Повнолітність Данила. Об’єднання Волині
І так 1219. рік став переломовим роком у житті Данила: він осягнув повнолітність, чого зовнішнім знаком було його одруження, що відкривало перед ним світлі політичні перспективи.
Він врешті станув сильною ногою в західній Волині, весь біг ріки Буга, від Володимира по Берестя, був його власністю.Княгиня Анна Романова могла відітхнути по п’ятнадцятилітніх трудах. Вона вступила до монастиря черницею. Скінчилася ера Анни, почалася ера Данила, якій судилося тривати до 1264. р.
Першою проблемою, яка лежала перед Данилом, було, очевидно, об’єднання Волині. І ту преважну проблему протягом кількох найближчих літ він успішно розв’язав.
Після 1219. р. західня Волинь була кріпко в руках Романовичів; першому з них, Данилові, належав Володимир, другому, Василькові, — Берестя. Олександер Всеволодович усе ще держав Белз, хоч Белз на протязі історії нераз займав окреме становище від Волині, і вже не був типовою складовою частиною Волинського князівства в ті часи. Східня Волинь з осередком у Луцьку була в руках Ярославичів, Інґваря та Мстислава. У Ярославичів була жива традиція київських заінтересувань, по батькові Ярославові та дідові Ізяславові. Сам Інґвар сів у 1212. р. на київському столі в боротьбі смоленських князів з чернігівськими за столицю Руси. Мстислав пересопницький сам два рази пробував осісти в Галичі, але ж він не мав до того матеріальних засобів та, очевидно, не був такою особистістю, що могла б справитися з обов’язками, які накладав' на даного князя галицький стіл. По смерті Інґваря Мстислав, як старший у роді, перебрав Луцьк. Син Інґваря, Ярослав, про якого ще почуємо, нишком думав, як дістати собі Луцьк.
Олексадра белзького Данило міг легко підчинити собі, одначе сам Мстислав стримував його від того, бо, як галицький князь, під впливом галицького середовища, скоро схопив одну з основних засад галицької політики — не допускати до зайвого скріплення Волині.
Але 1225. р. помер Мстислав Німий луцький-пересопницький, перед смертю передавши Данилові своє князівство й опіку над малодітним сином Іваном. Цей факт, що дуже гарно свідчить про політичний розум Мстислава, вказує також, що тодішні удільні князі добре розуміли значення й потребу сильної кня* жої влади й не все кермувалися лише своїми політичними чи родинними інтересами. Іван Мстиславич помер 1227. р. і Данило забрав собі його волость на основі Мстиславого завіщання. Одначе тоді Ярослав Інґварович, що вважав себе більш управленим до луцького наследства, кинувся на Луцьк і захопив собі його. Данило легко вигнав його з Луцька і дав йому Перемиль у півд. східній Волині, де колись ми бачили Василька. Потім дав йому Данило й Межибожжя, де зчасом сидів Борис, Ярославів син (Баумгартен). Можливо, що тут грало певну ролю споріднення Ярослава з краківським двором (через Гремиславу Інґварівну, сестру Ярослава). Цікаво, що самі лучани не підтримували Ярослава й „пре- дашася” Данилові, як тільки його військо появилося під містом. Це й є початок того стихійного змагання до створення одної великої держави між Дніпром і Карпатами, про яке була мова вище.Волинське князівство було тепер поділено так, що Берестя було приєднано до Володимира (шлях вздовж Бугу!), а Василько перейшов до Луцька. Данило володів у західній Волині, Василько, в східній. 1227. рік — це великий рік в історії дому Романовичів: волинська „полуотчина” була кріпко в руках Данила й Василька, і було очевидним, що боротьба за другу половину Романової спадщини була лиш питанням часу.
Ще остало тільки відібрати оден город Луцької волости, Чорторийськ, який захопили собі пинські князі, можливо, на основі порозуміння з Ярославом Інґваровичом, що розумів потребу сильних союзників, коли готовився до своєї луцької авантюри. Для характеристики Данила цікаве, що заки він вступив у війну з пинянами, просив дозволу Мстислава: „Пиіняни безправно тримають Чорторийськ, не можу їм того стерпіти”, писав Данило; Мстислав відповів: „... про Чорторийськ прав єси”. Данило легко побив пи- нян, захопив у полон їх князів Володимира й Михайла, та обернув їх у своїх підручників. Ці факти цікаві, бо вони вказують, що Данило почав виростати в могутній чинник східньоевропейської політики ще задовго до того, коли засів надобре в Галичині. Нижче побачимо, що Данило в 1230. рр. здобув собі великі впливи на Київщині. Коли галицьке населення свідомо бажало собі Данила на князя, це було не тільки з династичних причин, але й тому, що Данило був князем, якого варто було мати. Становище пин- ських князів у системі політики Данила було змінне: коли Данило був близько, а ще до того коли був сильний, вони були його, коли ні, — воліли триматися осторонь або дружитися з чернігівськими князями чи й литовцями.