Ш. ПРАІСТОРІЯ КИЇВСЬКОЇ РУСИ-УКРАЇНИ

За виїмком славіста Розвадовського, який вважає, що пер­вісні слов’яни жили тільки над Балтиком, усі інші славісти розтягають територію первісного поселення слов’ян далеко на схід, аж по середуще Подніпров’я, включаючи наддніпрянську територію коло Києва в постійну територію слов’ян, тобто їх східне крило.

На думку П. Третякова, слов’яни сформувалися вже десь коло І—II століть по Христі. Тоді вони заселяли на сході об­шир Прикарпаття та Подніпров’я, але не далі на північ, себто поза територію нинішньої України. Він також приймає, що етнічним субстратом слов’ян на сході Европи були тришлѣці, які, починаючи від кінця 3-го тисячоліття перед Христом, CTBO- рили на території нинішньої України високу скотарсько-ріль­ничу,культуру^{[10] [11]).}

Подібного погляду були також старші археологи, зокрема відкривець трипільської культури, український археолог В. Хвойка. На його думку, вже від кінця 3-го тисячоліття перед Христом на терені середнього Подніпров’я панувала певна ста­більність людности. Населення відкритої ним трипільської культури — це прямі предки тих слов’ян, що й нині живуть над Дніпром, себто українців¹¹).

Український археолог Я. Пастернак пише:,,Для східніх слов’ян, для українців, розвоєвою етнічною базою були три­пільські племена.

Стабільність населення середнього Подніпров’я від часів трипільської культури по історичні часи археологи не беруть під сумнів, проте існує розбіжність поглядів на справу похо­дження трипільського населення. ВаДим Щербаківський вва­жав, що вони прийшли з Передньої Азії, з Месопотамії; совєт- ський археолог Пасек твердить, що вони црийшли із Закав­каззя і є вірменського походження^[13]). На думку Третякова, племена степових просторів південнО-східньої Европи в 2-му тисячолітті до Христа буЛи носіями старих індо-евроиейських мов. „Це, — пише він, ■— предки фракійців, даків, іллірійців, ґерманців, литовців та інших^[14]).

Культура трипільців була виразно рільничою. Вони вже плекали пшеницю, просо, ячмінь. Зерно мололи на ручних жорнах, жали серпами, отже господарство було вже доволі поступове. Розводили рогату Худобу, свині та коні. Високо по­ставлений був $ Трипільців культ Матері — Прародительниц!, і тому вважають, що панував у них матріархальний лад^[15]).

Хліборобська культура залишила глибокі сліди в їхньому духовому та релігійному світогляді, що через десятки СТОЛІТЬ дійшов до історичних українців в колядках, щедрівках та зви­чаях, зв’язаних з життям рільника.

Відносно висока культура трипільців знаходила своє дже­рело в їх зв’язках із народами розвиненої цивілізації з басейну Чорного та Середземного морів. „Металево-мідні, бронзові зна­ряддя, знайдені в невеликому числі у пізньотрипільських осе­лях та похованнях, — пише Третяков, — у значній частині виявились середземноморського походження”^[16]).

Через територію середнього Подніцров’я, поселення три­пільців, переходили різні народи: Гомерові кімерійці, Геродо­тов! скити, сармати, після них алани та ґоти.

Майже всі археологи та передісторики згідні в тому, що трипільці середнього Подніпров’я і їхні наслідники були носі­ями найвищої цивілізації у Східній Европі чи то в добі Трипіль­ської культури, чи в наступній, лужицькій, в якій уже вміли вживати залізо, чи ∣b добі скитській, сарматській, в добі рим­ській та ранньослов’янській, чи в добі ранньоісторичних антів. Ця вища культура постійно променювала на захід, схід та пів­ніч^[17]).

На культуру населення середнього Подніпров’я, зокрема, помітний вплив мали грецькі колонії на північному узбережжі Чорного моря за час більше як тисячолітнього сусідства. До грецьких колоній напливали молоді люди з українських сте- ійв, набирали грецької цивілізації і нерідко займали поважні становища. З другого боку, з грецьких колоній на північ, пе­редусім дніпровим шляхом, ширилося знання різного ремесла та мистецької техніки греків^[18]). Донині залишилися сліди кля- сичних грецьких впливів, позитивних та неґативних, на духо- вості і вдачі українців.

Коли римляни опанували Балканський півострів, частину чорноморських берегів та Дакію, себто нинішній Семигород, і римські кордони наблизилися до території сучасної України, розпочалася жвава торгівля поміж Римською імперією та укра­їнською територією, особливо на захід від Дніпра. Скарби рим­ських монеТ та численні поодинокі знахідки свідчать про ши­рокі розміри тих торговельних зв’язків. Римляни принесли на українську землю знання виробництва емалі, що стало осно­вою ювелірного промислу, який у ПОЛОВИНІ 1-го тисячоліття процвітав в околицях Києва.

За римських часів, у П-ІП стОл. по Христі, населення се­реднього Подніпров’я це вже слов’яни. Третяков вважає, що їх послов’янщили мовНо Ті західні слов’яни веНедської групи під час переселення народів, які пересувалися із заходу на північ­ний схід, — літописні словіни,,кривичі, в’ятичі та радимичі. Оскільки таке припущення правдиве годі сказати супроти ■факту, що ті слов’яни мали нижчу цивілізацію, як наддніпрян­ські слов’яни-автохтони.

Під час навали гунів слов’янське населення нинішніх українських земель не тільки помирилося з ними, аЛе й стало опановувати їх своєю культурою: предки українців вступали На службу до гунського війська та до адміністрації. Східньо- римський мемуарист Пріск, який у 448 р. за Теодосія II був з посольством цісаря у гунів, записує, що під час гостини гуни подавали їжу, яку називали,,,страва”, часТували напоями, які називали „квасос”, „медос”^[20]).

Λ I

Десь на податку VI стол, українські слов’яни унезалеж- нилйся від гунів, мабуть, скорше через асиміляцію їх, ніж шля­хом революції. У першій половині VI стол. вони виступають уже під своєю першою історичною назвою антів, прямих по­передників київських русичів.

IV.