ПЕРЕЯСЛАВ У ІСТОРІЇ ДАВНЬОРУСЬКОГО МИСТЕЦТВА (ХІ-ХІІІ СТ.)
Василь Пуцко (Калуга, Росія)
У статті приділено увагу основним тенденціям розвитку мистецтва середньовічного Переяслава в контексті давньоруської культури.
Матеріали до вивчення мистецької спадщини Переяславля Руського виявлено переважно завдяки багаторічним розкопкам, започаткованим від 1840 р.
й продовженим внаслідок їх неодноразового відновлення переважно в середині і другій половині XX ст. [1]. Тож місто майже постійно привертало увагу дослідників. Тому, крім археологічних звітів та розвідок, опублікувано низку фахових досліджень, а також узагальнюючу монографію, присвячену Переяславській землі, вельми інформативну, значною мірою підсумком студій, проведених упродовж півтора століття [2]. Одначе неможливо було дійти до переконання, що в цій справі належить ставити крапку, бо існують певні аспекти, в яких досі місто мало розглянуто. Один з них - саме історико-мистецький контекст ХІ-ХІІІ ст., поза яким важко зрозуміти культурний феномен Переяслава.Як відомо, Переяслав згаданий під 907 р. у договорі Олега з Візантією, після Києва і Чернігова. Від 1054 р. місто стає осередком Переяславського князівства, що мало виразно позначитися на його будівництві. Якраз про це й повідомляє літописець під 1089 р., з нагоди завершення і освячення церкви святого Михаїла. Пізніше будівельні роботи продовжив князь Володимир Мономах. Залишки споруд знайдено й вивчено археологами [3, с. 281-286]. При тому з'ясовано розташування і характер дитинця, біля місця впадіння р. Альти в Трубіж, оточеного земляними валами, понад котрими височіли дубові стіни з вежами та бійницями [4, с. 10; рис. 2:3].
Інтенсивне церковне будівництво в Переяславі розпочато завдяки митрополиту Єфре- му, і за порівняно короткий період зведено кілька споруд, переважно розташованих в дитинці [5]. Найвизначнішою серед них був собор Архангела Михаїла, побудований у 1089-1093 рр., з досить своєрідною плановою схемою - п'ятинавний, з однією великою апсидою, притворами перед порталами й похоронними каплицями [6].
Відомості про цю споруду подають літописи. Зокрема, в Лаврентіївському списку під 1089 р. сказано: «В се же лето священа бысть церквы святаго Михайла Переяславьская Ефремом митрополитом тоя церкви, юже бе создал велику сущю, бе бо преже в Переяславли митрополья и пристрои ю Великою пристроею, украсив ю всякою красотою, церковными сосуды». Одначе вже в 1124 р. її зруйнував землетрус, коли, як зазначено в Іпатському списку літопису, «земля потрясеся мало и падеся церкви великия святаго Михаила у Переяславли, мая в десятый, юже бе създал и украсил епископ Ефрем». Проте невдовзі відбудували і ховали в ній князів, аж новий землетрус 1230 р. знову пошкодив: «в Переяславли Руском церкви святаго Михаила каменая рас- седеся на двое, и паде перевод с кровлею 3-х комар» [Ипат. лет.]. Остаточно було зруйновано внаслідок монголо-татарської навали в 1237. Це майже все, про що повідомляють писемні джерела. Технічні та художні особливості споруди стали зрозумілими після її розкопок й ретельного дослідження, коли було з'ясовано також характер оформлення. Зокрема, підлоги були з червоного шиферу (овруцького лупаку), іноді із застосуванням мозаїчної інкрустації, а також з полив'яних плиток. Внутрішній простір храму прикрашено фресками. Архітектурні форми Михайлівської церкви виявилися незвичайними для давньоруського сакрального будівництва вже завдяки тому, що п'ятинавна структура має чітко означену чотиристовпну основу, пов'язану з бічними навами потрійними аркадами. Зауважено, що з огляду на вишуканість декору споруда не поступалася перед Софійським собором у Києві. Ніби все свідчить про причетність до будівництва візантійських майстрів, запрошених з Константинополя, де довелося побувати Єфремові ще до висвячення в єпископський сан [7]. Михайлівська соборна церква генетично пов'язана насправді з царгородським колом споруд, хоча не є цілковитим відтворенням жодної з них.За літописним повідомленням, «Сий бо Ефрем... тогда многа зданья въздвиже: докон- чивь. церковь святаго Михаила, заложи церковь на воротех городныхъ во имя святаго мученика Феодора, посемъ святаго Андрея у церкве от вороте и строенье баньное камень, сего же не бысть преже в Руси».
Згадану єпископську браму відкрито протягом 1955-1960 рр., власне її залишки у вигляді двох стінок, з проїздом, замощеним крупним камінням й прибудованим до західної частини південної стінки приміщенням, в якому, ймовірно, було влаштовано східці до надбрамної церкви, план якої вдалося реконструювати (з вузьким нартексом, квадратним купольним центральним об'ємом і невеликою апсидою) [8]. Запропоновано також спробу загальної реконструкції, навіть в кількох варіантах [9]. Неподалік від Михайлівської церкви на північний схід знаходилася Андріївська церква, згадана в літописі як «святаго Андрея у церкви от ворот» серед побудованих Єфремом, залишки якої виявлені М.К. Каргером в 1956 р. П.О. Раппопорт вважав її безстовпною [10], але пізніше було виказано думку, що споруда була двостовпною, оточеною галереями [11]. Особливо привернула увагу дослідників кам'яна споруда громадського призначення (радше - цивільного), двокамерна, з мармуровими колонами, кінця XI ст., інтерпретована як єпископський палац або ж як «строенье баньное камерно» [12]. Означені споруди становили приналежність єдиного архітектурного ансамбля архієрейського двора, північніше якого розташовувався княжий двір.На княжому дворі у Переяславі в 1098 р. князь Володимир Мономах побудував Бого- родичну церкву, залишки якої знайдено в 1888 р. при спорудженні Успенської церкви, і давню споруду було інтерпретовано як безстовпну з однією півкругою апсидою [13]. Пізніше запропоновано реконструкцію, за якою це споруда баштового типу, з трьома апсидами [14]. Дослідники, починаючи з М.К. Каргера, датували церкву не раніше середини ХІІ ст. Лише щойно О.М. Іоаннісян переконливо довів, що це насправді є Мономахова церква 1098 р. [15, с. 165-166; рис. 1]. Пояснення незвичайних рис, таких як півколонки фасадів, знайдено в тому, що Володимир Мономах міг у 1094 р. перевести сюди з Чернігова частину будівничої артілі.
У центральній частині міста знайдені рештки також інших церковних споруд. Північніше «строенья баньного каменного» існувала невеличка безстовпна церква з прямокутним притвором, з підлогою з полив'яних плиток, розписана фресками, кінця XI ст.
[16]. Про Бо- городичну церкву вже йшлося. Дві церкви знаходилися на посаді. Спаська церква, кінцяXI ст., залишки якої знайдені М.К. Каргером у 1953 р., становила невелику, майже квадратну в плані споруду, з двома стовпами в східній частині, з трохи повернутою на південь апсидою, з нішами замість бічних апсид, з притвором вздовж всієї західної стіни, з порталами із західної й північної сторін; підлогу було виконано з полив'яних керамічних плиток, приміщення прикрашали фрески. Церква призначена виконувати функцію усипальні, про що свідчать 10 поховань, в тому числі й у шиферних саркофагах [17]. Значно складніше виявилося визначити час спорудження трьохнефної Воскресенської церкви, з шістьома внутрішніми стовпами, розписаної фресками, з підлогою, вимощеною полив'яними плитками. Прикметною особливістю споруди були хори вздовж західної стіни й по два аркосолія в західній частині північної й південної стін. Донедавна церкву датували серединою - другою половиною
XII ст. [18]. Втім, нині вже цілком переконливо доведено спорудження цієї церкви, «новгородського» характеру, в першій третині ХІІ ст. [19]. На цьому прикладі можна добре бачити, як руйнується теорія локальної ізоляції місцевих архітектурних традицій.
Свого часу Ю.С. Асеєв зазначав, що «переяславська архітектура кінця XI ст. значно відрізнялася від київської цього часу» і твердив, ніби «дальший розвиток її був затриманий подіями ХІІІ ст.» [20]. Проте досі немає надійних доказів інтенсивного будівництва в Переяславі наприкінці ХІІ та на початку ХІІІ ст. П.О. Раппопорт більш помірковано врахував всі особливості переяславських споруд, підкреслюючи при тому, що в них наявні як царгородсь- кі особливості, так і досвід київських майстрів; при тому занотовував, що будівнича діяльність охоплювала лише близько 25-35 літ, з яких півтора десятиліття принадає на кінець XI ст., а решта - на початок ХІІ ст. [21, с. 47-48]. Було б зайвим повторювати сказане про генетичний зв'язок Михайлівської соборної церкви з певними візантійськими спорудами.
Іншу прикметну особливість переяславської архітектури становлять невеличкі безстовпні та дво- стовпні церковки, котрі за своєю плановою системою нагадують знані в болгарському Великому Преславі та його околиці, зведені значно раніше [22]. При цьому слід зауважити, що варіант хрестово-купольної церкви, безстовпної, малих розмірів, стає відомим в Болгарії саме в XI ст. [23, с. 112]. Натомість, маленькі церковки та церкви-усипальні стають популярними у візантійської знаті, стають популярними здебільшого в ХІІІ-ХІѴ ст. [24]. Що стосується надбрамної церкви св. Федора, то вона є найдавнішою на Русі після Благовіщенської над Золотими Воротами «Ярославова города» Києва, спорудженої близько 1037 р. [25]. Сенс спорудження надбрамної церкви належить бачити в її присвяченні, наразі - святому воїну Федору, навіть якщо ворота й практично не мали оборонного значення.Значно важче характеризувати живопис середньовічного Переяслава, зокрема - монументальний, адже крім незначних фрагментів власне переяславських фресок частково зберігся лише єдиний цикл в межах Переяславського князівства. Йдеться про вівтарну частину церкви архангела Михаїла, так звану Старогородську «божницю», кінця XI - початку ХІІ ст. в околиці Остра, прикрашену розписом [26]. Наскільки можна уявити, тут у цілому відтворено візантійську іконографічну схему, принаймні - її основні елементи. Репрезентовано Богородицю Оранту з архангелами, Євхаристію, фігури святителів; поруч розташовано рослинний орнамент. Малюнок вишуканих пропорцій, колір навіть на сьогодні справляє сильне враження. Все свідчить на користь залучення до виконання досвідчених малярів царгородського кола. Сказати докладніше про живопис не випадає. Бо вже М.О. Макаренко зазначав: «Нині загальне враження від рештків розписи безрадісне і в розумінні їх цілості, а також і з погляду кольорових завдань. Здається тепер, що вся поверхня вкрита брунатно-червоними плямами то більш, то менш густими, інтенсивними силою фарби. Іноді між ними помічаємо вкраплення жовтої, зеленої, голубої та білої фарб.
Коли ж придивитися до розписи, то можна помітити певну і не погану розмальовку» [27]. З великим сумом дослідник зауважує: «Розписи загинули і загинули майже на наших очах. Ще одним важним твором мистецьким зменшилася наша скарбниця» [28]. До сказаного нічого додати, не вдаючись до непотрібних вигадок.На відміну від нерухомих пам'яток, відомі твори пластичного мистецтва, в цілому нечисленні, радше можуть бути прикладами того, що характеризує духовну культуру середньовічного Переяслава, бо не всі вони місцевого походження. Звичайно ж, існували тут ремісничі майстерні, в яких виготовляли прикраси і певні предмети церковного начиння. Про це свідчать археологічні знахідки, серед яких трапляються кам'яні ливарні форми [29]. Бронзова матриця медальйона з погруддям св. Іоанна Золотоуста, котру знайдено при дослідженні Михайлівської церкви, візантійського походження, але її присутність дозволяє твердити, що певні предмети церковного начиння грецькі майстри могли виконувати в Переяславі. Означена знахідка призначена для виготовлення карбованого металевого зображення для обрамлення великої за розміром ікони [30]. Вона в цілому подібна до іншої срібної карбованої, з погруддям св. Миколая, виявленої в складі скарбу № 39, знайденого близько 1912 р. поблизу Переяслава [31]. Набути уявлення про подібне ювелірне оформлення ікон можливо завдяки аналогіям серед візантійських, а також грузинських взірців [32]. Із Спаської церкви в Переяславі походить хорос-лампадофор, досить складної форми, складений з прорізних бронзових платівок, розрахований на один, нижній, ряд свічок й п'ять рядів лампад, кількість яких в напрямку догори поступово зменшувалася [33]. Цей вибір одначе, неможливо датувати часом спорудження самої церкви-усипальні, себто кінцем ХІ ст.: за своєю структурою він наближається до грецьких хоросів ХІІІ ст. з їх надто ускладненою композицією, не властивою навіть знаним взірцям ХІІ ст. [34]. Напевно до складу іншого хороса, октогальної форми, належать знайдені в тому ж самому приміщенні бронзові ажурні платівки прямокутної форми з рослинним орнаментом, таки початку ХІІІ ст. [35].
Згадки про Переяслав нечасто трапляються в історії давньоруського пластичного мистецтва, бо до наукового обігу залучено лише поодинокі твори, котрі ніяк не віддзеркалюють дійсне значення цього визначного політичного й культурного осередку. Проте варто уважніше придивитися хоча б до відомих речей. З числа захованих напередодні монголо-татарської навали скарбів у самому Переяславі знайдено лише єдиний, у 1884 р., в складі сорока речей, здебільшого невдовзі розкрадених [36]. Те, що вдалося врятувати, потрапило до Археологічної комісії в Петербурзі, звідти - до Ермітажу, а пізніше - вже до Російського музею. Срібний з ажурною каймою колт, прикрашений гравіровкою з черню, золоті сережки київського типу, срібний ланцюжок і фрагмент синього скляного браслету відомі в фаховій літературі [37]. Одначе, опинившись поряд з більш яскравими зразками, не привертають до себе уваги. Так само переважно лише фіксують факт знаходження в Переяславі київських бронзових хрестів-енколпіонів ХІ-ХІІ ст., часом інкрустованих черню [38]. За типологічними ознаками ці металеві витвори дійсно належать до певних серій [39]. Але кожен з них має індивідуальну обробку різцем й відмінну від інших інкрустацію, навіть за манерою. Часом потрапляли до Переяслава та його околиць також зразки візантійської металопластики, до того ж завдяки певним історичним особам. Належить тут пригадати хоча б срібний хрестик (розміром 6,6 х 4,7 см), другої половини XI - початку ХІІ ст., з с. Воїнська Гребля, з ремісниче виконаними рельєфними зображеннями й грецьким написом, ще вказує на приналежність деякому Леонові [40]. Можливо, що йдеться про візантійця, що видавав себе за Леона Діогеновича, сина імператора Романа IV Діогена, й навіть одружився з донькою Володимира Мономаха - Ма- рицею. Греки ж вважали цю особу самозваною. Наявний хрестик дозволяє твердити, що його бувший власник не належав до візантійської аристократії.
У 1979 р. в Переяславі при дослідженні земляного валу знайдено невеличку (заввишки 3,5 см) двобічну стеатитову іконку з рельєфними півфігурними зображеннями святих безсре- бреників і чудотворців Косми і Даміана. Вони репрезентовані у вигляді вродливих юнаків, з сувоями в руках, зі слов'янськими супроводжуючими написами [41]. Твір належить до стилістичної групи «1200 р.», котра становить доробок вишуканого царгородського майстра, котрий близько 1204 р. оселився в Києві й виконав кілька нині відомих справжніх шедеврів, подібних до яких мало й серед доробку грецьких різьбярів цієї доби [42]. До складу означеної групи також належить знайдена на Княжій Горі стеатитова іконка Запевнення апостола Фо- ми (розміром 3,6 х 2,7 см). Дуже дивним видається надто спрощене відтворення цього вишуканого твору в мініатюрному керамічному рельєфі, котрий походить з Переяслава (розміром 5,9 х 5,3 см), теж початку ХІІІ ст. [43]. Отже, виявляється, що між найвищими досягненнями мистецтва і звичайним художнім ремеслом в житті не було великої відстані, і народні майстри мали можливість запозичувати композиції із вишуканих взірців, звичайно виказуючи їх особисте розуміння, далеко не адекватне щодо оригіналу.
У Переяславі також виявлено предмети західного художнього ремесла, в тому числі французький бронзовий свічник кінця ХІІ - першої третини ХІІІ ст., фрагмент бронзового дзвона, того ж часу й походження, знайдений у 1963 р. бронзовий водолій нижньосаксонсь- кого походження першої половини ХІІІ ст. [44]. Цікаво уявити ці речі в контексті тих історичних подій, котрі припадають на добу хрестових походів й позначені на Русі поширенням західних ремісничих виробів [45].
Немає жодної причини приховувати, що дослідження мистецької спадщини середньовічного Переяслава на сьогодні ще не вийшло зі стадії нагромадження матеріалу, і тому будь-які кінцеві висновки видаються передчасними. Деякі пам'ятки втрачено назавжди, як-от ікони, рукописи, гапти, коштовні тканини. Одначе чимало всього ще лежить в землі, і не дивно, що історія переяславського сакрального будівництва фактично «прочитана» переважно в другій половині минулого століття. Вона подекуди вражає своєю оригінальністю, хоча в цілому вповні вписується в загальну схему розвитку давньоруської духовної культури. Відмінності обумовлені конкретними причинами, з на диво стійким прошарком візантинізму, котрий творить основу елітарної течії мистецтва. Отже, цей елемент не є цілковито чужим, навіть для демократичного середовища, не завжди спроможного поцінувати належно його вишукані художні форми. Обмежений речовий фонд суттєво гальмує широкі узагальнення, але таки дозволяє робити певні спостереження. Чи не найголовнішим серед них є причетність переяславської соціальної і культурної еліти до найбільш прогресивних явищ свого часу. Це насамперед випливає з характеристики розглянутих творів, навіть поки поодиноких. Важко сказати, що саме чекає дослідників у найближчому майбутньому часі. Поки належить підвести підсумки тому, що вже стало надбанням історії вітчизняного мистецтва.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Колибенко О. Основні результати та перспективи археологічних досліджень Переяславля Руського // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Вип. 16. - Переяслав-Хмельницький, 2005. - С. 135-142; Бузян Г., Роздобудько М., Тетеря Д., Тов- кайло М. Археологічні дослідження давньоруського Переяслава протягом останнього десятиріччя // Там само. - С. 143-149.
2. Коринный Н.Н. Переяславская земля. X - первая половина ХІІІ века. - Киев, 1992.
3. Юра Р.А., Кучера М.П. Переяславль // Археология Украинской ССР. - Т. 3: Раннеславянский и древнерусский периоды. - Киев, 1986.
4. Лавров В.А. Развитие планировочной структуры исторически сложившихся городов. М., 1977.
5. Харламов В.А., Трофименко Г.В. Архитектура Переяславля Русского XI - первой половины ХІІ века. / Проблемы изучения древнерусского зодчества. - СПб., 1996. - С. 47-51.
6. Малевская М.В., Раппопорт П.А. Церковь Михаила в Переяславле // Зограф. - Бр. 10. - Београд, 1979. - С. 30-39.
7. Щойно висказано припущення, ніби існувало на Русі наприкінці ХІ ст. два ієрарха з цим ім'ям: Амосов М.В. К вопросу о русском митрополите Ефреме (1092-1097). / Средневековая архитектура и монументальное искусство. - СПб., 1999. - С. 45-49. Автор зазначеної розвідки збентежений тим, що Єфрема іменують як єпископом, так і митрополитом, хоча годі в тому вбачати протиріччя.
8. Раппопорт П.А. Русская архитектура Х-ХІІІ вв.: Каталог памятников // САИ. - Вып. Е1- 47. - Л., 1982. - С. 33. Табл. 15. - № 45; Бирюков Ю.Б. Архитектура Переяславля Русского конца XI - начала ХІІ века и проблема образца в древнерусском зодчестве. / Проблемы изучения древнерусского зодчества. - С. 45.
9. Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі X - початку ХІІ століття // Історія українського мистецтва. - Т. 1. - Київ, 1966. - С. 182. - Іл. 136; Його ж. Архітектура Київської Русі. - Київ, 1969. - С. 102. - Іл. на С. 103.
10. Раппопорт П.А. Русская архитектура Х-ХІІІ вв. - С. 33-34. - Табл. 8. - № 46.
11. Харламов В. А., Трофименко Г.В. Архитектура Переяславля Русского XI - первой половины ХІІ века. - С. 47-49.
12. Асеев Ю.С., Сикорский М.И., Юра Р.А. Памятник гражданского зодчества XI в. в Пере- яславе-Хмельницком // СА. - 1967. - № 1. - С. 199-214; Раппопорт П.А. Русская архитектура Х-ХІІІ вв. - С. 34-35. - Табл.15. - № 47.
13. Там само. - С. 35. - № 149.
14. Харламов В.А., Трофименко Г.В. Архитектура Переяславля Русского XI - первой половины ХІІ века. - С. 49-50.
15. Иоаннисян О.М. О двух памятниках переяславского зодчества и об их месте в общей картине развития архитектуры Руси конца XI - первой трети ХІІ века (Киев, Чернигов, Переяславль, Новгород и Псков в их архитектурном взаимодействии) // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Вип. 16.
16. Каргер М.К. Раскопки в Переяславе-Хмельницком в 1952-1953 гг. // СА. - Т. XX. М., 1954. - С. 7-8; Раппопорт П.А. Русская архитектура Х-ХІІІ вв. - С. 35. - Табл. 8. - № 48.
17. Каргер М.К. Раскопки в Переяславе-Хмельницком в 1952-1953 гг. - С. 11-19; Раппопорт П.А. Русская архитектура Х-ХІІІ вв. - С. 36-37. - Табл. 8. - № 51.
18. Каргер М.К. Раскопки в Переяславе-Хмельницком в 1952-1953 гг. - С. 22-30; Раппопорт П.А. Русская архитектура Х-ХІІІ вв. - С. 37-38. - Табл. 8. - № 52.
19. Иоаннисян О.М. О двух памятниках переяславского зодчества... - С. 167-174. - Рис. 2, 3.
20. Асеев Ю.С. Архітектура Київської Русі X - початку ХІІ століття. - С. 185.
21. Раппопорт П.А. Зодчество Древней Руси. - Л., 1986.
22. Див.: Чанева-Дечевска Н. Църкви и манастири от Велики Преслав. - София, 1980; Її ж. Църковната архитектура на Първата българска държава. - София, 1984.
23. Якобсон А. Л. Закономерности в развитии средневековой архитектуры ІХ-ХѴ вв. Византия. Греция. Южнославянские страны. Русь. Закавказье. - Л., 1987.
24. Там само. - С. 18-19.
25. Выголов В.П. Надвратные храмы Древней Руси (проблемы эволюции и происхождения). / Памятники русской архитектуры и монументального искусства: столица и провинция. - М., 1994. - С. 3-4, 6, 8, 26. Порівн.: Асєєв Ю.С. Золоті ворота Києва та Єпископські ворота Переяслава // Вісник Київського університету. Сер. історії та права. -Вип. 1. - № 8. - 1967. - С. 45-54.
26. Макаренко М. Старогородська «божниця» та її малювання. / Чернігів і Північне Лівобережжя. - Київ, 1928. - С. 205-223; Коринный Н.Н. Переяславская земля. Х - первая половина ХІІІ века. С. 225-231.
27. Макаренко М. Старогородська «божниця» та її малювання. - С. 214.
28. Там само. - С. 223.
29. Коринный Н.Н. Переяславская земля. Х - первая половина ХІІІ века. - С. 160-169.
30. Там само. - С. 214 (відтворення матриці).
31. Корзухина Г.Ф. Руские клады ІХ-ХІІІ вв. - М.-Л., 1954. - С. 93. - Табл. ХѴІ; Пуцко В.Г. Переяславський клад 1912. // КСИА. - Вип. 286. - 1993. - С. 90-92. - Рис. 1, 2.
32. Див. Grabar A. Les revetements en or et en argent des icons byzantines du Moyen age. Venise, 1975; Чубинашвили Г.Н. Грузинское чеканное искусство: Исследование по истории грузинского средневекового искусства. - Тбилиси, 1959.
33. Коринный Н.Н. Переяславская земля. Х - первая половина ХІІІ века. - С. 221. - Ил. на С. 222.
34. Byzantium: Faith and Power (1261-1557). - New York, 2004. - P. 123, 125. - Fig. 5, 7-8; Cat. 60.
35. Репр.: Переяслав-Хмельницький державний історико-культурний заповідник. Археологічний відділ. - Київ, 1980 (без пагинації).
36. Корзухина Г.Ф. Русские клады ІХ-ХІІІ вв. - С. 136-137. - Табл. LVII, 6. - № 146; Корин- ный Н.Н. Переяславская земля. Х - первая половина ХІІІ века. - С. 160. - Ил. на С. 161 (з емаллю).
37. Кондаков Н. Указатель отделения средних веков и эпохи Возрождения (Императорского Эрмитажа). - СПб., 1891. - С. 269-270; Його ж. Русские клады. - Т. 1. - СПб., 1896. - С. 133-134. Табл. ХІІ.
38. Коринный Н.Н. Переяславская земля. Х - первая половина ХІІІ века. - Ил. на С. 186, 213.
39. Див.: Корзухина Г.Ф., Пескова А.А. Древнерусские энколпионы. Нагрудные кресты- реликварии ХІ-ХІІІ вв. - СПб., 2003.
40. Пуцко В.Г. Греческая надпись из Воиня // Нумизматика и эпиграфика. - Т. ХІ. - М., 1974. С. 209-214.
41. Пуцко В. Константинополь и киевская пластика на рубеже ХІІ-ХІІІ вв. // Byzantinoslavica.
- Т. LVII. - Prague, 1996. - С. 380-381. - Табл. ІІ, 3; Його ж. Киевское художественное ремесло начала ХІІІ в. Индивидуальные манеры мастеров // Byzantinoslavica. - Т. LIX. - Prague, 1998. - С. 309-313. - Табл. 1.
42. Див.: Kalavrezou-Maxeinor I. Byzantine Icons in Steatite (Byzantina Vindobonensia, Bd. XV).
- Wien, 1985.
43. Пуцко В.Г. Переяславська теракотова іконка «Запевнення апостола Фоми» // Археологічний збірник Полтавського краєзнавчого музею. - Вип.1. Полтава, 1992. - С. 72-78.
44. Даркевич В.П. Произведения западного художественного ремесла в Восточной Европе (Х-ХІѴ вв.) // САИ. - Вып. Е1-57. - М., 1966. - С. 16-17. - Табл. 10, 5. - № 29; Юра Р.А. Бронзовый водолей из Переяславля Русского. / Славяне и Русь. - М., 1968. - С. 239-242.
45. Даркевич В.П. Международные связи // Древняя Русь: Город, замок, село. - М., 1985. С. 395-399. - Табл. 170, 171; Шашкина Т.Б. Древнерусские колокола домонгольского времени // Колокола. История и современность. 1990. М., 1993. С. 128-142; ЇЇ ж. Колокола домонгольской Руси по данным археологии. / Памятники культуры. Новые открытия. 1995. - М., 1996. - С. 477-483.
In article the basic tendencies of development of art medieval Pereyaslav in a context of Old Rus' culture are considered.