ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОНСТРУКЦІЙ ОБОРОННИХ УКРІПЛЕНЬ ПЕРЕЯСЛАВЛЯ РУСЬКОГО ТА БІЛГОРОДА КИЇВСЬКОГО

Віталій Непомящих (Київ)

У статті подається порівняльна характеристика оборонних укріплень дитинців Пе­реяслава Руського та Білгорода Київського - військових форпостів Південної Русі.

На рубежі І-ІІ тис. н. е., зокрема, починаючи з другої половини Х ст., відбувається бо­ротьба Київської Русі з печенігами - безпосередніми південними сусідами Давньоруської держави. Перший конфлікт з цими кочовими племенами згадується у літопису під 930 роком. Проте, в 943 році вони виступають у ролі союзників князя Ігоря у поході на Константино­поль [8, с. 34-35]. За часів князювання Святослава військові напади печенігів почастішали завдяки політиці Візантії, яка максимально хотіла зіштовхнути кочовиків із Руссю. Постійні військові походи Святослава на Хозарію та Балкани ставили під загрозу столицю Русі, її пе­редмістя та інші міста і поселення, що існували на півдні держави. Становище Південної Русі погіршало зі смертю Святослава 972 року під час битви біля дніпровських порогів.

Ситуація кардинально змінюється за часів Володимира Святославича. Значна перемога над печенігами була отримана під Переяславом 993 р., але в 996 р. печеніги знову поновили свої набіги на Русь. За князювання Володимира Святославича на землях Південної Русі було зведено більшість «змієвих валів», одночасно з якими будувалися військові фортеці. Літопис повідомляє про це так: «И рече Володимиръ: се не добро, еже малъ город около Киева. И па- ча ставити городы по Десне, и по Востри, и по Трубежеви, и по Суле, и по Стугне. И поча нарубати муже лучшие от словень, и от кривичь, и от чюдь, и от вятичь, и от сих навели гра­ды: бе бо рать оть печенегъ» [8, с. 83]. Такими фортецями, що були зведені в кінці Х ст. та охороняли південні шляхи до Києва, були Білгород Київський, Переяславль Руський, Василів Київський, городище поблизу с. Заріччя (колишнє Ханбіково) Київської області. Літописна згадка та виявлений археологічний матеріал дозволяє відносити виникнення цих військових форпостів до порівняно вузького хронологічного діапазону - кінець Х ст.

Археологічне дослідження оборонних укріплень окольного града Білгорода було роз­почато В.В. Хвойкою у 1909-1910 рр. Його справу продовжили Д.І. Бліфельд (1947), П.О. Раппопорт (1951), Г.Г. Мезенцева (1970), М.П. Кучера (1973) та Є.А. Ліньова (1982). Вперше археологічні дослідження укріплень дитинця Переяславля було проведено Б.О. Рибаковим (1945). Наступні дослідження валів та їх конструкцій проводилися М.К. Каргером, П.О. Раппопортом (1951-1953), Р.О. Юрою, М.І. Сікорським та Ю.С. Асєєвим (1960), Р.О. Юрою (1961), М.І. Сікорським, Є.В. Махно, Г.М. Бузян (1979), Г.М. Бузян, М.М. Буйлуком та М.Т. Товкайлом (1988).

Будівництво валів з використанням сирцевої кладки в їх конструкції вимагало багато часу. В першу чергу відбувалася заготівля будівельного матеріалу - лісу та цегли. Відповід­но, це потребувало певного проміжку часу, що залежало від специфіки будівельної справи у давньоруський період.

Щодо конструкції укріплень, то, в залежності від ширини валу, в його насипу знахо­дяться залишки одного чи кількох рядів клітей та городень, що прилягали один до одного і утворювали, таким чином, досить потужну основу дерево-земляних укріплень у вигляді зру­бної стіни [4, с. 62]. Дослідженням валів Білгорода та Переяславля було встановлено, що складовою їх внутрішніх конструкцій були городні з окремих зрубів, які розташовувалися в один ряд із внутрішнього боку валу. Зведені зруби заповнювалися глиною, що чергується з шарами лесу та чорної землі [9, с. 22-23, 84; 13, с. 8-9]. З зовнішнього боку валу впритул до городень зводилася стінка з сирцевої цегли, яка звужувалася доверху за рахунок зменшення рядів кладки. Її основу складав дерев’яний каркас, збитий залізними цвяхами, який будував­ся на шарі глиняної підсипки невеликої товщини.

У 1951 році П.О. Раппопортом на дитинці Білгорода було зроблено розріз валу. В його конструкції на культурному шарі, який донизу переходить поступово в материкову глину, розташований насипний шар темної гумусованої глини. На цій підсипці 1,3 м завтовшки зна­ходився тристінний дубовий зруб, забутований гумусованою глиною.

У 1947 році Д.І. Бліфельд зафіксував в основі валу ями глибиною до 1 м. Вони розмі­щувалися у повздовжній осі потужного укріплення, групами по три в ряд. На думку дослід­ника, ці ями заповнювалися глиною або глиняним розчином [1, с. 3-4]. За результатами до­сліджень валів на посаді Білгорода 1951 року П.О. Раппопорт виявив під кладкою в матери­ковому ґрунті закопані (через кожні 1,4 м вздовж лінії валу) стовпи 1,3 м заввишки і діамет­ром 0,36 м. Стовпи не збереглися, тому що деревина повністю зітліла, але їх відбитки про- слідковуються у ґрунті дуже чітко. Зверху кладка була забутована глиною з великою кількіс­тю уламків сирцевої цегли [9, с. 23]. Таким чином, П.О. Раппопорт спростував помилкову думку Д.І. Бліфельда щодо ям в основі валу. Залишки від вертикальних зітлілих дерев’яних стовпів було зафіксовано в конструкції валу на дитинці і Г.Г. Мезенцевою під час робіт 1967 року [5, табл. 7-9].

Порівняно з Білгородом, внутрішня конструкція валу на дитинці Переяславля має деякі відмінності. Сирцева кладка тут, як і в Білгороді, розташовується з зовнішнього боку валу. Вона була зведена на каркасі з дерев’яних зрубів, забутованих землею та лесом. Вся конс­трукція розташовувалась на глиняній підсипці потужністю 0,2 м. У сирцевій кладці розташо­вано декілька ярусів дерев’яних брусів, збитих довгими залізними цвяхами.

Розкопками В.В. Хвойки у зовнішньому валу на городищі в с. Білогородка було відкри­то конструкцію з одного ряду окремих зрубів, довжиною за віссю валу від 3,35 до 4,95 м. Розміри зрубів поперек валу не встановлені, оскільки не було зафіксовано внутрішньої по­вздовжньої стіни [12, с. 103]. Зачисткою торця цього валу П.О. Раппопорт також не виявив внутрішньої стінки зрубів, так само як і не виявив її в розрізі внутрішнього валу городища [10, с. 75, 78, рис. 40, 43]. Таким чином, спираючись на вищесказане, було висловлено думку, що зруби у валах Білгорода були тристінними. Тобто, вони мали дві поперечні стіни та одну подовжню з зовнішнього боку [10, с. 81]. Проте, у 1973 році М.П. Кучера чітко зафіксував у зрізі торця зовнішнього валу посаду обидві повздовжні стіни городні, заповненої всередині темно-жовтим лесом. Ширина валу в нижній частині складала 2,75 м, найбільша висота - 2,70 м. Перед сирцевою кладкою помітна берма, 0,65 м заввишки, від якої починається стінка рову. Зовнішня стінка сирцевої кладки ступінчаста, в нижній її частині помітні уступи. З се­редини перед сирцевою кладкою розташовується городня.

Враховуючи цей факт, не можна погодитися з думкою про наявність у валах Білгорода залишків тристінних зрубів. Дослідниками не було помічено внутрішньої стіни, що призвело до цього помилкового твердження. Тим більше, важко пояснити доцільність тристінних зру­бів у потужних валах. У 1967 році Г.Г. Мезенцева дослідила конструкцію східного валу ди­тинця. В його конструкції з внутрішнього боку дослідниця зафіксувала чотирикутні городні, забутовані глиною з фрагментами сирцевої цегли. Із зовнішнього боку валу до зрубної конс­трукції була зведена стіна із сирцевої цегли. Отже, за результатами дослідження східного ва­лу дитинця Білгорода 1967 року Г.Г. Мезенцевою було зафіксовано таку саме чотирикутну конструкцію городень, як на його посаді, так і у валу дитинця та посаду Переяславля [5, табл. 7-9].

У Переяславлі П.О. Раппопортом у результаті розрізу валу було відкрито три ряди чо­тирикутних зрубів загальною шириною близько 8 м, довжиною близько 3,7 м [10, с. 82, рис. 46]. Така конструкція у валу дитинця Переяславля пояснюється тим, що в цьому місці вал повертає по краю стрілки мису [10, с. 82]. Така складна і потужна зрубна конструкція, на нашу думку, є винятком порівняно з лінійною частиною валу на дитинці Переяславля та ва­лами на дитинці Білгорода. Очевидно, цей мис було таким чином укріплено і це слугувало основою для розташування тут бойової башти [2, с. 21].

На валах дитинців Білгорода та Переяславля проходила лінія складних дерев’яних укріплень. Вони мали вигляд зрубної тристінної конструкції, що була продовженням внут­рішніх чотиристінних городень. Це були так звані літописні заборола, про що неодноразово йшлося в історіографії [10, с. 124; 4, с. 79-80]. Більш того, поєднання етнографічних даних з археологічними дозволяє стверджувати, що в наземній частині зрубні стіни давньоруських укріплень складалися з одного чи кількох рядів клітей. Верх клітей, перекритий накатом з колод та глиною, служив бойовим майданчиком, на якому знаходився другий ярус оборонної стіни.

У 1970 році розкопками Г.Г. Мезенцевої було виявлено залишки валу на дитинці Білго­рода. На думку дослідниці, це був західний вал, що розташовувався за 30 м від краю схилу плато. Виявлені залишки валу являли собою глинобитну основу з трьох секцій городень і двох міжкліть між ними [6, с. 7-8]. Проте, розміри цього об’єкта Г.Г. Мезенцева зафіксувала частково, тому що повністю їх не було розкрито. Перша секція (північна) розмірами: 1,50?2,65?0,35 м була заповнена сирцевою цеглою. За нею, в один ряд, далі на південь йшло міжкліття розмірами: 2,40?3?0,35 м. Його заповнення темного кольору було насичене знахі­дками Х-ХІ ст. Зокрема, було виявлено вінця горщиків, стінки амфор, фрагменти плінфи, за­лізні шлаки, шиферне пряслице, скляні браслети, кам’яні бруски, залізні цвяхи тощо. На ду­мку Г.Г. Мезенцевої, характер заповнення свідчить про використання цього приміщення як житла. Далі на південь йшла друга секція (середня) розмірами: 4,40?2,70?0,35 м, яка була заповнена глиною. За нею знаходилося міжкліття із заповненням з темного м’якого ґрунту, насиченим значною кількістю фрагментів посуду (серед них вінчик голосника), залізних ви­робів (цвяхів, замків), скляних браслетів, кам’яних брусків та шиферне пряслице. Ця секція була довжиною 1,40 м, шириною 2,20 м. Це міжкліття, так само як і попереднє, за Г.Г. Мезенцевою, очевидно, використовувалося як житло.

За цим міжкліттям була третя (південна) секція. Як і північна, вона була заповнена сир­цевою цеглою і мала розміри: 2,85?3,30?0,35 м [6, с. 7-8]. Проте, на нашу думку, виявлені Г.Г. Мезенцевою залишки вище описаного об’єкта не можуть бути валом. По-перше, зовсім не зрозуміло, чому цей вал було зведено за 30 метрів від краю плато. Археологічними дослі­дженнями було встановлено, що оборонні укріплення первісного дитинця Білгорода прохо­дили по краю плато [6, с. 8]. У кінці Х ст. князь Володимир зводить нові укріплення Білгоро­да, таким чином розширюючи межі града, але виявлені залишки «валу» створюють вражен­ня, що навпаки він їх зменшував.

По-друге, для спорудження потужного валу потрібен був ґрунт, який завжди брали під час викопування оборонного рову. Його Г.Г. Мезенцева не виявила, тим більше, що на місці, де, теоретично, мав проходити рів, дослідниця виявила залишки жител № 1/16 і № 2/17 та приміщення «а». Матеріал, знайдений під час розкопування цих споруд датує їх Х-ХІ ст., тобто вони були синхронними існуванню і, очевидно, зведенню валу. За лінією валу, з його внутрішнього боку, було виявлено житла пізнього часу - № 3/18 ХІІ-ХІІІ ст. та № 4/19 XVII­XVIII ст. Проте, незрозуміло, чому житла Х-ХІ ст. та приміщення «а» знаходилися із зовніш­нього боку валу.

По-третє, дослідниця інтерпретує залишки виявлених міжкліть, такі, що використову­валися як житла. Такі житла знаходять з внутрішнього боку валу і визначаються дослідника­ми як кліті [4, с. 62]. Проте, жилі кліті апріорі мали печі або вогнище, залишків яких Г.Г. Мезенцева не виявила. Тому це дозволяє говорити, що зафіксовані міжкліття за характе­ром не відповідають ні житлам, ні клітям. Тим більше, що в Білгороді, так само, як у Переяс- лавлі, Васильєві та поселенні поблизу с. Заріччя, було виявлено у конструкції валів з сирце­вою кладкою виключно городні, забутовані глиною та ґрунтом темного кольору, інколи з фрагментами цегли. Кліті ж використовувалися лише в наземній зрубній конструкції - так звані літописні заборола, про що мова йшла вище. На нашу думку, темний ґрунт заповнення міжкліть, яким вони були забутовані, не що інше, як культурний шар, що було використано під час будування жител у пізній хронологічний період, можливо, жител № 3/18 ХІІ-ХІІІ ст. та № 4/19 XVII-XVIII ст. В такому випадку зрозумілим є місцезнаходження приміщення «а» та жител № 1/16 та № 2/17.

З огляду на вищесказане, можна зробити висновок, що виявлені та інтерпретовані Г.Г. Мезенцевою залишки так званого західного валу мали, напевно, інший характер, ніж оборонне укріплення, принаймні в давньоруський час. Виявлення давньоруського матеріалу у заповненні міжкліть - ще не аргумент на користь зведення цього «валу» в кінці Х на поча­тку ХІ ст. Це був культурний шар, що датується цим хронологічним періодом. Ґрунт цей, очевидно, використали як вторинну сировину в більш пізніший час. Житла № 1/16 та № 2/17, що виявлені Г.Г. Мезенцевою, не могли розташовуватися за лінією оборонних укріплень на­віть гіпотетично, тому що це нелогічно. Натомість, інтерпретувати цей об'єкт, що саме він являв собою, ми не можемо, тому це питання залишається відкритим.

Підсумовуючи все вищесказане, можна відмітити, що загальний принцип влаштування валів на дитинцях у Білгороді та Переяславлі має розбіжності в деталях. Призначення сирце­вих стінок, що розташовані перед городнями, зрозуміле. Проте, має різницю висота цих сті­нок, в Переяславі-Хмельницькому зафіксовано сирцеву кладку 2 м заввишки, а в Білгороді її висота - до 0,5 м. Крім висоти стін у валах цих пам'яток, між ними існує деяка відмінність щодо вертикальних дерев'яних стовпів, які були зафіксовані тільки у Білгороді. Спільною рисою оборонних укріплень давньоруських градів були чотиристінні городні, забутовані глиною у перемішку з шарами темного ґрунту та, інколи, фрагментами сирцевої цегли. Про­довженням городень були «заборола» - тристінні зрубні конструкції з дубових колод, що зводилися на верхній частині валу у декілька ярусів. Саме вони використовувалися як кліті, яких у внутрішній конструкції валів у Білгороді, Переяславлі, Васильєві та поселення побли­зу с. Заріччя не зводили і не було археологічно виявлено.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Бліфельд Д.І. Дослідження древнього Білгорода // АП УРСР. - Т. ІІІ. - К., 1952. - С. 29­36.

2. Колибенко О.В. Оборонні укріплення Переяславля Руського // Наукові записки з україн­ської історії. - Переяслав-Хмельницький, 2004. - Вип. 15. - С. 19-25.

3. Кучера М.П. Звіт про роботу розвідзагону по обстеженню городищ Київщини у 1973 р. // НА ІА НАНУ. - 1973/18а. - 4 с.

4. Кучера М.П. Слов'яно-руські городища VIII-ХІІІ ст. між Саном і Сіверським Дінцем. - К., 1999. - 252 с.

5. Мезенцева Г.Г. Звіт про роботу Бєлгородської археологічної експедиції Київського орде­на Леніна державного університету ім. Т.Г. Шевченка в 1967 р. // НА ІА НАНУ. - 1967/72. - 23 с.

6. Мезенцева Г.Г. Звіт про роботу Бєлгородської археологічної експедиції Київського орде­на Леніна державного університету ім. Т.Г. Шевченка в 1970 р. // НА ІА НАНУ. - 1970/68. - 29 с.

7. Мезенцева Г.Г. Звіт про роботу Бєлгородської археологічної експедиції Київського орде­на Леніна державного університету ім. Т.Г. Шевченка в 1973 р. // НА ІА НАНУ. - 1973/87. - 16 с.

8. Повесть временных лет. / Под ред. В.П. Адриановой-Перетц. - М.-Л., 1950. - Ч. 1. Текст и перевод. - 404 с.

9. Раппопорт П.А. Древнерусские оборонительные конструкции с применением сырцовой кладки // КСИИМК. - 1953. - № 52. - С. 17-24.

10. Раппопорт П.А. Очерки по истории русского военного зодчества Х-ХІІІ вв. // МИА. - М.- Л., 1956. - № 52. - 184 с.

11. Рыбаков Б. А. Отчет о раскопках 1945 г. в Переяславе-Хмельницком // НА ИА НАНУ. - 1945/10. - 9 с.

12. Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья. - К., 1913. - 101 с.

13. Юра Р.А. Отчет о работе Переяславской древнерусской экспедиции ИА АН УССР в 1961 г. // НА ИА НАНУ. - 1961/13. - 11 с.

In this article an author is conduct comparative description of the defensive strengthening of Rus' Pereyaslav and Belgorod Kievan - autpost of South Rus' soldieries.