузѣ погосты и дань и шброкы. и ловища єя суть по всеи земли. и знамения и мѣста и погосты. и сани єя стоять въ Плєсъковѣ и до сєго дни. и по Днѣпру пє- ревѣсища. и по Деснѣ. и єсть село єя Мльжичи и до сего дни. изрддивши възвратисд къ сну своєму в Кжвъ. и пребьівашє с ним въ любви”[375]. Буквальне прочитання цитованого уривку підказує, що обраний Ольгою маршрут було прокладено насамперед на північ, у напрямку Псковської та Новгородської земель. А для управління й збирання данини з підвладних територій (як один з елементів урбанізації околиць Київської держави) засновували погости вздовж річок Мста й Луга. Мста витікає з озера Мстино, зі сходу впадає в озеро Ільмень, а західна Луга впадає в Лузьку губу Фінської затоки.
Сучасні російські історики не мають жодних сумнівів у тому, що землі по Мсті та Лузі на той час не були підпорядковані Новгороду, але, зважаючи на економічний та людський потенціал цих територій, їх треба було включити до складу Руської держави та поширити на них данини й оброки. На археологічній карті Нов- городщини з походом княгині Ольги пов’язують історію кількох населених пунктів, заснованих на Мсті та Лузі. Уздовж середньої течії Мсти розташовується так званий Бєльський археологічний комплекс, сформований з кількох поселень, двох укріплених городищ та курганних могильників. Із діяльністю Ольги на Лузі пов’язують, зокрема, Передельський погост (Городок на Лузі), поряд з яким розташовується ‘Шум-гора’ чи ‘Велика сопка’ - один із найбільших курганів Східної Європи[376].