Політичні погляди Василька
Знаємо з літопису, що безпосередньо після свого осліплення, Василько побоювався, що Давид видасть його полякам. Він говорив своєму сповідникові: „Це Бог покарав мене за мої горді думки”.
А далі, він виясняв, які це були думки: в 1097. р. Василько стояв саме перед походом на Польщу, а для довшої боротьби з Польщею задумував створити собі в Галичині не тільки військову, але й популяційну базу. Він вів переговори з останками дрібних степових орд, (що з-поміж двох лих, українського молота та половецького ковала, рішили вибрати менше і були готові йти на співпрацю з Васильком), берендичами, печенігами й тор- ками, а також, що дуже цікаве, хотів перевести в свої посілості дунайських болгарів. З інших джерел знаємо, що саме тоді серед болгарів, від початку 11. століття поневолених Візантією, існувало глибоке невдоволення, національний фермент (про це говорить кореспонденція Теофілакта, архиепископа охридського 1084-1108), і нема сумніву, що1 Василько знав, що на болгарів можна числити. Російський історик та географ Барсов ще при кінці минулого століття довів, що в півн. Басарабії досьогодні існують назви осель, повстання яких слід зв’язувати з Васильком. Одначе в славнозвісній (бо це одне з найкращих, найживіших місць літопису) сповіді Василька є місце, яке вказує на деякі відношення Волині до Василькових плянів. Василько, згідно з власними словами, думав просити собі у Володаря й Давида Ігоревича їхньої молодшої дружини і з нею йти „метатися за Руську землю”. Отже, Галичина, ціле Подністров’я та Волинь мали стати базою протипольських походів, а може й якихсь інших зовнішньополітичних потягнень Василька.Комплекс земель, які мали стати базою Василькових плянів, зовсім нагадує територію, змальовану Давидом у його підшептах Святополкові. Бачимо тут Галичину, Волинь, ті самі землі, з яких пізніше, в 1200. році, Роман Мстисла- вич почав будувати свою державу.
Ясніша справа щодо Давидового обвинувачення Мономаха, як спільника Василька. Нам відомо з історії, що Василько (та взагалі Ростиславичі) були політичними сателітами Мономаха. Це цілком природне, бо і Володимир Мономах, і Ростиславичі, боялися надмірного зросту сили Волинської землі. Ростиславичі пам’ятали, що Галичина, в очах волинських князів, рахувалася частиною їх отчини. Moho- мах же знав, що, крім слабого Давида, одиноким кандидатом на пана Волині був Святополк київський або хтось з його нащадків, а тоді Мономах, якому в Україні належала лиш Переяславська волость, стратив би правдоподібно назавсігди можливість попасти на київський стіл, де колись сидів його батько Всеволод. Як довго Мономах сам не сидів у Володимирі, він був ідеальним союзником Рости- славичів. І пізніше, коли Київщина й Волинь мали об’єднатися під спільним князем, галицькі князі, як правило, противилися такій комбінації.
Про співдіяння Мономаха й галицьких князів свідчить не тільки шлюб його сина Романа з донькою Володаря, але й спільна боротьба проти Ярослава Святополковича. 1113. р. помер Святополк київський, старий грішник, що добре дався в знаки киянам. У Києві почав княжити Володимир Мономах. Син Святополка, Ярослав, пішов княжити у Володимир. В тому часі Волинь була лиш механічною дочіп- кою до Київщини. Дідичне право Ярослава на Київ було безспірне та кияни не хотіли Святополковича, а Мономаха. В кожному разі, на тому тлі, конфлікт з Мономахом був тільки питанням часу. 1117. р. Володимир Мономах ходив на Волинь проти Ярослава. З ним бачимо Василька й Володаря Ростиславичів. Російський історик Насонов недавно висловив гадку, що коли 1116. р. Мономах посилав воєводу Івана Войтишича і свого сина В’ячеслава на долішній Дунай, щоб зайняти для себе північно-східній кут Болгарії, він також діяв у спілці з Васильком.
Підсумовуючи вищесказане, ми можемо ствердити, що підозріння Давида щодо далекойдучих та амбітних плянів Василька, назагал, не були позбавлені підстав. Головна різниця між дійсним станом речі й Давидовими закидами була в тому, що Василько уявляв собі західню мархію руську, як військовий союз, з собою самим, як полководцем галицько-волинських збройних сил, а Давид бачив у Василькові імперіяліста, небезпечного, в першу чергу, для Давидового володіння Волинню. Думки Василька, певне, не бу-
ли незнані Володимирові Мономахові; Мономах, мабуть, не без причини стримував інших князів від усяких, надто радикальних акцій проти, Ростиславичів, а бодай після 1100. р. активно з ними співпрацював.