Перші роки Романовичів. Регентство Анни
Коли Роман згинув у бою під Завихвостом, він залишив вдовою княгиню Анну та двох сиріток: 3-літнього Данила й однорічного Василька. У відсутності великого батька, коли твір його життя розпадався на безліч дрібних частин, цій трійці, в оперті на вірних сторонників Романа, прийшло- ся репрезентувати Романову династію та стати збірним пунктом для всіх тих, надиво численних, сил, що зв’язали свою будучність з ідеєю Галицько-Волинської державности.
Оба Романовичі були тоді безпомічними хлопчиками, і тим важливіша була роля, яку прийшлося відіграти їхній матері, що на 14 літ по смерті свого чоловіка була не тільки матір’ю-опікункою своїм дітям, але й реґенткою, висловлюючись по модерному, створеної ним держави, хоч існуючої після 1205. р. тільки в ідеї та в великому хотінні тих, що розуміли задуми Романа.Коли поглянути на сторінки Галицько-Волинського літопису, нас ударяє перш усього його династично-державний характер. В центрі уваги літописця та й читача його твору стоїть княжа родина, Анна і два молоденькі княжичі, по одному боці, по другому, всі ті, „проти-князі”,, представники зайшлих княжих родів, чужинці, ворожі Данилові бояри. З хвилиною, коли Данило приходить до літ, він сам стає осередком драматичної повісти про відбудування Галицько- Волинської держави. Здається, літописець не розвиває перед нами картини політичних подій, що швидко заміняли одна одну, а малює біографію свого героя, Данила. Держава й монарх — в літописця одне. Як Данило поростає в пір’я, так відроджується й кріпне держава створена його батьком, князем Романом.
Метода літописця досьогодні добре надається до описування подій, що сталися на Україні по смерти Романа. Вона, перш усього, поможе поставити в центрі подій те, що нас цікавить більше, ніж усе інше, тобто процес побудови Галицько-Волинської держави прямо з нічого, бо всі підвалини, положені Романом, з його смертю провалились. Все, що остало, було: двоє престолонаслідників, енергійна вдова та жменька вірних співробітників. Переферійні події, зміни в політичних поглядах галицького боярства, епізодичні вокняжування, все те в літописця має поверховне трактування. Воно, може, несправедливе з точки зору окремих земель, але зовсім закономірне з погляду галицького державнотворчого процесу.
Перше, що зробила Анна, довідавшись про смерть чоловіка, була зустріч з угорським королем Андрієм II, під час якої Анна дістала визнання як реґентка. Видно, і в самій державі становище Анни було доволі міцне, бо війська Анни відбили спробу Рюрика, що, довідавшись про смерть Романа, скинув чернечу рясу, щоб заволодіти Галичем. Але до краю вернулися проти-Романові бояри, на чолі з відомим пізніше Володиславом Кормильчичем, які давно виступали за переданням Галичини Ігоревичам, синам сестри Володимира Ярославича галицького. Опираючись на свою боярську партію серед галичан, старші Ігоревичі зайняли Галичину: Володимир засів у Галичі, а Роман у Теребовлі.