Насліддя перших Ростиславичів

Діяльність Ростиславичів, що померли старими 1124. р., довела до створення окремого підкарпатського князівства та зробила його стійким фактором в українській історії. Ця ж діяльність положила основи під питому галицьку по­літику, політику спротиву Польщі й Угорщині та мирної експансії на південний схід.

Треба ще згадати про остаточний кінець Ярослава Свя- тополковича. Після походу 1117. р. наступив мир між Во­лодимиром Мономахом та Ярославом, та він довго не три­вав. Війна вибухла наново, і Володимир прогнав Ярослава з Волині. Ярослав ще не давав за виграну. Йому допомагав його шурин, польський князь Болеслав Кривоустий. Боле- славові ще недовго перед тим, в рр. 1102-1107, помагав Яро­слав проти брата, Збіґнєва. Волинські князі нераз користа- ли з польської допомоги, в противенстві до галицьких, яким польська допомога легко могла принести страту по­літичної незалежности.

Запанувавши на Волині, Мономах посадив там свого сина Романа, а потім, Андрія. Було це 1120. р., і від тоді Волинь на довго (в прямій лінії, до 1323. р.) попала в руки Мономаховичів. Тому це була велика подія в історії Укра­їни, хоч спершу ніяк на таку не виглядала. В роді Монома­ховичів Волинь стала базою, з якої скоро розпочалася по­літика збирання українських земель та будова української національної монархії типу, прикметного в пізньому се­редньовіччі для всіх європейських народів.

Спираючись на війська Болеслава, Ярослав виступив остаточно проти Мономаха 1123. р. До прютимономахової коаліції тим разом приступили й Ростиславичі, бачачи, що Мономах, як київський князь, надобре всадовився на Волині.

Коаліція розпалася, як Ярослав Святополкович згинув з рук двох скритовбивців, а Мономаховичі остали на Во­лині на довго.

По смерті Ростиіславичів у 1124. р. ситуація в Галичині була така: Володар залишив -по собі двох синів, Володи­мирка й Ростислава, Василько — Івана й Юрія. Природно, що Володаревичі сиділи в містах західньої Галичини, в Пе­ремишлі й Звенигород!, а Васильковичі — східньої, Tepe- бовлі й Галичі (що тоді стає вперше княжою столицею і взагалі політичним фактором у Галичині). Галичина тоді, та й взагалі історична Галичина, — це довга, вузька смуга вздовж Дністра, що на півночі не включала навіть таких міст, як Белз і Броди. Натомість, чотири княжі столиці, зга­дані вище, існують і до сьогодні. Ту ролю, що її сповняв давно Звенигород, сьогодні перебрав Львів, Теребовля іс­нує, як провінційне містечко, але Тернопіль сповняє функ­цію модерного адміністраційного й економічного осередку для західнього Поділля. Існує сьогодні й Галич, але з упад­ком значення Дністрового торговельного шляху, чим дав­но був Галич, тим тепер є — Станиславів. Тільки один Пе­ремишль зберігав своє становище значного міського осе­редку по наші часи, та ампутація Посяння від українського материка робить і його провінційним містечком типу Га­лича чи Теребовлі.