Підпорядкування обителі
З приєднанням Криму до Росії життя на півострові ще довгий час було пригніченим. Суворовською військовою компанією було знищено велика частина сільських населених пунктів, більше 200 тис.
осіб мусульманського населення емігрували до Туреччини. Що стосується християнського населення, зокрема греків, то його кількість теж зменшилась внаслідок примусового переселення в Приазов'я. Перший організований наплив російських поселенців в Крим розпочався з 1783 року. Це були як селяни, так і військові. В 1794 році Георгіївський монастир підпорядкували Святому Синоду Російської імперії і він став офіційно іменуватись Балаклавським Георгіївським монастирем.23 березня 1806 року згідно з проханням Святого Синоду імператор підпорядкував Георгіївський монастир флоту: "Георгіївський монастир найзручніше місце для перебування флотських ієромонахів, бо він розміщений в десяти верстах від Севастополя, в місці багатому джерелами добрих вод, виноградниками і фруктовими садами і по цих відносинах вельми вигідних для чернецтва, в якому тепер знаходяться настоятель і чотири ченці". Новий штат монастиря: настоятель, чотири ченці і тринадцять ієромонахів в той же день було імператором затверджено, а з 1 грудня 1813 року кількість ієромонахів подвоєно. Священики обителі і ієромонахи служили в госпітальній церкві в Севастополі, Балаклаві, Карані, Кади-Кої в далеких гарнізонах доносили до військових Слово Боже, допомагаючи переносити тяготи і всілякі бузувірські позбавлення. Монастир лишався украй бідним. Не дивлячись на тісні зв'язки з Чорноморським флотом, монастир продовжував досить жалюгідне існування: маленька тісна церква в ім'я Св. Георгія, напівзруйновані келії, що могли звалитися будь-якої хвилини, контрфорс, що підпирав схил гори, на терасі якої знаходилися споруди обителі. За свідченням настоятеля ігумена Анфіма, монастир став таким тісним, що церква і будови "ледве здатні вміщати тих, що живуть".
Засобів на зведення нового храму монастир не мав. Тоді ченці звернулися по допомогу до пастви. Три тисячі рублів пожертвував адмірал Ф.Ф.Ушаков, по сто рублів севастопольський купець Казн і великий князь Микола Павлович - майбутній імператор Микола І. Грек Іоким Панаїоті в березні 1809 року взявся за будівництво нового храму за планом архітектора Івана Домашникова. Згідно контракту, укладеного з митрополитом Хрисанфом, І.Панаїоті повинен був завершити роботу у вересні того ж року. Але трапилося непередбачене: при підготовці місця для храму, розчищення схилу гори, робітники наткнулися на засипану печеру - залишки стародавньої печерної церкви. Ця обставина, а також часта зміна настоятелів (троє за три роки) затримали зведення нової церкви. Тільки в 1814 році храм Св. Георгія прийняв віруючих. Біля входу в церкву з'явилися пам'ятні дошки з написами: "Створений храм цей, в ім'я Великомученика і переможця Георгія, під протекторством і благодіянням князя Олександра Миколайовича Голіцина, допомогою адмірала Ушакова, ієромонаха Ананія і багатьох православних християн, працями і стараннями митрополита Хрисанфа, 1810 року" З лівого боку надпис на плиті: "Генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії, граф Іван Осипович Вітте, народився в 1772-у році, помер 21 червня 1840 року на 68 році від народження". Нижче вибитий герб графа, зліва знаходилися дві мідні позолочені дошки з переліком царствуючих персон, що відвідали обитель: "Благочестивіший самодержавний Великий государ імператор Олександр Павлович, ощасливити дозволив відвідинами цю обитель 1818 року, травня 17, при митрополиті Хрисанфі і 1825 роки жовтня 27 при митрополиті Агатангелі Тіпальдо", який став наступником митрополита Хрисанфа. Маленька церква, напівзруйновані келії, завалені печери. Збудований на штучному майданчику в середні минулого віку кам'яний храм в ім'я Св. Георгія, укріплений терасою було вирішено реконструювати. Коли наступником митрополита Хрисанфа став Агатангел – задуми почали здійснюватись. Імператор відмовив єпископу з Константинополя Іакову Синадону віддати в управління Балаклавський Георгіївський монастир. Олександр I згадав про митрополита Кефалонії і Венеції Агатангела з острова Корфу і вирішив "доручити йому обитель". Волю монарха оголосив обер-прокурор Святого Синоду князь Голіцин 28 травня 1824 року. Новий митрополит Агатангел Тіпальдо багато що зробив для розвитку Георгіївської обителі. Народився він в Греції, в дворянській сім'ї. Вчився в Кефалонськой академії, там же в 1792 році прийняв постриження. Ставши архімандритом, служив екзархом у Валахіі і Молдавії. В 1808 році його привели в сан митрополита. Коли Агатангел вів службу на острові Корфу, там познайомився з імператором Олександром I. Імператор, зворушений простосердечним богослужінням, подарував митрополиту наперсний діамантовий хрест. Прийнявши в 1824 році російське громадянство, Агатангел Тіпальдо тридцять років опікувався монастирем. Заслуги митрополита були відзначені орденами Св. Ганни I ступені і Св. Владимира II ступені. Король Греції нагородив його орденом Рятівника II ступеня - Великого Командорського Хреста. 14 квітня 1845 року йому подарували алмазний хрест для носіння на клобуку. При митрополиті Агатангелі був споруджений новий храм - Воздвиження Чесного Хреста. В 1848 році Херсоно-таврійську єпархію очолив архієпископ Інокентій. Він задумав створити тут "російський афон", за типажем і виглядом грецького Афону - найбільшого центру православ'я. Велика роль в цьому відводилася Георгіївському монастирю. Проект храму Воздвиження Чесного Хреста виконав інженер-поручик морської будівельної частини В.А.Рульов – автор проекту Петропавловського собору в Севастополі. Це підтверджує М.П.Лазарев в листі митрополиту Агафангелу: "Що торкається до створення планів куполу згаданої церкви від мене наказано архітектору Рульову зайнятися складанням цих планів і, по закінченні, представити їх Вам". Освятили храм Воздвиження Чесного Хреста в 1850 році. Базиліка триглавої форми з арочними вічками по контуру будівлі, оформлений портиком головний вхід з розписним фронтоном і трьома арками, утворює нартекс (двосхилий дах). Завершувала композицію невелика баня із сферичним куполом, увінчаним хрестом та чотирма віконними отворами. Під храмом був споруджений склеп. Різьблений дерев'яний іконостас, виконаний "Охтеніном Рибаковим" та розписаний академіком живопису Н.М.Алексєєвим, додавав величності. Ікони для храму писали: брат знаменитого Карла Брюллова – Федір Павлович, що запросив за свою працю 9400 рублів, комісіонер Суспільства заохочення художників Т.Грево, що забажав 3850 карбованців, а живописець Імператорської Академії мистецтв Силін оцінив свою роботу в 3000 рублів. "Ціна, що запрошена за іконостас, досить помірна і, отже, вигідна; що стосується до написання образів, – радив Агафангелу М.П.Лазарев, – ціни, оголошеної паном Брюлловим завищені і, я вважав би доцільним доручити роботу цю останнім двом особам, які схвалені Віце-президентом Академії Мистецтв, як більш благонадійні". Віце-президент Ф.П.Толстой порекомендував доручити писання ікон Силіну, який перед відправкою їх у монастир зобов'язаний був представити в Академію мистецтв.Багато монастирських споруд розміщувалися на терасах, укріплених підпірними стінами, які стали зводити з античних часів. Будували контрфорси на глині з каміння, їх від часу латали. 12 лютого 1839 року під час сильного шторму сповзло дев'ять з половиною метрів контрфорсу. Біля паперті з'явилася тріщина. Створилася загроза руйнування храму Св. Георгія. Настійливе прохання настоятеля монастиря до генерал-губернатора Новоросійського краю М.С.Воронцова все ж дало свої плоди - наказанл архітектору Південного берега Криму С.Дево виконати проект нового контрфорсу. В 1843 році підпірна стіна надійно укріпила схил гори. Поряд була встановлена плита: "Благочестивійший самодержавній великий государ імператор Микола Павловіч - 1837 роки 10 вересня спільно з Олександрою Федорівною і спадкоємцем Великим князем Олександром Миколайовичем і Великою княжною Марією Миколаївною. В 1837 році 10 жовтня – Велика княжна Олена Павлівна, при настоятелі Агафангеле Тіпальдо". У верхній частині цієї дошки були зображено всевидюще око і вензель "А.Н." Крім храму Св.
Георгія І.Панаїоті побудував в монастирі братські келії, фонтан і трапезну. Трапезна традиційно знаходилася поряд з храмом Св. Георгія на відстані одного сажня на схід від вівтаря. Саме в ній у вересні 1820 року митрополит Хрісанф і ченці пригощали свіжою рибою Олександра Пушкіна і його супутників. На жаль, будівля швидко занепала, і в 1838 році на місці старої трапезної за проектом сімферопольського архітектора Івана Колодіна підрядник Василь Сибіров побудував нову. В червні 1869 року її відновили. Під будівлею проходило джерело, оформлене архітектором у вигляді арки (в цьому вигляді трапезна збереглася до наших днів; нині її відремонтували, пристосувавши під келії ченців).На початку I860 року була створена Таврійська духовна консисторія, що вирішувала всі питання діяльності Таврійської єпархії. До складу консисторії ввійшов і настоятель Балаклавського Георгіївського монастиря архімандрит Геронтій.
Популярність монастиря росла. Рідкісний мандрівник проїздив мимо обителі. Хто тут тільки не бував: царі і художники, вчені і дипломати, мандрівники і авантюристи. Здається, легше перерахувати тих, хто не потрапив в цей священний куточок Тавриди. До перших належить і Катерина II, яка в 1787 році для огляду "дорогоцінної перлини своєї корони" вчинила тривалу подорож до Криму, а її маршрути ретельно готувалися. Надрукували навіть путівник з вказівкою примітних місць Тавриди і їх описом. Не забули в ньому Балаклаву і Георгіївський монастир. В обителі, на випадок відвідин імператрицею, навели лад: відремонтували храм і трапезну, побілили келії. Існує легенда про те, що князь Потьомкін виніс на руках імператрицю Катерину II до верхніх споруд, яка прибула морем. За твердженням А.Г.Брікнера, невтомні супутники імператриці принц Нассау-Зіген і граф Сегюр теж відвідали Георгіївський монастир.
Улюблений же внук Катерини II Олександр I двічі побував в обителі. Прибув він до Криму 20 жовтня 1825 року. В супроводі імператора були барон І.І.Дибич, лейб-медик Я.И.
Вилье і полковник Д.А.Соломко. Вони відвідали Сімферополь, Ялту, Лівадію, Алупку, Евпаторію, Бахчисарай, Севастополь і Балаклаву. З Балаклави імператор, одягнений в легкий мундир, верхи поїхав в монастир. Вранішня прохолода, пронизливий вітер додали і без того надмірної хворобливості. Після приватної бесіди з настоятелем Агафангелом Олександр Павлович повернувся в Балаклаву і продовжив подорож до Таганрогу. Приїхав він туди 5 листопада вже тяжко хворий, а за два тижні його не стало. Кажуть, що поїздка в давню обитель виявилася для Олександра I фатальною, але не все так просто, як здається. Несподівана смерть імператора, якому не минуло і 48 років та деякі дивацтва, які супроводжували його останні роки життя, породили безліч чуток. Тривалий час в літературі обговорювалася легенда про "таємного старця" Федора Кузьмича, під ім'ям якого, нібито, ховається в Сибіру Олександр I, дає підстави припускати, що в Георгіївський монастир до митрополита Авафангела імператор завітав далеко не випадково і поради непорочного служителя зіграли не останню роль.
Флотська належність монастиря відносила його фінансування на останній план і в основному за рахунок пожертв. Монастир залишається украй бідним, а ще в 1839 році відбувається землетрус і обвал контрфорсу. Виникла загроза руйнування храму св. Георгія Пізніше, завдяки матеріальній підтримці дружини командира Грецького Балаклавського батальйону та дочки Олексія Орлова обитель зміцняються. В 1850 році її зводять в перший клас. Поступово росла її популярність. В 1851 році збудовано готель для приїжджих, але незабаром мирне життя в обителі було перервано. Почалася війна 1853-1856 рр., яка стала особливою сторінкою в її історії.
۞