<<
>>

Джерело

Свою відому картину „Мис Феолент”. Георгіївський монастир” тут пише у 1846 році І.К Айвазовський. І в цьому ж році біля джерела, що струменить зі скелі був установлений мармуровий барельєф св.

Георгія, який зберігся. В 1837 і 1842 роках біля Георгіівської церкви були збудовані два готельні будинки для братії і відвідувачів.

В жовтні 1846 року за рахунок пожертв купця із Карасубазара Іакова Гущина було художньо оформлено монастирське джерело на нижній терасі, яке збереглось по цей час. На сіро-зеленому граніті викарбуваний пам’ятний надпис про благотворність купця Гущина. З такого ж граніту викладена стіна і басейн зі святою водою. Дещо пізніше, в жовтні 1846 року, стараннями купця з Карасу-Базару Іакова Гущина ушляхетнювали джерело Св. Георгія (в тому ж вигляді зберегло і донині). Стіна джерела викладена сіро-зеленим гранітом. З цього ж матеріалу зроблений басейн, в який стікає монастирська вода, і невелика пам'ятна дошка з написом, що нагадує про благодіяння купця: "За допомогою правиці Господа оновлено джерело купцем із Карасу-Базару Іаковом Гущиним і його синами, що пожертвували гроші. Над джерелом вмонтовано мармурове зображення покровителя монастиря - Георгія Побідоносця, на коні, що вражає списом змія. У верхній частині було накриття (нині втрачене), а внизу справа -монастирська кварта для пожертвувань. Нижче за джерело Св.Георгія в 1912 році побудований басейн для збору води, який використовували для поливання фруктових дерев. У володінні монастиря було 904 десятина 440 сажнів землі. Тягнулися вони кілометрів на вісім уздовж брега моря (від Караньських висот у бік мису Херсонес). Велику частину монастирської землі - 793 десятини 830 сажнів - використовувати було неможливо: це були кручі, кручі та кам'яниста степова частина нагір’я. В 1896 році ділянки біля моря уподобав підприємець Григорій Іванович Апарін. Він вирішив створити на кооперативних началах дачне селище.

2 травня 1897 року він уклав з монастирем угоду про оренду 200 десятин землі (пізніше ченці запропонували Г.І. Апаріну половину своїх угідь). Так було організовано товариство "Джаншиєве селище", назване на ім'я відомого російського публіциста і історика Г.А.Джаншиєва, який відпочивав там. Поблизу мису Феолент виникли невеликі дачні селища, що отримали назву: Олександріада, Малі Жемси, а всі разом - Апаринські хутори. За оренду землі Г.И. Апарін платив монастирю щорічно 593 рублів 75 копійок. Монастир мав свій хутір за версту на схід від обителі, лісову дачу і подвір'я в Севастополі. Напередодні Кримської війни морське відомство відвело Балаклавській Георгіївській обителі 200 квадратних сажнів землі на Великій Морській вулиці для пристрою подвір'я і храму, а 17 березня 1892 року ця ділянка землі передана для будівництва Покровського собору, який спорудили в 1905 р. за проектом архітектора В.А.Фельдмана. Ще в 1891 баронеса Марія Фрідерікс побажала продати монастирю свій масандрівський маєток "Джаліта". Баронеса хотіла, щоб ченці влаштували в ньому чоловічий скит. Крім необхідної суми (8000 рублів) М.Фрідерікс висувала ще декілька умов передачі маєтку: в церкві Св. Благовіщення, спорудженої в Джелітінею в пам'ять померлої імператриці Олександри Федорівни, влаштувати богослужіння за близькиими покійниками, охороняти кладовище, влаштувати школу і лікарню. Баронеса бажала також, щоб після кончини її подруги М.С.Сабініної поховати її на Джалітському кладовищі в огорожі біля могили матері і сестер Сабініної, трагічно загиблих в 1882 році під час пожежі. Переговори про продаж маєтку затяглися. Ще в 1850 році монастир звели в перший клас. Для відвідувачів цього уславленого місця влаштували готель, а для офіцерів Чорноморського флоту – флігелі. Лише Кримська війна і облога Севастополя, під час якої обитель виявилася полоненою французами і англійцями, перервала мирне життя ченців. В монастирських спорудах розмістився ряд штабних офіцерів союзників.
За деякими даними, обитель сподобалася і Флоренс Найтінгейл, що прибула з Англії в Балаклаву на початку 1855 року. Ряд істориків називали її першою сестрою милосердя, яка стала надавати допомогу пораненим на полі бою. Після Кримської кампанії "покої, в яких жила в монастирі... міс Флоренс Найтінгейл, охоче демонструються охоронцем в пам'ять про цю леді і шанобливо їх надають для ночівлі богомольцям і іноземцям", – стверджував мандрівник Тельфер, що побував в монастирі в 1874 році.

В 1847-1849 були збудовані два одноповерхові корпуси для послушників, а в 1850 році збудована нова церква, висвячена на честь Воздвиження Животворного Хреста Господнього. Її називають Верхньою церквою, а Георгіївську Нижньою. Навколо церкви квітує невеликий сад в якому нині вимощена пушкінська алея, в кінці якої пам’ятник поету.

В другій половині XIX століття при монастирі була відкрита бурса для підготовки священиків для флоту, а для флотського керівництва були збудовані два будинки на скиті гори ближче до моря.

۞

<< | >>
Источник: Володимир ЧОРНОМОР. ТАЄМНИЦІ ГЕОРГІЇВСЬКОГО МОНАСТИРЯ. Нариси. Севастополь, „ПРОСВІТА”. 2008 - 174 с. - Іл.. 2008

Еще по теме Джерело: