Притулок розвідника
В 1840 році біля входу в Георгіївський монастир був похований командувач військами і начальник військових поселень з 1818 року генерал від кавалеріїї граф Ян (Іван Йосипович) Вітт, життєвий шлях якого має безліч цікавих загадок.
Його батько був комендантом Кам’янець-Подільської фортеці, яка належала Польші, а мати – знаменита на всю Європу красуня Софія Вітт. І світліший князь Потьомкін і граф Потоцький були її коханцями. В честь цієї чарівної жінки будувались замки, виростали парки, відбувались дуелі і самовбивства. З прізвищем Софії Вітт було пов’язано безліч любовних і політичних інтригXVIII сторіччя.
Іван Вітт, завдяки широким зв’язкам матері уже з одинадцяти років був записаний в російську кінну гвардію. Навчаючись вдома, він отримує блискучу освіту, оволодіває шістьма іноземними мовами. Двадцятилітній корнет звернув на себе увагу імператора Павла. Ще нічим себе не проявивши, несподівано для всіх в 1801 році він отримує звання полковника і Мальтійський хрест.
Це – перша загадка Вітта. А чи не за блискуче виконання таємного доручення? В цей час проявляється ще одна важлива риса характеру Вітта – його потаємність відносно виконання делікатних справ, що було високо оцінено.
На протязі декількох років молодий полковник, хоч належав до лейб-кірасирського полку, фактично мешкає в штабі гвардійського корпусу, де зборає відомості про армії європейських держав, вивчає устави і напучування. В 1805 році він направляється в свій перший бойовий похід при Аустерлиці і отримує своє перше бойове хрещення. В битві Вітт був контужений, але службу не покинув. При штабі командуючого він збирає відомості про наполеонівську армію. І знову надзвичайно неймовірний поворот долі. Відразу ж після мирної угоди між Росією і Францією він залишає службу, виїжджає до Франції і поступає волонтером на службу до... Наполеона.
Колишні його службовці відкрито говорили про зраду, що викличуть зрадника на дуель, але мало хто звернув увагу на те, що імператор Олександр, якому відразу доповіли про цю пригоду, ніяк не зреагував на „новину”.
Більше того, він наказав залишити зниклого полковника в списках армії. В Парижі таємне шефство над новоспеченим французьким волонтером взяв російський військовий агент полковник А.І. Чернишов. Першокласний розвідник, він уміло і непомітно увів Вітта в місцеві великосвітські салони, познайомив із сестрою Наполеона Поліною Боргезе.. Потім опіку над Віттом взяв на себе службовець французького військового міністерства Мішель, що уже багато років працюючий на російську розвідку.Не залишився Вітт не поміченим і у французькій армії. Він відзначився у декількох битвах. Спочатку на його звернув увагу Мюрат, а потім – і сам Наполеон. Вітта перевели у похідний штаб імператора, де він теж займається таємними завданнями, які блискуче і непомітно виконує. Відомо, що Вітт відзначився в Іспанії, а також під час поїздки до Туреччини. Полковник сприяв подальшим глибоким відносинам Наполеона з полячкою Валевською. Імператор залишився дуже задоволеним цією делікатною діяльністю Вітта і в 1811 році несподівано для багатьох призначає його своїм особистим агентом в герцогстві Варшавському. Знаючи зацікавленість і те значення, яке Наполеон надавав Польщі, це призначення можна розцінювати, як знак особливої довіри. Від того часу полковник французької таємної служби Йоганн Вітт допущений до особливо важливих таємниць Французької імперії. У Варшаві Вітт живе більше року, постійно обмінюючись листами з міністерством закордонних справ Талейраном і з самим Наполеоном. Такого високо підготовленого розвідника Російська імперія ще не мала. В цей час в списках російської армії Іван Вітт перебував як резидент військової розвідки 2-ї армії генерала Багратіона.
За два тижні до вторгнення Наполеона в Росію Вітт раптово покинув штаб французької армії, таємно переплив Неман і з’явився в штаб 1-ї російської армії Барклая де Толлі, який знав про військову місію Вітта. Інформація, подана Віттом в якійсь мірі лягла в основу тактики тимчасового відступу і збереження сил: „Ухилятися від генеральних сутичок, створювати партизанську оборону летючими загонами, заманювати в глиб країни і датвати бій – тактика для Наполеона нова.” Вітт повідомив і точну дату переходу Наполеона через кордон.
Чому так миттєво Вітт покинув ставку Наполеона точно не відомо.
Можливо, він вважав на той час свою місію виконаною і тепер тільки потрібно було повідомити про останні плани французького імператора, а, можливо, була інша причина. В той час в Парижі був викритий російський агент Мішель, який дав покази і був гільотинований. Його соратнику А.І. Чернишову ледве удалось утекти в Росію, але він встиг попередити Вітта про провал.Після доповіді командуючому 1-ї армії Вітт був направлений в Петербург, де його чекав імператор Олександр. Конфіденційна бесіда тривала декілька годин. Олександру важливо було знати останні новини із французької ставки стосовно розкладу політичних сил в Європі. Із імператорського кабінету Вітт вийшов уже генерал-майором із новим призначенням. Тепер шлях розвідника лежав в Київ де йому належало сформувати нові уланські полки. На Україні він займався не тільки цим, а і використав старі агентурні зв’язки для розриву взаємин поляків з Наполеоном.
Потім він брав участь в закордонному поході 1813-1814 р.р., командував сформованою Українською уланською дивізією і брав безпосередню участь у боях, за що отримав Георгія 3-го ступеня.
Коли скінчилась війна, імператор Олександр наблизив Вітта в особистий почет на знаменитий Віденський конгрес, де обговорювалась і визначалась доля післявоєнної Європи. У Відені Вітт тримав себе непомітно. У генерала-розвідника були інші обов’язки. В приватних розмовах з дипломатами різних країн він зондував ті чи інші політичні питання, які потім доповідав Олександру, підкупляв обслугу присутніх тут європейських монархів, які потім його інформували про їх неофіційні зустрічі. І якщо у Відні Олександр переграв не тільки французького міністра Талейрана, а й австрійського канцлера Меттерніха, то в цьому була не мала заслуга генерала Вітта.
Майстерність досвідченого розвідника знадобилась і в російсько-турецькій війні 1828-1829 років. „В 1829 році, – пише біограф генерала, – направляючись в Яси для огляду підпорядкованих йому резервних кавалерійських частин, вирішив здійснити частину шляху від Одеси морем, випадковою бурею Вітт був занесений в обложені Константинополь і Варну нашими військами.
Приєднавшись тут до армії, Вітт повідомив цінні відомості про стан Туреччини та її наміри і взяв участь у військових діях. 21 квітня 1829 року Вітт був приведений в генерали від кавалерії, отримав особливе найвище визнання та був зарахований до генералів, що знаходяться при особі його величності”.Чи не правда, що розповідь біографа казкова? Все було інакше. Ще перед війною Вітт прийняв усі заходи з впровадження агентурної сітки в столиці Туреччини і організував збір інформації для забезпечення російського командування необхідними відомостями, чим здобув повагу від сучасників.
Були події, пов’язані з польським повстанням 1831 року. Виконавши свою місію в Польщі, Вітт повертається в Петербург, де чекає його нове призначення інспектором кавалерії і користується незмінною прихильністю імператора.
В 1840 році генерал Вітт захворів. Лікарі йому рекомендували відпочинок в Криму. Він їде до свого старого приятеля по службі князя Воронова де раптово помирає. Знайшов він свій останній притулок зліва від входу в храм Святого Георгія і забрав із собою в могилу багато таємниць свого надзвичайного і загадкового життя. Там же зліва з’явилась пам’ятний напис такого змісту "Генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії, граф Іван Йосипович Вітте, народився в 1772 році, помер 21 червня 1840 року, на 68 році від народження". Нижче вибитий герб графа.
۞