Заповіт князя Голіцина

Поруч з генералом від кавалерії І.Й. Вітте в 1844 році зліва при вході до Георгіївської церкви був похований князь Олександр Миколайович Голіцин, з 1803 року обер прокурор Синоду, з 1813 року голова російського біблійного товариства, а потім призначений міністром народної освіти в 1816-1824 роках.

Напис на місті поховання лаконічний: „Князь Олександр Миколайович Голіцин. Народився 1773 р. грудня 8-го, помер 1844 року листопада, 22 дня”.

Дружба Голіцина з Великим князем Олександром Павловичем, майбутнім імператором Олександром I вплинула на службову кар’єру князя. Імператор поставив його на чолі Святішого Синоду.

Раніше брав участь в управлінні Царськосільським ліцеєм. Голіцин, працюючи обер-прокурором Синоду, виділив свої особисті кошти на будівництво храму Святого Георгія. Після відставки через інтриги архімандрита Фотія і А.А. Аракчеєва поселився і прожив останні роки свого життя в Криму, в своєму будинку в Гаспрі, там, де через півстоліття жив Л.М. Толстой, коли цей будинок уже належав Софії Володимирівні Паниній.

23 листопада 1844 року духівник князя Голіцина із Алупки доставив і Георгіївський монастир листа, в якому автор повідомляє, що сьогодні 22 листопада від апоплексичного удару, без всяких страждань і найшасливішим чином, так як. третій день сповідувався і вчора приєднався до святих таїнств. В заповітному листі він виявив волю поховати його на третій день після смерті в Георгіївському монастирі і, якщо можливо, біля самої церкви, без всякої пишноти і церемоній і щоб тіло його не супроводжувалось ніким, крім його духівника”. Монахи монастиря не відмовили своєму благодійнику і в суботу його повезли через Байдари в монастир і 25 листопада поховали за останніми побажаннями князя.

۞