ФОТОФІКСАЦІЯ В ПРОЦЕСІ АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ І ПРОБЛЕМА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЦІЄЇ ІНФОРМАЦІЇ У СУЧАСНИХ УМОВАХ
Андрій Чекановський (Київ)
У статті розглядаються проблеми фотофіксації в процесі археологічних досліджень та збереження цієї інформації у сучасних умовах.
Фотографія давно і звично використовується в процесі археологічних досліджень.
На світлинах фіксують місцевість до початку розкопок. Знімки ілюструють сам процес розкопок, робочі моменти, фотографуються досліджувані об'єкти на різних стадіях розкриття і вивчення. Обов'язковим стало фотографування індивідуальних знахідок - від моменту їх знаходження в культурному шарі до завершення реставрації. Розвиток фотографічних технологій у багатьох випадках спростив процес зйомки і отримання зображень, але в той же час сприяв поширенню неохайності і дилетантизму у проведенні фотофіксації археологічних досліджень. Крім того нові фотоматеріали і способи отримання зображень створили проблему довговічного зберігання результатів зйомки. Через недовгий час застосування сучасних технологій у фото і відеозйомках зазначена проблема ще мало помітна. З нею поки що стикаються в основному лише професійні фотографи. Але дуже швидко питання збереження і достовірності візуальних матеріалів археологічних досліджень постане дуже гостро для всіх керівників експедицій та співробітників архівів і музеїв.Спершу торкнемося методичних сторін фотофіксації археологічних досліджень. Світлина не може замінити собою графічну фіксацію розташування об'єктів у розкопі, креслення стратиграфії, малюнки археологічних знахідок. Незважаючи на подібність, малюнок і знімок базуються на різних засадах побудови зображення. У фотографії об'єкти відтворюються за законами оптики і геометрії, через що їх зображення мають обов'язкові особливості щодо передачі перспективи. Ці характеристики прийнято називати «перспективними спотвореннями», хоча вони являються об'єктивними результатами побудови оптичної проекції. (Сучасні технології дозволяють вирахувати реальні розміри об'єктів на світлині, якщо відомі розмір кадра/матриці, фокусна відстань об'єктива, розміри хоча б одного предмета.) Результати ж графічної фіксації подібні до технічного креслення і на папері відображають точні розміри об'єктів та їх співвідношення.
Раніше це було само собою зрозумілим. Нині ж дослідники часто застосовують простіший - фотографічний - спосіб відтворення зображення об'єктів, особливо, коли мова йде про зображення знахідок.Класична фототехнологія (особливо у чорно-білій фотографії) вимагала досить великої кількості знань і практичних навичок. Із широким застосуванням автоматизованих фотокамер склалася ілюзія, підтримувана рекламою, що якісне зображення тепер може отримати будь-хто. Якщо це ще якось виправдано щодо масових сюжетів аматорської «сімейної» фотографії, то ніяким чином не стосується до спеціальних видів зйомки, до яких безумовно відноситься і археологічна фотофіксація. Поширилося застосування у дослідницькій практиці дешевих компакт-камер, які фактично не мають автоматики виміру експозиційних параметрів (витримки-діафрагми) і обладнані об'єктивами низької якості, що розраховані на отримання лише малих форматів світлин. Сюжети зйомки втрачають інформативність через недбале ставлення до характеру освітлення, його достатності й контрастності, невірним використанням спалаху. Всі ці тенденції повторюються знову при переході на застосування цифрових камер. На жаль, спеціалізований курс фотографії не викладається ні в одному навча- 536
льному закладі, де готують майбутніх фахівців-археологів, навіть на рівні магістрів. Користуватися послугами професійного фотографа може далеко не кожна експедиція.
Ще загрозливішою проблемою є технологія збереження фотозображень у сучасних умовах. Важливою особливістю фотоматеріалів на основі з'єднань срібла є їх добра здатність до збереження. На сьогоднішній день збереглись дагеротипи, фотовідбитки, виконані на початку 50-х рр. ХІХ ст. Класичний бромосрібний фотопапір з желатиновою емульсією було винайдено у 1879 р. Завдяки старанному дотриманню фотографами технологій обробки фотоматеріалів до нашого часу збереглася величезна кількість фотодокументів як негативів, так і позитивів. Чим масовішою і доступнішою ставала фотографія, тим частіше допускалася недбала обробка фотоматеріалів, що напряму впливає на якість збереження зображень.
Але навіть в разі змін, які з часом зазнає срібножелатинова емульсія, знімок чи негатив можна хімічно обробити відповідним чином і не тільки відновити якість картинки, але й забезпечити довготривалу збереженість фотодокумента. Для надтривалого зберігання знімка обробці підлягає як емульсія, так і паперова основа. Консервуюча обробка фотовідбитків дозволяє зберігати їх у належних умовах протягом кількох століть. Звичайна акуратна обробка чорно-білих фотоматеріалів забезпечує їх збереження без змін протягом 80-100 років.Кольорові фотодокументи зберігаються гірше. Особливо це стосується матеріалів, виготовлених за технологіями «першого покоління». Технології, які відповідають стандартам обробки С-41 (для кольорових негативів) і Е-6 (для слайдів), збільшили час зберігання кольорових фотодокументів. Kodak гарантує час збереження слайдів протягом 34 років, кольорових відбитків - 17 років, при дотриманні регламентованих умов обробки і зберігання. Досвід зберігання фотодокументів демонструє їх задовільний стан на протязі 35-40 років [1].
Питання збереження інформації у цифровому вигляді нині є дуже актуальним. Фірми, виробники фототехніки і фотоматеріалів, свідомо в інтересах вигідності виробництва і стимуляції ринку згортають виробництво плівкових камер і фотоплівки. Для кількох найвідомі- ших брендів перехід на цифрові фототехнології став фатальним і вони змушені були відмовитись від виробництва у даній сфері, серед них - Agfa, Konika-Minolta, Jashika-Contax. Поширився друк знімків за допомогою принтерів. Цифрові технології стають панівними в галузі отримання і обробки зображень.
Перше, на що треба звернути увагу науковцям і працівникам архівів - достовірність і документальність фотоінформації. Практично будь-який цифровий знімок потребує комп'ютерної обробки. Деякі види зйомки технологічно вимагають обов'язкового комп'ютерного монтажу зображень - наприклад, для отримання панорам місцевості. Нині дуже легко свідомо, чи несвідомо сфальсифікувати зображення.
Для того, щоб хоч в якійсь мірі бути впевненим у достовірності зображення, обов'язково слід вимагати разом зі світлинами необроблені оригінали файлів фотозображень, які містять exif-інформацію про камеру, час і параметри зйомки кадру. Звичайно, підробити можна і цю частину цифрової інформації, але далеко не кожний це вміє і, в разі чого, невідповідність підробки і характеру зображення експертам довести буде набагато легше. Отже, крім відбитків слід зберігати файли з необро- бленими оригіналами і обробленими для друку.Питання часу збереженості зображень отриманих за допомогою струменевого чи лазерного фотодруку залишаються відкритими, через відсутність досвіду їх зберігання. Заяви виробників про сторічні терміни можуть бути лише рекламними фразами. Використання синтетичних полімерів і органічних барвників, поліетиленованої основи дає підстави сподіватися, що зображення будуть жити стільки ж, як і надруковані на кольоровому фотопапері, тобто теж 35-40 років. Звичайно, технологічні удосконалення можуть підвищити цей термін. Використання ж дешевих витратних матеріалів (чорнил і паперу) незалежних виробників, навпаки, підвищує ризик дочасної втрати зображень.
Ще більшою проблемою є надійні способи збереження інформації у цифровому вигляді. Компакт-диски (CD, DVD, HD DVD, Blu-ray disk) - зараз певно найпопулярніші носії для довготривалого зберігання інформації. В їх конструкції - полімери, які порівняно швидко старіють. Це впливає на оптичні характеристики поверхні, викликає появу тріщин. Найавторитетніші виробники дають лише кількарічну гарантію на свою продукцію. Навіть якщо записаний компакт-диск не використовувався, а лише зберігався, через 2-3 роки рекомендують скопіювати з нього данні на новий. Крім того, рекомендується дублювати диски з інформацією - один використовується для роботи, інший - лише для зберігання. За висновками експертів, сучасні компакт-диски у найсприятливіших умовах повинні втратити працездатність через 15 років. Зауважимо, що способи зберігання цифрової інформації оновлюються швидше за цей термін.
Більш надійним способом зберігання інформації є жорсткі диски. Собівартість банку даних на жорсткому диску майже рівна витратам на архів на компакт-дисках, а надійність вища. Втрату інформації, записаної на цей носій, може спричинити потужне магнітне поле і комп’ютерні віруси. Щоб запобігти останньому, надають перевагу зовнішнім вінчестерам і аналогічним пристроям. Вони під’єднуються до комп’ютера тільки для скидання інформації на них і, відповідно, копіювання з них. Для довготривалого зберігання даних у сучасних умовах найкраще підходять системи на основі жорстких дисків, які дублюються оновлюваним раз на кілька років архівом на одному з різновидів компакт-дисків. Всі зображення також потрібно мати ще й у вигляді твердої копії, тобто виведеними на папір, бажано водостійкий. Узагальнюючи наслідки катастроф, які завдавали шкоди архівам в України і Польщі (пожежі й повені), фахівці зазначили, що папір, як носій інформації виявився достатньо надійним і таким, що може підлягати реставрації після пошкоджень [2].
Дослідникам варто уважніше ставитися до якості фотофіксації і збереження інформації у цифровому вигляді. Потрібно сформулювати і впровадити на практиці вимоги до цифрової фотоінформації, яка супроводжує наукові звіти і передається для збереження у наукові архіви. В інакшому випадку стануться неминучі втрати наукової інформації.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Галкин А. Мысли о вечности. Как сохранить фотографическое изображение // Foto & video. - 2005. - № 8.
2. Допоміжні матеріали до круглого столу «Проблем збереження музейної та архівної спадщини в сучасній Україні у контексті втрат львівського архіву» (18 жовтня 2005 р.) / Упорядники: Я. Федорук, О. Копитько, В. Піоро. - Київ, 2005. - С. 6-14.
In article problems of photofixing during archeologic researches and preservation of this information in modern conditions are considered.