§ 4. Південна локалізація Новгорода середини Х століття
Де ж містився Новгород, відомий за джерелами середини Х ст.? Очевидно, Новгород Х ст. не можна пов’язувати із Ново- градом-Волинським, що припускав Є. Носов, адже місто, знане як літописний Возвягель, згадане вперше під 1258 р.[611] На мою думку, не лише західний вектор походу Ольги на волинську Лугу, але й географічні орієнтири, які постають з контексту розповідей Константина Багрянородного та Аль-Мас’уді, вказують на територію, розташовану західніше Києва.
Обидва середньовічні джерела дуже тісно кореспондуються в площині русько-угорсько-печенізьких стосунків. Проте якщо текст Аль-Мас’уді свідчить про це виразно й недвозначно, то у свідченнях Константина Багрянородного відзначається очевидна суперечність географічного характеру: незважаючи на те, що в тексті “Про управління імперією” простежується загальна тенденція до описування народів та територій, що межують із чотирма печенізькими фемами Дніпровського Правобережжя, й детально описано маршрут русів однодревками на південь від Києва, це начебто аж ніяк не підкріплюється ойконімією. Так, І. Сорлен, а вслід за нею й О. Назаренко відзначили “странное умолчание в De adm. 9 о “градах” на Днепровском Правобережье”[612].
Започаткована, як видається, в “Історії” В. Татіщева[613] та “канонізована” коментарями російського видання “Про управління імперією” 1991 р. інтерпретація перелічених Константином Багрянородним ойконімів передбачає, що однодревки сплавляли до Києва (‘Кіоаба’ / ςΚιοαβα,), званого також ‘Самбатасом’ (ςΣαμβατaς,), де їх купували, оснащували й далі спускали вниз до Витичева (‘Вітетзе’ / ¾τετζεβη'). З північно-східного боку їх сплавляли по Десні, і цей маршрут фіксує (з чим можна погодитися) згадка про Чернігів (‘Тзернігога’ / ∏ζερνιγωγαν').
Всі інші ойконіми науковці звично “нанизують” на північну частину осі шляху “з варяг у греки”, тобто вгору руслом Дніпра. У підсумку найвіддаленішим пунктом, звідки до Києва відправляли однодревки, ставав неіснуючий на той час Новгород на Волхові (‘Немоґардас’ / ^εμογαρδaς'), на середині шляху опинявся Смоленськ (‘Мілініска’ / ‘каотроѵ την Μιλινiσκαν'), ближче до Києва - Любеч (‘Теліутза’ / ∏ελιουτζαν') і, врешті, біля самого Києва - Вишгород (‘Вусеґрад’ / ^ουσεγραδε').Хоч однодревки сплавляли і від ледзян, західні околиці Ки- єво-Руської держави й справді видаються позбавленими географічних координат у вигляді ойконімів. Це тим дивніше, що Константину Багрянородному були відомі й мікротопоніми, зокрема аборигенні та субстратні назви дніпровських порогів.
Цю обставину О. Назаренко пояснює тим, що на захід від Дніпра “сколь-нибудь заметного скандинавского присутствия в ІХ - первой половине Х в. действительно не улавливается”[614]. Одначе тут дослідник явно помилився. Ранню присутність скандинавів на Волині засвідчують археологи. Про це вже йшлося, проте слід відзначити хоча б роль скандинавів у формуванні унікального за масштабами та речовими знахідками комплексу Пліснеського городища[615]. Присутність вікінгів на Правобережжі Дніпра, роль Пліснеська в їхніх контактах із Великою Моравією розглянув Л. Войтович[616]. Сьогодні очевидно, що роль Пліснеського городища, розташованого на межі Волинської землі та Галичини, недооцінено. Вражають й масштаби Пліснеського городища[617], порівняно з яким Ладога виглядає невеликою шведською факторією.
Твердження О. Назаренка про відсутність скандинавів на Правобережжі Дніпра до середини Х ст. не збігається також із літописними свідченнями. Про заснування Турова на Прип'яті приходнем із замор'я згадано під 980 р.
у контексті розповіді про такого ж “заморського” Рогволода, що мав волость у Полоцьку[618].
Печатка зі двозубцем Святослава з досліджень Десятинної церкви у Києві: а) за С. Бєлецьким; б) за О. Моцею та О. Сиром 'ятниковим
Окрім того, Константин Багрянородний писав свій трактат відразу після подій києво-деревлянської війни, отже, руська присутність на захід від Києва була для нього очевидною, про що й свідчать згадки про “підплатіжних” Руси уличів, лендзян та деревлян поряд із печенізькою фемою Іавдиертим.
Гадаю, може йтися не так про дивне замовчування Константином Багрянородним городів на Дніпровському Правобережжі, як про помилкову локалізацію на північ від Києва не лише Новгорода, але й фортеці/города ‘Мілініска’ (ςκαστρον την Μιλινiσκαν,) та, що можливо, й ‘Теліутзи’ CΤελιουτζαν'), інтерпретація назв яких викликає найбільше сумнівів. Як альтернативу пригадаймо хоча б деревлянський город Малин, початок функціонування якого сягає VIII ст., а перша фаза існування городища завершується десь у першій половині - середині Х ст.[619] Як один зі значних центрів Деревлянської землі ‘градъ Малиньскыи’ цілком міг бути ⅛στρον την Μιλινiσκαν' Константина Багрянородного. Природно, що й сусідні деревляни поставляли свої однодревки до Києва, якщо згадати, що деревлянські посли, сватаючи свого князя Мала за Ольгу, прибули до Києва саме човном: “и послаша Дєревляне лучьшии мужи свои. числомъ. к. в лодьи къ Мльзѣ. и приста подъ Боричевом въ лодьи. бѣ бо тогда вода тєкущи возлѣ горы кьиєвьскьія”[620].
Стосовно місця розташування ‘Немоґарда/Новгорода’, у якому сидів Святослав, Константин Багрянородний не залишив конкретних свідчень, обмежившись указівкою про сплавляння звідти однодревок.
Логічно припустити, що місце його правління мало б “маркуватися” знахідками відповідних символів влади. У Рю- риковичів особисто-родовими знаками були зображення двозуб- ців, тризубців та похідних від них форм. Такі зображення відомі на підвісних печатках та пломбах, прикладних печатках та перс- нях-печатках тощо. Позначали ними і предмети вжитку, побутову та будівельну кераміку, предмети озброєння, твори мистецтва тощо.Важливим джерелом вивчення історії давніх руських міст (городів) представлені князівські тамги (двозубці) Святослава Ігоровича у дослідженні О. Моці та О. Сиром’ятникова. На думку цих авторів, знахідка князівських знаків Святослава в певному населеному пункті може свідчити про розташування у них гарнізонів доволодимирівських часів, які обслуговували залежні від князя ремісники[621]. Географію поширення знаків Святослава розгляну докладніше.
Найвідомішим зображенням двозубця, яке пов’язують зі Святославом Ігоровичем, є зображення на актовій печатці, знайденій під час розкопок київської Десятинної церкви в 1912 р. З обох боків цієї печатки містяться двозубці з вертикальними зубцями й ніжкою у формі трикутника, поверненого вершиною додолу. Навколо двозубців по периметру кола печатки містилися написи, в яких убачають спотворене ім’я Святослава, яке відчитують як “ЫЗ. ΕΒΑСΤΛΑΟС”[622] чи ςς(Σφενδο)ςνλα(βοζΓ[623].
Окрему групу зображень князівських знаків становлять графіті на східних монетах[624]. Серед прошкрябаних на монетах зобра-
Графіті зі знаками Рюриковичів
на східних (1-12) та візантійських (13) монетах (за С. Бєлецьким)
жень (сьогодні відомо десь 13 знаків Рюриковичів) переважають двозубці, форму яких передано двояко - контурно або у вигляді простих вертикальних ліній.
Аналіз дат карбування цих монет дав можливість з'ясувати, що двозубець міг використовуватися не лише Святославом Ігоровичем, а передавався по старшій правлячій лінії від Ігоря Рюриковича (↑972) до Святополка Яропол- ковича (Володимировича), званого Окаянним (*бл. 978 - ↑1019).Часом правління від Святослава Ігоровича до Святополка Ярополковича датують і кістяну округлу пластину, що походить з розкопок Саркела[625], хоча перевагу надають ранішому датуванню. Подібне можна сказати й про датування прошкрябаних на амфорах лінійних зображень двозубців, що нагадують графіті на східних монетах[626].
Двозубці архаїчних форм, із широкими зубцями та трикутної форми ніжкою, відомі також у вигляді графіті на стінах будівель. Такі зображення зафіксовано на стіні усипальниці Царського кургану в околицях Керчі, яка в ІХ-ХІ ст. використовувалася, вірогід-
Двозубець на кістяній пластині з досліджень Саркела (за М. Артамоновым)
но, як християнський храм[627]. Морфологічно близьке зображення виявлено на стіні скельної церкви комплексу Басарабі-Мурфатлар на Нижньому Дунаї за 12 кілометрів від Констанци[628].
Окрему групу становлять клейма на будівельній та гончарній кераміці[629]. Зображення двозубців відомі лише у вигляді гончарного клейма. До групи ранніх двозубців належать лише два контурні зображення. Одне з них, яке має ніжку у вигляді півкола (чи округленого трикутника) з дещо розхиленими зубцями, походить з дитинця Пліснеська, а друге - з широкими вертикальними зубцями та ніжкою, сформованою із двох вертикальних ліній незрозумілого завершення, - із Володимира на Волині. Виявлено й інші гончарні клейма у вигляді простих двозубців чи з ускладнених завитками зубців (їх зображення опублікував Б. Рибаков), форма яких відрізняється від двох указаних архаїчних взірців[630].
Локалізація гончарної кераміки з клеймами у вигляді знаків Рюриковичів принципово відрізняється від географічного поширення інших пам'яток із зображеннями княжих тамг.
Якщо монети, геральдичні підвіски, ужиткові та мистецькі твори тощо є мобільними речами, переміщуються разом з їхнім власником, то по-
Графіті на стіні усипальниці Царського кургану в околицях Керчі: а-б) зображення двозубців (за А. Амелькіним)
Графіті зі зображенням двозубця на стіні скельної церкви комплексу Басарабі-Мурфатлар на Нижньому Дунаї (за А. Фетісовим та І. Галковою)
бутова кераміка (а більшою мірою - кераміка будівельна) навпаки - має властивість маркувати причетність господаря до певного місця чи вузького реґіону. Як зауважив Б. Рибаков, гончар, що використовував княжий знак, був частиною княжого господарства. До того ж, наголошував дослідник, усі, без винятку, знахідки горщиків з княжими клеймами пов'язані з князівськими городами[631]. Ця обставина логічно пояснюється специфікою їх використання. Побутова кераміка з клеймом у вигляді князівського знака Рюри- ковичів не так призначалася для домашнього вжитку, як слугувала тарифікованою тарою для натурального податку. Статті “Руської правди” серед інших представників княжої адміністрації, що були відповідальні за складові частини домену, називають і метельника, метника, який відповідав за дотримання мір та стандартів і ставив ‘мети' чи ‘знамення', тавруючи, зокрема, частку прибутку князя[632].
Гончарні клейма у вигляді знаків Рюриковичів:
1 - Пліснеськ; 2 - Володимир-Волинський;
3-4, 6-7, 10-11 - поселення на Менці; 5, 8 - Могилів; 9 - Берестя;
12-13 - Київ; 14 - Вишгород (за С. Бєлецьким)
Тут слід згадати також деталі опису походу Ольги до Новгорода й на Лугу, де серед масштабних заходів одержавлення території, у тому числі заснування погостів, згадані і ‘знамення’: “и ловища era суть по всеи земли. и знамения и мѣста и погосты”[633]. Знахідки гончарних клейм із зображенням двозубців Святослава саме у Пліснеську та Володимирі-Волинському підтверджують волинський вектор маршруту княгині 947 р.
Треба також звернути увагу на те, що автор знахідки пліс- неського гончарного клейма М. Кучера наголошував на тому, що однотипна місцева кераміка, яка побутувала в Пліснеську в ІХ-Х ст. безпосередньо розвинулася з попередньої керамічної
Гончарні клейма у вигляді двозубців:
1 - Ізяслав; 2 - Родня; 3 - Білгородка (за Б. Рибаковим)
групи VII-VIH ст. Натомість клеймований двозубцем горщик належить до пізнішого типу кераміки, у якому виразно проявляються зовнішні впливи. Розвинена форма таких горщиків склалася в Середньому Подніпров’ї у Х ст. Зі зміною керамічних типів у місцевому побуті з’являються й не характерні для попереднього часу миски-сирниці та сковорідки архаїчного типу, “що були відомі східним слов’янам уже у VIII-IX ст.”[634] Усупереч згаданій архаїчності, хронологічна межа у зміні керамічного матеріалу Пліснеська пов’язується з “діяльністю Володимира Святославовича, що остаточно закріпив західноруські землі за Київською Руссю”[635]. Щоправда, автор знахідки М. Кучера вважав, що знак Рюриковичів на денці обговорюваного горщика має вигляд герба київського князя Володимира Святославовича[636]. Проте, гадаю, є всі підстави зміни в керамічному матеріалі Пліснеська пов’язувати зі Святославом Ігоровичем. Вірогідність належности Пліс- неська до Києва за часів Святослава відзначено й у згаданій праці О. Моці та О. Сиром’ятникова[637].
Клеймо у вигляді двозубця з Пліснеська має важливу ознаку. Над ним міститься невелике Т-подібне зображення, яке максимально наближає цей знак до двозубця на печатці Святослава, знайденій серед руїн Десятинної церкви. На київській печатці цей знак має вигляд невеликого хрестика з високо піднятою горизонтальною планкою, розташування якого на печатці переконаного язичника (як його подає літопис) важко пояснити. Подібність
Гончарні клейма з Пліснеська (за М. Кучерою)
пліснеського значка до літери ‘Т’ дає підстави пов'язати його з молотом Тора - Мйоллніром (давньосканд. ‘Mjollnir’).
Головний висновок із цього екскурсу в геральдику Х ст. полягає в тому, що наявність побутової кераміки з тамгою Святослава в Пліснеську та Володимирі-Волинському дає реальні підстави пов’язати його уділ, згаданий Константином Багрянородним, із Волинню. Очевидно, що Немоґардом, де сидів Святослав, не може бути давнє Пліснеське городище (Плѣсньск, Плѣснеск), початки якого сягають VII-VIII ст. Натомість город Володимир (названий так уже наприкінці Х ст.) цілком підходить на таку роль. Мовиться про його дитинець - характерне городище волинського типу - датований Х ст.
У середині Х ст. з Волині (з центром у Немоґарді на Лузі) й сплавляли до Києва однодревки, подібно до того, як в ХІ ст. волинськими притоками р. Прип’яті (передовсім р. Стиром) сплавляли до Києва лодії з прикарпатською сіллю. Блокада цього маршруту спричинила серйозні заворушення, відзначені в “Києво-Печерському патерику” (Слово 31). Човнами (очевидно, р. Прип’яттю та р. Бугом) вирушав у похід на мазовшан 1041 р. Ярослав Мудрий: “иде Ярославъ. на Мазовшаны. вь лодьяхъ”[638]. Волинські річки Турію, Стир та Горинь використовували для сплавної торгівлі з Києвом до середини ХІХ ст.
Отже, як знахідки клеймованої двозубцем Святослава кераміки, так і віднотоване в літописах та пізніших документах функ-
Зображення молота Тора (Mjollnir):
а - рунічний камінь ХІ ст., Stenkvista, Sodermanland, Швеція; б - рунічний камінь ХІ ст. (прорис), Aby, Sodermanland, Швеція
ціонування водних маршрутів, що правими притоками Прип'яті з'єднували Волинь з Києвом, пов'язують уділ Святослава з Волинською землею. Урешті, про розташування Немоґарда на Волині сказано в датованому 947 р. уривку ПВЛ, де фраза “иде Млга к Новугороду” безпосередньо корелюється з розпочатими після деревлянської помсти адміністративно-урбаністичними заходами на теренах уздовж р. Луги: “и по Лузѣ погосты и дань и шброкы”.
Локалізація Новгорода Х ст. на р. Лузі цілком узгоджується із важливим географічним орієнтиром, відомим із повідомлення С. Герберштейна про батька Малуші Малка Любчанина. Він знає його не лише ‘Калуфчою/Калусчою Малим' (‘Kalufcza/Kalufcza Malec'), але також і й новгородським громадянином (міщанином). Маєтності Малковичів, розташовані під Володимиром, дитинець якого і є тим Немоґардом, який слід вважати центром уділу Святослава, і Новгородом, куди на князювання, за намовою Добрині, був прийнятий і його син Володимир.
Де ж пролягає хронологічна межа, яка відділяє звістки про Новгород на Лузі від звісток про Новгород на Волхові?