ОСНОВНІ ЧИННИКИ РУЙНАЦІЇ АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ’ЯТОК ДАВНЬОРУСЬКОГО ЧАСУ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ
Наталія Мінаєва (Київ)
У статті розглядаються основні чинники руйнації археологічних пам 'яток Переяславщини.
Аналіз даних про сучасний стан археологічної спадщини Переяславщини дозволяє побачити основні тенденції в розвитку ситуації з антропогенного впливу на стан збереженості пам'яток археології.
У зв'язку з тим, що давньоруські пам'ятки складають третину відомих пам'яток археології Переяславщини, які дійшли до нас у більш-менш задовільному стані й представлені всіма типами (городища, поселення, хутори, курганні та ґрунтові могильники), то саме на цих пам'ятках зручно прорахувати антропогенний вплив на стан збереженості пам'яток.На території м. Переяслава-Хмельницького та Переяслав-Хмельницького району руйнування відбувається в результаті як антропогенних, так і природних процесів, відсоткове відношення кожне десятиліття змінюється в бік перших у зв'язку з тим, що більшість археологічних пам'яток розташована у прибережній зоні Канівського водосховища й головним чинником руйнації є берегова абразія. Внаслідок цього суто природного процесу, який, однак, був зумовлений антропогенним чинником (будівництво штучного водосховища), відбулася часткова чи повна руйнація майже всіх археологічних пам'яток, розташованих на його берегах. Багаторічні спостереження за станом пам'яток, розташованих на берегах лиманів та водосховищ, показали, що у середньому їх площа зменшується на ширину від 1 до 3 м (берегова лінія) в залежності від розташування (в першу чергу розмиваються миси, на яких, як правило, розташовані городища) [2].
Існує деяка залежність швидкості руйнування пам'яток археології від їх місця знаходження та їхньої культурно-хронологічної приналежності. Ця залежність пов'язана із глибиною залягання культурних шарів і їхньою потужністю. Тривалість процесу руйнування археологічних об'єктів також різна.
Городище біля с. Халеп'я, яке ототожнюють із літописним містом Халеп, руйнується береговою абразією і його площа зменшилась з 10 га (1971 р.) до 7,5 га (1993 р.).
У багатошарового поселення в урочищі Рожана Криниця був повністю знищений ґрунтовий могильник. В ур. Терни на ПнЗ від Пн околиці с. Циблі Переяслав-Хмельницького району, де у 1947 р. 1.1. Ляпушкін виявив давньоруське поселення, культурні залишки якого фіксувались вздовж берега на площі 1500?50 м (7,5 га) [3]. Крім того, у 1978 р. на поверхні пам'ятки була знайдена кераміка ранніх шарів доби пізньої бронзи та ранньоскіфського часу, а давньоруська кераміка була в декількох місцях розмита. У 1988 р. давньоруська кераміка траплялась вже на площі 300?100 м (3,0 га) [3]. За 40 років площа пам'ятки зменшилась на 3,5 га, а берегова лінія знищила 1200 м (середня швидкість змиву складала 30 кв.м на рік). Біля багатошарового поселення в ур. Городок при впадінні Переяславської протоки (старе русло р. Трубіж) у Дніпро існував мис, на якому, вірогідно, знаходилося городище, який був знищений внаслідок абразії. Таких прикладів можна наводити досить багато, і вони підтверджують, що майже усі археологічні пам'ятки в тій чи іншій мірі постраждали від берегової абразії.Відповідно до розрахунків, високі корінні праві береги рік в середньому знищуються впродовж 50 років до 150-500 м у залежності від геологічного складу берега. Берег Канівського водосховища складається з лесових порід, тому величина розмиву з часу його утворення - від 100 до 150 м. Зараз відбувається більш стрімкий розмив берега, що складає від 3 до 20 м на рік. Тому кожного року всі археологічні пам'ятки, які розташовані на водосховищі, повинні досліджуватися планово на усіх проблемних ділянках.
Не в кращому стані й пам'ятки, котрі розташовані за межами берегової смуги Канівського водосховища. Більшість із них знаходяться в межах населених пунктів чи на орних територіях. Так зафіксовано, що при регулярній оранці такі археологічні пам'ятки, як кургани, кожен рік зменшують свою височину на 10-15 см. Таким чином, за 10 років ці кургани стають нижчими на 1-1,5 метра, значно змінюючи свою конфігурацію.
Незважаючи на те, що археологічні дослідження на Переяславщині проводяться більш ніж 160 років, зараз склалася не дуже добра картина зі станом археологічної спадщини щодо її збереженості й дослідження.
У м. Переяславі-Хмельницькому та Переяслав-Хмельницькому районі ми бачимо, що планові наукові дослідження з метою збереження пам'ятки та її подальшого наукового вивчення відсутні. Проводяться лише науково-рятівні археологічні дослідження при забудовах та інших господарських роботах на території пам'яток. Особливою проблемою стає фізичне знищення культурного шару в історичних місцях. Так, у 2003-2005 рр. проводились рятівні археологічні дослідження на ґрунтовому могильнику давньоруської доби в м. Переяславі- Хмельницькому у зв'язку із закладанням глиняного кар'єру. Дані роботи проводились з порушенням пам'яткоохоронного законодавства керівництвом цегельного заводу, яке проводило самовільні роботи по закладанню глиняного кар'єру без нагляду археологів. В результаті було знищено 4300 кв.м пам'ятки, частина поховань була зруйнована [4]. Зараз стає ще одна проблема: пам'ятка займає територію, на якій знаходиться декілька користувачів (власників) земельних ділянок. Один із користувачів (власників) дотримався пам'яткоохоронного законодавства, перед проведенням ним земляних робіт - були проведені археологічні дослідження, другий самовільно (без дозволу органів охорони) провів земляні роботи - археологічні об'єкти були знищені, третій не проводить земляні роботи на пам'ятці. В такому випадку сама пам'ятка буде досліджена лише частково, не у комплексі, що не дає можливості створити загальне уявлення про пам'ятку і веде до втрати частини наукової інформації (можливо головної).
Хоча, треба констатувати, що останнім часом і ці науково-рятівні дослідження скоротилися (за підсумками наукової звітності Польового комітету Інституту археології), а приватизація, будівництво та інші земляні роботи збільшилися.
За приблизними розрахунками проведений моніторинг по виявлених пам'ятках м. Переяслава-Хмельницького та Переяслав-Хмельницького району за останні десять років виявив, що більша частина пам'яток зазнала руйнації з антропогенних причин 95,3% (35% археологічних пам'яток руйнується внаслідок розмиву берегів водосховищем, 28,3% - будівництвом, 32% - оранкою) і лише природний фактор склав 4,7%.
Задля виправлення такого становища й удосконалення системи збереження пам'яток треба звернутися до зарубіжного досвіду.
Рятівна археологія 1960-1970-х років у Європі й Америці виникла у відповідь на розвиток будівництва і сприймала його як неминуче зло [1]. Археологи лише проводили дослідження перед будівництвом, задовольнялися можливістю врятувати частину знахідок і наспіх зафіксувати те, чому призначено було зникнути в ім'я прогресу [Там само]. Однак не вони одні були розчаровані неухильним розмахом будівельників і руйнацією пам'яток. Спочатку в США, а на початку 1980-х років і в Європі росла тривога суспільства з приводу руйнування природного середовища й прискорення споживання природних ресурсів. Вступивши в рух за охорону навколишнього середовища, археологія «позеленіла» [5]. На зміну «ідеології порятунку» прийшла системна охорона культурної й археологічної спадщини (Cultural Resource Management, Archeological Resource Management). Основною метою стали консервація й захист археологічних об'єктів, а якщо їх неможливо забезпечити, то ретельно обґрунтоване й контрольоване використання [6]. Це, в цілому, відповідає третій стадії «моделі Ві- ллємса»: археологічну пам'ятку розуміють уже не як поле діяльності археолога, а як щось значно більш коштовне, як складову загального надбання, за яке соціум несе колективну відповідальність [7]. Впровадження археології в систему планування й більш тісна взаємодія із системою оцінки впливу на навколишнє середовище виявило вирішальну роль на прийняття рішень.
Щодо моделі В. Віллємса, то аналізуючи розвиток системи охорони археологічної спадщини в Нідерландах він виділив три основні стадії цього процесу: на першій формується усвідомлення археологічних залишків як пам'яток минулого; на другій - росте інтерес до збереження пам'яток, виникають чіткі правила й організації щодо археологічних розкопок; на третій стадії основна увага переміщається з області боротьби з погрозою руйнування пам'яток і чисто дослідницьких робіт в область активної охорони археологічної спадщини [8].
Зауважимо, що перехід від однієї стадії до іншої в різних країнах відбувався не одночасно, стадії мають різну тривалість, але в цілому ця модель працює. Охорона археологічної спадщини України знаходиться зараз у другій стадії.На мій погляд, на цей момент єдиним засобом є розробка й здійснення ефективної програми по моніторингу археологічної спадщини і проведення невідкладних рятувальних робіт на найбільш важливих об'єктах.
З виходом нового Земельного кодексу, інвестори готові оплатити розкопки і виконати всі наукові нормативи з метою одержання земельних ділянок. Такі розкопки не завжди узгоджуються із завданнями по збереженню й використанню археологічної спадщини.
Нерідко й будівельники намагаються проводити роботи без спеціального археологічного дослідження. Вимогою дня зараз стає перехід від системи виявлення та обліку пам'яток археології до моніторингу археологічної спадщини. Моніторинг - контроль за станом пам'ятки і своєчасне прийняття керівних рішень, що перешкоджають її руйнації. Продовжують діяти природні фактори, що руйнують пам'ятку, і в той же час постійно збільшується по експоненті антропогенний негативний вплив на схоронність археологічних об'єктів і якщо сьогодні не запобігти цим процесам руйнації, то найближчим часом про археологічну спадщину Переяславщини, як і всієї України, не буде йти мова. Причому пам'ятки вздовж водосховища потрібно досліджувати, бо консервувати їх неможливо. Проведення таких робіт дуже дорого коштує. Тому потрібно, в першу чергу, як можна швидше зробити розрахунки по вивченню археологічних пам'яток, розташованих вздовж берегової лінії водосховища, вибрати серед них більш значимі, визначитись з вартістю цих робіт і подати до органів влади для передбачення термінового фінансування. Не можна й забувати, що Переяславська земля є туристичним об'єктом і має від відвідування екскурсій отримувати відрахування на збереження пам'яток. Крім того, пам'ятки давньоруського часу, як правило, розташовані в дуже мальовничих місцях і бажано, щоб археологія Переяславщини також «позеленіла».
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Дарвилл Т. Охранная археология в Британии сегодня // Российская археология. - 2005. - № 1. - С. 167-175.
2. Крыжицкий С.Д., Буйских С.Б., Отрешко В.М. Античные поселения Нижнего Побужья (археологическая карта). - К.: Наукова думка, 1990.
3. Петрашенко В.О., Козюба В.К. Узбережжя Канівського водосховища (каталог археологічних пам'яток). - К., 1999.
4. Товкайло М.Т., Бузян Г.М., Тетеря Д.А., Юрченко О.В. Дослідження давньоруського ґрунтового могильника у Переяславі в 2004 р. / Археологічні дослідження в Україні 20042005 рр. - К.-Запоріжжя, 2006. - С. 45-48.
5. All Natural Things. Archaeology and the Green Debate / Eds L. Macinnes, C.R. Wickham- Jones. - Oxbow Monograph 21. - Oxford, 1992.
6. Fowler D. Conserving American Archaeological Resources // American Archaeology Past and Future / Eds D.J. Meltzer, D.D. Fowler, J.A. Sarloff. - Washington, 1986.
7. Fowler P.J. Land Management and the Cultural Resource // Planning and the Historic Environment. II / Eds R.T. Rowley, M. Breakell. - Oxford, 1977.
8. Willems W.J.H. Archaeological Heritage Management in the Netherlands: past, present and future // Archaeological heritage management in the Netherlands / Eds W.J.H. Willems, H. Kar, D.P. Hallewas. - Amersfoort, 1997.
In article principal causes of destruction of archeologic monuments Of Pereyaslav region of time of Ancient Rus' are considered.