Конфлікт з чернігівськими Ольговичами. Данило в Галичі; акт третій
У слідуючому, 1235. році, помер король Андрій (1205- 35), один з найслабших угорських володарів, що надовго підрізав силу угорської корони, головно через свою участь у хрестоносіному поході 1217.
р., яку фінансував приналеж- ними безпосередньо до корони маетностями. Після нього перебрав престіл син його, Беля (радше Бейла) IV. (1235-70), що коротко промелькнув у Галичині в 1230. рр. допомагаючи своєму братові Андрієві, королевичеві угорському й князеві галицькому, з легкої руки мадярів та боярської кліки. Беля був володарем далеко більшого формату, ніж його попередник, і його володіння, не зважаючи на татарську навалу, що припала саме на ті часи (рр. 1240-41), назагал уважається в угорській історії добою відбудови. Деякі моменти його панування нагадують до подробиць Данила й його політику.Як Лєшко щось з двадцять літ перед тим, так Беля по 1235. році побачив, що експерименти з чужими князями, опертими виключно на окупаційні війська й купку місцевих опортуністів, як засіб галицької політики, приносять більше шкоди, ніж пожитку; тому, як колись Лєшко, зачав поволі оглядатися за таким руським князем, який мав би досить сили, щоб у Галичі сісти, але не досить, щоб без мадярської допомоги в Галичі сидіти. Такий князь скоро найшовся в особі Михайла Всеволодовича і сина його Ростислава Михайловича, з князів чернігівських, давніх ворогів Moho- маховичів, все одно, чи київської, чи смоленської вітки. 4 покоління предків Михайла засідали на київському столі; з них пізнали ми Володимирового ворога, Всеволода Оль- говича (в Києві 1139-46), зовсім добре. Сам батько Михайла, Всеволод Святославич, у початках 13. століття, також вмішувався у галицькі справи, бодай посередньо. Михайло, варто згадати, політичний противник і ворог Данила протягом яких двадцяти літ, приходився Данилові — шурином, бувши одруженим з дочкою кн. Романа з першого подружжя (з Предславою Рюриківною).
Ґенеза ворожнечі Михайла з Данилом цікава й багатомовна. Розглянена на довшу мету, ворожнеча двох державних мужів тринадцятого століття була тільки звеном у традиційній боротьбі Ольговичів чернігівських з Мономахо- вичами. В східньоевропейській історії боротьба цих двох староукраїнських княжих родів має значення, зовсім подібне до того, яке в Бвропі мало змагання Вельфів з Гоген- штавфенами, але ж у цілому вона ще цілком не вивчена в нашій історіографії. Одначе можна твердити, що той добре слідний в історії напір лівобережних — чернігівських — Ольговичів на захід — це по суті безпереривна боротьба за поширення територіального стану посідання та числа підвладного населення, основу політичної та економічної сили кожного князя, а через те — за збільшення великокняжої влади. Ми знаємо з історії, що така саме боротьба лежала в основі змагань західньоевропейських володарів до побудови національних монархій,, які в зрілому й пізньому Середньовіччі приходили на зміну февдальним державам. З того, що сіверські князі намагалися захопити собі перш усього саме українські землі, можна бачити в їх політіці намагання творити українську національну монархію на основі ки- ївсько-чернигівській, з віссю на Дніпрі, всупереч концепції волинсько-галицьких князів, що природно хотіли бачити ту основу на Волині і в Галичині.
Вже перша зустріч Данила з Михайлом була ворожа — 1229. р. Данило відбивав напад з боку союзників пинських князів, Володимира Рюриковича київського та саме Михайла. Цей напад був, очевидно, відгуком Давидового походу на Чорторийськ попереднього року, про який була мова на належному місці. Данило скоро перейшов до протиудару і на довго забезпечив свої східні границі. Зате Михайло розсварився з Володимиром Рюриковичем, що все таки стояв на перешкоді в Михайловій західній експансії. Тому вже в ранніх 1230⅛x роках бачимо Володимира в дружніх відносинах з Данилом. Пашуто в’яже початок союзу Данила з Володимиром з 1230. р. У 1234. р. Володимир формально звертався до Данила з просьбою допомогти проти Михайла: „Допоможи мені”, писав Володимир, „брате”.
Того ж року Данило знову ходив на Михайла, хоч висліди того походу не дуже ясні. Для Данила мабуть немаловажним було те, що він дістав за допомогу Торчеськ на Пороссі, недавно ще волость свого батька Романа й тестя Мстислава, Торчеськ відтоді перебував у залежності від Романовичів аж до кінця 13. ст.Та галичани скоро зв’язались з Михайлом, і коли Данило 1235. р. вертався з Київщини, вертатися, власне кажучи, вже не було куди: в Галичині вже мала владу про-Михайлова партія. Данило зрозумів і покищо подався на Угорщину порозумітися з новим королем Белею IV. Беля, правдоподібно, в тому часі переговорював і з Данилом, і з Михайлом. З Угорщини Данило повернувся на все вірну Волинь, а в Галичі засів Михайло, відтак син його Ростислав, (до 1238.p.). Чернігівські князі, видно, чулися в Галичині зовсім певно. 1236. або 1237. р. Михайло перебрався в Київ, залишаючи Ростислава самого в Галичі. Та сидження в Галичі зобов’язувало до ведення відповідної політики; Ростислав 1238. року мусів піти на союзну Данилові Литву, а це коштувало його Галича. Данило відчув нагоду, довідавшись, що залежні від Ростислава галицькі бояри й Ростиславова власна дружина покинули Галичину. Він скоро подався до Галича, і знову галицькі міщани відчинили ворота своєму князеві. Ростислав пішов на Угорщину, а Данило знову заволодів Галичем, хоч усе ще не остаточно.