Походи Тамерлана і ярлик Tоктамиша
В 1394 р. спалахнула нова військова компанія між Золотою Ордою і Маверанахром. Бої відбувалися на Кавказі. В середині квітня 1395 р. в генеральній битві на річці Терек військо Золотої Орди зазнало ниіщвної поразки.
Проте чимала кількість чамбулів (весь правий фланг), очолені Таш-Тимуром і кількома емірами, відступили до Азова і далі розійшлися по своїм "українським" улусам. Сам Токтамиш також з великими військовими силами пішов до Сарая. Тамерлан, пам'ятаючи по 1391 р., як швидко Джучиди відновлюють свої сили, вирішив максимально послабити Золоту Орду, піддавши її нищівному грабунку і розоренню. Те, що ординські міста не мали укріплень, за цих умов зіграло не на їх користь. Фактично перед Тамерланом не було перешкод, а золотоординське населення могло врятуватися тільки втечею. З іншого боку, ані Токтамиш, ані ординська аристократія вочевидь не вірили в можливість опанування Тамерланом всіх золотоординських теренів. Це видно і з того, що не було зроблено спроб об'єднати крила. І хан, і його еміри просто відступили у віддалені від Тамерлана області держави. Але середньоазійський полководець мав свій план.Спочатку Тимур з усім військом, переслідуючи Токтамиша, дійшов до Волги, по дорозі знищуючи все і вся (на початку полководець не збирався набирати полон, аби не втрачати швидкості просування). Форсувавши неподалік Увека Волгу, він наздогнав нарешті Токтамиша і в черговій битві остаточно знищив його військо. З опису події видно, що Тамерлану вдалося обійти противника і притиснути його до Волги. Причому широта річки була настільки великою, що джерело називає її морем. Сам Токтамиш вирвався з оточення і втік на північ. Перейшовши на лівий берег, Тамерлан деякий час переслідував Сарайського правителя. Тимур піднявся до Волжської Булгарії і розорив її. Чимала кількість міст, в тому числі столиця Булгар, були захоплені і спалені. Після такого розвитку подій очікуваним було б для Тамерлана залишитися в зоні кочів’я золотоординського двору.
Справа в тому, що вже починалося літо з його посухою в степу. За таких умов Тимуру простіше було або залишитися у Булгарії, або спуститися на південь вздовж Волги до Сараю, чи навіть Маджару. За будь-якого варіанту розвитку подій західні улуси залишалися в безпеці. Єдине, що їм могло загрожувати так це дії корпусів сина Тамерлана і кількох мурз, яких він залишив на Північному Кавказі чи направив до Азова.Але й цього разу Тимур діяв непередбачувано для всіх. Для способу дій цього полководця характерною рисою було намагання знищити передусім військову міць супротивника, не даючи йому можливості оговтатися. Саме тому Тамерлан так наполегливо переслідував Токтамиша, і саме тому наступною ціллю його походу мала стати аристократія правого крила. Шереф-ад-дин Йезди так каже про цей бік Тимурової стратегії: "Тимур- завойовник, який у будь-якій справі був задоволений, лише коли доводив її до останньої межі". Правитель Маверанахру підібрав провідників і "відправився в безкрайній степ". Поява Тамерлана на Дніпровських берегах була «як сніг на голову». Навіть Вітовт лише в серпні закінчив мобілізацію війська і на початку вересня перебував лише під Смоленськом. Беручи до уваги, що всі сучасники зображують князя як дуже активну людину і правителя, яка чималу увагу приділяла саме швидкій мобілізації, то вочевидь, що і для нього дії Тамерлана були надто стрімкими. Першим під удар Тамерлана потрапила тьма "Манкерман". Її володар Бек- Ярік встиг втекти, але сама область була знищена. Наступними жертвами Тамерлана стали землі Таш- Тимура і Актаву. Вони теж рятувалися втечею. Причому їх шлях проліг на захід, на правий берег Дніпра до володінь Хурмадая. В обох випадках Тамерлану вдалося відрізати золотоординську аристократію від Києва.
Розгромивши придніпровські улуси, Тамерлан рушив до Дону у його верхній течії. Тамерлан знову зміг наздогнати Бек Ярика і остаточно розсіяти його двір. Після чого цей славнозвісний "хромецъ" захопив Єлець і продовжив свій шлях далі на північ.
Біля Калуги його чекало військо московського великого князя Василія І і його союзників. Проте Тамерлан вирішив повернути назад до Азова. Там він з'єднався з туменами, залишеними для повторного розорення правого крила і після короткого відпочинку рушив в землі Черкесів. З генуезьких джерел відомо, що під час погрому правого крила війська Тамерлана розорили і Крим. Причому сумна доля не оминула і Кафу. Останню маверанахрці взяли в облогу на 18 днів. Щоправда, незрозумілим залишається, чи це здійснив сам Тамерлан після погрому дніпровських улусів, чи війська емірів, що він їх спрямував на повторне спустошення правого крила. Зиму Тимур з військом провів в Сараї. Вона видалася не тільки холодною, але й для населення Золотої Орди голодною. Навіть війська Тимура потерпали від нестачі продуктів. Чимало кочівників помирали від голоду і хвороб. А вже на початку весни Тамерлан рушив з величезною здобиччю до рідних земель.Наслідком Тамерланової навали стало повне зруйнування внутрішньої інфраструктури Золотої Орди. Те, що Джучиди з такою працею створювали протягом півтора століття, було знищено в один момент. З цілої адміністративної сітки, з сотень міст і поселень, життя залишилося лише в кількох великих містах. Але перетворення їх на окремі острівки осілого життя серед кочових народів, після втрати чималої кількості осілих регіонів, чуми, зміни торгових маршрутів, було для цих міст смертельним вироком. Степ стояв спустілий і позбавлений ремісничого, землеробського і чиновницько- управлінського населення. Відновити заново міську систему можна було лише за умови централізованої влади і могутнього вливання людських і матеріальних ресурсів з осілих регіонів, як це мало місце в другій половині XIII ст. Проте ні одного, не іншого Золота Орда вже не мала. За такої ситуації улуси ханів і емірів з територіальних областей з містами і селищами перетворюються на архаїчні кочові орди. Раніше той же хан (чи емір) кочував лише з власним двором. Тепер же він пересувається разом з усіма своїми підданими.
Крім того, за відсутності власного осілого населення збільшилася і залежність татар від сусідніх осілих областей. Цей процес швидко набрав обертів після1395 р., і до кінця століття Золота Орда набула вигляду цілком кочової держави.
Попри це, по відході Тимура, Токтамиш енергійно почав відновлювати свою владу. 1396 р. він займає Сарай і починає наводити лад в країні. Хан посилає посольства до навколишніх країн. Як єдиного правителя його сприймають і сусіди. В тому ж році, що і Сарай, під владу Токтамиша повертається і крило Мувала. Це видно із вже згадуваного "Житія Стефана Пермського". Там під
1396 р. згадано, що Токтамиш оволодів Мамаевою Ордою. Проте з Кок Орди Токтамишу загрожували нападом Тимур-Кутлук і Едигей. Протистояння між ними мало форму перманентної війни. Так, на початку
1397 р., магістр Тевтонського ордену (Інфлянтського) отримав інформацію, що Токтамиш воює з Тимуром (вочевидь мався на увазі саме Тимур-Кутлук). Крім цього, навіть в землях, що вже перебували під владою хана, не все було гаразд. Так в березні 1397 р. Токтамиш зібрав військо, підступив під Кафу, розбив в полі місцеві загони і розпочав облогу міста. Отже, генуезці, як це вже не раз бувало, скористалися слабкістю Золотої Орди, і якщо не почали поширювати свою владу на навколишні терени, то принаймні припинили дотримуватися укладених раніше договорів.
Тимур-Кутлук, користуючись слабкістю хана, а також тим, що той залишив Сарай і зв'язав себе облогою Кафи, переходить у рішучий наступ. Він швидко захоплює столицю, і невдовзі атакує Токтамиша. Існує велика вірогідність, що це сталося в Криму. Відбулася битва, яку літописець характеризував, як "бой велік і сеча зла".
Токтамиш програє битву і відступає до литовських володінь. Причому літописи кажуть, що перед цим він "сосласясь з Вітовтом". Отже, потрібен був час на обмін посольствами, чи принаймні гінцями. З цього слідує, що Токтамиш не був повністю розгромлений, а зберіг за собою контроль над частиною західних, вочевидь придніпровських, володінь.
Перемовини Токтамиша з Вітовтом і відступ хана до Литви мали відбутися протягом квітня 1397 р. Так само в квітні в Ордені вже знали, що татари зміцнюють литовське військо. Хан не просто прийшов до Києва, він фактично сховався від ворогів. Справа в тому, що в лютому Вітовт посилав додаткові сили для зміцнення гарнізону міста. Таким чином Токтамиш для Тимур-Кутлука був недосяжним.Отже, на середину 1397 р. Золота Орда на більшій території контролювалася Тимур-Кутлуком і Едигеєм. Драматично склалася доля вищезгаданого Актау і його тумена. Не маючи можливості залишитися в степах Поділля і Буджаку, Актау 1397-1398 рр. попросив дозволу султана Баязіда І перейти на його території. Отримавши згоду, емір привів своїх підданих на Балкани. При цьому якась група татарських емірів була страчена турками. Більшість татар розселилися по Османській імперії і навіть прийняли участь в нещасливій для османів битві під Анкарою 1402 р. проти того ж самого Тимура, який знайшов собі новий напрям експансії.
1397 р. відбувся перший спільний похід Вітовта і Токтамиша в степ. Тоді війська союзники дісталися Криму. І саме тоді мало місце приєднання частини караїмів до Вітовта. Наступного року відбувся похід на низ Дніпра з метою побудови фортеці. Ці перші військові акції мали лише підготовчий характер перед головним походом, метою якого було повернення Токтамишеві престолу Джучидів.
Саме під час перебування Токтамиша у BKA сталася важлива подія, а саме видача ханом ярлика Вітовту. В той час, як "ярлик Мамая" перебуває ще на рівні гіпотези істориків, то ярлик Токтамиша не викликає сумнівів. Важливість цього документу в тому, що ним Токтамиш, як останній легальний правитель всього улусу Джучи, юридично поступається землями на захід від Дніпра і Ворскли на користь Великого князівства Литовського. Фактично же він документально підтвердив вже існуючий стан речей. Щодо часу видачі ярлика, то впевнено можна говорити лише про те, що це було до сумнозвісної битви на Ворсклі. На нашу думку, мова може йти про період між другим і третім походами союзників у степ.
Влітку 1399 р. відбувся третій похід Вітовта і Токтамиша в степ, який закінчився їх нищівною поразкою в битві на Ворсклі. Переможці, Тимур-Кутлук і Едигей, пройшлися широким рейдом по українським землям. Була вчинена спроба штурму Києва. Проте місто відбило наступи, а потім за допомогою контрибуції взагалі позбулося облоги.
Значення подій 1399 р. є дуже важливим в історії Золотої Орди. Держава Джучидів, незважаючи на важкі втрати внаслідок тамерланового погрому і громадянської війни, спромоглася знайти сили аби відбити вторгнення ззовні. При цьому, неспроможність Кутлуг-Тимура і Едигея захопити українські міста в умовах, коли основне військо BKA загинуло чи було розсіяно в наслідок поразки, яскраво показало, що терени на захід від Ворскли і Дніпра втрачені для Золотої Орди остаточно.