Нові реалії
Отже, ми побачили, що 1362 р. на території сучасної України відбулося два паралельні політичні процеси - керовані Мамаєм (з відновлення влади над степовими улусами в міжріччі Дніпра і Волги), і Ольгердом (спрямовані на захоплення трьох західних золотоординських областей).
Внаслідок цих подій політична карта України суттєво змінила свій вигляд. Велике князівство Литовське оволоділо Київщиною, Чернігово-Сіверщиною і Поділлям. Золота Орда, підконтрольна Мамаю, володіла Лівобережною Україною (три тумени: Переяславський-Манкерман, Самаро- Орельський і Солхатський-Кримський). Прибрежний південний Крим перебував в руках генуезців, а в гірській його частині існувало князівство Феодоро зі столицею у Мангупі.Терени західніше Південного Бугу і Кодими і далі до Дунаю залишалися у складі улусу Ногая. Хоча місцеві еміри і втратили Поділля, проте свої володіння зберегли.
Міста в гирлі Дунаю - Кілія і Лікостомо (суч.Білково), як і частина Білгорода на Дністрі (Монкастро) належали генуезцям. Хоча 1362 р. і дав згадані політичні потрясіння, проте навряд самі сучасники сприймали ситуацію як остаточне розв'язання суперечок за український степовий кордон.
Однією з причин, чому джерела мовчать про суттєві політичні зміни після потужного збройного конфлікту, може бути той факт, що для людей тієї епохи усобиця і слабкість Золотої Орди сприймалися лише як тимчасове явище. Вони очікували, що незабаром всі негаразди закінчаться, міць держави відновиться і тоді тим сусідам, що позарилися на її терени, буде непереливки. В решті-решт саме так і сталося на початку XIV ст. Адже тоді два десятки років держава Джучидів перебувала в політичній кризі. І сусіди тоді спромоглися забрати собі частину земель. Але ж ми пам’ятаємо, чим все це для ворогів Золотої Орди скінчилося!
Саме тому на перших монетах князя Володимира Київського продовжують вибивати арабську в'язь, а в Подільському князівстві залишається податок на виплату данини в Орду.
Проте деструктивні процеси, запущені в Улусі Джучи, виявилися більш затяжними і потужними аніж раніше. Проходили роки, десятиліття, а відновлення могутності держави не відбувалося. Більше того, ординські осередки влади продовжували і далі втрачати свої землі.Ногаєві еміри не встигли оговтатись від Синьоводської поразки, як зіткнулися з новою небезпекою. Подібно до литовців, з півночі посунули молдавани. Протягом 1363-1365 рр. їхній господар Богдан І відтіснив татар за річку Серет на заході і Бик на півдні. Було втрачено одне з найбільших міст - "Старий Орхей". Найгіршим же було те, що ординці після втрати Поділля і Молдавії залишилися без постачання необхідної для життя сировини (лісу, зернових, окремих видів м'яса, тканин, заліза і срібла) з осілих північних регіонів. Слабкістю даних емірів скористався Мамай, який змусив їх визнати себе його васалами, що відбилося в карбуванні монет.
Мамай, забезпечивши собі спокій з боку Литви, усі сили витрачав на боротьбу за Сарай. Емір кілька разів захоплював столицю. Це відбувалося 1363, 1368 і 1372 рр., але щоразу утримати її за собою надовго не вдавалося. Після 1372 р. влада Мамая за Воліу більше не поширюється. Інша справа, що саме в ці роки Мамаю вдається перебрати на себе владні повноваження та престиж попередників. Адже саме в Мамаєвій столиці Орді на нижньому Дніпрі і його ханах російські, кримські і північнокавказькі князівства вбачали золотоординську владу. Саме до нього їхали за ярликами. І саме йому поступала данина звідти. Таким чином, нижнє Подніпров'я з Ордою, на півтора десятка років перетворюється на центр політичного життя улусів Золотої Орди на захід від Волги. Фактично Мамаю вдалося досягнути того, за що в деякій мірі боровся Ногай. Крило Мувала набуло значення окремого політичного суб'єкта. Інша справа, що сталося це не через протиставлення себе Золотій Орді, а навпаки через уособлення себе нею. Джерела мовчать про які-небудь серйозні військові конфлікти в крилі Мувала. Мамай, уникаючи конфліктів на півночі з Литвою і на півдні з Генуєю і Феодоро, усі сили зосередив на сході.
Поступово йому вдалося взяти під контроль Мордовію і Булгар, а також Північний Кавказ.Генуезці в цей час остаточно вигнали з Криму венеціанців, віднявши у них 1365 р. Судак з округою. Чернігово-Сіверське, Київське і Подільське князівства перетворилися на добре укріплені удільні держави з цілою мережею уфортифікованих міст і замків, зі своїми власними військами. Одним з проявів в цілому спокійної ситуації в цьому регіоні є те, що подільські, київські і чернігово-сіверські полки активно використовувалися в війнах Ольгерда далеко від свого краю - проти Московського князівства і Тевтонського ордену. Наприклад, 1367 р. князь Володимир Київський з вояками перебував аж на прусському кордоні. Більше того, Ольгерд залучає для своїх війн і самих татар. У 1370 р. вони брали участь у кривавій битві під Рудовозом між BKA і Тевтонським Орденом. Тут незрозумілим лише є одне: мова йшла про союзників чи найманців з володінь Мамая, - або ж це були "свої татари" з Київщини. Відсутність небезпеки з боку ординців почала поступово проявлятися і в змінах в самих українських князівствах. Так, Володимир Київський перестає на своїх монетах зображати арабську в'язь. Данина сріблом "на татари" переходить з постійних податків в кшталт періодичних- екстраординарних, як от повинність йти на війну чи будувати замок. А вже з часом взагалі це "срібло" перетворилося на податок на ведення війни, причому для всього ВКЛ, - на т.з. "серебщизну".