Битва 1362 року
Отже, 1362 року шлях для Ольгерда на українські придніпровські князівства був відкритим. Тут слід згадати одну особливість експансіоністської політики Гедиміновичів. Розширення BKA відбувалося не стільки через захоплення окремих міст чи округ, скільки через вокняження в конкретних князівствах.
Так наприклад було приєднано Волинське (Любартом) і Вітебське (Ольгердом) князівства. Відповідно, і на українських теренах мала бути така ж картина. Рогозький літописець, найстаріше і найнадійніше джерело в питанні щодо приєднання до BKA українських земель, з цього приводу пише коротко: "Того же Лета (1362) Литва взяли Коршев и сотворишася мятежи и тягота по всейземли. Toe же осени Ольгерд Синю воду и Белобережие повоевал". Незважаючи на всю лаконічність повідомлення, воно все ж дає можливість визначити напрямок походів Ольгерда і їх хронологію.
Отже, першого удару Ольгерд завдав по Чернігово- Сіверщині. Якщо вже за життя брянського князя Василія литовський правитель спромігся опанувати її частину, то тепер це було зробити відверто легше. Що ж до Коршева, то це місто є кордоном Чернігово-Сіверської землі і кочових улусів царського домену. Тому, говорячи про це місто, літописець визначав межу просування литовської влади. Те, що в джерелах фігурує не Ольгерд, як такий, а "Литва" є невипадковим. Вочевидь військом керували його діти, які згодом і стали місцевими князями: Дмитро-Корибут, Лунгвеній тощо. То ж це був похід передусім дома Ольгердовичів.
Наступним, а може й одночасним етапом стало приєднання Києва. Згідно Густинського літопису, князівство було "взято під Федором". Дуже вірогідно, що між Ольгердом і київським князем (ймовірно Федором) було досягнуто союзної угоди щодо переходу князівства з-під влади однієї потуги - Орди, під владу іншої - Литви. Те, що джерела мовчать про такий важливий момент, як перехід Києва під нову юрисдикцію, вказує, що цей процес обійшовся без серйозних конфліктів.
Таким чином, на кінець літа 1362 р. Київське князівство вже було повністю під владою Ольгерда.Восени, скоріш за все у вересні, військо ВКЛ рушило на улус Курумиши. Що є цікавим в повідомленні літопису, так це перелік "повойованих" пунктів. Вони фактично окреслюють кордон улусу, а отже він був приєднаний цілком. Найбільш докладний опис походу міститься у М.Стрийковського[18]. Згідно нього, Ольгерд "виправився у похід в Дикі Поля проти татар. З ним вирушили також чотири його племінники, сини новогрудського князя Коріата, княжичі Олександр, Костянтин, Юрій та Федір. І коли вони, минувши Канів і Черкаси, дійшли до урочища Сині Води, то побачили в полі велику татарську орду з трьома парками, поділену на три загони. Один загін вів султан Кутлубах, другий очолював Качибей-Керей, а третім командував султан Дімейтер". "Султани", як їх визначає Стрийковський, намагаючись звеличити зміст перемоги, були насправді емірами улусу Ногая. Дуже ймовірно, що вони були темниками. Володіння Дімейтера[19] розкинулися між Дністром і Серетом. Столицею тьми було місто, відоме на сьогодні як городище "Старий Орхей" на р. Реут. Область Кутлубухі обіймала Буджакський степ між Дністром і Дунаєм. Ймовірно столицею даної тьми була колишня ставка Ногая Ісакча. Що ж до улусу Качібея, то він окреслювався річками Південний Буг, Кодима, Дністер і чорноморським узбережжям. Столицею області було місто Хаджибей, на місці сучасної Одеси.
Причиною, по якій еміри виступили на зустріч Ольгерду, було бажання не допустити падіння Торговиці - крупного міста, можливо навіть столиці улусу.
Щодо опису битви, то маємо два варіанти. Перший, що відноситься до початку XV ст., короткий, і походить з німецьких хронік, кожна з яких майже повторює одна одну. І другий, більш розгорнутий, проте значно пізнішого написання зі згаданої хроніки М.Стрийковського. Так, в німецькій хроніці Йоганна Пошильге читаємо: "В тому ж році була велика війна в багатьох країнах: особливо билися руські з татарами у Синьої Води, і з обох сторін було вбито біля 40 тисяч чоловік.
Однак руські утримали поле. І, коли вони поверталися з бою, вони зіткнулися з литовцями, яких татари позвали туди на допомогу, і вбили руських дуже багато і взяли в них велику здобич, яку ті взяли у татар". Стрийковський змальовує подію по своєму: "Ольгерд, побачивши, що татари готові до бою, вишикував своїх у шість вигнутих загонів, по-різному їх з боків та на чоло розсадивши, так щоб татари, як задумали, не могли їх оточити у звичайних сутичках та заподіяти шкоди стрілами. Татари з шаленим завзяттям розпочали бій, засипавши литву густим залізним градом з луків, сточили кілька сутичок, але завдали мало втрат через правильний її шик та швидке маневрування. А литва з русинами враз з шаблями та списами наскочили на них і в рукопашному бою прорвали лобові частини та змішали їм танці півколом, а інші, особливо новогрудці з Коріатовичами, з самострілів з стрілами наскочили з боків й довгими списами скидали їх із сідел, наче вітер снопи в бурю. Не змігши довше витримати лобового натиску литви, татари почали мішатися та перелякані тікати в розлогі поля. На побоїщі залишилися вбиті три Їхні царки: Кутлубах, Качибей (від імені якого назване Качибейським солоне озеро в Диких Полях по дорозі як йти до Очакова) і султан Дімейтер, та разом з ними дуже багато мурз й уланів. Також скрізь по полях і в ріках лежало повно татарських трупів. Потім після цієї звитяги литва й русини забрали кілька десятків стад коней та верблюдів і багато кошів або обозів, в котрих татари, кочуючи, звикли возити з собою усе майно"*.Як бачимо, в обох варіантах є спільним той факт, що татари намагалися прорвати бойові порядки противника, а той в свою чергу зміг утримати фронт. Що ж до відмінностей, то, на жаль, маємо справу не з описами учасників події. Для німецьких хроністів це була одна з чуток, що прийшла з далекої України. Що ж до Стрийковського, то він намагався прославити силу литовської зброї і її першість в приєднанні Поділля. Наприклад, яскраво описаний факт загибелі татарських ватажків є звичайною вигадкою. Всі три еміри зустрічаються в джерелах і надалі - до кінця 80- X рр. XIV ст.
Захоплений Ольгердом улус на правах удільного князівства увійшов до складу ВКЛ. Правителями князівства стали племінники Ольгерда, брати Коріатовичі. Саме з ними буде пов'язане тридцятирічне існування Подільського князівства.
Врешті протягом двох компаній одного року Ольгерду вдалося приєднати до Великого князівства Литовського величезний масив українських земель. Причому цим приєднанням литовський правитель здобув Київ (духовний центр Русі) і вихід до Чорного моря з його трансконтинентальними торговими шляхами. Для історії українських земель 1362 р. важливий тим, що ознаменував закінчення 123-річного періоду золотоординського панування. Для Золотої Орди втрата трьох економічно розвинутих областей мала в майбутньому негативні наслідки. Крім того, Подільське князівство фактично розрізало крило Мувала на дві частини: улус Ногая і Мамаеву Орду.
2.3.