ПОХІД польського князя БОЛЕСЛАВА І «ХОРОБРОГО» НА КИЇВ І ЙОГО НАСЛІДКИ (1018 р.).

Влітку 1018 р. польський князь Болеслав «Хоробрий» здій­снив виправу на Київ на підтримку князю Святополку²¹⁵. Події

212 Zakrzewski S. Bolesław Chrobry-Wielki.

213 Urbańczyk P Bolesław Chrobry - lew rycączy. - S.284.

214 Thietmari Chronicon. - L.VIII,31; Грабский А.Ф. По поводу польско-византий­ских отношений в начале XI века. - С. 179.

215 ПСРЛ. - Т.1. - С.142-144; Thietmari Chronicon. - L. VIII,31-33; Galli Chronicon. - L. 1,7,10; Adami Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum, ed. J.M.Lappenberg И MGH SS. - Т.7. - Hannoverae, 1844. - Р.24; Rocznik krakowski И MPH. Ed.

цього походу стали у певній мірі кульмінацією у боротьбі на­щадків Володимира Святославича за великокнязівську владу. Похід війська польського князя Болеслава «Хороброго» на Київ, який тривав менше трьох місяців - з липня по вересень 1018 р., займає особливе місце як в історії, так і в історіографії взаємин Русі і Польщі.

Щодо останньої теми слід відзначити надзвичайну увагу до неї, а також до перебування на Русі весною 1069 р. правнука Бо­леслава І «Хороброго» Болеслава II «Сміливого» в середовищі польських інтелектуалів. Починаючи з хроніки Галла Аноніма, польські середньовічні хроністи прагнули показати зазначені по­дії як зразок видатних успіхів династії П’ястів в Східній Європі²¹⁶. Згодом ці виправи опинилися в центрі уваги польських науков­ців, що особливо проявилося в міжвоєнну добу. Останнє було пов’язано з бажанням істориків відродженої в 1918 р. Польської держави довести з наукової позиції споконвічність присутності поляків у Східній Європі²¹⁷.

Нагадаємо, що перша спеціальна праця з історії взаємин Русі і Польщі була присвячена саме виправі Болеслава І «Хороброго» на Київ.

Слід відзначити, що в східнослов’янській історичній літера­турі досить рано спостерігається тенденція до критичного роз­гляду інформації джерел з історії походу Болеслава І «Хороброго»

A.Bielowski. - Т.2. - Lwow, 1872. - Р.794; Rocznik świetokrzycki dawny // MPH.- T.2. - P.773.

216 Головко О.Б. Русь і руські князівства на сторінках польських наративних джерел 11 Terra Cossacorum. студії з давньої і нової історії України. Науковий збірник на пошану доктора історичних наук, професора Валерія Степанко­ва. - Київ, 2007. - С.359-361.

217 Нагірний В. Проблеми історії галицько-волинських земель X-XIV ст. у ви­світленні польської міжвоєнної історіографії міжвоєнного періоду (1919— 1939) 11 Княжа доба: історія і культура. - Вип.З. - Львів, 2010. - С.331-362.

218 Karłowicz J. Wyprawa kijowska Bolesława Wielkiego. - Poznań, 1872. - 32 s.

на Київ. Зокрема, ще на початку XVII ст. анонімний автор Густин- ського літопису вивчив матеріали про виправу, вміщену у «По­вість временних літ», порівняв із свідченнями польських хронік і звернув увагу на суперечливість і велику тенденційність оцінки події польськими хроністами²¹⁹. В радянській історіографії думці про успішність східної політики Польщі в XI ст., яку пропагували польські автори, протиставлялася позиція про успішні повстання киян проти польських «загарбників»²²⁰.

Попри значний інтерес в дослідженнях вчених XIX-XX ст. до вивчення обставин походу польського князя Болеслава на Київ влітку 1018 р., чимало питань його історії ще і зараз не є достатньо ясними і викликають дискусії²²¹.

Найбільш докладно події 1018 р. висвітлені у «Повісті вре­менних літ», хроніках Тітмара Мерзебурзького і Галла Аноніма.

219 Густынская летопись H ПСРЛ. - Т.2. - Изд.1. - Санкт-Петербург, 1843. - С.263.

220 Савич А.А. Борьба русского народа с польскими захватчиками в XI веке И Ученые записки Московского городского педагогического института. - Т.2. - 1941. - Вып.1. - С.97-108; Греков БД. Киевская Русь. - Москва, 1953. - С.484; Тихомиров М.Н. Крестьянские и городские восстания на Руси XI- XIII вв. - Москва, 1955. - С.71; Свердлов М.Б. Известия немецких источников о русско- польских отношениях конца X - начала XI вв. - С.155.

221 Про дискусійні питання висвітлення походу 1018 р. в радянській історіогра­фії 1956-1980 рр. див., наприклад: Головко О.Б. Русько-польські відносини в радянській історіографії (1956-1980) И Проблеми слов’янознавства. - Вип.ЗО. - Львів, 1984. - С. 104-105; сучасну літературу про виправу Болеслава І «Хороброго» і Святополка докладно розглянув К. Коллінгер (Kollinger К. Polityka wschodnia Bolesława Chrobrego (992-1025). - S.187-370).

222 Thietmari Chronicon. - L.VIII,31-33.

те, що вони викладалися у пам’ятці через сто років. Зазначимо, що на специфіку передачі інформації вплинула борисоглібівська традиція тенденційного у негативному плані висвітлення поста­ті союзника Болеслава його зятя Святополка²²³. Галлом Анонімом матеріал про східну кампанію Болеслава «Хороброго» наведе­но з вкрай тенденційних на користь Польщі позицій на підставі фольклорних переказів польського рицарства.

На нашу думку, значна упередженість розповіді про похід Болеслава Галлом Анонімом могла бути викликана не тільки відо­мою тенденційністю польського хроніста щодо сусідів, а і загаль­ною оцінкою київського походу, що склалася в XI ст. в західно­європейській хронографії. Так Тітмар Мерзебурзький, згадуючи про результати виправи поляків, пише: «Huius regnum prefatus dux postea cum exercitu invedens generum suimetet fratrem eius die expulsum Inthronizavit et hilaris rediit (Згаданий князь (Болеслав. - авт.) з військом вступив до його (Ярослава. - авт.) королівства, по­ставив на престол його брата, а свого зятя, який довго перебував у вигнанні, і весело повернувся (додому. - авт.))»²²⁵. В Кведлінбурзь-

223 ПСРЛ.-Т.1.-С. 142-144.

224 Galli Chronicon. - L.I,7,10.

225 Thietmari Chronicon. - L.VII,65. В літературі наведена інформація хроніста традиційно розглядається як попередня відносно великої розповіді серед­ньовічного автора про виправу Болеслава і Святополка на Київ у другій по­ловині літа - на початку осені 1018 р. Див.: Ильин Н.И. Летописная статья 6523 года и ее источник. - С.111; Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь. - С. 258; Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С.37; та ін. Проте О.В.Назаренко вважає, що коментована інформація саксонського хро­ніста не має відношення до літнього 1018 р. походу Болеслава на Київ, оскіль­ки запис Тітмара, на думку історика, був зроблений ще до початку виправи. Науковець припускає, що Тітмар знав ще про один похід (який передував походу літа-осені 1018 р.) Болеслава на схід, під час якого польський во­лодар, вірогідно, зайняв для Святополка Берестя, хоча і не виключає мож­ливості відвоювання тоді поляками Турова або Володимира (на Волині). Див.: Назаренко А.В.События 1017 г. в немецкой хронике начала XI в. и в русской летописи. - С.178-180; его же. Немецкие латиноязычные источники IX-XI веков.- С.161-162, пр.42.

ких анналах під 1019 р. зазначається, що «Bolitzlavus Ruciam auxilio Saxonum sibi su begit (Болеслав підкорив собі Русь за допомогою саксонців)»²²⁶. Таким же чином оцінює події на Русі відомий гер­манський історик і географ 70-х років XI ст. Адам Бременський. В своїй «Історії єпископів Гамбурзької церкви» він стверджує, що «Bolizlaus, rex Christianissimus, cum Ottone tercio Confoederatus, отпет vi Sclavaniam Subiecitet Ruziam et Pruzzos (найхристиянні- ший король Болеслав у союзі з Оттоном (Оттон III - германський імператор, який насправді помер в 1002 р. - авт.) підкорив Склаві- нію, Русію і Пруссію)»²²⁷.

Аналогічні за змістом записи збереглися і в найдавніших польських анналах. Так, Рочник короткий під 1018 р. інформує: «Primus Boleslaus superavit Ruthenos et terram eorum vastavit (Бо­леслав перший розбив рутенів і землі їх спустошив)»²²⁶, а Рочник Светокжицький давній констатує: «Bolezlaus superavit Ruziam (Бо­леслав переміг Русь)»²²⁹. Галл Анонім був творцем або поширюва­чем дуже популярної у подальшій польській хронографії легенди, згідно якої Болеслав І «Хоробрий» при вступі до Києва вдарив ме­чем у Золоті ворота (цих воріт у 1018 р. в столиці Русі насправді ще не було!). Відзначимо, що з початку XIV ст. головною регалі­єю польської володарської влади стає меч-«щербець», назва яко­го пішла від щербини, що начебто виникла від згаданого удару зброї польського князя об Золоті ворота. Насправді цей меч було зроблено у другій половині XII - першій половині XIII ст.²³⁰ Хро­ніст Вінцентій Кадлубек (початок XIII ст.) про події 1018 р. на Русі

65 rozdziału siodmej ksiegi Kroniki Thietmara 11 Наукові праці Кам'янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки,- Т. 28. - 2018. - С.219-234.

226 Annales Quedlinburgenses. - Р.84.

227 Adami Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum.

228 Rocznikkrotki// MPH. - Т.2. - Р.794. Майже такий запис див.: Rocznikkapitulny krakowski. - Р.794.

229 Rocznik świetokrzycki dawny. - P.773.

230 Нині меч-«щербець» зберігається у музеї «Скарбниця» у Вавельському замку в Кракові. Про цей меч див.: Kuczyński S.K. O polskim mieczu koronacyjnym H Przegląd historyczny. - 1961. - №4. - S.562-577.

розповідає значно лаконічніше, ніж його попередник, проте «від себе» додає про захоплення після битви між військами Болеслава і Ярослава на р. Західний Буг польськими воїнами у полон «коро­ля русів», чого реально не було²³¹.

До другого свого походу на Русь польський князь готувався всю весну і початок літа 1018 р. До Болеслава, про що вже вище йшлося, приєдналися союзники - рицарські загони із Саксонії і Угорщини²³². Польським князем було скоординовано план нападу з печенізькими ханами, орди яких мали здійснити вторгнення на Русь і підійти до Києва. Отже, події другої половини літа - по­чатку осені 1018 р. стали важливим етапом війни нащадків Во­лодимира Святославича, на хід якої серйозно впливали польські, германські, угорські, печенізькі, скандинавські і візантійські сусіди Русі.

Завершивши підготовку до виправи у липні 1018 р., військо Болеслава «Хороброго» рушило на схід. Джерела не дають інформації про безпосередню чисельність польського війська і сил союзника Болеслава Святополка, проте на підставі згадки Ібрагіма ібн-Якуба про кількість воїнів у дружині батька Болес­лава І Мешка І (3 тис. воїнів)²³³ та відомої інформації про заго­ни союзників поляків (саксонців було 300, а угорців 500 рицарів) можна припустити, що загалом на Русь вирушило військо чисельністю 3-5 тис. чоловік. Влітку 1018 р., за повідомленням Тітмара, проти Ярослава і його прихильників почала діяти орда печенігів, яка нараховувала 1 тис. воїнів²³⁴. Є підстави думати, що після початку військових дій значну допомогу від спільників на Русі отримав зять Болеслава Святополк. Власні військові сили Святополка були, на нашу думку, досить потужні, оскільки після уходу армії Болеслава з Києва у вересні 1018 р., він мав змогу про-

231 Vincentii Chronicon. - L.2,12. Хроніку Вінцентія Кадлубка наводимо за ви­данням: Magistri Vincentii Chronicon Polonorum // MPH. - Т.2. - Р.193-449, з вказівкою номеру книги і розділу твору.

232 Thietmari Chronicon. - L.VIII,31; Короток В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - С.245-246; Grabski А. Bolesław Chrobry. - S.261-262.

233 Известия Ал-Бекри и других авторов о Руси и Славянах. - С.51.

234 Thietmari Chronicon. - L.8,31.

РОЗДІЛ І. Кінець X— середина 30-х років Xl ст.

тистояти новгородсько-скандинавській дружині Ярослава, якій поступився внаслідок жорстокої битви на Альті зимою 1018/19 р.

Зазначимо для порівняння, що літописи зберігли інформацію про чисельність війська Ярослава Володимировича напередодні його виступу з Новгорода на південь в 1016 р.. Іпатіївський літопис, пише, що у князя було тисяча варягів і сорок тисяч

Про можливість вторгнення на Русь армії Болеслава і Свято- полка Ярослав Володимирович, вочевидь, був обізнаний, оскільки його війська зустріли ворогів на Волині. 22 липня 1018 р. під час форсування армією Болеслава ріки Західний Буг неподалік міста Волиня між суперниками сталася битва, яка завершилася незапе­речною перемогою армії Болеслава і Святополка²³⁷. Про масштаб невдачі Ярослава свідчать не тільки великі втрати його війська, небажання князя захищати Київ²³⁸, а і те, що він, не відчуваючи впевненості у безпечному перебуванні у своїх новгородських во­лодіннях, мав намір емігрувати до своїх родичів у Скандинавію. Лише втручання новгородської верхівки на чолі з посадником Константином, яка стала вимагати від Ярослава продовжен­ня боротьби, примусила того відмовитися від планів фактичної капітуляції²³⁹.

Невдача Ярослава Володимировича, як здається, була під­силена наявністю у нього суперника на півночі Русі. Тітмар повідомляє, що напередодні зіткнення на Бузі, приблизно весною

235 ПСРЛ. - Т.2: Ипатьевская летопись. - Санкт-Петербург, 1908. - С.128.

236 ПСРЛ. - Т.З: Новгородская летопись по синодальному харатейному списку. - Санкт-Петербург, 1888. - С.83.

237 ПСРЛ. - Т.1. - Стб.142-143; Thietmari Chronicon. - L.8,31; Galli Chronicon. - L.l,7.

238 Густинський літопис містить інформацію про спротив киян військам Бо­леслава і Святополка в момент їх підходу до Києва (Густынская летопись. - С.263), проте ця інформація не знаходить підтвердження в ранніх літописах.

239 ПСРЛ. -Т.1. - Стб.143.

1018 р., Ярослав захопив у брата якесь місто²⁴⁰. Зрозуміло, що цим містом не міг бути добре відомий Тітмару Київ, а також згаданим братом не міг бути ні відомий німецькому автору Святополк, ні вбитий до 1018 р. Борис. Питання про суперника Ярослава на півночі Русі, на наш погляд, допомагає вирішити зміст «Саги про Еймунда». В ній йдеться про перехід десь взимку 1017/18 р. великої варязької дружини від «Яріцлейва» (Ярослава) до «Вартислава» (Брячислава) і напад останнього, який князював у «Пальтескю» (Полоцьку), на Новгород²⁴¹. Про напружені стосунки Полоцька і Новгорода в той час свідчить більш пізня літописна стаття під 1021 р„ де йдеться про чергову фазу конфлікту Ярослава і Бря­числава²⁴².

Зрозуміло, що в такій ситуації перед початком маршу війська Ярослава на зустріч суперникам на Волинь значна частина новгородців зовсім не воліла допомагати князю у бойових діях на півдні Русі. Невдача дружини Ярослава в битві на р. Західний Буг невдовзі примусила новгородську верхівку на чолі із двоюрідним дядею князя посадником Константином Добринічем переглянути свою позицію і надати Ярославу належну підтримку у формуванні ня - у серпні 1018 р.²⁴³ Тоді ж відбулися заручини Ярослава і до-

240 Thietmari Chronicon. - L.8,31.

241 Cara про Еймунда. - С.103-104.

242 ПСРЛ. - Т.1. - Стб. 146; ПСРЛ. - Т.7: Воскресенская летопись. - Санкт-Петер­бург, 1856. - С. 328; Головко А.Б. Земли Западной Руси и объединительная по­литика Киевского государства в X - первой трети XII вв. // Киев и западные земли Руси в IX-XIII вв. - Минск, 1982. - С.325-33.

243 ПСРЛ. - Т.5: Софийская первая летопись. Изд.второе. - Санкт-Петербург, 1925. - С.88-89. Про взаємини князя Ярослава Володимировича і посадни­ка Константина Добриніча див.: Лисюченко И.В. Ресурсы древенерусского

чки шведського короля Олава Інгігерд та сина Ярослава Іллі й сестри датського короля Кнута Естрід-Маргарети, що, на думку О.В.Назаренка, свідчило про встановлення військово-політично­го союзу новгородського князя із Скандинавією²⁴⁴.

Після перемоги над Ярославом на р. Західний Буг армія Болеслава І «Хороброго» і Святополка без перешкод пройшла південною Руссю шлях приблизно 500 км і через три тижні підійшла до Києва. Зазначимо, тему про маршрут польсько­го війська спеціально досліджували польські науковці С.Зак- жевський і Р.Якимович. Ці історики відзначали, що військо Бо­леслава рушило територією Волині, пройшло місто Луцьк, міста Погорини, басейн Случі і Тетерева, місто Білгород і підійшло до столиці Русі²⁴⁵. Пізніше це ж питання розглянув С.М.Кучинь- ський, який картографував шлях пересування польського війська²⁴⁶.

Тітмар Мерзебурзький у піднесених тонах описав прибут­тя польського війська до Києва, відзначив, що після невеликого протистояння місто підкорилося прибульцям, звернув увагу на теплий прийом їх киянами, перебільшуючи при цьому чесноти і роль саксонських рицарів. Київ, як повідомляє хроніст, «ХѴППКаІ. Sept. Bolizlavum et, quern diu amiserat, Zentepulcum seniorem suum, cuius gratia et nostrorum Итоге omnis hec regio conversa est, suscepit. Archiepiscopus civitatis Hlius cum reliquiis sanctorum et ceteris ornatibus diversis hos advenientes honoravit in sancte monasterio Sofliiae, quod in priori anno miserabiliter casu accidente combustum est (14 серпня прийняв Болеслава і Сентепулка (Святополка. - авт.) свого сень-

князя: безальтернативность 11 Вестник Удмуртского университета. - 2016. - Серия история и филология. - Т.26, вып.4. - С.42-43.

235 Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях. - С. 492-498. На думку М.Б.Свердлова, висновок про існування антипольського союзу Ярос­лава із скандинавськими володарями не має належного підкріплення факта­ми. Див. Свердлов М.Б. Домонгольская Русь. - С.350.

236 Zakrzewski S. Bolesław Chrobry-Wielki. - S.302-305; Jakimowicz R. Szlak wyprawy kijowskiej Bolesława Chrobrego w świetle archeologii // Rocznik Wołyński. - T.3. - Rowne,1934. - S.10-104.

237 Kuczyński S. M. O wyprawie Włodzimierza I ku Lachom na podstawie wzmianki z 981 r. w Opowieści lat doczesnych. - S.46-48.

йора, який довго був відсутнім, добре ставлення до якого і переляк перед нашими (саксонцями. - авт.) дозволили (підкорити. - авт.) весь цей край. Архієпископ цього міста зустрів прибульців з релік­віями святих і іншими прикрасами з різноманітною вишуканістю в монастирі святої Софії, який у минулому році через нещасливий випадок згорів)»²⁴⁷.

В літературі слова Тітмара «in sancte monasterio Sofhiae» час­тіше перекладається буквально «в монастирі святої Софії»²⁴⁶. Історик церкви В.Абрахам відзначав, що на Заході словом «monasterium» часто найменували кафедральні храми²⁴⁹. А.Поппе на підставі того, що реально такого монастиря в Києві не існу­вало, перекладає слова саксонського автора як «в святому кафе­дральному соборі Софії»²⁵⁰. Такий переклад джерела викликав за­перечення у С.О.Висоцького, який вважав його неточним²⁵¹.

Повідомлення германського хроніста стосувалося резиденції київського митрополита, яка в той час знаходилася поза міськи­ми стінами Києва і сама була оточена фортифікаційними спору­дами. Саксонські інформатори Тітмара, як нам здається, сприй­няли митрополичий комплекс - собор, будинок митрополита, інші споруди, що були оточені ровом, валом і стіною - як замісь­кий добре укріплений монастир, що було звичайним явищем для мешканців тодішньої Західної Європи.

Оскільки в «Повісті временних літ» вказівка про побудову Софійського собору вміщена під 1036 р., чимало авторів вислов­люють скептичне ставлення до інформації про нього у Тітмара Мерзебурзького. Зокрема, є версія, що спочатку була побудо­вана дерев’яна церква св. Софії, яка згоріла, на місці якої лише

238 Thietmari Chronicon. - L.8,32.

239 Див., наприклад: Panoe О.М., Ткаченко Н.Г. Русские известия Титмара Мерзе- бургского. - С.65.

240 Abraham VK Powstanie organizacji kościoła łacińskiego na Rusi. - S.32,42.

241 Поппэ А. Русские митрополии Константинопольской патриархии И Визан­тийский временник. - Т.28. - Москва, 1968. - С.87. Близький переклад - «е соборе святой Софии» див.: Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источ­ники IX-XI веков. - С. 142.

251 Высоцкий С.А. Средневековые надписи Софии Киевской: По материалам граффити XI-XVII вв. - Киев,1976. - С.248.

згодом був збудований кам’яний храм²⁵². Версія про дерев’яний храм Софії (можна подумати, що кам’яний собор не міг згоріти!) була створена для доведення вірогідності літописного запису про спорудження іншого, кам’яного храму св. Софії в 30-х роках XI ст.

Зазначимо, що С.О.Висоцький не сприйняв версії про існу­вання дерев’яної Софії в часи Ярослава Володимировича, вва­жав, що в 1017 р. князь Ярослав розпочав будівництво кам’яних Софійського собору і резиденції київського митрополита, на території якої знаходився собор. Саме цю резиденцію Тітмар на­звав монастирем. Водночас вчений припускає існуваня якоїсь дерев’яної церкви св.Софії до 1017 р., тобто побудованої ще кня­зем Володимиром. Будівництво кам’яної Софії завершилося в 1037 р.²⁵³

Зазначимо, що є і інші підстави для висновку про споруджен­ня храму набагато раніше дати, вказаної в київському літопису. Сам факт проведення християнізації і формування розгалуженої церковно-адміністративної структури Русі наприкінці X ст. вима­гав створення головного церковного центру країни. Природно, що цей центр мав бути пов’язаний з поширеною в православ­ному світі ідеєю софійності, яка в Візантії відігравала важли­ву роль у підкреслюванні симфонії світської і церковної влади. Неможливість проведення будівництва під час міжусобної війни 1015-1019 рр., вказівка митрополита Іларіона в його «Слові про закон і благодать» про існування Софії в часи Володимира²⁵⁴ дають

252 Лебединцев П.Г. О святой Софии Киевской // Труды Третьего археологиче­ского съезда в Киеве в 1874 г. - Т.1. - Киев, 1878. - С.1-3; Poppe A. Uwagi о najstarszych dziejach kościoła na Rusi // Przegląd historyczny. - 1964. - T.3. - S.382-384; ibid. Państwo i kościoł na Rusi. - Warszawa, І968. - S.41-44; Поппэ А. Русские митрополии Константинопольской патриархии. 4.1. - С.87; Пе­трухин В.Я. Крещение Руси: от язычества к христианству. - Москва, 2006. - С. 168, 189-190; Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси X-XIII в. - Москва, 1989. - С.24; Франклин C., Шепард Д. Начало Руси: 750 - 1200. - Санкт-Петербург, 2004. - С.328; Филипчук О. Забутий святий. Князь Володи­мир Великий між Сходом та Заходом. - С.337.

253 Высоцкий С.А. Средневековые надписи Софии Киевской: По материалам граффити XI-XVII вв. - С.248-250.

254 Молдован А. М. «Слово о законе и благодати» Илариона. - Киев, 1984. - С.92-97. Про трактат митрополіта Іларіона див.: Замалеев А.Ф., Зоц В.А. Мыслители Киевской Руси. Изд. Второе, переработ. и дополн. - Киев, 1987. -

підставу думати, що резиденція київського митрополита виникла невдовзі після хрещення Русі. Утвердження церковного центру Русі сталося приблизно в 996 р., оскільки в цей час виникнення його зафіксоване у візантійському джерелі - «Списку епископій (Notitiae episcopatuum)»²⁵⁵.

Аналіз даних саксонського хроніста і інших джерел дає під­ставу поставити під сумнів поширену в літературі думку, що Святополк у подіях 1018 р. був майже маріонеткою в руках Бо­леслава І «Хороброго», який хотів підкорити собі Русь²⁵⁶. Без до­брозичливого ставлення київської верхівки до польського князя, яка стала можливою лише завдяки союзницьким відносинам Бо­леслава із Святополком, першому навряд чи вдалося так легко, фактично без спротиву зайняти Київ, місто, яке за рік до цього витримало жорсткий напад печенігів. Зазначимо, що на факт дружніх стосунків київської знаті і Святополка в 1018 р. не безпід­ставно звертали увагу І.А.Лінниченко, В.Д.Королюк, В.Т.Пашуто та інші автори²⁵⁷.

Для вирішення питання про систему взаємин після оволо­діння Києва між Болеславом і Святополком вагоме значення має інформація саксонського хроніста про обставини відходу їх союз­ників у виправі - саксонців, угорців і печенігів - додому, яка ста­лася невдовзі після приходу польського війська до Києва²⁵⁸. З цьо­го приводу Тітмар пише: «Omnes hii tunc domum remittebantur, cum indigenas adventure, fideles sibi apparere senior prefatus letabatur». Bi-

с. 40-49; Avenarius A. Metropolitan Ilarion of Christianity in Rus’: The problem of the transformation of Byzantine influence H Harvard ukranian studies. - Vol. XII/XIII. - 1988/1989. - Special issue. Proceedings of International congress commemorating the millennium of Christianity in Rus’-Ukraine. - P.689-701.

255 Darrouzes J. Notitiae episcopatuum Ecclesiae Constantinopolitaniae. - Paris, 1981. - P.343.

256 Мавродин B.B. Образование Древнерусского государства. - Ленинград, 1945. - С.355; Свердлов М.Б. Известия немецких источников о русско-поль­ских отношениях конца X - начала XI вв. - С.154-155; та ін.

257 Линниченко И.А. Взаимные отношения Руси и Польши до половины XIV ст. - С.88; Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - С.237; Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С.37; та ін.

258 Fhietmari Chronicon. - L.8,32.

домий польський дослідник і перекладач хроніки М.З.Єдліцький пропонує наступний переклад цього фрагменту: «Wszystkich tych ludzi odesłał tamtejszy władca (у примітці переклада - Святополк) dodomu, gdy mogł stwierdzić zradością, jak mieszkańcy kraju garną sie doniego i swoją wierność mu okazują»²⁵⁹. Аналогічно цей сюжет пе­рекладено в наших попередніх працях: «Всіх цих людей відправив тамошній володар (Святополк. - авт.) додому, коли міг із радістю переконатися, що мешканці країни добре до нього ставляться і відданість свою проявляють»²⁶⁰.

О.В.Назаренко дає свій варіант перекладу цього запису хро­ніки: «Все они были распущены по домам, когда вышеупомянутый сениор (Святополк) с радостью [стал принимать] местных жи­телей, приходивших к нему с изъявлением покорности (Всі вони були відпущені додому, коли вище згаданий сеньйор (Святополк) з радістю [став приймати] місцевих мешканців, які приходили до нього визнавати покірність»)²⁶¹. Як нам зараз здається, останній переклад є більш точним. Рішення відпустити союзників Свято­полк не міг прийняти без згоди Болеслава, саме до якого сакси, угорці і печеніги прибули, щоб взяти участь у військових діях на Русі. О.В.Назаренко в іншій своїй праці пише, що союзників відпустив додому саме польський князь Болеслав²⁶². Зазначи­мо, що саксонський автор середини XII ст. (так званий Саксон­ський анналіст), який написав велику хроніку на підставі ба­гатьох інших хронік і анналів, при викладі цього сюжету, який ним було створено на підставі праці Тітмара, також пише, що

259 Kronika Thietmara. Z tekstu łacińskiego, przetłumaczenie, wstepem poprzedził i komentarzem opatrzył M.Z.Jedlicki. Obok tłumaczenia tekst oryginału. - Poznań, 1953. - S.622.

260 Головко А.Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой трети XIII вв. - С.29.

261 Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI веков. - Мо­сква, 1993. - С.143. Аналогічний переклад цього тексту зробив І.В.Дьяконов. Див.: Титмар Мерзебургский. Хроника. В 8 книгах. 2-е, испр. Издание подг. И.В.Дъяконов. - Москва, 2009. - С. 177-178 («Все они были отпущены домой, когда названный господин увидел, что местные жители приходят к нему с изъявлением своей верности»),

262 Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. - С.465.

союзники були відпущені за ініціативою Болеслава: «quos omnes domum remisit, quia indigenas genera suo fideles intenerat (всіх їх відпустив додому, оскільки місцеві мешканці були вірними його зятю)»²⁶³.

Скоріше за все рішення про відправлення додому саксон­ських і угорських воїнів було спільним Болеслава і Святополка. Цей крок був викликаний бажанням запобігти можливим кон­фліктам прибульців з місцевим населенням і свідчив про віднос­ний спокій у Києві в перші дні перебування там іноземного вій­ська. О.В.Назаренко пише, що підмога союзників під час походу Болеславу була символічною²⁶⁴, про те з цим важко погодитися. Всього Болеславу допомагало біля 1800 воїнів - саксонців, угор­ців і печенігів, що було достатньо багато враховуючи загальну чи­сельність військ. Якщо припускати, що у поході на Київ Болеслава і Святополка брало участь 3-5 тисяч воїнів, то контингент майже у 2 тис. чоловік був пропорційно великим.

Тривале перебування значних військ у Києві, забезпечення його харчуванням у місті, яке напередодні сильно постраждало внаслідок нападу печенігів та великих пожеж з ним пов’язаних і тоді нараховувало не більше 15-20 тис. чоловік²⁶⁵, могло викли­кати потенційно соціальну напруженість. Саме із складністю проживання і забезпечення провіантом польського війська, ві­рогідно, було пов’язано рішення Болеслава зразу ж після прихо­ду до центру Русі про розміщення його воїнів не тільки у Киє­ві, а і в містах довкола столиці:

263 Annalista Saxo. - Р.674.

264 Назаренко А.В. Древняя Русь на международных путях. - С.456. Критика та­кого взгляда cm.: Benyskiewicz К. Piastowie і Rurycowice. Polsko-ruskie stosunki polityczne od X do połowy XII wieku. - Zielona Gora, 2020. - S.83, pr.129.

265 П.П.Толочко вважає, що в XII-XIII ст. у Києві мешкало біля 50 тис. чоловік (Толочко П.П. Киев и Киевская земля в период феодальной раздробленнос­ти XII-XIII вв. - Киев, 1970. - С.89; его же. Древний Киев. - Киев, 1983. - С. 188), проте на початку XI ст місто було набагато меншим за територією, а значить і за населенням. О.В.Назаренко припускає, що на початку XI ст. у Києві населення було не більше 15 тис. чол. Див.: Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI веков. - С.199, пр.109.

Підкоренням Києва завершився перший етап перебування війська Болеслава «Хороброго» в Києві. Проте у подальшому пла­ни щодо подальших дій на Русі у Болеслава і Святополка відрізня­лися. Як здається, Болеслав не хотів продовжувати конфронтацію з Ярославом. За свідченнями Тітмара, польський князь направив до Новгорода авторитетне посольство на чолі з київським першо- ієрархом, яким був київський митрополит Іоанн. Водночас Болес­лав направив послів до монархів Германської та Візантійської ім­перій²⁶⁷. Перше з посольств очолив абат Тупі (Антоній). Останній, як пише О.В.Назаренко, був учнем Бруна Кверфуртського, аба­том монастиря в Менджижечі на Нижній Обрі, правому витоку Одри²⁶⁸. Вочевидь, цими дипломатичними демаршами польський володар хотів підкреслити свою володарську велич і могутність своєї держави.

Можна погодитися з поглядом науковців, які пишуть, що означене посольство Болеслава до візантійського василевса Васи­лія II було елементом широкої геополітики, в яку в той час були втягнуті, крім Польщі і Візантійської імперії, Германська імперія, Угорщина і яка проявлялася в протистояннях в Південній Італії, на Балканах і в причорноморських степах²⁶⁹. Проявом цієї полі­тики стала битва 1 жовтня 1018 р., що відбулася на березі річки Офанто біля відомого міста Канни²⁷⁰ в Італії, де візантійська ар-

266 ПСРЛ.-T.l.-Cτ6.143.

267 Thietmari Chronicon. - L.8,33.

268 Назаренко А.В. Немецкие латиноязычные источники IX-XI веков. - C.203, пр. 114. В.Г.Ляскоронський вважав, що посольства Болеслава до двох імпе­раторів були направлені з метою приховати польським володарем невдачу своєї київської виправи. Див.: Ляскоронський В. Титмарові повідомлення про руські справи на початку XI сторіччя. - С.140-141.

269 Zakrzewski S. Bolesław Chrobry-Wielki. - S.291; Грабский А.Ф. По поводу поль­ско-византийских отношений в начале XI века. - С.175-184; Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. - С.35-36; Urbanczyk Р. Bolesław Chrobry - lew rycączy. - S.282-284.

270 2 серпня 216 p. до н.е. біля італійського міста Канни відбулася найбільша битва Другої Пунічної війни, під час якої карфагенський полководець Ганнібал роз­громив військо римських консулів Луція Емілія Павла і Гая Теренція Bappona.

мія розбила норманів і лангобардів. Розповідаючи про цю подію, французький хроніст Адемар Шабанський пише, що тоді норма­ни були «gente Russorum victim Ctprostrate sunt et ad nichilum redacti (переможені, розтрощені і знищені народом Pocie)»²⁷¹. Однозначно, що мова тут йшла про дії русько-варязького контингенту, який був основою війська полководця Василія Вайоанніса (був коман­дуючим візантійського контингенту в Італії з грудня 1017 по вере­сень 1028 рр.) і воював на Апенінському півострові²⁷². Про участь воїнів з Русі в тогочасних подіях на півдні Італії розповідає також хроніка монастиря Монте-Кассіно²⁷³. Дослідники вважають, що в Візантії на початку XI ст. постійно знаходився 6-тисячний кон­тингент воїнів, які прийшли сюди із Східної Європи²⁷⁴. О.Є.Mycin припускає, що посольство Болеслава до візантійського василев­са Василія II, яке було направлене з Києва у вересні 1018 р., по­винно було обговорити у Константинополі питання про вклю­чення Польщі до системи трансконтинентальних торговельних шляхів²⁷⁵.

Ми не можемо погодитися з думкою істориків, що під час проведення походу на схід Болеслав прагнув розділити Русь на

263 Ademari Chronicon. - L.3,55. Текст твору Адемара Шабаннського наводимо за виданням: Ademari Historiarum Iibri III. Ed. G.Waitz // MGH SS. - T 4. - Harmoverae₅ 1841. - Р.106-148; з посиланям на номер книги і розділу твору. Переклад хроніки на російську мову див.: Адемар Шабаннский. Хроника. Перевод А.В.Банникова, А.Н.Слезкина, Г.А.Шмидта. - Санкт-Петербург, Мо­сква, 2015. - 584 с. Про цю подію див. також: Норвич Дж. Нормандцы в Сици­лии. Перевод Л.А.Игоревского. - Москва, 2005. - С.27-28.

264 Грабский А.Ф. По поводу польско-византийских отношений в начале XI в. - С.182-183.

265 Chronica monasterii Casinensis. Her. von HHoffmann H MGH SS. - T.34. - Hannoverae, 1980. - P.237,240.

266 Васильевский В.Г. Варяго-русская и варяго-английская дружина в Констан­тинополе И Васильевский В.Г. Труды. - Санкт-Петербург, 1908. - С.196-210; Луговий О. Найм скандинавських вояків у Київській Русі і Візантії в циф­рах 11 Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії // Наукові запис­ки Рівненського державного гуманітарного університету. - Вип.16. - Рівне, 2009. - С.3-6.

267 Musin A. Polska Piastow і Ruś Rurykowiczow: nieuniknioność niemożliwych porownań (niektore uwagi do badań komparatystycznych nad średniowieczną Europą Środkowo-Wschodnią) // Rus’ and Poland (10-th - 14-th centuries). Colloquia Russica. Series I, vol. 9. - Krakow, 2019. - S. 118-119.

уділи²⁷⁶. Станом на літо 1018 р. Русь вже була поділена на само­стійні володіння незалежно від волі польського володаря: в Ки­єві перебував Святополк, в Тмутаракані сидів Мстислав Володи­мирович, в Полоцьку правив Брячислав Ізяславич, а Новгород належав Ярославу Володимировичу. М.Б.Свердлов вважає, що влітку 1018 р. Болеслав І «Хоробрий» хотів підкорити Русь своїй владі²⁷⁷, проте, на нашу думку, реальні плани польського волода­ря були однозначно набагато більш скромними. Мирна ж дипло­матія з елементами піару Болеслава «Хороброго» (посольства до германського і візантійського імператора, які були організовані невдовзі після завоювання Києва) пояснюється тим, що напри­кінці серпня - на початку вересня 1018 р. польський князь від­чув безперспективність для себе продовження війни на Русі. На ведення її у нього не було ні матеріальних, ні військових ресурсів. Князю Болеславу слід було в той момент думати про повернен­ня до Польщі. Там, як вважав В.Д.Королюк, в цей час, скористав­шись відсутністю володаря, почали піднімати голову суперники польського князя²⁷⁸.

Посольство митрополита Іоанна, яке було направлене польським князем до Новгороду, в таких умовах не могло вима­гати якихось серйозних поступок від князя Ярослава. Проте, як здається, воно взагалі не досягло жодних позитивних для Болес­лава результатів. Ярослав Володимирович, отримавши підтримку від новгородців, прагнув відвоювати Київ і не хотів вступати у контакти з суперниками. Проте у подальшому йому з польськими загонами Болеслава вже не прийшлося зустрітися.

Не дочекавшись повернення Іоанна, польський князь вирішив покинути столицю Русі. Тоді у місті відбулися вкрай драматичні події - виступи киян проти польського війська, оскільки Бо-

268 Zakrzewski S. Bolesław Chrobry-Wielki. - S.305; Короток В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - С.237-241; та ін.

269 Свердлов М.Б. Домонгольская Русь. - С.340; его же. Имперские амбиции раннесредневековых государств (Польша и Русь в X-XI вв.) И Между­народный журнал исследований культуры. International Journal of Cultural Research. - 2013. - № 2 (11). - C.19.

270 КоролюкВ.Д. О последнем периоде правления Болеслава Храброго И Истори­ческие записки. - Т. 19. - Москва, 1945. - С.142-148.

леслав у Києві повів себе в негативних традиціях того часу: він і його воїни перед уходом із столиці розорили Київ, польський князь захопив багато полонених, а на зворотному шляху поляка-

Ця інформація підтверджує думку науковців, що відхід польсь­кого війська із Києва стався у вересні 1018 р.²⁸² Поведінка Бо­леслава і його воїнів не могла не викликати обурення і спро­тив у мешканців столиці²⁸³. Святополк, вочевидь, не залишився в стороні і підтримав киян. Визнаючи це, слід відзначити, що конфлікти і зіткнення в столиці, як нам здається, не призвели до якихось серйозних втрат у польському війську, яке з чисельними полоненими і великою здобиччю покинули місто.

Похід на Київ не дав гнезненському двору результату, на який розраховував Болеслав на початку своєї східної кампанії. Головна

279 ПСРЛ. - Т.5. - С.89.

280 Патерик Киево-Печерского монастыря. Под редакцией Д. И. Абрамовича. - С. 102.

281 ПСРЛ. - Т.37: Устюжские и вологодские летописи ХѴІ-ХѴІІІ вв. - Москва, 1982. - С.27.

282 Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь X-XI вв. - С.264.

283 Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь X-XI вв. - С.264; Тихоми­ров М.Н. Крестьянские и городские восстания на Руси XI-XIII вв. - Москва, 1955. - С.90-91; Лихачев Д.С. Комментарии И Повесть временных лет. - Москва, 1950. - 4.2. - С.346.

мета виправи на Русь - посадити в Києві підконтрольного поля­кам володаря - не була досягнута, оскільки між Святополком і по­ляками стався конфлікт. Його причини були пов’язані з тим, що польський князь невдовзі після прибуття до Києва фактично від­мовився у подальшому підтримувати Святополка у його боротьбі з Ярославом і пограбував Київ, який знаходився під владою русь­кого князя. Враховуючи велику кількість полонених, яких вивів Болеслав на зворотному шляху до Польщі (в 40-х роках XI ст. за угодою Ярослава з польським князем Казимиром І «Відновите- лем» на Русь повернулося 800 чоловік!), можна припустити, що да­леко не всі вони лише тільки під примусом приєдналися до поль­ського володаря. Як нам здається, в таборі Святополка в вересні 1018 р. стався розкол: частина його спільників на чолі з ктітором храму Богородиці (Десятинної церкви) Анастасом перейшла на бік Болеслава І «Хороброго». Ця обставина, а також незадоволен­ня населення столиці Русі перебуванням у них поляків і розорен­ням міста викликало ослаблення угруповання Святополка, який у подальшому протистоянні з Ярославом зазнав поразки і загинув

Якимось відголоском подій 1018-1019 рр., обставин втечі князя Святополка та його прихильників з Русі є нещодавня зна­хідка в районі сучасного Новограда-Волинського давнього скарбу. Тут мешканець села Городниця Сергій Комар на березі річки Случ 27 серпня 2020 р. знайшов у лісі 32 монети початку XI ст. Згодом археологи знайшли ще 6 монет. Більшість монет (срібляників) ма­ють штемпелі князя Володимира Святославича, а інші - штемпелі князя Святополка²⁸⁵. Відсутність у скарбі монет суперника Свя­тополка князя Ярослава, з яким перший з 1015 р. вів війну і який також карбував свої срібляники, місце знахідки саме на традицій -

284 ПСРЛ. - Т.1. - Стб.145. Про вірогідне місце загибелі князя Святополка див.: Mika М. «...в пустъіню межю Ляхъі и Чехъі..czyli gdzie zmarł wielki książe kijowski Swiatopelk Wlodzimierzowicz? // Colloquia Russica. - Series I, vol. 9. - Rus’ and Poland (X-th - XIV-th centuries). - Krakow, 2019. - S.81-93.

285 Про ці монети Русі див.: Сотникова М.П., Спасский И.Г Тысячелетие древ­нейших монет России. Сводный каталог русских монет. - Ленинград, 1983. - 240 с.

йому торговельному шляху з Києва до Малої Польщі, дає підставу припускати, що скарб було зроблено одним із учасників подорожі (або втечі) Святополка на захід після поразки князя від Ярослава взимку 1019 р.

Розглянемо інформацію «Повісті временних літ» про події літа-осені 1018 р. Як вище відзначалось, уважний розгляд свід­чень літопису, порівняння їх із даними інших джерел привели іс­ториків до висновку про достовірність викладу в пам’ятці подій, що нами розглядаються²⁸⁶. Важливо прослідкувати історію появи в тілі літопису розповіді про події 1018 р. Необхідно звернути увагу, що на відміну від інших літописних щорічних записів озна­чена стаття в тексті досить докладна. Зацікавленість книжника до подій 1018 р., на наш погляд, пояснюється не спрямованим бажанням описати докладно саме виправу Болеслава на Київ, а тісним зв’язком сюжету під 1018 р. з інформацією про вбивство князів Бориса і Гліба. Порівняння змісту літописної статті з свід­ченнями інших джерел дає підставу вважати, що вона (а точніше покладена в її основу розповідь) була складена за свіжим пере­бігом подій. Вочевидь, що сюжет про конфлікт Болеслава і Свя­тополка з Ярославом було включено до літопису разом із розпо­віддю, що виникла під впливом інформації про загибель Бориса і Гліба, і повинен був служити уславленню братів-мученіків і за­судженню Святополка.

Припущення про відносно пізнє включення сюжету про ви­праву 1018 р. до київської літописної традиції підтверджується відсутністю його в Новгородському першому літопису - важ­ливому джерелі, де зберігається інформація про похід дружини Ярослава Володимировича на Берестя в 1017 р., про який повідо­мляє і Тітмар Мерзебурзький²⁸⁷.

При внесенні до «Повісті временних літ» (а скоріше до попе­реднього пам’ятці київського зводу 70-х років XI ст.) протограф розповіді про похід Болеслава І «Хороброго» був скорочений. На

286 Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь X-XI вв. - С.258; Ильин Н.Н. Летописная статья 6523 года и ее источник. - С.111-112.

287 НПЛ. - С.15,180; ср. Thietmari Chronicon. - L.7,65.

користь цього свідчить наявність в деяких літописних зводах еле­ментів початкової розповіді про виправу Болеслава, яка відсутня в «Повісті временних літ», але підтверджується іноземними дже­релами. Зокрема, в Новгородському четвертому літопису є низка деталей про перемогу Болеслава на р.Західний Буг, захоплення там великої військової здобичі, про насильство польського князя над сестрою Ярослава Предславою, донькою Володимира Святос­лавича²⁸⁸.

Протограф розповіді про події 1018 р., вірогідно, був за­писаний людиною, опозиційно налаштованою до Ярослава. Б.О.Рибаков вважав, що цей автор був новгородцем²⁸⁹. Позиція оповідача підтверджується фактом його прихильного ставлен­ня до Болеслава («но башє слиыслень»). Цей автор не приховує тіньових боків поведінки Ярослава (при описі спроби новгород­ського князя втекти до Скандинавії)²⁹⁰. Елементи цієї розповіді- протографа можна знайти в літописній інформації під 1016 р. про битву Ярослава і Святополка. М.М.Ільїн і В.Д.Королюк справед­ливо відносили згадану подію до 1019 р.²⁹¹ (в 1016 р. Святополк знаходився в Польщі, а тому не міг воювати з братом²⁹²). В новго­родському літописанні вказано інше місце втечі Святополка після битви з Ярославом, що начебто була в 1016 р. За цією традицією Святополк втік не до Польщі, а до печенігів, що відповідає матері­алу «Повісті временних літ» про події 1019 р.²⁹³.

Порівняльний аналіз джерел дає підставу думати, що події 1018-1019 рр. сприяли появі декількох творів про внутрішні кон-

288 ПСРЛ. - Т.4, ч.І: Новгородская четвертая летопись. - Вып.1. - Санкт- Петербург, 1915. - С.108; Thietmari Chronicon. - L.8,31; Galli Chronicon. - L.l,7. Пор.: Benyskiewicz К. Wyprawa Bolesława Chrobrego i Swiatopelka na Kijow w ruskiej tradycji historiograficznej (XIV-XVI wiek) // Klio. Czasopismo poświecone dziejom Polski i powczechnym. - 2019. - T.48(l). - S.17-39.

289 Рыбаков Б.А.«Остромирова летопись» И Вопросы истории. - 1956. - №10. - С.55-56.

290 ПСРЛ. - Т.1. - Стб.143.

291 Ильин Н.Н. Летописная статья 6523 года и ее источник. - С.157; Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь X-XI вв. - С.236-240.

292 Thietmari Chronicon. - L.7,72.

293 НПЛ. - С.15; ср. ПСРЛ. - Т.1. - Стб.142.

флікти на Русі. Відгомін цих творів можна знайти не тільки в «По­вісті временних літ» та новгородських літописах, а і в матеріалах Патерика Києво-Печерського монастиря (розповідь про монаха Мойсея Угріна, якого поляки захопили у полон) і на сторінках тверського літопису²⁹⁴.

Чимало істориків роблять на підставі цієї інформації висно­вок про масові заворушення в Києві проти іноземців, розгром і втечу армії Болеслава І «Хороброго»²⁹⁶. Деякі інші науковці вва­жають, що літописна стаття суперечить факту захоплення великої здобичі, чисельних полонених і завоюванню «Червенських гра­дів», і висловлюють сумнів щодо реальності свідчення літопису²⁹⁷. Поділяючи у певній мірі пересторогу висловлену другою групою дослідників, автор цих рядків все ж таки вважає можливим факт зіткнення киян, які були інспіровані або підтримані Святопол- ком, з польськими воїнами, проте, на наш погляд, вони не призве­ли до фатальних наслідків для війська Болеслава І «Хороброго». Зазначимо, що повідомлення інших пам’яток як давньоруського (розповідь про Моісея Угріна Патерика Києво-Печерського мо-

294 Патерик Киево-Печерского монастыря. Под редакцией Д. И. Абрамовича. - С.101-105; ПСРЛ. - Т.15. - С.136-138.

295 ПСРЛ. - Т.1. - Стб.143-144.

296 Успенский Ф.И. Первые славянские монархии на северо-западе. - С.260; Савич А.А. Борьба русского народа с польскими захватчиками в XI веке. - С.97-108; Свердлов М.Б. Известия немецких источников о русско-польских отношениях X - начала XII вв. - С. 155; та ін.

297 Шахматов А.А. Разыскания о древнейших летописных сводах. - С.439-440; Ильин Н.Н. Летописная статья 6523 г. и ее источник. - С. 112; Кузьмин А.Г. Начальные этапы древнерусского летописания. - Москва, 1977. - С.204; та ін.

настиря), так і іноземного походження (хроніки Тітмара Мерзе- бурзького і Галла Аноніма) взагалі не дають данних про якісь кон­флікти у Києві у вересні 1018 р.

Наведений матеріал дає підставу зробити припущення про можливе редагування заключної частини літописної статті 1018 р. під час включення розповіді про Бориса і Гліба та про похід Бо­леслава на Київ до тексту літопису. Це редагування було здійснене з метою зв’язати в єдиний текст статті під 1015-1019 рр. і було здійснене після 1072 р., тобто після канонізації братів Бориса і Глі­ба. В ході цього редагування літописець, безумовно, перебільшив масштаби невдачі поляків під час їх ймовірних зіткнень з киянами. Деякі автори вважають, що розповідь про конфлікти у Києві ви­никла під впливом більш пізніх подій весни 1069 р., коли в столиці Русі знову побували польські війська (на цей раз на чолі з правну­ком Болеслава І «Хороброго» Болеславом II «Сміливим»)²⁹⁸. За­значимо, що таке припущення не є переконливим, оскільки тоді в Києві взагалі якогось протистояння русів з поляками не було (події 1069 р. будуть розглянуті в подальшому тексті).

Аналіз літописної статті 1018 р. дає підставу думати, що не виступи киян проти польських вояків (які, якщо взагалі були, значно перебільшені давньоруськими книжниками), а інші при­чини, на які ми вже звертали увагу, викликали повернення князя Болеслава І «Хороброго» до дому. Внутрішньополітична криза, яка виникла в Польщі наприкінці другого десятиліття XI ст., ви­мусила польську адміністрацію надовго відмовитися від ведення активних зовнішньополітичних дій. Саме цим, вірогідно, слід по­яснювати відсутність якихось слідів в джерелах про реагування польської сторони на розвиток подій на Русі під час завершальної фази конфлікту Ярослава і Святополка наприкінці 1018 - на по­чатку 1019 рр.

294 Karłowicz J. Wyprawa kijowska Bolesława Wielkiego. - S.19; Линниченко И.А. Взаимные отношения Руси и Польши. - С. 94; та ін.

4.