§ 1. Найдавніші відомості про рід Киселів та його маєтність - село Низкиничі
Киселі-Святольдичі не мають документальних підтверджень про давність їхнього роду. Проте аналіз їхнього становища у волинському суспільстві ХѴ-ХѴІІ ст. переконує, що цей рід походить від руського боярства, чиє перебування на Волині може бути задокументоване з кінця XV ст., а надійна сімейна традиція, як доводив Ф.
Сисин, поширює його і на початок цього століття[147]. Киселям належали села Дороги- ничі та Низкиничі, розташовані на правобережжі Західного Бугу, на крайньому заході Волинського воєводства. На початку ХѴІ ст. прадід Адама Киселя Тимофій (Тихно) відігравав помітну роль у волинському суспільстві як арбітр у численних комісіях, створюваних для вирішення місцевих суперечок, й був обраний суддею місцевої знаті. Ф. Сисин уважає, що цей Тихно мав значні кошти й на додаток до сіл Низкиничі та Дорогиничі отримав чи підтвердив претензії на землі, відомі як ‘Киселівщина’ під Овручем у Київському воєводстві, які, що не виключено, могли бути давніми родовими володіннями Киселів[148].Родоводи Киселів ХѴІІ ст. доводять, що вони родичалися зі знатними корінними волинськими родинами Четвертинських, Не- миричів, Чарторийських, а також білоруських Тризн, що засвідчує їхнє впливове становище. Їхнє близьке оточення було лише українським та білоруським чи ширше - східнохристиянським. Як зауважив Ф. Сисин, консервативний характер сімейного середовища проявлявся навіть у виборі кирилиці для своїх підписів, у той час, як більшість волинських зем'ян користувалася латиницею. Киселі не належали до родин, що асимілювалися через змішані шлюби, зміну релігійних переконань чи навчання[149].
Відомості про родинну маєтність Низкиничі сягають середини ХѴІ ст. У звіті про обстеження обороноздатности Володимир- ського замку 1545 р. згадано стан городень, догляд за якими був в обов'язку власника Низкиничів: “Тихъна Киселева з Низкиничъ и Дорагиниц полторы городни оправлены”[150].
10 липня 1566 р. Низкиничі згадані у скарзі Марини Киселевої на Федора Солтана Бутетицького про потраву її сінокосів у Низкиничах, образах та заподіянні ран слузі[151]. А 28 квітня 1568 р. Низкиничі фігурують вже у скарзі низкиницького урядника Марини Колонтаєвої Сенька Денисовича на Федора Шишку Ставецького про наїзд на господу підданого Процька у Низкиничах[152]. 1569 р. датується продажний запис Григорія Киселя на маєток, який купив Петро Кисіль[153].
20 січня 1577 р. датований межовий лист Володимирського та Берестейського владики Феодосія про відновлення старих меж і знаків на Тишковицькому грунті, який належав до володимир- ського Успенського собору, зі згадкою про межу із грунтом Григорія Гнівошевича Киселя Низкиницького[154]. Тим самим роком датовано ще кілька актів, у яких згадані маєтності в Низкиничах[155].
У заповіті А. Киселя від 1 червня 1621 р. мовиться: “cerkiew nasz¾ Niskinick¾ gdzie y one cialo oyca mego pogrzeblem [...], w ktu- rez to cerkwi moznali, aby cialo moie in patrio solo przy oycowskim grobie pogrzebione bylo”[156]. Під 1627 р. у документі, що стосувався братів Адама та Миколая Григоровичів Киселів, уперше згадано Низкиницький монастир Покрови Пресвятої Богородиці[157], який фігурує й у фундушному записі А. Киселя 1643 р., уміщеному до володимирської гродської книги під 1660 р.[158] Зберігся також детальний візитаційний опис Низкиницького монастиря зі зламу XVII-XVIII ст., у якому йдеться, що він є фундацією “sw. Pami⅞- ci JMP Adama z Brusilowa Kisiela wojewody kijowskiego, ktory w fUnduszu swoim kollacji do tego monastyra tak na osob⅞ swoj⅞ jako i sukcesorow swoich zrzek[l] si⅞"[159].
Аналіз документальних звісток про родовід Киселів чи про їхні волинські маєтності не дає підстав, аби пов'язати Низкиничі зі свідченням Я. Длугоша про деревлянського князя Низкиню, під іменем якого фігурує літописний князь Мал.
Хіба що проглядається якийсь зв'язок між їхнім набутим найменуванням ‘Святоль- дичі', яке пов'язують із літописним Свенельдом, та претензіями на земельні володіння на Овруччині у колишній Деревлянській землі. Цю обставину можна було б потрактувати якимось натяком на відомий факт передачі князем Ігорем деревлянської данини Свенельду, про що під 942 р. сповіщає Новгородський перший літопис молодшого зводу: “Въ лѣто 6450. Въдасть дань деревь- скую Свѣндельду тому же”[160]. Вірогідно, саме цей факт і став причиною вбивста Свенельдового сина Люта 975 р.[161] Полюючи, Лют зайшов із Києва надто далеко в деревлянські ліси, де його і перестрів деревлянський князь Олег Святославович. З’ясувавши, що перед ним Свенельдич, Олег вбив його. Він потрактував полювання в деревлянських лісах нахабною претензією на колишні данничі території Свенельда.У всякому разі, найменування ‘Святольдич/Swщtoldycz’, демонстроване Адамом Киселем за кожної відповідної оказії, починаючи з кінця 1630-х років, потребує уваги.