Галицькі справи. Данило в Галичі; акт другий
Ми лишили галицькі справи 1219. р., коли Мстислав Удатний появився в Галичині. Подружжя Данила з його дочкою на свій спосіб відтворило загублену єдність Галичини й Волині під теоретичним проводом Мстислава, і хто знає, чи надалі така ситуація не привела б була до зовсім здорових наслідків.
Та Мстислав назагал не був князем, що надавався б до скомплікованих галицьких обставин. Проте, вояк з нього був добрий: до 1221. р. він вибив угрів з Галича, користаючи при цьому з допомоги Данила, і вспів захопити в полон галицьку „королівську пару”, Кольомана й Саломею, та ще Судислава, галицького мадярофіла. 1222. р. Мстислав заключив союз з угорським королем, союз, який вповні насвітлює брак політичного розуму в того князя: Мстислав забув про свої відносини до Данила і заключив союз з побитим угорським королем на тій основі, що Андрій зрікався претенсій на Галичину, а Мстислав зобов’язався видати замуж за угорського королевича, також Андрія, свою дочку та визнати цього Андрія своїм наступником у Галичині. Лєшко краківський пережив також цілу політичну метаморфозу: побачивши, що бояри ніколи не дозволять своєму князеві стати польським васалем, Лєшко погодився з Андрієм. Очевидно, при такому стані речі відносини між Данилом та його тестем уже ніяк не могли бути сердечними. До того, злий дух тодішнього українського політичного світу, Олександер белзький затіяв цілу інтригу між тестем і зятем, впевняючи Мстислава, що Данило хоче його вбити. Та Данило встиг переконати Мстислава, в своїй невинності. Маємо багато доказів на те, що Мстислава взагалі не трудно було переконати в чому небудь... Тоді Данило вже опирався на союз з Лєшком та його братом, Конрадом мазовецьким, який має сумну славу в польській історії за спроваджений хрестоносців до Польщі... Основною умовою союзу Мстислава з Угорщиною було, що до смерті Мстислава ні Андрій, ні ніякий інший член угорської королівської родини не сміють вмішуватися в галицькі справи. Та королевич Андрій уже 1226. р. зібрав військо та заходився, щоб викинути Мстислава з Галичини. Похід закінчився справжньою катастрофою військ Андрія. Мстислав не- раз мечем виправляв ту ситуацію, серед якої знайшовся капризом долі й намови свого „брата” Летка. Та тут знову галицькі бояри намовили Мстислава таки дотримати умову з угорським королем і передати Галич його синові. Казали бояри: „Коли віддаси Галич королевичеві, то коли схочеш, можеш відобрати; коли ж віддаси його Данилові, ввік не твій буде Галич...” Розумування характеристичне і для тогочасної політичної ситуації, і для ментальности галицьких союзників Мстислава.Мстислав віддав Галич Андрієві 1227. р., а сам пішов на Пониззя. При такій поставі бояірів, видно, сам Мстислав не бачив іншого виходу. Пониззям називалися землі над середнім Дністром на південний схід від галицької волости, близькі столичному городові Мстислава, Торчеськові над Ро-ссю. По тяжкому досвіді своїх галицьких років Мстислав побачив вкінці, хто йому друг, а хто ворог, і передав таке Данилові: „Сину, завинив я, не давши тобі Галича, а чужинцеві. Але коли на це буде Божа воля, ще піду походом, наберу половців (хан половецький Котян усе помагав Мстиславові, якому приходився тестем), а ти підеш з своїм полком і візьмеш собі Галич, а я Пониззя”. Та на те було вже запізно: 1228. р. помер Мстислав у Торчеську, перед смертю постригшися в ченці. Поховано його в Києві.
У 1229-30. рр. Данило допомагав Конрадові мазовець- кому в боротьбі за краківський престіл. Лєшко помер був ще в 1227. р. і Конрад хотів захопити собі Малопольщу, в гіршому разі, що дасться. Воювати прийшлося йому з цілою громадою польських князів, а з союзників можна було числити лиш на Данила. Данило прив’язував велику вагу до планів Конрада; опанування Малопольщі прихильною лінією П’ястів, до того сильно порушеною (Конрад був сином Олени Ростиславни, доньки Святослава Ігоревича сі- версько-галицького), було б дуже побажане з точки зору Данила, бо позволило б йому звернути всі сили проти мадярів та їхніх прихильників у Галичині.
Українські війська пішли походом глибоко в Польщу, здобули Каліш та повоювали Шлеськ.У політиці Данила в двадцятих та тридцятих роках тринадцятого століття завважуємо виразно явище повільного переходу центрів політичних заінтересувань українського суспільства на Волинь і дальше на північ. Початок того пересуву датується 1219. роком, роком союзу з литовськими князями. Цей процес буде розглянений детально нижче, а тим часом поглянемо на бурхливі 1230. рр. в Галичині.
Відносини в Галичині уложилися так, що угри тримали всю владу в своїх руках. Андрій сидів у Галичі, а Судислав, головний мадярський колаборант, одержав з рук Андрія Пониззя. Данило вже тоді мав у Галичині сильну партію, що складалася з патріотично настроєних елементів міста й села, т. є. ремісничих і купецьких кругів, як також і смердів, що в особі Данила бачили носія сильної княжої влади, своєю природою ворожої земельній маґнатерії. 1230. р. Судислав поїхав був на своє Пониззя, і галичани відразу дали знати Данилові, щоб „борзо” пішов та зайняв собі Галич. Так Данило й зробив, але хоч йому й удалося прогнати угрів, галицькі бояри висунули проти Данила ворожого йому Олександра белзького. Цей скоро перейшов Карпати й привів з собою... знову угрів та королевича Андрія. Галицьке боярство, що не могло погодитися з думкою капітуляції перед Данилом, передало уграм усю країну; та у бою під Шумськом Данило розбив головну ворожу силу. Це — 1232. рік. Наслідок тої битви був такий, що Данило драматично годиться з Олександром белзьким, і опираючись на прихильних собі бояр (бо такі все були, але не все діяли), захоплює собі знов Галичину. Тільки в самому Галичі держиться Андрій з Судиславом та з угорським воєводою, Денисом. Судислав, бачачи, що йому земля горить під ногами, ще раз переконав Олександра белзького змінити фронт, але вже було запізно: 1234. р. помер Андрій, королевич угорський, другий з черги син угорського короля, якому не повезло в Галичині. Ворожа Данилові партія розкладається; Судислав утікає на Угорщину, Олександер пробує втікати до Києва, де тоді сидів його тесть, а може й до Чернігова, князь якого зачинає встрявати в галицькі1 справи саме в тому часі. Данило переслідує Олександра в його утечі на схід і схоплює його коло Полонного, давнього осередку київської волості, який одначе тоді вже мабуть входив у Данилову державу. Що сталося з Олександром, літопис не згадує. Відтоді згадок про Олександра в літописі нема, Белз переходить до Данила, а сина Олександра, Всеволода, бачимо зчасом у війську Данила воеводою. Так закінчилася одідичена по батьках Романові й Всеволодові, ворожнеча між Данилом і Олександром, що так довго й вперто за- троювала політичну атмосферу в Західній Україні.