І. НАЗВИ РУСЬ І РОСІЯ

Важливу ролю в творенні імперіяльної ідеології та в імпе- ріяльній практиці почали відігравати назви !„Русь” і „Росія”. Уже в часі Московського великого князівства стару назву України „Русь” присвоювано в московській державі для уза- саднення імперіяльних плянів опанування Києва та україн­ських і білоруських земель.

Присвоєння московським царством, знаним тоді на атласах Европи під назвою Московія, чужої назви Русь викликало зди­вування і навіть бойкот нової назви Росія, тобто грецької назви Руси. Всі тоді в Европі розуміли, що Русь і руський — це наз­ви, ідентичні з назвами Україна та український. Тільки цер­ковні, зокрема ватиканські, акти старою назвою Русь та русь­кий покривали спільно нарід український і білоруський.

Щоб виробити право громадянства новій назві „Росія” в Західній Европі, цар Петро І дав своїм послам наказ працю­вати пильно серед журналістів, не спиняючись при цьому й пе­ред підкупством, щоб нова назва увійшла в практичний вжи­ток^[7]).

В слов’янському світі назву Росія приймали з ще більшою неохотою, бо назву Русь протягом соток років прив’язували слов’яни до нинішньої України. Поляки й донині називають сво­їх східніх сусідів „русіні”, а їх край „Русь”. Зрештою і в самій Україні стара назва Русь не є зовсім мертвою, — її вЬкивають у консервативних околицях Західньої та Карпатської України, доказом чого є факт, що Версальський трактат, прилучуючи Карпатську Україну, як автономну одиницю до Чехо-Словач- чини, назвав офіційно ту частину України „Ruthenie” у фран­цузькій мові, що рівнозначне з чеським „Русінско”, а україн­ським,,Русь”.

Після того, як Петро І влучив до російської імперії Укра­їну, яка від 1654 року перебувала, як окрема держава, під про­текторатом московського царя, російський уряд робив усе, щоб перед світом створити враження, що давнє Московське царство, Україна та Білорусь — це тільки частини однієї нації. Тому Україну офіційно російський уряд став називати Малоросією, Білорусь — Білорусією, а Московщину — Великоросією. В до­датку прийняття назви Росія для цілої імперії крило вже в собі претенсії московського царства на більшість земель України, що були все ще в межах Польсько-Литовської держави. Це й осягнув петербурзький уряд за цариці Катерини П в розбо­рах Польщі 1772, 1793 і 1795 років.

Така акція збоку Петербургу була конечна, бо ще в р. 1705 у книзі, виданій в Амстердамі п. з.,,Symbola et emblemata”, ти­туловано царя Петра І офіційно: Imperator Moscoviae... et totius magnae, parrae et albae Rossiae”, тобто імператором мос­ковським, а окремо — володарем частин Руси.

Прийняття Московським царством назви Росія, грецької назви Руси-України, насильно влученої в склад чужої імперії, викликало, як сказано, здивування, бо Київська Русь-Україна з її старою державною та культурною традицією, з її визволь­ною боротьбою за самостійність була тоді, в Західній Европі, зокрема у Франції, більше знаною, ніж нині в Америці та в тій же таки Західній Европі. Тому царський уряд вживав усіх за­ходів, щоб цю незвичну для Московії назву західній світ за­своїв. Та коли в слов’янських країнах це не вдавалося, бо най­ближчі сусіди Російської імперії добре знали значення слів „Руси” та Московії”, в західніх не-слов’янських країнах назва „Росія” в перекладах на чужі мови —- Russia, Russie, Russland — защепилась. Таким чином царський уряд осягнув свою ціль, впоївши в західніх країнах переконання, що Київська Русь це Московія, яка поширилась на всю Східню Европу, це ідентичні поняття. Західній світ вважав російську імперію, конґльомерат щонайменше кількох народів, за однородну під етнічним та на­ціональним оглядом державу аж до революції 1917 року, а іґно- ранти історії Східньої Европи на Заході думають так і ло ни­нішній день.

По революції російський комуністичний уряд не відважив­ся назвою Росія провокувати українського та білоруського на­родів, що пробудились до самостійного національного життя, і тому цю назву приклав тільки до республіки самого москов­ського або російського народу, а скомунізовані держави укра­їнського та білоруського народів, влучені в склад Совєгського Союзу, залишив як „союзні республіки” — УССР та BCCP — і навіть впровадив їх до Об’єднаних Націй, як окремі держави. Втім, совєтська влада мала наперед визначену ціль — послаб­лювати в такий спосіб Україну та Білорусь в їх дальшій бо­ротьбі за,повне національне самоозначення. Натомість об’єд­навчу ролю призначили большевики новій, штучно видуманій, назві „совєтський народ”, стараючись під цією назвою продов­жувати царську політику об’єднування всіх народів імперії — уже в ім’я комунізму —,в єдину націю з російською мовою та російською культурою. Західній світ з облудними фразами большевиків про самовизначення народів прийняв цю назву легше, ніж це було з назвою Росія за царя Петра І.

Большевицький уряд, популяризуючи назву,,Совєтський Союз” — СССР, „совєтський народ” і,,совєтська нація”, оче­видно, дуже вдоволений, коли в західньому світі іґноранти справ Східньої Европи уживають далі назву Росія, ідентифі­куючи її з усім Совєтським Союзом, а мешканців його — з ро­сіянами. Совєтські вчені, перекладаючи на західні мови свої історичні твори, що відносяться до періоду Київської Руси, ча­стіше вживають на о'значення назви Русь таких назв, як Russia, Russie, Russland. Все ж таки слід ствердити, що деякі совєтські історики, з більше розвиненим почуттям наукової правди, сло­в’янську назву Русь перекладають в західніх мовах уже єдино- правильною назвою Rus для самої наукової стислости. Першим совєтським істориком, що в англійських та німецьких перекла­дах впровадив оригінальну назву „Русь”, був Б. Гребков. Його твори „Київська Русь” та „Культура Київської Руси” в цих перекладах мають назви „Kiev Rus” (Москва, 1959), „Culture of Kiev Rus” (Москва, 1947).

Тому, що наша праця /відноситься до середньовіччя, слід ще згадати, як назву Русь перекладали на тогочасні світові мови, грецьку та латинську. Грецькі, себто візантійські, дже­рела вже від VIII стол. прийняли відносно мешканців ниніш­ньої України, a τaκchκ відносно варягів, що появлялися в око­лицях Чорного моря, назву Рос. Русь стали називати назвою „Росія”, прикладаючи її виразно тільки до нинішньої України, як це недвозначно робив у своїм творі візантійський автор X стол. імператор Константин Порфірородний, про що буде мова нижче.

Натомість ранні латинські джерела X і XI стол. називають Русь різними, часто доволі химерними назвами, як це нерідко бувало в середньовіччі. Країну Русь називають: Ruscia, Rusia, Rucia, Ruzia, Ruzzia, людей називають Rhos (Annales Bertiniani 839 a.), Rusci, Rusi, Russi, Rush, Ruzi, навіть Rugi.

Одначе, вже в другій половині XI стол. появляється нова латинська назва на означення русинів, а саме назва Rutheni, Prutheni, і на означення країни — Ruthenia, Pruthenia. Перший раз цієї назви вжито в літописі Annales Augustani 1089 р. при згадці про¹ одруження імператора Генриха IV з Пракседою, дочкою руського короля:,,Imperator Praxedem Ruthenorum regis filiam, sibi in Hiatrimonium sociavit”. Від того часу на озна­чення Руси та русинів щораз частіше в латинських джерелах вживається назви Ruthenia, Rutheni, яка витискає старшу наз­ву Rusia, Rusi. З латинської назви Rutheni перейняли ту назву на означення українців німці, французи та англійці — Ruthe- nen, Ruthenes, Ruthenians. Від XVI стол. назва Rutheni, Ruthe- піа вживається вже постійно і виключно в латинських вати- канських джерелах, з тим, що в XVII,та XVIII стол. вони часто обіймають тою назвою не тільки українців, але також білору- синів з огляду на спільність церковної київської митрополії Руської Церкви (Ecclesia Ruthena). Від XIV, поч. XVIII стол. західні латинські і інші джерела Московщину та москалів на­зивають Moscovia, Moscoviti і Mosci^[8]).

В українській народній мові, а також в літературі північ­ний сусід України називається Московщиною, а її населення — москалями. Нині, коли в СССР існує окрема республіка москов­ського народу, а одночасно, побіч тої республіки, існують рес­публіки українська та білоруська, давні назви Росія та росій­ський мають уже чисто технічне значення, як другі назви на означення Московщини та московського народу, нэ зважаючи на їх історичну неправильність. Нині назов Росія та росій­ський, як відповідників до назов Московщина та московський, вживається в такому самому значенні, як назо*в Франція та французький уживається на означення старого ґалійського на­роду з римських та поримських часів. Назви Франція та фран­цузький історично так само неоправдані, бо франки — це наз­ва одного з ґерманських, отже німецьких, племен, які теж з ґа- лійцяміи не мали нічого спільного.

Отже, назви московський і російський на далі вже ідентичні.