БОРОТЬБА НАЩАДКІВ ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ БОЛЕСЛАВА І «ХОРОБРОГО» І МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ ЄВРОПІ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 20-х - НА ПОЧАТКУ 30-х РОКІВ XI ст.

20-30-ті роки XI ст. в суспільно-політичному житті Русі і Польщі характеризуються еволюцією процесів, закладених у роз­витку країн у попередній час. Але, якщо на Русі період політичної кризи поступово, вкрай повільно завершився відносною нормалі­зацією внутрішнього життя, то в Польщі внутрішні і міжнародні обставини призвели до значних потрясінь, пік яких прийшовся на середину і другу половину 30-х років XI ст.

Перемога Ярослава над Святополком в 1019 р. і повернен­ня першого до Києва зразу ж поставила питання про необхід­ність подолання міждержавних протиріч Русі із західним сусі­дом. М.Счанецький пише, що незабаром після завершення війни 1018 р. польсько-руські відносини нормалізувалися²⁹⁹. Але кон­кретні факти суперечать цьому висновку. Відсутність мирної уго­ди, захоплення Болеславом І «Хоробрим» стратегічно важливої території, де мешкало східнослов’янське населення, та великої кількості полонених, серед яких було чимало представників кня­зівської та боярських родин, у тому числі близьких до Ярослава Володимировича, створювало умови для збереження тривалих напружених відносин між двома країнами. Правда, джерела 20-х років XI ст. практично нічого не повідомляють про конфлікти між сусідніми країнами. Проте ця обставина у значній мірі була обумовлена внутрішньою ситуацією як в Польщі, так і на Русі. В обох країнах в 20-х роках - 30-х роках XI ст. мали місце внутрішні конфлікти, що затримувало процес подолання суперечностей між державами³⁰⁰.

295 Historia Polski. - Т. І. Ćz. І. - S.199 (автор - М.Счанецький).

296 Королюк В.Д. О последнем периоде правления Болеслава Храброго. - С. 142- 148; Borawska D. Kryzys monarchii Wczesnopiastowskiej w latach trzydziestych XI w. - Warszawa, 1964. - 204 s.; Головко О.Б. Корона Данила Галицького. Во­линь і Галичина в державно-політичному розвитку Центрально-Східної Єв­ропи раннього та класичного середньовіччя.

На жаль, смерть мерзебурзького хроніста Тітмара (1 грудня 1018 р.) і припинення написання його твору серйозно обмежили можливості вчених щодо збору інформації з політичної історії Польщі. Периферійність цієї країни відносно тодішніх центрів написання хронік і анналів призводить до того, що події на її те­риторії опинилися у значній мірі за завісою утаємничення як для сучасників подій, так і для подальших їх дослідників. В 1022 р. князь Болеслав «Хоробрий» втратив Моравію, яку поляки заво­ювали у чехів в 999 р. зразу ж після смерті празького князя Бо­леслава II «Благочестивого». До краю вступили війська чеського князя Ольдржиха і його сина Бржетіслава. Можна припускати, що чеським володарям надав допомогу швабський герцог Оттон. Чи­мало захоплених польських воїнів тоді було продано в рабство³⁰¹. Тоді ж якісь заворушення відбулися і в самій Польщі, про що свідчить не дуже зрозумілий запис в хроніці Козьми Празького: «Anno dominicae in Carnacionis 1022. In Polonia facta est persecution Christianorum (В літо від Різдва Христова 1022. В Польщі сталося переслідування християн)»³⁰².

На Русі після перемоги над Святополком київський князь Ярослав Володимирович вів війну з іншими суперниками: по­лоцьким князем Брячиславом Ізяславичем і тмутараканським князем Мстиславом Володимировичем. Ця боротьба, як вже зга­дувалося раніше, не була завжди вдалою для Ярослава. В 1021 р. київський князь був вимушений передати Брячиславу два міста і погодитися на фактичну незалежність Полоцького князівства від Києва. Більш тривалим було протистояння з тмутараканським князем Мстиславом, до складу володінь якого в той час увійшли чернігівські землі. В 1024 р. в битві під Лиственом київське вій­сько зазнало поразку, що вимусило князя Ярослава знову шукати підтримку у новгородців і варягів. Більш того, після Лиственської битви, не дивлячись на те, що Мстислав не претендував на Київ, Ярослав Володимирович тривалий час мешкав у Новгороді, а в столиці Русі сиділи його намісники.

297 Cosmae Chronicon. - L. 1,39.

298 Ibid. - L. 1,40.

При розгляді конкретних подій русько-польських відносин певну полеміку серед науковців викликає розбіжність у переда­чі інформації в різних літописних текстах. Під 1022 р. «Повість временних літ» повідомляє:

На підставі цього повідомлення вченими часто робиться висно­вок про русько-польський конфлікт, а деякі історики взагалі вва­жають, що в 1019-1022 рр. між двома країнами точилася війна^{[303] [304]. Інші автори висловлюють сумнів у вірогідності цього літописного повідомлення, оскільки, як вище вже відзначалось, в новгород­ському літописанні подібне повідомлення вміщено під 1017 р. і воно підтверджується одночасним свідченням хроніки Тітмара Мерзебурзького. Через це М.М.Ільїн, М.Б.Свердлов, А.Г.Кузьмін та інші вчені, враховуючи факт редагування літописних повідо­млень в 70-х роках XI ст., роблять висновок, що пізній редактор літопису переніс інформацію про похід Ярослава на Берестя з 1017 на 1022 р.[305].}

Як нам здається, зараз немає достатніх підстав для визнання пізнього переносу літописної статті в «Повісті временних літ». Лі­тописні повідомлення Новгородського першого літопису і «Повісті

Місто Берестя, як нам здається, входило до складу «Червен- ських градів» і на початку 80-х років X ст. було приєднано до Русі. Вже у правління Володимира Святославича воно починає відігра­вати важливу роль як порубіжне місто-фортеця.В 1013 р. Берестя було, на наш погляд, завойоване під час першого походу Болесла­ва І «Хороброго» на схід. Можливо, після прибуття в 1015 р. до Польщі Святополка польський князь передав Берестя під його

контроль. Через чотири роки (в 1017 р.) місто переходить під вла­ду Ярослава Володимировича, але не надовго. В 1018 р. Берестя було зайнято польським гарнізоном, і сюди в 1019 р.

Отже, є всі підстави думати, що в 1022 р. Ярослав здійснив свій другий похід на Берестя, але характер повідомлення літопису, який уникає інформації про наслідки виправи київського князя, дає підстави думати, що цей похід навряд чи дав руській стороні бажаний результат³⁰⁶. Можна погодитися з вірогідним висновком О.Ю.Карпова, що виправа Ярослава могла статися після того, як київський князь дізнався про серйозні проблеми польського дво­ру, що мали місце саме в 1021-1022 р.³⁰⁷ А.Поппе вважав, що в 1022 р. в Бересті знаходився князь Святополк, і припускав, що він тоді міг підтримувати союзницькі відносини з полоцьким князем Брячиславом, який саме в той час здійснив напад на належне Ярос­лаву місто на півночі Русі - Новгород³⁰⁸. О.О.Мельникова пише, що саме тоді мали місце «небезупішні спроби Ярослава створити русько-датську антипольську коаліцію»³⁰⁹. Підставою для цього погляду стали факти активних дій данців у південній Прибалтиці наприкінці 10-х - на початку 20-х років XI ст.

Після повернення з Русі на батьківщину Болеслав І «Хоробий» не тільки вів боротьбу із суперниками, а і прагнув зміцнити свою владу в ідеологічному плані. Скориставшись зміною королівської династії в Германії, де після смерті представника Саксонської ди­настії Генріха II в липні 1024 р. до влади у вересні того ж року прийшов представник Франконської династії Конрад II, у Велико- день 18 квітня 1025 р. в кафедральному соборі Успіння Богоро­диці в Гнезно князя Болеслава І «Хороброго» проголосили поль­ським королем, але в такому статусі він пробув недовго, оскільки

306 Lowmianski Н. Świetopełk w Brześciu w roku 1019. - S.244.

307 Карпов А.Ю. Ярослав Мудрый. - С.203.

308 Поппэ А.В. Земная гибель и небесное торжество Бориса и Глеба. - С.318.

309 Мельникова Е.А. Балтийская политика Ярослава Мудрого И Ярослав Мудрый и его эпоха.

17 червня 1025 р. помер³¹⁰. Дату дня смерті Болеслава І «Хоробро­го» фіксують декілька джерел. Зокрема, Козьма Празький пише: «Anno dominice in carnations MXXVXM Kal. Iulii obiit rex Bolezlaus (В рік від Божого народження 1025 в 15 Календи липня (17 червня. - авт.) помер король Болеслав)»³¹¹. Поховали першого польського ко­роля в Познані в кафедральному соборі святого Петра³¹².

З приводу смерті володаря Польщі Галл Анонім із сумом на­писав: «Bolezlavo ergo rege de mundane Conversatione descendente, aetas aurea in plumbeam est conversa. Polonia prius regina, сига radiate cum gemmis coronata, sedet in pulvere Viduitatis (Після смерті короля Болеслава золоте століття змінилося свинцевим. Польща, перед цим цариця, яка сяяла золотом і коштовностями, перетворила­ся на вдовицю, яку засипали тліном)»³¹³. Королем об’явив себе і нащадок спочилого володаря Польщі його другий син Мешко II (1025-1034 рр., з перервою). Слід зазначити, що правління ново­го володаря проходило у вкрай складних зовнішньополітичних обставинах. Зокрема, не покращилися в другій половині 20-х ро­ків XI ст. стосунки Польщі з Руссю, де після припинення війни з князем Мстиславом Володимировичем (в 1026 р. в містечку Горо- дець-Пісочний³¹⁴ суперники підписали мирну угоду) князь Ярос­лав Володимирович зміцнює свої позиції на півдні Русі³¹⁵.

зю Королюк В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - С.263-264; Голо­вко О.Б. Внутрішньополітична боротьба в Польщі та її вплив на міжнародні відносини у другій половині 20-х - першій половині 30-х років XI ст. 11 Про­блеми слов’янознавства. Історія зарубіжних слов’янських народів. - Львів, 1988. - Вип. 38. - С. 69-76; Jasiński K. Rodowodpierwszych Piastow. - Р.82-83.

зи Cosmae Chronicon. - L. 1,41.

312 Rocznik Sedziwoja H MPH. - T.2. - P.873; Jasiński K. Rodowod pierwszych Piastow. - p.83, 92, pr.47.

313 Galii Chronicon. - L.1,16.

314 Городок-Пісочний - місто-фортеця на лівому березі Дніпра, яке прикрива­ло паромну переправу на Поділ на шляху з Києва до Чернігова.

315 ПСРЛ. - Т.1. - Стб.149.

Історія Польщі у другій половині 20-х - першій половині 30-х років XI ст., яка взагалі тісно переплітається із перебігом міжна­родного життя Центральної Європи, відбилася в джерелах досить фрагментарно і суперечливо, що вкрай ускладнює вивчення цьо­го періоду польської історії. Перш за все, про цей час мало кон­кретного можна знайти в хроніці Галла Аноніма, який про Мешка

II написав лише декілька речень: «Postquam ergo magnus Bolezlavus demundo decessit, secundus Mescho, filius eius, in regnum succedit, qui iam videlicet vivente parte sororem, tertii Ottoni Simperatoris uxorem acceperat, de qua Kazimirum, it est Karolum, restauratorem Poloniae procrearat. Hic vero Mescho miles probusfuit, multaque gesta militaria, quae Iongum est dicere, perpetravit. Hic etiam propter patris invidiam vicines omnibus extitit odiosus, nee Sicutpater eius, vita vel moribus vel divitiis copiosus. Dicitur etiam a Bohemis in colloquo per traditionem captus, et genitalia, ne gignere posset, corrigiis astrictus, quia rex Bolezlavus pater eius similem eis iniuriam fecerat, quum eorum ducem suumque avunculum excecaverat. Qui de captione quidem exivit, sed uxorem ulterius non cognovit (Після того, як Болеслав Великий пі­шов з життя, королівський престол зайняв його син Мешка IL Ще за життя батька він одружився на сестрі імператора Оттона

III (Ріхезі. - авт.), від якої народився Казимир, тобто Карл, відно- витель Польщі. Цей Мешко був добрим воїном і вчинив багато по­двигів, о яких довго тут можна було б розповідати. Через заздрощі до батька його не сприймали всі сусіди. Був не багатим, як батько, не мав він ні належного життєвого досвіду, ні доброго нраву. Роз­повідають, що під час переговорів через зраду його захопили у по­лон чехи, які зв’язали його ременями і кастрували, щоб він не мав нащадків. Це вони зробили як помсту, оскільки Болеслав зробив їм подібну образу, коли осліпив їх князя, а свого дядю (в 1003 р. Болес­лав І «Хоробрий» осліпив чеського князя Болеслава III «Рудого» (роки життя - біля 955-1037). - авт). Мешку вдалося звільнитися з полону, але із своєю жінкою він більше не жив»³¹⁶.

Необхідно зазначити, що запис про одруження Мешка на сестрі імператора Оттона III під 1013 р. зберігся і в Рочнику

316 Galli Chronicon. - L.1,17.

кам’янецькому^[306], проте насправді син Болеслава тоді одружився не на сестрі, а на племінниці імператора, доньці його сестри Ma- тільди і реньського палатіна Езона^[307].

Істотні ускладнення у науковців викликало питання про на­щадків Болеслава І «Хороброго», які наприкінці 20-х - на почат­ку 30-х років XI ст. починають вести боротьбу за престол. Згід­но даних Тітмара Мерзебурзького, польський володар мав трьох синів: перший - Безпрім, другий - Мешко, а третього, за слова­ми саксонського хроніста, «dilecti senioris sui nomine pater vocavit (назвав отець ім’ям свого улюбленого сеньйора)»^[308]. У подальшо­му тексті хроніки Тітмар згадує про Оттона, сина Болеслава І «Хороброго»^[309]. Це дало підстави історикам вважати, що поль­ський монарх назвав свого молодшого сина на честь германського імператора Оттона III, з яким Болеслав мав приязні стосунки^[310].

Значно складнішим для науковців виявився аналіз джерел, в яких висвітлюються події у Польщі після смерті короля Болес­лава. В них ми вже не зустрічаємо разом імен старшого і молод­шого синів Болеслава І «Хороброго»: в Гільдесгеймських анналах згадується Безпрім і Мешко, в біографії германського імператора Конрада II (роки правління 1024-1039, імператор з 1026 р.), яка належить перу придворного капелана Bino, - Мешка і Оттона.

У зв’язку з цим в літературі висловлюються різні версії щодо нащадків першого польського короля. Р.Рьопель, Х.Бресслау і М.Б.Свердлов вважають, що «Безпрім» Гільдесгеймських анна­лів і «Оттон» в біографії Bino насправді це одна і та ж персона^[311]. Д.Боравська і Г.Ловмяньський наголошують, що біограф Bino по­милково переносить події, які мають відношення до Безпріма, на його брата Оттона³²³.

Відсутність чіткої картини у визначенні майбутніх учасни­ків боротьби за гнезненський трон призводить до виникнення різноманітних побудов, які суперечать або одному, або навіть всім джерелам, що передають політичну історію Польської дер­жави того часу. Так, наприклад, найбільш поширеною серед іс­ториків є концепція, яку висунув ще у другій половині XIX ст. А.Левицький: старший син Болеслава Безпрім зразу ж після смер­ті батька втік до Русі, де отримав у 1031 р. військову допомогу для боротьби з середнім братом - королем Мешком II³²⁴. Г.Лябуда вважав, що руські князі надали допомогу одночасно і Безмпріму, і Оттону³²⁵. Але ні Bino, ні Гільдесгеймські аннали, ні інші джерела підстав для такої реставрації подій не дають.

Зміст середньовічних пам’яток призводять до думки про необхідність їх комплексного вивчення з врахуванням специфі­ки походження кожного з них. Гільдесгеймські аннали зберіга­ють короткі, але достатньо вірогідні повідомлення про германо- польські відносини, мають важливі свідчення про внутрішню боротьбу у Польщі³²⁶. Ця інформація істотно доповнюється да­ними «Життєпису імператора Конрада II» Bino³²⁷. В цьому тво­рі збереглася оригінальна інформація, якої не має ні в хроніках,

323 Borawska D. Kryzys monarchii Wczesnopiastowskiej w latach trzydziestych XI w. - S.78-80; Lowmianski H. Dynastia Piastow we wczesnym średniowieczu. - S.136.

324 Lewicki A. Mieszko II. - S.117; пор.: Historia Polski. - T. I. Ćz. I. - S.202 (ав­тор - М.Счанецъкий); Labuda G. Utrata Moraw przez państwo polskie w XI wie­ku // Studia z dziejow polskich i czechosłowackich. - Wrocław,1960. - S.93-124; Slivinski B. Bezprim. Pierworodny syn pierwszego krola Polski (986 - zima/wiosna 1032). - Krakow,2014. - S.251-252; та ін. Рецензію на книгу Б.Шлівіньськего див.: Jurek Т.: Śliwiński Błażej. Bezprym, Pierworodny syn pierwszego krola Polski (986 - zima/wiosna 1032). - Krakow, 2014. 270 ss. // Roczniki historyczne. - Roc.80. - Poznań, 2014.-S.216-220.

325 Labuda G. UtrataMorawprzezpafistwopolskiewXIwieku. - S.114-116, 124.

326 Annales Hildesheimenses. - P.22-116.

327 Wiponis Vita Chuonradi II imperatoris // MGH SS. - Т.П. - Hannoverae, 1854. - P.264, 269-270; ср. Свердлов М.Б. Известия источников о русско-польских отношениях концаХ - начала XII в. - С. 156-157.

ні в анналах, що пов’язано наближеністю автора до імператора. Але використовуючи ці матеріали, слід пам’ятати про реальну суб’єктивність Bino, який до того писав про події через 10-12 ро­ків після їх завершення, що не могло не вести до помилок і похи­бок. Деякі додаткові свідчення можна отримати з Августинських, Кведлінбурзьких анналів і анналів Брунвілерського монастиря, а також з інших джерел³²⁸.

Успадкування влади в Польщі середнім сином Болеслава І «Хороброго» Мешком II пов’язана з тим, що старший брат остан­нього не знаходився у фаворі батька. Ще у дитячі роки його було відправлено до Італії, про що розповідає італійський церковний діяч Петро Даміані у своєму «Життєописі св. Ромуальда»³²⁹. В літе­ратурі можна зустріти думку, що Безпріма Болеслав відправив до італійського монастиря із сподіванням підготувати його для ви­конання важливих церковних функцій в Польщі³³⁰. Але ця версія не пояснює відсутність молодого князя на батьківщині протягом десятиліть. Германські джерела свідчать, що Безпрім перебував за кордоном і після смерті батька.

Bino двічі згадує лише двох синів, які залишилися після смерті Болеслава. Під 1025 р. він пише: «Eodem anno quern supra notavimus Bolizlaus Sclavigena, dux Bolanorum, insignia regalia et regium nomen in iniuriam regis Chuonradi sibi aptavit, cuious temeritatem cito mors exinanivit. Filius autemeius Misico similiter rebellis, fratrem suum Ottonem, quoniam regi partibus favebat, in Ruzziam proviciam pepulit (В цей же рік Болеслав Слов’янин, князь Поляків, з образою для ко­роля Конрада захопив королівські інсигнії і королівський титул, але його безумству поклала край неочікувана смерть. Його син, такий же безрозсудний, вигнав свого брата Оттона, оскільки той користувався частковою благосклонністю короля (Конрадом -

328 Annales Quedlinburgenses. - P.90; Annales Augustani // MGH SS. - Т.З. - Hanno- verae, 1839. - P.125; Brunvilarensis monasterii fundacio. Ed. R.Kopke 11MGH SS. - Т.П. - Hannoverae, 1854. - Р.403.

329 Ex Petri Daminiani Vita Sancti Romualdi // MGH SS. - Т.4. - Hannoverae, 1841. - Р.850; ер. Borawska D. Kryzys monarchii Wczesnopiastowskiej w latach trzydzie­stych XI w. - S.91.

330 Manteuffel T. Państwo polskie a papiestwo w latach trzydziestych XI w. // Początki państwa Polskigo. - Poznań, 1962. - Tl. -S.259.

авт.), в країну Русь)»³³¹. Згодом біограф фактично повторює інфор­мацію про конфлікт двох синів Болеслава: «Supra dictus Bolizlaus dux Bolanorum mortuus, reliquit duos filios, Misiconem et Ottonem. Misico dum fratrem suum Ottonem persequeretur, expulerat eum in Ruzziam (Після смерті Болеслава, князя поляків, залишилося два сини: Мешко і Оттон. Мешко переслідував Оттона і вигнав того на Русь)»³³². Про прихід до влади Мешка, «natu таіог (старшого за народженням)», повідомляє автор Кведлінбурзьких анналів, що також свідчить про відсутність Безпріма в Польщі³³³. Можливо, що коронація Мешка II королівськими регаліями була пов’язана з бажанням підсилити свої позиції відносно інших представників правлячої князівської родини.

З перших днів правління Мешку II прийшлося вступити у протистояння з молодшим братом Оттоном, який за життя Бо­леслава користувався довірою і прихильністю батька, виконував його доручення³³⁴. Під час конфлікту з братом Ottoh вимагав у Мешка уділ, а потім, зазнавши невдачі у своїх намаганнях, втік до Русі, де, ймовірно, знайшов теплий прийом у київського князя, оскільки прожив тут близько шести років³³⁵.

Посилення в Германії в 1027 р. позицій імператора Конрада II, якому вдалося нейтралізувати головних суперників, призвело до погіршення позицій Польщі на європейській арені, оскільки кра­їна опинилася в кроці від нового конфлікту із західним сусідом. В таких умовах Мешко II ініціював укладання союзу із угорця­ми проти Імперії, після чого Польща і Угорщина здійснили пре­вентивний удар проти Германії. Отже, в 1028 р. почалася нова польсько-германська війна³³⁶. Тоді ж польський король вступив в якісь контакти з противниками Конрада II в самій Германії.

331 Wiponis Vita Chuonradi II imperatoris. - Р.264.

332 Ibid. - Р.269.

333 Annales Quedlinburgenses. - Р.90.

334 Thietmari Chronicon. - L.4,58; ср. Lowmianski Н. Dynastia Piastow we wczesnym średniowieczu. - S.136.

335 Wiponis Vita Chuonradi II imperatoris. - P.264.

336 Annales Hildesheimenses. - P.97-98; Lewicki A. Mieszko II. - S.153-154.

М.Счанецький писав, що представники опозиції в цій країні по­зитивно поставилися до коронації Мешка II, а Матільда, жінка лотарінгського герцога Фрідріха, який стояв на чолі цієї опозиції, прислала літургічну книгу Мешку і лист, в якому з піднесенням писала про нього як непереможного короля, який коронувався з Божої ласки³³⁷.

До 1031 р. військові дії між ворогуючими таборами прохо­дили з перемінним успіхом, проте вже в 1030 р. ситуація почала змінюватися у позитивному плані для суперників Мешка II. Це було пов’язано із вступом у війну проти Польської держави Русі і розгромом Угорщини армією імператора Конрада II³³⁸.

Згідно повідомлення «Повісті временних літ», в 1030 р. дру- призвів до повернення Русі всієї території «Червенських гра­дів». С.Шлівінський припускає, що тоді існувала домовленість про спільні бойові дії проти Польщі київського князя Яросла­ва Володимировича і германського імператора Конрада II, про­те вона не була реалізована через зайнятість імператорського війська в Угорщині³⁴⁰. Наступного року київський князь провів більш серйозну підготовку до нової воєнної кампанії. З руського літопису відомо, що до цієї акції князь Ярослав залучив брата чер- нігівсько-тмутараканського князя Мстислава, з яким київський володар помирився в 1026 р.

Розгляд скандинавських саг свідчить, що для боротьби з Польщею Ярослав Володимирович залучив також своїх дав­ніх союзників - скандинавів на чолі з Харальдом і Ейлівом, які

337 List Matyldy do Mieczysława II H MPH. - T.l. - P.323; Historia Polski. - T.I. Ćz. I. - S.200 (автор - М.Счанецький).

338 Annales Hildesheimenses. - Р.97-98; Королюк В.Д. Западные славяне и Киев­ская Русь в X-XI вв. - С.273.

339 ПСРЛ. - Т.1. - Стб.149. Про Бела XI-XIII ст. див.: Коструба Ф. Бела і Белз- ська земля від найдавніших часів до 1773 року. - Нью-Йорк, Торонто, 1989. - С.43-68.

340 Slivmski В. Bezprim.- S.172.

знаходилися у князя на службі³⁴¹. Аналізуючи тогочасні вза­ємини Русі і Скандинавії, О.О.Мельникова звертає увагу на те, що ці відносини князь Ярослав активно використовував для реалізації своєї центральноєвропейської політики³⁴². Одночас­но київська адміністрація встановлює тісні контакти з герман­ським імператором Конрадом II. Велику роль у встановленні цих зв’язків відіграв Оттон (брат Мешка II), який тривалий час мав політичний притулок при дворі Ярослава. Ottoh тоді, су­дячи з матеріалу Bino, «coepit regare gratiam imperatoris Chuoradi (почав просити милості (тобто підтримки. - авт.) у імператора Конрада)»³⁴³.

Восени 1031 р. відбуваються скоординовані дії германських і давньоруських військ проти Польщі. Bino пише: «Quod dum imperatorfacere vellet, decrevit, ut ipse cum copiis ex una parte, ex altera frater Otto Misiconem aggrederetur. Hunc impetum Misicoferre valens, fugit in Bohemiam ad Oudalricum regem, cui tunc temporis imperator iratusfuerat (Оскільки (імператор. - авт.) бажав діяти, він вирішив, що нападе із своїми військами, з одного боку, а брат Оттон - з іншого (тобто з боку Русі. - авт.) на Мешка нападуть. Не маючи можливості для опору, Мешко втік до Чехії, до князя Удальріха, на якого в той час гнівався імператор)»³⁴⁴. У розповіді Bino відсутня інформація про участь русів у військовій кампанії. Відсутні в біо-

337 Джаксон Т.Н. Исландские королевские саги о Восточной Европе (середи­на XI - середина XIII в.). Тексты, перевод, комментарий. - Москва, 2000.- С. 118,124,133; пор.: ее же. Творческая активность автора «Хеймскринглы»: Проблема авторского присутствия в повествовании И Древнейшие государ­ства на территории СССР. 1981 г. - Москва, 1983. - С.166-167.

338 Мельникова Е.А. Скандинавия во внешней политике Древней Руси И Внеш­няя политика Древней Руси. Юбилейные чтения, посвященные 70-летию со дня рождения члена-корреспондента АН СССР Владимира Терентьевича Пашуто. - Москва, 1988.- С.45-49.

339 Wiponis Vita Chuoradi II imperatoris. - Р.269. М.К.Юрасов заперечує існування на межі 20-х - 30-х років XI ст. союзу Русі і Германії проти Польщі (Юра­сов М.К. На западных рубежах Руси. - Санкт-Петербург, 2018. - С.51-52), проте такому погляду суперечать свідчення джерел, що наводяться в цьо­му розділі. Див.також: Назаренко А.В. Достоверные годовые даты в раннем летописании и их значение для изучения древнерусской историографии. - С.611.

340 Wiponis Vita Chuoradi II imperatoris. - Р.269-270.

et ad Oudalricum in Beheim fugere est conpulsus (Лише через місяць Мешко неочікувано зіткнувся з братом Безпрімом, зазнав невда­чі і втік після вигнання до Удальріха в Чехію)»³⁴³. З цього можна зробити висновок, що Bino, пам’ятаючи про втечу Мешка II до Чехії, помилково пов’язує цю подію безпосередньо з наслідками військової акції, організованої Конрадом II і Оттоном, приписав останньому виступ проти короля Польщі.

Насправді події розвивалися дещо інакше: дізнавшись про складну ситуацію, в якій опинився Мешко II після втрати Лужиць і «Червенських градів», до Польщі повернувся Безпрім, який тут, ймовірно, отримав підтримку від частини польської знаті і вчи­нив переворот. Згідно погляду С.Шлівінського, саме в цей час - в середині листопада 1031 р. - відбувся похід на Польщу князів Русі Ярослава і Мстислава, які, на думку вченого, допомогли Безпріму подолати Мешка³⁴⁹. Згідно погляду Г.Лябуди, Мешко був захопле­ний у полон чеським князем Удальріхом, який перед цим відвою­вав у Польщі Моравію³⁵⁰.

Цілком зрозуміло, що новому володарю Польщі слід було по­піклуватися про зміцнення своєї влади, але підтримку Безпрім шукав не в своїй країні, а поза неї. Він відмовився від королів­ської корони, яку відправив до Германії разом із жінкою Мешка II, дочкою германського палатіна Езона Ріхезою, визнав себе васа­лом Конрада IE «Sed iadem Bezbrimo, - пишуть Гільдесгеймські аннали, - imperatori coronam cum aliis regalibus, quae sibi frater eius iniuste usurpaverat, transmisit, ас semet humili mandamine per legatos suos imperatori subditurum promisit (Безпрім відіслав імператору корону з іншими регаліями, які незаконно привласнив його брат, а сам у сміренності просив через послів, щоб імператор прийняв його покору)»³³¹. Про участь в контактах Безпріма і Конрада II Pi- хези розповідать аннали Брунвілерського монастиря, опікунами

348 Annales Hidesheimenses. - Р.98.

349 Slivmski В. Bezprim.- S.188.

350 Labuda G. Utrata Moraw przez państwo polskie w XI wieku. - S.l 17.

351 Annales Hidesheimenses. - P.98.

якого були батьки польської королеви палатін Езон і його жінка Матільда³⁵².

Невдовзі політика нового князя викликала велике незадо­волення в середовищі польської верхівки Польщі, що призвело в першій половині 1032 р. до нового перевороту, який організува­ли Мешко II і Оттон. Гільдесгеймські аннали повідомляють про це: «Hoc anno Bezbriem ob immanissimem Hrrannidis, suae sevitiam a suis, et etiam non sine fratrum suorum machinatione, interfectus est. Sed Miseko statim domum rediit (В цьому ж році (1032 - авт.) Безпрім проявив жорстокість і тиранство, що призвело його, не без учас­ті його братів (підкреслено нами. - авт.), до смерті. А Мешко без затримки повернувся додому)»³⁵³. Велику допомогу Мешку II у бо­ротьбі з Безпрімом, за припущенням Й.Довята, надав угорський князь-ізгой Бела І, який в той час мешкав у Польщі³⁵⁴. Процито­ваний вище уривок Гільдесгеймських анналів не тільки свідчить про те, що Безпрім загинув в 1032 р., а і підкреслює вороже став­лення до нього двох братів, тобто Мешка і Оттона.

Після повернення в Польщу перед Мешком постала складна проблема нормалізації ситуації в країні, яка перебувала у вкрай складній міжнародній ситуації. На це прямо вказують Августин- ські аннали, які повідомляють про напад тоді германської армії на Польщу³⁵⁵. В таких умовах польський володар вимушений був розпочати переговори з Конрадом II, під час яких він погодився на значні поступки в дусі обіцянок германському двору Безпріма. 7 липня 1032 р. під час зустрічі з германським імператором у Mep- зебурзі Мешко заявив про відмову від претензій на королівську

352 Brunvilarensis monasterii fundacio. - Р.403; Michałowski R. Świeta moc fundatora klasztoru: Niemcy XI-XII w. // Kwartalnik historyczny. - 1984. - №1. - S.15; Wiszewski P. Domus Bolezlai. Values and social identity in dynastic traditions of medieval Poland (c.966-1138). - Boston, 2010. - P.497-498.

353 Annales Hidesheimenses. - P.98.

354 Dowiat J. Bela I wegierski w Polsce: 1031/1032 - 1048 // Przegląd historyczny. -

1965. -T.56.-№1.-S.12.

355 Annales Augustani. - P. 125; Kruszewski T. Rodowodpierwszych Piastow wielko­polskich (potomstwo Mieszka III Starego i jego synow) na tle rodowodu książąt pomorskich. Studium historyczno-prawne i genealogiczne. - Wrocław, 2017. - S.95-96.

корону, визнав свою залежність від Конрада II і надав уділ у межах Польщі своєму племіннику Дітріху³⁵⁶.

Bino розповідаючи про ці події, уточнює деталі розділу Польщі, відзначивши, що імператор «divisa provincia Bolanorum in tres partes, Misiconem fecit tetrarcham, reliqua duas duobus aliis Commendavit; sic imminuta potestate minor facta est temeritas (провін­цію Польщу розділив на три частини, Мешка призначив її волода­рем, двоїх інших (князів. - авт.) зробив його васалами, чим зменшив їх силу, яка загрожувала нерозсудливістю»³⁵⁷. Володарем другого володіння, ймовірно, був Ottoh (про що свідчить вказівка Bino про надання імператором допомоги Оттону для отримання вла­ди в Польщі). Наприкінці 1033 р., скориставшись смертю Оттона, Мешко позбавив Дітріха володіння і відновив єдність Польської держави. Трагічна загибель Мешка наступного року перервала його зусилля по зміцненню внутрішнього і міжнародного стано­вища Польщі³⁵⁸. Після смерті Мешка II відбувається різке осла­блення влади у Польщі, виникають внутрішньополітичні конфлік­ти, які поставили західнослов’янську державу на межу виживання.

Наведена картина політичних подій у Польщі в першій поло­вині 30-х років XI ст. дозволяє більш докладно оцінити обставини виправи руських князів Ярослава і Мстислава Володимировичей на Польщу в 1031 р., яка, як нам здається, отримала в історіогра­фії не зовсім однозначну оцінку. Так, практично всі дослідники вважають, що тоді руські князі здійснили вторгнення далеко в глиб польської території, допомогли Безпріму зайняти польський трон³⁵⁹. Єдиним джерелом, що висвітлює похід Русі на Польщу (за винятком побічної згадки Bino про спільний виступ Конрада і Оттона і недатованої короткої згадки скандинавської пам’ятки про участь варягів у поході на Польщу) є літописна стаття під 1031 р. - лаконічне і досить складне за характером походження

356 Annales Hidesheimenses. - Р.98.

357 Wiponis Vita Chuoradi II imperatoris. - Р.270.

358 Annales Hidesheimenses. - Р.99.

359 Borawska D. Kryzys monarchii Wczesnopiastowskiej w latach trzydziestych XI w. - S.73; Slivinski B. Bezprim. - S. 195-197; та ін.

князям Ярославу і Мстиславу людей, повернулися додому лише в 40-х роках XI ст., коли був укладений договір між Казимиром І і Ярославом Володимировичем. Зрозуміло, що питання полоне­них можна було б вирішити на початку 30-х років в разі прове­дення дійсно значної військової акції Русі проти Польщі³⁶³. Все це дає підставу стверджувати, що в 1031 р. руські князі обмежилися лише поверненням Русі «Червенських градів».

Розгляд обставин походу князів Ярослава і Мстислава на «Червенські гради» дає можливість, на наш погляд, вирішити питання про те, яку територію зайняла польська армія в 1018 р. і відвоювали руські війська в 1031 р. М.Кордуба, В.Д.Королюк, А.Грабський та Я.Д.Ісаєвич вважали, що Перемишль, на відміну від Червена, після приєднання до Русі в X ст. постійно перебував у складі східнослов’янської держави³⁶⁴. Але цей висновок потре­бує певного уточнення. Перш за все вивчення літописних матері-

363 Знахідки могильників з русько-скандинавським інвентарем початку XI ст. в Лютомерську (населенний пункт в сучасному Паб’яницькому повіті Лодзін- ського воєводства Польщі) не можуть служити доказом на користь твер­дження про великий похід князів Русі на Польщу в 1031 р., оскільки поява цих могильників пов’язана з перебуванням в країні полонених, захоплених у Києві в 1018 р. Болеславом І «Хоробрим» (Яжджевский К. Элементы древ­нерусской культуры в центральной Польше И Древняя Русь и Польша. - Мо­сква, 1978. - С. 213-218).

364 Кордуба М. Історія Холмщини і Підляшшя. - Краків,1941. - С.35-36; Короток В.Д. Западные славяне и Киевская Русь в X-XI вв. - С.260; Grabski A.F. Bo­lesław Chrobry. - S.268; Исаевич ЯД. «Грады Червенские» и Перемышльская земля в политических взаимоотношениях между восточными и западными славянами. - С.98. Зазначимо, що в 1930 р. в трьох замітках у львівській газеті «Нова зоря» С.Томашівський писав, що в 1018 р. Белз і Перемишль були завойовані у Русі союзниками Болеслава І «Хороброго» угорцями. В 1030 р., на думку історика, Белз був відвойований Ярославом і Мстиславом Володимировичами, а Перемишль як центр якогось перемишльсько-русько­го князівства залишався у складі Королівства Угорщина до кінця XI ст., а саме до часу, коли Перемишль опинився під владою прикарпатських князів Ростиславичів. Див.: Томашівський С. Дев’ятсот літ тому (1030-1930). З при­воду ювілею міста Белза // Нова зоря. - Львів, 1930. - 4.1. - С.10-12; ж. Пе- ремисько-руський князь, якого ми досі не знали. В 900-ти роковини смерти князя Генриха 11 Нова зоря. - Львів, 1930. - 4.29. - С.9-10; його ж. Св. Емеріх в легенді й історії 11 Нова зоря. - Львів, 1930. - 4.40. - С.6. Слід відзначи­ти, що С.М.Кучинський вважав, що в XI ст. Перемишль до 1086 р. перебував у складі Польщі. Див. Kuczyński S. М. Nieznany traktat polsko-ruski rokul039 // Kuczyński S.M. Studia z dziejow Europy Wschodniej X-XVII w. - Warszawa, 1965.-S.124.

нігів. Цікаво, що археологи виявили в цьому регіоні артефакти західнослов’янської культури³⁶⁸.

Матеріали могильника з балтськими артефактами поблизу села Острів Рокитнянського району Київської області дають під­стави думати, що князь Ярослав Володимирович для зміцнення гарнізонів фортець на південного кордону Русі використовував також полонених з Литви³⁶⁹. А.П.Непокупний з приводу подібно­го використання середньовічними володарями полонених писав: «Очевидно, в середньовіччя існував певний тип поводження з вій­ськовополоненими - колонізація ними тих порубіжних районів, які були найбільш віддаленими від батьківщини бранців»³⁷⁰.

Після виселення поляків з Побужжя у Поросся у тексті «Пові­сті временних літ» зникає словосполучення «Червенські гради»³⁷¹. Це було пов’язано перш за все з тим, що Побужжя втратило через посилення тут впливу Києва свою особливість ареалу, що вико­нував роль буферу або контактної зони між східнослов’янським та західнослов’янським світами. Необхідно відзначити, що в цьо­му прикордонному районі київський князь Ярослав Володими­рович здійснює відновлення старих і побудову нових фортець. Тоді, вірогідно, і було засновано місто Ярослав (місто на лівому березі р. Сян, зараз центр Ярославського повіту Підкарпатського воєводства в Польщі)³⁷².

365 Моця О.П. Населення Поросся за даними некрополів 11 Археологія. - Вип.ЗО. - 1979. - С.27-36; його ж. Землероби та кочівники на Великому кордо­ні Східної Європи за часів Київської Русі. - Київ, 2015. - С.68-69.

366 Івакін В., Баранов В., Бібіков Д., Зоценко І., Сорокун А. Середньовічний балт- ський могильник на Пороссі (За матеріалами археологічних досліджень 2017-2018 рр.) //1 Всеукраїнський археологічний з’їзд. Програма та анотації доповідей. 23-25 листопада 2018 р. - Ніжин, 2018. - С.156.

367 Непокупний А.П. Балтійські родичі слов’ян. - Київ, 1979. - С.32.

368 Завершуючи розгляд питання про феномен «Червенських градів» у житті схід­них і західних слов’ян X - першої третини XI ст. зазначимо, що в історичній думці існує погляд про відсутність реальної основи в літописних повідомлен­нях про «Червенські гради». Див.: Apicmoe В. Боротьба за «Червенські гради» в історичній схемі «Повісті временних літ» 11 Феномен мультикультурності в історії України і Польщі. Матеріали конференції. - Харків, 2016. - С.75-86.

369 Исаевич ЯД. О древнейшей топонимике Прикарпатья и Верхнего Побужья И Славянские древности. Этногенез. Материальная культура древней Руси. - Киев, 1980. - С.77.