№ 33 П’єр Шевальє. - Розвідка про землі, звичаї, спосіб правління, походження та релігію козаків
Козаки завдячують своєю назвою вправності та спритності, з якими вони досягають найнебезпечніших і найнеприступніших місць, таких як гирло Борис- фена, щоб звідти йти війною на турків та малих татар[546]; польське слово «коза»[547] означає те саме, що французьке une chevre.
Колись, а також за часів Сигізмунда Першого[548] це були добровольці з окраїн Русі, Волині, Поділля та інших провінцій Польщі, які гуртувалися так, як це вони роблять і тепер, щоб піратствувати на Чорному морі, де вони звичайно захоплювали величезні цінності й багату здобич, як на турецьких галерах[549], що зустрічалися на цьому морі, так і під час нападів на Анатолію[550]; там вони часто грабували і плюндрували такі міста, як Трапезунд[551] і Сіноп, кілька разів навіть насмілившись підійти на дві милі під Константинополь і взяти там бранців та здобич. Коли надходила осінь, кожний з цих сміливців вертався додому, умовившись зустрітися весною на островах і порогах Борисфена, щоб звідти знову робити свої походи.
Король Стефан Баторій[552], якому Польща завдячує багатьма хорошими законами, розуміючи, наскільки ці волоцюги можуть прислужитися йому щодо охорони кордонів Русі та Поділля, яким завжди загрожували напади татар, створив з козаків військо. Він віддав їм місто Трахтемирів над Борисфеном разом з його околицями, яке мало служити для козаків військовим центром, призначив їм гетьмана й уповноважив його добирати підлеглих офіцерів, потрібних для командування козаками, надавши першим, крім плати, привілеї та вільності[553]. Король додав до цієї козацької піхоти дві тисячі кінноти, на утримання якої він призначив четверту частину прибутків зі своїх маєтків, а тому названо їх квартани, або перекручено - кварцяни.
Створене таким чином військо для охорони кордону так його забезпечило від татарських нападів, що всі безлюдні землі за лінією міст Брацлав, Бар та Київ почали заселюватися, і там побудовано велику кількість міст та фортець, оскільки кожний приводив туди людей з усіх сусідніх провінцій.
Організоване так військо продовжувало існувати і робило Польщі значні послуги, незрівнянно більші, ніж перед тим, коли, розпорошене та блукаюче, воно не могло діяти одностайно. Проте наскільки його об’єднання було корисним для того, щоб чинити опір татарам і оберігати кордони, настільки воно незабаром виявилося руйнівним та шкідливим для Речі Посполитої, проти якої ця вояччина піднімала заколоти багато разів. Козаки дійсно, відчувши себе такими необхідними, майже не хотіли слухати наказів своїх начальників, ані визнавати польських магнатів, яким вони підлягали. Перше козацьке повстання вибухло 1587 р. під проводом Івана Підкови, їхнього отамана, який зазнав поразки і якому кінець кінцем відтяли голову[554]. 1596 р. король Сигіз- мунд Третій після скарги султана заборонив козакам провадити свої звичні походи на Чорне море, і вони справді припинили їх; але натомість козаки кинулися тоді на Русь та Литву, де вони заподіяли нечуваних спустошень під проводом свого отамана Наливайка. Даремно їм надіслано наказ скласти зброю і повернутися додому, вони знехтували той наказ і ще тісніше об’єдналися під проводом свого вождя для того, щоб чинити опір польському війську, яке гетьман Жолкевський змушений був вести проти них, щоб примусити їх скоритися. Козаки очікували його з великою упертістю під Білою Церквою і навіть вели супроти поляків успішний бій; але Жолкевський, який був видатним воїном, навально атакував козаків у наступному бою і, відкинувши їх у невигідні для них місця, примусив їх видати йому Наливайка, який і загинув подібно до свого попередника.1637 р. козаки знову повстали, але з такими ж поганими наслідками, як і до того. Причиною їхнього повстання було те, що багато польських магнатів, - які здобули або одержали в дар прикордонні землі в місцях, призначених для перебування козацького війська, і які хотіли заради збільшення прибутків змусити своїх нових підданих до тієї самої панщини, до якої були зобов’язані мешканці інших провінцій Польщі, - переконало короля Владислава і Річ Посполиту, що слід покарати зухвалих козаків, які справді могли цілком зруйнувати їхні плани: адже вони були розгнузданими людьми і за їхнім прикладом і селяни почали менш терпляче зносити своє ярмо.
Отож і вирішено побудувати фортецю в місцевості Кодак, над Борисфеном, дуже зручній для стримування козаків, оскільки Кодак близько порогів, тобто підводних скель цієї ріки, які є для козаків найнадійнішим пристановищем. У зв’язку з тим, що козаки одразу розгромили французького полковника Маріона, якого гетьман Конєцпольський залишив там з двомастами чоловік для спорудження фортеці, гетьман відрядив туди на зимування частину своїх військ, аж доки фортеця не стала обороноздатною. Козаки, добре розуміючи, з якою метою так швидко будують цю фортецю, стривожилися і зібрались у якнайбільшій кількості; проте, відчувши в хвилину, коли їм найбільше потрібна була єдність, недовір'я до свого отамана Саваконовича[555], вони вбили його і в збудженні обрали на його місце якогось Павлюка[556], людину неотесану і з малим досвідом. Отож невдовзі вони дорого поплатилися за це обрання, бо доки вони стали табором, їх зустрів в околицях Корсуня[557] польний гетьман Потоцький, а оскільки в козаків було мало кінноти, то їх досить легко розгромлено. Коли втікачі кинулися в Боровицю, Потоцький негайно поспішив, щоб їх там обложити; але, тому що тамтешня місцевість була цілком позбавлена припасів, козаки змушені були видати Потоцькому свого отамана Павлюка разом з чотирма іншими головними офіцерами, яким у Варшаві під час сесії сейму, що відбулася там наступного року, відрубано голови, незважаючи на те, що козакам було дане слово зберегти їм життя, Річ Посполита не захотіла дотримати цього.Після загибелі офіцерів втрачено й привілеї та територію Трахтемирова, яка колись була надана козакам королем Стефаном, і, нарешті, ліквідовано козацьке військо, яке польський король наказав своїм офіцерам перетворити на інше військо з відмінним устроєм, щоб воно було слухнянішим.
Козаки, однак, не втратили бойового духу після цих проявів неласки і зробили одчайдушні зусилля, щоб зберегти свою свободу.
Спробувавши ще раз щастя у війні проти гетьмана Потоцького, козаки значно ослабли в багатьох боях; тоді вони укріпилися по той бік Борисфена, на річці Старча[558], де витримували понад два місяці численні наскоки поляків[559], які, втративши при цьому багато своїх, змушені були поступитися перед цими одчайду- хами та пообіцяти їм, що козаки будуть поновлені у своїх привілеях і що їхнє військо, як і раніше, складатиметься з шести тисяч під командуванням гетьмана, призначеного королем.
Проте і цього разу обіцянку дотримано не краще, ніж попередню, і більшість козаків, яка залишила військо, була вбита або пограбована солдатами польського війська. Козацьке військо теж було вже не таким, як колись; замість нього утворено інше, майже зовсім нове, в якому часто змінювали комісара[560], обминаючи при тому справжніх козаків[561].Надто швидко після цього відчуто, яку шкоду заподіяли ці зміни. Через два роки татари рушили походом, зайшовши дуже далеко в глибину України і пограбувавши Переяславщину, Корсуньщину та околиці Вишнівця[562], до яких вони перед реформою козацького війська звичайно не наближалися. Через деякий час козаки знову набралися сили, а король Владислав, який надавав великого значення козацтву у війні, яку він мав намір розпочати проти турків і татар, чимало сприяв цілковитому поновленню козацького війська. Він бажав збільшити кількість козацького війська і призначив їм за гетьмана одного з козаків, Богдана Хмельницького.
Тепер на основі цього викладеного про козаків можна зробити висновок, що козаки - це тільки військо, а не народ, як багато дехто думав. Їх найбільше можна порівняти з вільними стрільцями, організованими колись у Франції Карлом VII[563], набраними з усіх місцевостей Французького королівства, здатними носити зброю, які повинні були на перший заклик короля з’являтися на призначене їм місце та були зобов’язані воювати, а за це їх звільняли від усіх повинностей і податків. Козаки теж набрані і завербовані з Русі, Волині та Подолії, вони мають багато вольностей та привілеїв, вони так само зобов’язані вирушати туди, куди їм скомандують. Колись, як про це вже була мова, вони своїм пристановищем мали лише одне місто, де була резиденція їхнього гетьмана, а також пороги Борисфена, звідки походить їхня назва запорозьких козаків, на одміну від козаків з Московії і з-над Дону, або Танаїсу.
Пороги - це руський термін, який означає кам’яні скелі. Цю ріку за п’ятдесят миль[564] від її гирла перетинають скелі, що, сполучаючись одна з одною, творять наче греблю посередині її річища.
Ось причина, яка заважає судноплавству і позбавляє Україну можливості збагачуватися, коли б не було такої перешкоди, вивозом до Константинополя збіжжя та інших продуктів, на які вона багатша, ніж будь-яка інша країна світу. Деякі з цих скель розташовані врівень з водою, інші виступають на шість, вісім і десять стоп над її поверхнею; внаслідок цієї нерівності утворюються каскади, або водоспади, що їх лише з великою небезпекою проходять козаки на своїх маленьких суденцях. Таких каскадів є тринадцять, деякі з них мають дванадцять - п'ятнадцять стоп при низькому рівні води. Треба переплисти їх, а потім зробити подорож по Чорному морю, щоб називатися справжнім запорозьким козаком, - так само, як мальтійські рицарі, щоб удостоїтись честі стати членом їхнього ордену, зобов'язані відбути паломництво.За порогами Борисфена є багато островів. Серед них нижче гирла річки Чортом- лик височить один, оточений понад десятьма тисячами інших малих острівців; на деяких з них сухий ґрунт, а на інших - болотяний; всі вони заросли очеретом - ось чому не можна виразно розпізнати протоків, які їх поділяють. Саме в цьому лабіринті[565] козаки мають пристановище, яке вони називають військовою скарбницею, тобто по- французькому tresor de Γarmee, де вони ховають усю здобич, що привозять зі своїх походів на Чорне море; доступ до цього місця такий утруднений і небезпечний, що численні турецькі галери, які гналися туди за козаками, там і загинули.
Саме на цьому місці збираються козаки, щоб іти в похід. Після того як вони зберуться і виберуть з-поміж себе отамана, який поведе їх у похід і командуватиме ними, козаки починають будувати свої судна завдовжки в шістдесят і завширшки в десять або дванадцять стоп. Вони без кіля, а побудовані як човен з липи або з верби, обшитий на бортах високо дошками, які козаки прикріплюють одну до одної за допомогою шипів. Козаки ставлять два весла, щоб краще повертати човен, коли вони змушені тікати; для більшої стійкості човна на хвилях прикріплюють до бортів в'язки очерету завтовшки з бочечку.
Звичайно судна мають десять - дванадцять або п'ятнадцять весел на кожному борту і більше швидкохідні, ніж турецькі галери; у козаків погані вітрила, але вони користуються ними тільки під час хорошої погоди і волять веслувати, коли дме сильний вітер. З харчів козаки в дорогу беруть лише сухарі, які вони тримають у бочці і в міру потреби виймають через отвір для чопа. Крім цього вони мають ще барило вареного пшона та барило хліба, змоченого водою, який вони споживають разом з пшоном. Це служить їм одночасно і їжею, і питвом і здається їм надзвичайно смачним. Вони не везуть з собою ні горілки, ні якихось інших міцних напоїв, бо хоч цей народ любить напиватися більше, ніж будь-який інший народ Півночі, все ж він напрочуд стриманий під час війни. Збираються звичайно п'ять або шість тисяч козаків, приблизно чоловік з шістдесят будують човен; протягом трьох тижнів вони виготовляють вісімдесят або сто човнів. Сідають вони по п'ятдесят або шістдесят чоловік у кожне судно, в якому є п'ять або шість фальконетів[566]. Кожен козак озброєний двома аркебузами[567] з необхідною кількістю пороху та куль. Старший[568] має на своїй щоглі прапорець, який відрізняє його човен від інших. Козаки пливуть разом і так щільно, що їх весла торкаються одне одного. Для виходу з Борисфена вони очікують останньої фази місяця, щоб у темряві безмісячної ночі залишитися непоміченими з галер, які пильнують козаків біля Очакова, турецького міста при гирлі Борисфена. Як тільки турки запримітять козаків, тривога поширюється відразу по всій країні і доходить до Константинополя, звідки розсилають гінців повсюди: в Анатолію, Румелію та Болгарію, щоб кожний був насторожі. Проте швидкість козаків така велика, що звичайно вони переганяють усіх гінців з повідомленнями про їх прибуття і так уміло використовують час і пору року, що через сорок годин приходять в Анатолію.Інколи вони зустрічають декілька галер або суден, які помічають значно легше і з більшої відстані, ніж ті можуть їх помітити, оскільки козацькі човни височать лише на дві з половиною стопи над водою. Козаки наближаються до цих галер і протягом усього вечора залишаються приблизно за одну милю; потім, добре запам’ятавши місце, на якому було помічено судно, вони починають десь коло півночі знову веслувати з усіх сил і за кілька хвилин оточують корабель та захоплюють його відразу, бо неможливо судну, оточеному безліччю човнів, які всі одночасно його атакують, уникнути їх чи оборонитися. Козаки забирають з галери гроші, гармати і весь товар, який можна легко перевезти, потім пускають галеру на дно, бо їм не вистачає вправності, щоб забрати її з собою.
Якщо козаки мають перевагу вночі, то галери та інші судна добре відплачують їм вдень: зустрівши їх, вони розкидають їх сильним гарматним вогнем та вбивають багато їхніх людей, головно, коли козаки запаляться до бою, з якого часто назад повертається лише половина екіпажів. Правда, їх ніколи не можна наздогнати, якщо вони, переслідувані, відступають в очерети і в сторону берегів, куди галери не можуть доплисти. Султан часто скаржився на їхні піратські наскоки королю Польщі, який так само не задовольняв його скарг на козаків, як і султан не задовольняв скарг польського короля на татар, проти яких Бог не міг наслати більш відповідніших* ворогів, ніж козаки.
Щодо способу ведення війни на суходолі, то козаки ліпші піхотинці, ніж кіннотники; вони витривалі й невтомні, підкоряються своїм керівникам, з надзвичайною вправністю виконують земляні роботи та укріплюються не лише за допомогою шанців, а також використовують свої вози на марші. Вони такі сильні за цими пересувними укріпленнями[569], конче потрібними на безлюдних степах, де раз у раз наскакують татари, що тисяча козаків, захищена так, чинить опір шести тисячам невірних, які зовсім не злазять з коней і яких затримує будь-який рів чи найменша перепона. Було б важко десь в іншій, ніж Польща, країні так вести військо серед возів, бо в цілому світі немає таких плоских і рівних просторів.
Шевальє П’єр. Історія війни козаків проти Польщі з розвідкою про їхнє походження, країну, звичаї, спосіб правління та релігію і другою розвідкою про перекопських татар. - К., 1993. - С. 23-38.