№ 52 П’єр Шевальє[269] про Україну
[...] Країна, де мешкають козаки, зветься Україною, що означає окраїна. Це вся територія, що простяглася поза Волинню та Поділлям і яка входить до складу Київського та Брацлавського воєводств.
Останніми роками козаки самі стали господарями цих областей, а також частини Чорної Русі[270], яку вони потім змушені були залишити. Цей простір лежить між 51° та 48° північної широти, і поза ним є тільки безлюдні рівнини аж до Чорного моря, які з одного боку прилягають до Дунаю, а з другого - до Лиману, або Палюса Меотидського[271]. Трава тут така висока, що людина на коні може в ній легко сховатися.Україна є дуже родючою країною, так само як Русь[272] та Поділля, а земля, тільки-но її обробляти, дає силу-силенну всякого збіжжя, і мешканці здебільшого не знають, що з ним робити, оскільки ріки зовсім не судноплавні. Україна дуже багата також на різну худобу, дичину та рибу, тут сила меду та воску, дерева, яке, крім звичайного вжитку, служить для спорудження будинків. Мешканцям України бракує лише вина та солі; перше вони дістають з Угорщини, Трансільванії, Валахії та Молдавії, а до того ж воно в них замінюється пивом, медом і горілкою, яку гонять з зерна і яку тут дуже люблять. Щодо солі, то її вони одержують з соляних шахт Велички, поблизу Кракова, або з Покуття - однієї з польських областей, яка межує з Трансільванією та Молдавією і де більшість криниць має солону воду. Коли цю воду випарити так, як це роблять у Франції для одержання білої солі, з неї утворюються малі пластівці. Ця сіль приємна на смак, але вона не така солона, як сіль з Бруажа[273].
Всі будинки в цій країні дерев'яні, так само як у Московії та в Польщі. Мури міст зроблені тільки з землі, їх підтримують палі з поперечно покладеними дошками, немов загата; такі мури можуть досить легко загорітися, проте вони краще витримують гарматну стрілянину, ніж кам'яні.
Головні ріки - це Дніпро[274], або Борисфен, Буг[275], Дністер[276], або Тірас (що тече вздовж кордону Валахії), Десна, Рось, Горинь, Случ, Стир і багато інших менших річок та проток, велика кількість яких свідчить про добру якість ґрунту.
[...] Мешканці України, які сьогодні всі називаються козаками і які з гордістю носять це ім'я, мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі і мало дбають про нагромадження майна, дуже волелюбні і нездатні терпіти ярма, невтомні, сміливі й хоробрі, але великі п'яниці, підступні та зрадливі, вони полюють і рибалять, знають різні ремесла, потрібні в сільському житті і на війні; їх особливістю є те, що вони чудово уміють виробляти селітру, на яку багата їхня країна та яку вони вивозять до різних країн Європи. Селітру відправляють у великій кількості до Гданська, звідки її забирають голландці та інші народи.
У цій країні дуже докучає мошка. Влітку вона кусає так дошкульно, що від цього напухає обличчя, якщо в людини немає звички спати під наметом, схожим на солдатський, який накривають простирадлом з натягнутими краями, котрі звисають на півстопи нижче постелі, щоб не залишалося жодної щілини.
Проте значно більше докучає їм сарана, яка у деякі роки налітає сюди, головно, коли дуже сухо. Сарану несе з собою східний або південно-східний вітер з Татарії, Черкесії[277] та Мінгрелії, які майже ніколи її не можуть позбутися. Сарана летить хмарами, завдовжки в п'ять або шість миль і завширшки у три або чотири, які так затемнюють обрій, що найясніший день робиться хмарним. В місцевостях, де осідає сарана, вона винищує менш ніж за дві години навіть ще зелені посіви. Ці комахи живуть тільки шість місяців; там, де вони перебувають восени, вони відкладають яєчка, кожна близько трьохсот. З кожного яєчка наступною весною, якщо сухо, вилуплюється молода комаха. Сильні дощі вбивають їх. Лише таким чином оті землі звільняються від цього лиха, а також коли повіє північний або північно-західний вітер, бо він жене їх до Чорного моря.
Якщо вони тільки-но народились і якщо їхні крильця недосить сильні для льоту, то вони вдираються до хат, обсідають ліжка, столи, м'ясні страви так, що неможливо щось з'їсти, не проковтнувши кількох з них. Вночі вони сідають на шлях та лани шаром завтовшки понад чотири дюйми, і коли поверх нього проїхати возом, то звідти нестерпно смердить.Руським чи козакам дошкуляє властива їм хвороба, мовою лікарів названа plica, а мовою даної країни - гостець[278]. Хворим протягом року, наче паралітикам, відбирає руки і ноги, вони відчувають великий біль у нервах. Коли мине цей строк, у хворих якоїсь ночі так сильно пітніють голови, що наступного ранку все їх волосся виявляється склеєним докупи; тоді хворий відчуває велику полегкість і через кілька днів одужує від паралічу; але його волосся залишається сплутаним, і коли б він дав собі його в цей час зрізати, то рідина, яка виділяється через пори на голові, спадала б йому на очі і зробила б сліпим. Цю хворобу, на яку так само слабують коні, як і люди, вважають у цій країні невигойною. Проте пан де Боплан запевняє, що бачив багатьох вилікуваних, якщо їх лікували так, як хворих на віспу; деякі позбулися хвороби непомітно після зміни клімату, переїхавши з однієї місцевості до іншої. Ця хвороба, на загальну думку, походить від тяжкост- равності чи якоїсь іншої прихованої властивості тамошніх вод, а особливістю цієї хвороби є те, що вона передається так, як і венерична хвороба, через злягання; її особливістю є також і те, що деякі діти вже народжуються хворими; але дивним є не лише те, що вони такими народжуються, а й те, що, виростаючи, вони одужують і на все життя бувають вже від неї гарантовані[279].
Мова козаків - це один з польських діалектів[280], як і польська мова, вона є слов’янською. Вона дуже ніжна і сповнена пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів [...].
Шевальє П’єр. Історія війни козаків проти Польщі з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою розвідкою про перекопських татар. - К., 1993. - С. 38-42, 44-46.