§ 1. Проблема інкорпорації Києвом Волинської землі та похід Володимира “к ляхомъ” 981 року
працьовуючи питання народження Володимира Святославовича на Волині, не можна оминути й проблеми інкорпорації Волині Києво-Руською державою, яку в історичній літературі звичайно пов’язують з літописним повідомленням 981 р.: “Иде Володимиръ.
к Ляхомъ. и зая грады ихъ. Премышль. Червенъ. и ины городы. ижє суть и до сєго днє подъ. Руссью”[352]. Це максимально лаконічне свідчення стало серйозною проблемою в історичній науці. Навколо нього точаться гострі суперечки. Дискутуються мета, характер і результати походу, кардинальні розбіжності існують в історично-географічному трактуванні територіального об’єднання під назвою “червенські гради” та у визначенні переліку населених пунктів, окреслених як “ины городы”. Немає жодної певности, наскільки збігаються чи різняться “Червенъ и ины городы” ПВЛ та “Червенська земля” Галицько-Волинського літопису. Врешті, ще не вирішені передумови та причини цього походу.Російські науковці укріпилися в думці, що Волинь була на периферії руських інтересів. Як слушно відзначив М. Котляр, “Большинство ученых вообще не отводит места Волыни на исторической карте западнорусских земель конца Х - первой половины ХІІ века”[353]. Яскраво демонструє цю думку зміст академічного збірника “Древнерусские княжества Х-ХІІІ вв.”, виданого 1975 р. Попри декларацію, що ця колективна праця “содержит исследования по истории формирования государственной территории древнерусских княжеств, образовавшихся в Х-ХІІ вв.”, у ній немає окремих розділів, присвячених Галицькій та Волинській землям. До переліку окремих історико-географічних нарисів входять Київське, Чернігівське, Переяславське, Смоленське, Полоцьке князівства та Новгородська земля. Окремий розділ присвячено навіть Половецькій землі, а ось Волинь опинилася на марґінесі дослідження Київської землі[354].
Показові висновки О. Насонова, який трактував Волинську землю як арену польсько-руського протистояння, що розпочалося останньої чверти Х ст.
та тривало ще в ХІ ст. Дослідник ставить під сумнів можливість того, що “вся территория, отделявшая Червень от Берестья, была в Х и первой половине ХІ в. освоена в отношении дани и суда”, демонструючи таким чином, що Західна Волинь була поза сферою руських політичних та економічних інтересів[355].Поза межами Руси, в зоні польського впливу опиняється Волинь і за В. Королюком, який покликався на повідомлення Ібрагі- ма ібн Якуба 966 р. про спільний кордон із Руссю володінь Мешка І, трактуючи його як кордон між Мазовією та Турово-Пінською землею. Похід Володимира 981 р. був, на його думку, спрямований “не против Древнепольского или Древнечешского государства, а против независимых восточнославянских племенных княжеств, лежащих на большом торговом пути, соединявшем Киев, Краков и Прагу”[356]. Дослідник припускає, що у повідомленні 981 р., у його первісному вигляді, йшлося про похід на хорватів та дулібів. Таким чином, підпорядкування Волинської землі Києвом В. Ко- ролюк пов’язував із походом Володимира 981 р.
Похід Володимира Святославовича 981 р. як факт повного приєднання Волинської землі до Києва сприймав також І. Крип’яке- вич, який, проте, не виключав певного впливу Руси на Волині від початку Х ст. Нагадуючи про участь дулібів у літописному поході Олега на Візантію 907 р., дослідник трактує їх союзниками київського володаря, що добровільно приєдналися до його військ. Історик слушно зауважив, що в період Олега та Ігоря Русь не могла приєднати західні племена тому, що на їх шляху на захід стояли деревляни. Тіснішими ці зв’язки могли стати тільки після того, як Ольга та Святослав остаточно підкорили деревлян. Про можливі західні походи Святослава, на його думку, може свідчити вже цитована звістка Галицько-Волинського літопису про похід Данила Романовича в Чехію: “не бѣ бо в землѣ Роусцѣи первее. иже бѣ воевалъ землю. Чьшьскоу ни Стославъ хоробры. ни Во- лодимеръ стыи”[357]. Виходячи з цього повідомлення, І.
Крип’яке- вич зауважив, що літописець мав якісь відомості про західний похід Святослава, який, подібно до Володимира, ходив у напрямку Польщі. Дослідник припускав, що після підкорення деревлян Святослав зайняв також Волинь і Забужжя. Тоді ж і виник конфлікт із Польщею. Цей похід дослідник трактує короткочасним пересічним прикордонним інцидентом, що мав за мету здобич[358].Тривалий час поза увагою залишалося те, що внаслідок походу 981 р. Володимир зайняв землі, що входили до складу Чеської держави, хоча цю думку ще в середині ХІХ ст. вперше висловив Ф. Палацький[359]. Її розвинув Я. Ісаєвич[360], проте трак-
тування 981 р. точкою відліку, від якої Волинь увійшла в орбіту Києво-Руської держави, залишилося незмінним.
Першою звісткою про територію Західної Волині трактував літописне повідомлення 981 р. про похід Володимира О. Котляр. Дослідник звернув увагу на зосередження літописних міст Х- ХІ ст. у верхів'ях Західного та Південного Бугів, Стиру, Сяну та Вепра. На території Волині він нараховує шістнадцять городів, у той час як у Галичині лише чотири. Дослідник відзначив поступову урбанізацію Волинської землі, погоджуючись із загальноприйнятою думкою, що “будущая территория Волыни до второй половины ХІ в. частью была еще не освоена, частью входила состав Червенской земли”[361]. Припускає О. Котляр і можливість того, що в оповіді 988 р. про адміністративну реформу князя Володимир синів-посадників направляв у вже засновані міста, а укріплення города Володимира на Лузі могли бути закладені ще пізніше.
Підсумовуючи розлогу дискусію про похід Володимира 981 р., О. Головко підкреслив брак зв'язків між Польщею та Руссю до початку 90-х років Х ст., що було викликано тодішніми зовнішніми інтересами київської адміністрації, які спрямовувалися на Візантію, Балкани, Причорномор'я та Поволжя, у той час як Гнєзно цікавили Німеччина, Помор'я та Полаб'я[362]. Дослідник також підкреслював, що із західними та південно-західними східнослов'янськими племенами, зважаючи на боротьбу з деревлян- ським князівством, Київ міг підтримувати лише союзницькі сто- сунки[363].
Незважаючи на суттєві розбіжності у з'ясуванні причин літописного походу князя Володимира 981 р., це повідомлення стало по замовчуванню тим пунктом відліку, від якого “розпочинається” руський період історії Волинської землі. Відтак доводиться визнати, що конкретика запитання про час приєднання Волинської землі впирається у цілковиту інформативну розпливчастість цієї літописної згадки. Все ж, на мій погляд, є переконливі підстави, аби проблему інкорпорації Києвом Волині пов'язати з історичними реаліями, які більше, ніж на три десятиліття випереджують похід Володимира Святославовича “к Ляхомъ” та на 15 років - події, 962 р., пов'язані з відісланням Малуші з Києва до Будятиного села й завершенням київської місії єпископа Адальберта. Їх дають так звані реформи княгині Ольги, про які ПВЛ розповідає під 947 р.