§ 1. Інтерпретація Корсунської леґенди в традиції вшанування Будятицького святого джерела

Волинське село Будятичі відоме своїми духовними святиня­ми. Перша з них - давня чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, яка, за місцевими легендами, з'явилася 1637 р. у джерелі, що те­кло на відстані 1,3 км південніше від села.

До переліку арґументів, які доводять, що хреститель Руси народився у волинських Будятичах, можна залучити ще один не менш важливий, який стосується Будятицької леґенди про появу ікони у джерелі за селом, у місцевості Долинки. Різні варіанти леґенди та приклади чудесних зцілень ретельно зібрав парох бу- дятицького храму. Процитуємо леґенду за виданням протоієрея І. Сабівчака. В одному з варіантів мовиться:

“Старожили стверджують, що у далекому минулому землю, де знаходилось Джерело, отримав у спадок молодий господар. Джерело, що било з криниці, заболочувало кусок поля. Це не спо­добалося власнику, і він розпорядився, аби слуги набили мішки овечою шерстю і ними забили водоносні судини. Робили це дов­го, і коли майже все було готово, господар так і не міг того дня вийти на подвір'я. Не прийшов він і до обіднього столу. Слуга зайшов до його опочивальні, щоб дізнатися, в чому справа, і по­чув: “А хіба вже настав день? - Сонце давно піднялося і яскраво світить, - сказав слуга у відповідь. - Я нічого не бачу! - почув відчайдушний крик пана. - Осліп!”

У цій темряві приснився йому образ Божої Матері біля кри­нички.

В іншому варіанті Будятицької леґенди події розпочинаються дещо інакше, у безпосередньому зв'язку з появою чудотворної ікони:

“Перші спогади з'явилися у 1637 р., коли було явлення Чу­дотворної ікони Богоматері на панському полі с. Будятичі Воло- димир-Волинського повіту, на “Святому Джерелі”. Люди, дізнав­шись про велике чудо Боже, йшли з різних міст і сіл. Криниця була на польському полі, тому пан дуже сердився на людей, не допускав їх до Богоматері. Де пан закривав дорогу - люди йшли іншими місцями через поле, на якому росла пшениця, жито... Багато людей приходили і бачили Ікону Божої Матері, хотіли її впіймати, вона відходила в друге місце “Криниці”.

У Володимир-Волинському повіті було с. Кречів, де жили 2 сирітки, яких дуже кривдив дядько. Почувши про чудо у с. Будя- тичах, вони вирішили поклонитись Богоматері та поскаржитись Їй. Коли прийшли діти до джерела, то дуже зраділи, побачивши “живу Богоматір”, хотіли доторкнутись до Неї. Вона від них не відходила в бік. Діти взяли її на руки, раділи, плакали і весели-

Каплиця біля святого джерела у с. Будятичах

лись. Тоді сповістили священика і урочисто занесли Ікону у Будя- тичівський Храм”^[909].

Таким чином, у Будятицькій леґенді можна виділити кілька характерних елементів сюжетної лінії:

• поява шанованої ікони у джерелі;

• дії власника з перекривання джерела;

• вживання мішків із вовною для блокування води;

• осліплення власника як покарання за блокування джерела;

• з'явлення власнику Пресвятої Богородиці;

• розчищення джерела з ініціативи господаря;

• прозріння господаря;

• спорудження каплиці поблизу джерела.

Перелічені елементи сюжетної лінії Будятицької леґенди мають прямі паралелі у літописній оповіді про вибір віри Воло­димиром Святославовичем та Корсунській леґенді, пов'язаній із хрещенням київського володаря. Опис Володимирового хрещен­ня базується на використанні трьох агіографічних тем: 1) навер­нення внаслідок проповіді; 2) навернення внаслідок випробову­вання вір; 3) охрещення внаслідок зцілення^[910].

Діалог Володимира з філософом.

Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 58. БАН

Тематика хрещення водою та очищення з’являється вже у діа­лозі київського князя з філософом із літописної оповіді про вибір віри, яка передує Корсунській леґенді. Князь Володимир спитав його, чому Ісус од жони родився, і на дереві був розп’ятий, і во­дою охрестився? Філософ пояснив суть хрещення водою такими словами: “а еже водою шбновленїе. поне^ж преоумншживши^мсд грѣхш^м въ члце^х. и наведе Бъ потопь на землю. и потопи члкы водою. сего ради рече Бъ поне^ж погоуби^х водою члкы грѣ^х ра^ди и^х. ннѣ же пакы водою шчищ# грѣхы члко^м шбновленїемь водою [...] иже бо и ннѣ кр^стАтсА водою и Дхш^м”^[911]. Таким чином, літописець підводить читача до суті Володимирового хрещення у Корсуні.

Сюжетна лінія Корсунської леґенди розпочинається з облоги міста: “Володимеръ шбьстога гра^д и изнемогаху людиє. въ гра^д”^[912]. Проте захисники не піддавалися, не допомагало і насипання зем­лі під стіну, яку обложені серед ночі, підкопом, збирали й зсипали посеред міста. Допоміг корсунський муж Анастас, що стрілою з міста передав записку про можливість перекриття труби, якою від заміських колодязів місто забезпечувалося водою. Пообіцявши охреститися, Володимир перекопав труби і корсуняни не змогли втримати місто: “и ту абью повелѣ копати.

Облога Корсуня; перекопують водяні труби. Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 61. БАН

Своєю чергою літописний виклад дій Володимира під Корсу­нем взорується на облогу Ветулії Олоферном, описану в Книзі Юдифи. До Олоферна прийшли вожді народу моава та воєводи примор'я з такою порадою: “Нехай твої слуги займуть водяне дже­рело, що б'є з підніжжя гори, бо звідти беруть воду всі мешканці Ветулії, спрага їх присилує, і вони видадуть місто” (Кн. Юдити 7: 12-14). Цей текст буквально збігається з порадою Анастаса Корсунянина, якою й скористався Володимир, як і біблійний Оло- ферн: “Вподобалися слова їхні Олофернові й усім його старшим, і він звелів зробити так, як ті сказали” (Кн. Юдити 7: 16). Зморені спрагою міщани вимагали здати місто: “Тоді забракло у мешкан­ців Ветулії води по жбанах, та й ритви спорожніли, так, що вони не могли пити води досхочу навіть і один день, бо видавано їм воду в міру. Їхні немовлята мліли, а жінки й хлопці знемагали від спраги, вони падали на вулицях міста та при вході у брамі, бо не мали вже сили” (Кн. Юдити 7: 20-22).

У тій частині Будятицької леґенди, що оповідає про перекрит­тя джерела, є характерна деталь, - з наказу пана “набили мішки овечою шерстю і ними забили водоносні судини”. Дивує дово­лі своєрідний спосіб перекриття джерела та використаний мате­ріал - овеча вовна. Але й ця обставина не випадкова і також має пояснення в літописній дискусії Володимира з філософом. У роз­повіді філософа про духовну суть хрещення водою є поклик на біблійний епізод (Кн. Суддів 6: 37-40), коли Гедеон випробовував Господа: “преображенїе бы^с пръвое водою • гако^ж Гедеш^н' прошбра-

Володимир осліп.

Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 62. БАН

зи. ег^да же прїиде к немоу агглъ вєлашє емоу ити на Мадїама. и искоушаше и ре^ч къ Боу, положивъ роуно на гоумнѣ рекь. и аще бжде⁴ по всеи зе^мли роса а на роунѣ соуша, и бы^с тако, се^ж преобрази, гако иностранни бѣша пре^ж соуша, а Жидове роуно • послѣ^ж на страна^х роса. еже е^с стое крсщенїе. а на Жидѣ^х соуша. и пр^ор^оци же проповѣдаша”^[914]. Очевидно, ця біблійна алюзія і ляг­ла в основу народного українського повір'я, що овече руно має силу тамувати приплив води у бездонних криницях^[915].

Перекриття джерела мішками з овечою вовною призвело до оновлення власника місцевости, де било Будятицьке святе дже­рело. До духовного оновлення він прийшов через осліплення та зцілення.

Аналогічні події, пов'язані з осліпленням князя Володимира, викладено і в Корсунській леґенді. Взявши Корсунь, Володимир відрядив послів до цесаря Василія і Константина з вимогою від­дати за нього їхню сестру та пообіцяв дотриматися їхньої вимоги охреститися. Проте князь дочекався Анни, але не прийняв хре­щення. Далі за текстом читаємо: “по Бжью же строєнью. вь се времА разболѣлсА Володимиръ. шчима. и не видашє ничтоже. и тоужаше велми. и не домышлАше что створити. и посла ко нему ц^рцА рекуще. аще хощеши болезни сега избыти. то вьскорѣ

Охрещення та прозріння Володимира.

Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 62 зв. БАН

кр^стисА. аще ли ни то не имаєши избыти сего. и си слышавъ Воло- димеръ. аще се истина буде^т. по истѣнѣ великъ Бъ кр^стьгаиескь. и повелѣ кр^ститисА. и еп^спъ же Корсуньскыи с попы ц^срчины шгласивъ и и кр^сти Володимѣра.

Отже, історичною паралеллю до осліплення та зцілення влас­ника будятицького маєтку є викладений в Корсунській леґенді епі­зод з осліплення та одужання князя Володимира. В основі сюже­ту зцілення лежить історія позбавлення від недуги візантійсько­го імператора Константина, змальована у його Житії та Хроніці Георгія Амартола. Дослідники також відзначали, що навернення Володимира уподібнюється до навернення Савла (майбутнього апостола Павла)^[917], який осліп, осяяний світлом Господнім, а че­рез три дні, після того, як за повелінням Ісуса Ананій поклав на нього руку, прозрів: “І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став [...] І, вставши,. охристився, і, прийняв­ши поживу, на силах зміцнів” (Дії 9: 18-19). Найближчою алюзі­єю до теми осліплення Володимира є реальна історія, пов'язана із осліпленням тезоіменного болгарського князя Володимира (Ра- сате), старшого сина Бориса І - хрестителя Болгарії. Після того, як Борис пішов до монастиря, Володимир спробував відновити в країні язичництво та заборонити християнство. У 893 р. Борис

повернув собі трон, наказав схопити сина, осліпити його та кину­ти до темниці^[918].

Символічна сутність порівнюваних сюжетів із прозрінням го­ловних персонажів аналізованих леґенд розкривається у притчі про хромця та сліпця, представленій у давньоукраїнському пись­менстві у трьох варіантах^[919]. За притчею, хромець - це людське тіло, а сліпець - душа. Чудесне зцілення та прозріння трактується як духовне оновлення людини, пробудження до життя у Христі. Це оновлення виражалося і в наступних богоугодних вчинках. Го­ловний персонаж Будятицької леґенди після прозріння розпоря­дився впорядкувати джерело та побудувати каплицю, у якій уста­новили ікону Божої матері. Про будівництво храму мовиться і в Корсунській леґенді: “Володимеръ же поимъ цсрцю и Настаса. и попы Корсуньскыга мощи стго Климента. и Фива оучнка єго. и поима сьсуды црквныга. иконы на блгословеньє себе. постави же црквь стго Ішана Прдтчю в Корсунѣ на горѣ. иже ссыпаще средѣ града. крадуще приспу и гаже и цркви стоить и до сего дни”^[920]. Й пізніше “повелѣ рубити црькви и поставлдти по мѣстомъ. иде- же стогаше кумиры”^[921], а потім “помысли создати каменую црквь стыга Бца. и пославъ приведе мастеры. w Грькъ. заченшю зда­ти”^[922]. У світлі традиції вшанування у Будятичах чудотворної іко­ни Богородиці нагадаю також і про т. зв. Корсунську ікону Бого­родиці, яку, за леґендами, князь Володимир привіз 988 р. до Києва з Корсуня.

Таким чином, наведене дає підстави твердити, що основні складові сюжетної лінії місцевого Будятицького повір'я, пов'яза­ного зі святим джерелом, збігаються з Корсунською леґендою, у якій висвітлено події Володимирового хрещення. Ця обставина свідчить про те, що в Будятичах функціонували леґенди про хрес­тителя Руси, ім'я якого з часом затерлося. До того ж брак прямо­го вживання імени Володимира є опосередкованим доказом дав­ности аналізованої леґендарної традиції, яка зародилася задовго до кабінетного зацікавлення історичним минулим Волині. Вияв­лені паралелі дають можливість долучити Будятицьку леґенду до переліку арґументів, які доводять вірогідність народження хрес­тителя Руси у волинських Будятичах, ототожнюваного із літопис­ним Будутиним/Будятиним селом.

Народження Володимира на півдні Руси засвідчує і низка ін­ших українських фольклорних матеріалів, пов'язаних із поста­тями його батьків Святослава та Малуші. Уривчасті історичні свідчення про Малушу доволі суперечливі й не завжди адекватно відбивають справжнє становище матері Володимира Святославо­вича. Очікувати на появу нових джерел, які б висвітлювали події києво-руської історії Х ст., немає підстав, проте ще не вичерпаний історичний контекст української обрядової поезії. Тому вважаю за доцільне розглянути відомі історичні свідчення про Малушу саме з точки зору української народнопісенної традиції.