ПОЛЬСЬКО-РУСЬКІ ВІДНОСИНИ НАПРИКІНЦІ 10-х-В 20-х РОКАХ XIII ст.

Відомий харківський історик В.П.Бузескул, який уславився своїми науковими дослідженнями з історії античності та середньо­віччя, ще будучи студентом Харківського університету, вивчив іс­торію життя князя Мстислава Мстиславича, яка стала предметом його першого монографічного дослідження. За цю працю у 1879 р. молодий науковець отримав золоту медаль, а сама вона була ви­дана у повному обсязі в авторитетному санкт-петербурзькому журналі^[133]. Розглядаючи причини запрошення краківським кня­зем Лешком саме Мстислава Мстиславича до Галича, В.П.Бузекул пояснює вибір польського володаря перш за все великою силою та політичним авторитетом на Русі новгородського князя^[134].

На складність вивчення подій з історії Волинської та Га­лицької земель першої третини XIII ст. істотно впливає пробле­ма визначення хронології подій, викладених в тексті головного джерела - Галицько-Волинського літопису. Але у конкретному випадку - у встановленні дати запрошення краківським князем Лешком «Білим» князя Мстислава і часу оволодіння останнім Га­личем, здавалось би, ця проблема не є значною, якщо при цьому йти не за буквальним фіксуванням хронології в Галицько-Волин­ському літописі Іпатіївського літописного зводу - 6720 (1212) р., а визначаючи її у відповідності до встановленої завдяки вивченню часу подій дати - 1215 р.^[135] Однак складність спостерігається в ін­шому. Згадана в статті Галицько-Волинського літопису інформа­ція про завоювання Галича князем Мстиславом Мстиславичем в інших джерелах датується інакше.

Ще до введення до наукового обігу Галицько-Волинського лі­топису історики початку XIX ст. писали про завоювання Галича Мстиславом Мстиславичем у відповідності із даними новгород­ських і суздальських літописів, які визначають цю подію 1219 р., а після вивчення Галицько-Волинського літопису деякі автори по­чали вважати, що вказаний князь прибув до столиці підкарпат­ського краю в 1215 р. Зокрема, М.М.Костомаров, С.М.Соловйов та А.В.Еммауський відзначали, що вперше Галич було завойовано Мстиславом у 1215 р.^[136]

Але В.П.Бузескул, автор спеціальної розвідки про завоювання Галича князем Мстиславом, розглянувши всі джерела, зробив ви­сновок, що той зайняв Галич після 1218 р.^[137] Більшість дослідни­ків також вважають, що Мстислав прийшов до Галича в 1219 р.^[138] Однак польські історики Б.Влодарський, Д.Домбровський та М.Бартніцький на підставі свідчень «Хроніки Лівонії» Генріха Латвійського стверджують, що Мстислав Мстиславич став воло-

дарем в Галицькій землі в 1217 р.¹³⁹ Зазначимо, що, попри всю важ­ливість інформації у прибалтійській хроніці про прагнення князя Мстислава зайняти Галич, вона не містить конкретної вказівки про безпосередній час завоювання князем столиці Прикарпат­тя: «Sed rex magnus Nogardie, Mislave, eodem tempore abierat contra Ungariae pugnatus pro regno Galaciae, relicto rege novo in sede sua in Nogardia (Але великий король Новгороду Мстислав (Mislawe) тоді перебував у поході проти короля Угорщини, боровся за Галицьке (Galacie) королівство, а на своєму престолі в Новгороде залишив нового короля)»¹⁴⁰.

Необхідно звернути увагу на те, що, по великому рахунку, майже ніхто з дослідників достатньо аргументовано не пояснив причин появи декількох, на перший погляд суперечливих, повідо­млень пам’яток про боротьбу князя Мстислава за Галич. На нашу думку, пояснювати такий стан інформації простою плутаниною джерельних повідомлень, як це роблять деякі науковці, не можна. Однозначно, що слід погодитися з думкою В.Т.Пашута про те, що боротьба князя Мстислава за оволодіння Галичем «продовжувала­ся декілька років»¹⁴². Різні за змістом та хронологію повідомлення як раз і відбили окремі етапи історії виборювання Мстиславом Мстиславичем галицького столу.

Порівняльний розгляд зазначених літописних повідомлень має допомогти відповісти на запитання, коли розпочалася бо-

139 Włodarski В. Polska і Ruś. - S.62; Dąbrowski D. Rodowod Romanowiczow książąt halicko-wołyńskich. - S.70-71; Bartnicki M. Polityka zagraniczna ksiecia Daniela Halickiego w latach 1217 - 1264. - Lublin, 2005. - S.35. Цю точку зору прийняв і український історик, який працює в Ягеллонському університеті в Кракові, В.М.Нагірний. Див.: Nagirnyj W Polityka zagraniczna ksiestw ziem halickiej i wo­łyńskiej w latach 1198 (1199) - 1264. - S.176.

140 Heinrici Chronicon Livoniae, rec. L.Arbusow et A. Bauer // Scriptores rerum Germanicarum et Monumentis Germaniae Historicis. Separatim editi. - Hannoverae, 1955. - P.141-142 (cap.XXI,2).

141 Ibid. - P.186 (L.XXVI,1).

142 Пашуто B.T. Внешняя политика Древней Руси. - C.247.

143 ПСРЛ. -Т.7. - С.126.

144 НПЛ. - С.152. Аналогічне повідомлення: ПСРЛ. - Т.5: Софийская летопись.

145 Бережков Н.Г. Хронология русского летописания. - С.258.

146 Головко О.Б. Спішська угода 1214 р. угорського короля Андрія II і краків­ського князя Лешка Вялого та її наслідки И Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Вип.12-13. - Київ, 2013. - С. 128-148.

153 CDH. - Т.З, ѵ.1. - Р.250-254; Van Cleve T The fifth crusade. - Р.393-394; Рокаи Р, Tjepe 3., Пал Т, Касаш А. Hc^rIopiija Matjapa. - Београд, 2002 - С.62-63.

154 Dąbrowski D. DanielRomanowiczkrol Rusi (ok. 1201-1264). Biografiapolityczna. - Krakow, 2013. - S.98; див. також: Головко О. Князь Мстислав Мстиславич «Удатний» і його доба. - C. 111-112.

прихильність князя Мстислава^[159], але М.Ф.Котляр відзначав, що цей союз з боку Мстислава Мстиславича нічого не дав володи- мирському князю^[160]. На нашу думку, подібні протилежні погля­ди є дещо категоричними і у значній мірі є результатом у певній мірі тенденційного ставлення зазначених авторів до постаті князя Мстислава.

Говорячи про шлюб Данила Романовича з Анною Мстис- лавною, необхідно відзначити, що вступаючи в родинні зв’язки з Мстиславом, Данило не відмовлявся, а, навпаки, підсилив свої претензії на галицький стіл, а, по-друге, добровільно брав на себе обов’язок по захисту підкарпатського краю від ворогів. І цей обов’язок Данило Романович постійно виконував, що в подальшо­му сприяло зростанню його авторитету серед населення Галиць­кої землі, прискорило процес зміцнення союзу володимирського князя із потужними силами цієї землі, які прагнули відновлення стабільного життя у краї.

М.Ф.Котляр справедливо відзначав, що брак Анни і воло­димирського князя Данила був вигідним для князя Мстислава, оскільки підсилював законність претензій останнього на Галич^[161]. Але питання про законність прав цих князів на Галич потребує спеціального розгляду, оскільки при висвітленні проблеми вза­ємин Мстислава Мстиславича і Данила Романовича в історіогра­фії давно виникла суперечка з приводу того, хто з цих князів мав більше прав на столицю Прикарпаття.

Ще в першій половині XIX ст. М.Польовий заявляв, що Мстислав не хотів давати Галич Данилові, оскільки той не мав на нього ніяких прав, бо батько Данила Роман, на думку історика, загарбав Галицьке князівство^[162]. З такою точкою зору не погодив­ся М.П.Бузескул, який писав, що Данило при всьому тому мав все ж таки більше прав на столицю Галичини, ніж Мстислав^[163]. В сучасній літературі про виключні права Данила Романовича на Галицьку землю писав М.Ф.Котляр^[164], однак йому заперечує Д.В.Войтович, який пише про спадкове право Мстислава Мстис­лавича на Прикарпаття, оскільки він, на думку історика, був по жіночій лінії прямим нащадком передостаннього галицького кня­зя Ярослава Володимировича «Осмомисла»^[165].

Не продовжуючи далі розгляд поглядів інших вчених на цю тему, зазначимо, що після укладення союзу між Мстиславом і Да­нилом, який був скріплений шлюбом доньки Мстислава Анни і Данила Романовича, фактично галицький князь стає головним князем у Південно-Західній Русі. При цьому слід підкреслити, що його старшинство визнавали не тільки Данило і Василько Рома­новичі, а також белзький князь Олександр Всеволодович та, ві­рогідно, східноволинські князі на чолі із Мстиславом Ярослави- чем «Німим». В.Т.Пашуто писав, що система взаємовідносин між галицьким і володимирським князями свідчить, що князь Дани­ло тоді був васалом свого тестя Мстислава^[166].

173 Котляр М.Ф. Галицько-Волинська Русь. - Київ, 1998. - С.179.

174 Андрияшев А. Очерки истории Волынской земли до конца XIV ст. - С. 167

175 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.732.

сіньських читаємо: «Anno domini 1220 Poloni a Pruthenis occisi suntet a Ruthenisfuroregladii interfecti et afossoribus auri mactati, miserabiliter interrierunt (В Рік Божий 1220. На превеликий жалъ загинули По­ляки, побиті Пруссами і шаленством мечів Pycie порубані і шу­качами золота були добиті)»^[200]. Аналогічне повідомлення можна прочитати і в чеських анналах під тим самим роком^[201]. Важливо відзначити, що про тогочасні поставки зброї з Русі в Прибалтику свідчать матеріали археологічних досліджень^[202]. Інформація за­значених джерел засвідчує, що важливим спонукальним момен­том для організації нападів на польські землі для прибалтійськіх вождів були також гроші і інші коштовності, отримані з Русі.

Укладення угод з прибалтами мало велике позитивне значен­ня для Володимирського князівства. Вторгнення прибалтійських загонів невдовзі поставило польських князів в ситуацію, в якій вони були вимушені значно послабити свої антиволинські акції. Наслідки походів союзників Данила Романовича були настільки вражаючими та катастрофічними для Польщі, що вже в травні 1218 р. римський папа Гонорій III (роки понтифікату 1216-1227) у листі до германських рицарів запропонував тим здійснити «паломництво» не до Палестини, а до Прибалтики^[203], а в спеці­альному зверненні до польської світської та духовної верхівки 20 квітня 1221 р. звернув особливу увагу на існуючу небезпеку з боку пруссів і дав дозвіл польським рицарям не брати учас­ті у підготовці до чергового хрестового походу на схід^[204]. Саме тоді мазовецький князь Конрад, землі якого приблизно з кінця найбільш страждали від нападів прусських і литовських дру­

наказом Мстислава мав охоронятися з особливою ретельністю і старанністю. Мстислав, розпустивши війська, сів у Галичі)»^[205].

У вересні або жовтні 1221 р. Мстислав Мстиславич провів переговори з королем Андрієм II, під час яких угорський монарх наполягав на поверненні з полону сина Коломана. Галицькому ж володарю треба було добитися гарантій невтручання угорців у майбутньому в справи Галицької землі. Відомо, що Андрій II в ході перемовин був вимушений відмовитись від претензій сина Коломана на Галич, а Мстислав у відповідь вирішив відпустити додому Коломана та його дружину Соломію. Гарантом домовле­ності угорського короля і галицького князя мав стати шлюб дру­гої доньки Мстислава Марії та молодшого сина угорського короля Андрія II теж Андрія (Ендре) (народився в 1210 р.). За умовами угоди між володарями до королевича Андрія після смерті Мстис­лава Мстиславича повинно було перейти Галицьке князівство. Зразу ж після оформлення шлюбу королевич мав одержати у володіння Перемишльський уділ^[206]. Вірогідно, що Андрій-мо- лодший мав отримати це удільне князівство на умовах васальної залежності від галицького князя, проте навряд чи вона була об­тяжливою для угорського королевича.

Зрозуміло, що угода Андрія II і Мстислава Мстиславича ав­томатично вела до погіршення відносин між володимирським та галицьким князями. Навряд чи угорсько-галицькі домовленості влаштовували і Лешка «Білого», оскільки втрачав свої позиції в Галичині його зять Коломан. Невдовзі амбітний король Андрій II також почав проявляти своє незадоволення угодою з князем Мстиславом, оскільки угорський вплив реально поширювався лише на Перемишльське удільне князівство, а Андрій II продо­вжував прагнути до скорішого підкорення угорцям всієї Галиць­кої землі. Тому наприкінці 1221 р. угорський монарх звернувся до папи Гонорія III з проханням звільнити його від виконання клят-

ви князю Мстиславу стосовно передачі прав на Галич від короля- юніора Коломана королевичу Андрію²¹¹.

У буллі від 27 січня 1222 р. до угорського короля римський папа Гонорій III, висловивши певну незгоду з позицією Андрія II (зокрема, виступивши проти укладення шлюбу неповнолітніх), підтвердив права Коломана на Галицьку землю, який, на думку папи, позбавлений був володіння внаслідок насильницьких дій Мстислава²¹². Отже, папа фактично надав угорському королю свободу дій в Галичині. Зрозуміло, що спроба анулювання угоди 1221 р. повинна була привести до відновлення угорсько-галиць­кої війни, проте у подальшому певний час події в Прикарпатті розвивалися не за сценарієм короля Андрія II.

Вибух внутрішньополітичного конфлікту Угорщині, оголо­шення королем Золотої булли в 1222 р., яка була поступкою Ан­дрія II на користь угорських магнатів, напруженість у відносинах королівської влади з Тевтонським орденом, який тоді перебував в угорському Семиградді і прагнув вийти з-під контролю угор­ського королівського двору²¹³, примусили короля Андрія II від­мовитися на певний час від активних мілітарних дій на Русі²¹⁴. Таким чином, Мстислав продовжував правити в Галицькій землі, а згодом під впливом боярського оточення фактично реалізував певні позиції угоди 1221 р. з Андрієм II: шлюб королевича Андрія і дочки Мстислава Марії все ж таки відбувся. В Галицько-Волин­ському літопису про нього є згадка під 6734 р.²¹⁵

Взимку 1221/22 р. Данило Романович уклав угоду з краків­ським князем Лешком, яка, враховуючи той неспокійний час, ви­явилася дуже перспективною для Володимирського князівства.

211 Грушевсъкий М.С. Історія України-Руси. - Т.З. - С.40; Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - C.249, 350.

212 CDH. -T.3,v.l. -P.355.

213 Хаутала Р. Папские послания в Венгрию, касающиеся пребывания тевтон­ских рыцарей в Трансильвании в 1211-1225 гг. И Studia slavica et balcanica petropolitana. - №1(17). - 2015. - С.96-114.

214 Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С. 249; Bartnicki М. Polityka zagraniczna ksiecia Daniela Halickiego w latach 1217. - 1264. - S.49.

215 ПСРЛ. - T.2. - С.748; Грушевсъкий М.С. Історія України-Руси. - Т.З. - С.41.

216 Włodarski В. Polska і Ruś. - S.83.

217 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.739.

218 Там же.

263 ПСРЛ. - Т.2. - Стб.754.

264 Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. - C.209.

265 Włodarski В. Polska i Ruś: 1194 - 1340. - S.100.

266 Włodarski B. Polityczne plany Konrada I ksiecia Mazowickiego. - Toruń,1971. - S.35; Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотноше­ниях X - первой трети XIII вв. - С.97.

4.