§ 2. Образ Малуші в українській обрядовій поезії
У фольклористичних дослідженнях про Малушу є лише побіжна згадка. Так, розглядаючи смислові кліше текстів народної поезії, записаної на східнослов'янських теренах, М. Москаленко звернув увагу на українську колядку, у якій “дівчина мріє знадобитися княжому двору й самому князю, носити “дрібнії ключі”, замикати “тугії замки””[923]:
“Ой в горах, горах, сніги лежать,
А по долинах річки бринять,
А по городах маки цвітуть
Ой туди ішла грешная панна,
Вирвала квітку з макового цвітку:
- якби я такая, як квітка цяя,
То я б здалася князьовому двору,
Князьовому двору, князю самому,
То б я носила дрібнії ключі,
То б я замикала тугії замки.”[924]
Дослідник підкреслив, що відображена у цьому тексті сюжетна ситуація характерна для давньоруського життя, й відзначив її подібність до літописної згадки про матір Володимира, за якою Малуша була ключницею Ольги.
Хоча, на думку М. Москаленка, в цитованій колядці не обов'язково вбачати конкретну літописну згадку про Малушу, розгляну таку можливість у ширшому контексті. Відомий корпус українських фольклорних матеріалів, які можна пов'язати з Малушею, не обмежується лише цитованим прикладом. В українських колядках, які ввів у науковий обіг Я. Головацький, відома розлога сюжетна лінія, коли героїня не просто мріє, а й виконує роль ключниці княжого двору. За паралельним сюжетом у цих колядках М. Москаленко виділив їх в окрему групу під назвою “Приїзд князя з Угорської землі”[925]:
“Въ нашого пана, пана крайника,
Писано, ей писано,
Золотомъ му теремъ писано,
Тисовы сходы, яворовы сѣни;
По сходахъ ходитъ молода пани,
Молода пани ключами дзвонитъ.
Помалы дзвонѣтъ, золоты ключи,
Помалы дзвонѣтъ, пана не збудѣтъ;
Бо нашь панойко зъ войны пріѣхавъ,
Зъ войны пріѣхалъ, зъ Угорской земли, Прійшли до нёго та братя ёго, Стали ся въ него вивѣдовати: “Ой брате, брате, що тамъ слыхати, Шо тамъ слыхати въ Угорской землѣ?” - “Въ Угорской землѣ добре слыхано, Ой бо тамъ ужь є пречь поёрано, Злотомъ засѣно, заволочено, Заволочено пречь поволочено”.
- Дай же вамъ, Боже, счастья, здоровья, А изъ своею господинею!Въ стайници радость, въ хижи веселость, Дай вамъ, Боже!”[926]
“Въ нашого пана господарейка,
Богъ му давъ, гей, Богъ му давъ,
Не заздростѣте, панове братья, дасть и вамъ. Ей краснѣ въ нёго и дворѣ ёго, Тисовы сѣнци, яворовы сходци, Ходитъ ми по нихъ молода княгиня, На той княгины кованый поясъ, На томъ поясѣ золоты ретязки, На тыхъ ретязкахъ мѣдяны кличи: Мѣдяны кличи, тихо, тихо дзвинѣте, Тихо дзвините, пана зобудите!
Бо теперь панъ нашъ зъ Угоръ пріѣхавъ, А зъ Угорь, зъ Угорь, зъ Угорской земли. Зыйшлыся къ нёму вшитки панове, Вшитики панове, ёго братове, Сталися ёго вывѣдовати:
“Ой пане, пане, што тамъ чувати,
Што тамъ чувати, въ Угорской земли?” -
“Угорска земля пречь поёрана,
Пречь поёорана и посѣяна,
Павянымъ перцомъ заволочена,
Ясными мечи обгороджена,
Обгороджена одъ злои тучи””.[927]
“Въ нашого ксєндза господарейка,
Радуйся, радуйся, земле!
Сынъ намъ ся Божій народывъ!
Краснейко въ нёго и въ дворѣ ёго:
Яворовы сѣнци, тисовы стольци,
А на тих стольцяхъ красна княнейка,
На той княнейцѣ среберный поясъ,
На тимъ поясѣ злоцысты ключи,
На тихъ ключахъ жовты ретязьки.
А уже нашъ ксєндзъ зъ Угоръ пріѣхавъ,
Посходилися къ нёму ксєндзове,
Сами ксєндзове, ёго братове?
“Що тамъ слыхати въ Угорской земли?” -
“Угорска земля пречь поёрана,
Яровъ пшеничковъ позасѣвана,
Стрьщовимъ перькомъ поволочена,
Золотымъ мечомъ обгороджена.” -
Будь Богу слава зъ нашого слова,
Богу на хвалу, людём на славу”.[928]
Характерний сюжет цитованих колядок, який і дав підставу, аби виділити їх в окрему групу, розповідає про повернення пана (крайника, господаря, ксєндза/князя) з Угорщини. З огляду на те, що у Галицько-Волинському літописі є багато відомостей про військово-політичні зв'язки між руськими князівствами та Угорським королівством у ХІІІ ст., М.
Москаленко припустив, що епізоди з цих чи раніших стосунків і лягли в основу аналізованого сюжету[929]. Ще раніше О. Потебня писав, що згадка про угрів в українських обрядових піснях “несомненно свидетельствует о давних сношениях с этой страною”[930], хоча й не вказує на якийсь конкретний випадок таких відносин. Дослідник В. Мельник присвятив українсько-угорським стосункам, відображеним у фольклорі Карпатського регіону, спеціальні публікації. Його зацікавив сюжет колядки про весілля ‘пана Перемисльного', яка має деякі датовані ознаки. Дослідник припустив, що на створення цієї пісні надихнуло весілля князя Юрія Львовича та повернення його батька Лева Даниловича з угорського походу[931].Угорський контекст цитованих українських колядок із промовистою згадкою про ключі виразно демонструє, що в українській народній обрядовій поезії збереглися раніші відомості - саме про Святослава та Малушу. До моменту знайомства з Малушею Святослав уже був офіційно одружений. І першою дружиною Святослава була, очевидно, саме угорка.
Про угорського тестя Святослава, покликаючись на свідчення Йоакимівського літопису, повідомляє В. Татіщев: “По смерти Ольги Святославъ пребываше в Переяславцѣ на Дунаѣ воюя на Казари, Болгоры и Греки, имѣя помощь от тестя Князя Угорскаго.”[932] Він у примітках уточнює: “Святослава супружество съ Венгерскою. Нигдѣ не нахожу, чїя дочь была, о помощи же отъ Венгерскаго войскомъ, сребромъ и златомъ самъ Святославъ упомянулъ; Венгерскїя исторїи сего времени, которыя я имѣлъ, темны и каратки. Въ сїе же время знатенъ былъ король ихъ Роксъ, и может его дочь или сестра, имя же ее у Нестора Предслава Славенское.”[933]
В історичній літературі є кардинально протилежні трактування свідчення про ім'я першої дружини Святослава. З огляду на її слов’янське ім'я, припускають, що вона могла бути княжною з Моравії, яку захопили на початку Х ст. угорці[934]. Проте, вірогідніше, що ім’я Предслава з’явилося унаслідок помилкового трактування В.
Татіщевим тексту русько-візантійської угоди 944 р., де серед руських послів фіґурує Каніцар від Предслави. Водночас помилково вказане ім’я не виключає можливости, що “союз з Угорщиною міг бути скріплений з дочкою угорського князя Такшоня”[935]. Відтак, у світлі одруження з угоркою поїздки князя Святослава в Угорщину були цілком закономірними і саме вони, очевидно, й відображені в аналізованому сюжеті українських колядок про повернення князя з Угорської землі.Відомості про угорсько-руські союзницькі відносини містять як візантійські, так і руські джерела. Ці взаємини, які легко переростали у ворожнечу, зародилися в 20-х роках Х ст. Це фіксує лист константинопольського патріарха Миколи Містика, датований кінцем 922 р. У ньому повідомляється, що руси, печеніги, алани та західні турки (угорці) дійшли повної згоди і підіймають зброю проти Болгарії. Святослав також не нехтував можливістю налагодити союзницькі відносини з печенігами та угорцями.