Підрозділ 1. 1. Специфіка джерельної бази
Особливістю XII ст. є велика кількість і принципове різноманіття джерел, хоча на джерельній базі вкрай негативно позначилися київські погроми 1169, 1203, 1240 р., наступних епох.
Те ж, що навіть незважаючи на це, зберігся такий багатий корпус джерел, свідчить про високу активність усіх суспільних процесів нц Русі XII ст. Саме в XII ст. до даних літописів й археології додаються чисельні акти і печатки, все більше доходить до нас юридичних документів. Літописів теж стає значно більше, їх ведуть у багатьох місцевих центрах (1199, с. 37).Основними джерелами руської історії XII ст. є Іпатський (53), Лаврентівський (52) і Перший новгородський літописи (44, 55). Унікальну інформацію містять 610 малюнків Радзивілівсь- кого літопису (78). їх доповнюють оригінальні повідомлення Воскресенського (59) і Никонівського літописів (60), татищевські джерела (97, 1218). Для з’ясування окремих нюансів політичної історії XII ст. залучено також пізніші літописи, які рідко використовувалися у студіях даної доби (56-58, 61-77). В цілому характер літописів добре визначає запис у Никонівському літописі під 1409 р.: «Я написав це не на докір кому-небудь, а за прикладом початкового літописця київського, який, не вагаючись, оповідає всі події буття земського; та й наші перші владо- держці без гніву дозволяли описувати все добре і зле, що відбулося на Русі, як при Володимирі Мономахові, не прикрашуючи описував Сильвестр Видубицький».
Широко залучаються до реконструкції подій XII ст. і не- літописні літературні твори. Особливо це стосується Слова о полку Ігоревім (26), яке М. Тихомиров назвав «найкращим джерелом» для історії Русі XII ст. (1020, с. 111). Слово Данила Заточеника (24) визнано «призмою, крізь яку переломилося немало шматків і закутків руського життя XII-XIII ст.» (899, с. 13), «прямим і безпосереднє відображення того, що становило собою руске суспільство в XII-XIII ст.» (970, с.
13).І понині невичерпаним джерелом лишається агіографічна література (19-22, 90, 92, 99), особливо Києво-Печерський Патерик (ЗО). До цих творів примикають писання Клима Смолятича (32) і Кирила Турівського (83).
Використано також численні східноєвропейські, західноєвропейські і східні наративні джерела. Зі східноєвропейських велику інформацію про Русь XII ст. несуть перш за все польські джерела(107,108,123,124,128-131). Особливе значення має «Хроніка і діяння князів або правителів польських» Галла Аноніма (11), якого вважають французом, італійцем чи угорцем, що прибув до Польщі чи то 1086 чи то 1113р., був або вчителем риторики, або княжим канцеляристом, або ченцем. Уся хроніка перейнята ідеєю необхідності сильної княжої влади, міцної держави, що могла б протистояти зовнішнім ворогам. Цим хроніка дуже подібна до наших літописів. Через вік після Аноніма писав Вінцент Кадлубек, що довів виклад до 1202 р. (124). У др. пол. XIV ст. укладено «Велику хроніку князів польських» (6). Тоді ж продовжив хронікерську традицію Ян Длугош (118). Використано і окремі польські рочники (107).
З чеських джерел виділяється «Чеська хроніка» Козьми Празького, декана собору св. Віта, доведена до 1125 р. Вона складається з трьох книг, перша завершується 1038 р., друга 1092. Останню, найдетальнішу книгу написано переважно на основі власних вражень. Автор - палкий критик усобиць, прихильник сильної влади, вся хроніка просякнута підкресленим патріотизмом (34).
З німецьких джерел важлива «Слов’янська хроніка» Гельм- гольда (13), доведена до 1171 р. Безцінним для історії Балтії і Західної Русі (Білорусії) є «Хроніка Латвії» Генріха Латвійського (14). Використано й дрібніші німецькі джерела (36).
Різноманітними є візантійські джерела. Це «Алексіада» Анни Комнін (1083 - після 1148), доньки імператора Олексія І. Твір охоплює період 1081-1118 р. (1). Це і хроніка Іоана Зонари, що був імператорським секретарем і довів свій літопис до 1118 р. (46). Її ніби продовжує Микита Хоніат, охопивши період з 1118 до 1206 р.
(42, 125). Аналогічно Іоан Кіннам продовжив твір Анни Комнін, довів його до 1176 р. (25, 122).Із романо-англійських джерел використано перш за все численні джерела про хрестові походи (23, 27, 28, 31), а також описи мандрів до Східної Європи (101). Для типологічних співставлень важливі документи внутриполітичного життя західних держав (105, 106). Зі східних джерел значну інформацію несуть арабські і перські (12, 102), азербайджанські поеми Нізамі (41), подорожні записки аль-Гарнаті (82).
Залучено й іноземні джерела, що стосуються попередніх чи наступних епох, але контекстуально характеризують і XII ст.: Костянтин Багрянородний (35), П. Карпіні і В. Рубрук (33), інші матеріали по Золотій Орді (98).
З актових матеріалів залучено Руську правду (79), княжі устави і новгородські грамоти (15, 111), з епіграфічних - графітті київських і новгородських храмів (8-10), берестяні грамоти (89, 112), інші написи (45), зокрема написи на давньоруських книгах (2, 96, 103). Використано також багаті на інформацію фольклорні джерела, особливо билини (4, 5). Велику увагу приділено археологічним джерелам (29).