§ 5. Деревлянська версія походження Малка Любчанина і волинська географія деревлянських подій у Я. Длуґоша
Якщо гомельська локалізація Будятиного села є своєрідною версією-одноденкою, що недовго проіснувала на інтернетній сторінці та в подальшому не була, як мені відомо, викладеною у науковій публікації з відповідним науковим апаратом, то дерев- лянська гіпотеза Д.
Прозоровського, який ототожнив Малка Любчанина з князем Малом[126], декларуючи таким чином деревлянське походження Володимира Святославовича по материнській лінії, вимагає прискіпливішого аналізу.Гіпотезу Д. Прозоровського з часом призабули, а відродив її[127] і розвинув у наш час А. Членов[128]. Її вже згадувано в контексті аналізу зв'язку літописного прізвиська Малка Любчанина з дніпровським Любечем, який дав підстави, аби вважати його полоненим деревлянським князем Малом, відправленим після підкорення Деревлянської землі у любецьке заслання. Це припущення, яке не має жодного документального підтвердження, заступило собою реальне літописне повідомлення про народження Володимира в Будятиному селі, котре прихильники любецької гіпотези уникають, акцентуючи увагу на деревлянському походженні Володимира.
Деревлянська версія походження батька Малуші та Добри- ні згадувалася також у контексті зв'язку деревлянського Мала з батьком билинного Добрині Микитича - Микитою Залешанином,
Облога Коростеня київським військом.
Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 30 зв. БАН
прізвисько якого О. Шахматов, а за ним і А. Членов, пов’язували з лісовим краєм - Деревлянською землею. Гіпотеза Д. Прозоровского досі пропагується[129].
Водночас слід відзначити, що автор ПВЛ послідовно відрізняв батька Добрині та Малуші Малка від деревлянського княза Мала й не давав жодних підстав, аби ототожнювати цих історичних персонажів. Гіпотеза про деревлянське походження князя Володимира є своєрідною історичною фантасмагорією, яка поступово набуваючи певности й наповнюючись яскравими деталями та емоціями, накладалася на сюжетну лінію Д.
Прозоровського. Сюжет про перетворення деревлянського Мала на Малка Любчанина не має нічого спільного з відомою джерельною базою. Ця ‘belles lettres’ руської історії спирається лише на позірну, хоч не буквальну схожість імен Мала деревлянського та Малка Любчанина.Відзначену прогалину в джерельному підґрунті деревлянської гіпотези намагався заповнити О. Шахматов, який Малка Любча- нина та Мала деревлянського також уважав однією історичною особою. Обґрунтовуючи тотожність обох літописних персонажів, дослідник залучив до власної арґументації ім’я ‘Нискиня/Миски-
Пам’ятник княгині Ользі у Коростені
ня’, під яким у Я. Длуґоша фігурує деревлянський князь Мал. Нагадаю тут думку Ф. Буслаєва, який припускав, що ім’я ‘Niszkina/ Nyszkina' трансформувалося в по батькові ‘Нікітич’ билинного Добрині.
Спираючись на варіант написання імени ‘Miskina/Myszkina’, О. Шахматов ототожнив Мала/Малка ще й з Мстишою Свенель- дичем - сином воєводи Свенельда. Таким чином, шляхом надскладних гіпотетичних побудов О. Шахматова воєвода Свенельд ставав батьком Мала/Малка/Мстиши (Люта) Свенельдича - вбивці князя Ігоря. На цій підставі дослідник ствердив, що справжнім по батькові Добрині було саме ‘Мистинич/Мистишич’, природно замінене в билинах на ‘Микитич/Нікітич’[130].
Як уважає С. Горюнков, князь Ігор віддав Свенельду дерев- лянську данину, а той своєю чергою скріпив свої права на неї шлюбом із деревлянською княжною з династії Малів. Таким чином, його сина слід уважати спадковим деревлянським князем,
Пам’ятник князю Малу в Коростені
що, на думку С. Горюнкова, знімає всі суперечності між реконструкціями Прозоровського та Шахматова[131]. Але й цей новітній штрих до гіпотези про деревлянське походження діда по матері Володимира Святославовича не має жодного опертя на джерела.
Крім того, як уже неодноразово відзначали критики аргументації О. Шахматова, форма імени ‘Miskina/Myszkina’, якій він надав перевагу, насправді вторинна. В автографі та ближчих до нього списках “Annales” Я. Длуґоша трикратно фіґурує “dux Drewlyanorum Niszkina”[132]. Цю форму застосовували й пізніші історики XVIXVII ст., які черпали свої відомості з праці польського історика[133].Длуґошева звістка про деревлянського Мала як ‘Низкиню’ була підхоплена в пізніших периферійних літописах, що зазнали впливу польських хронік. Підбірку таких споріднених свідчень проаналізував Ф. Буслаєв[134]. Він, зокрема, нагадував повідомлення Густинського літопису, у якому деревляни сватали Ольгу “за своего князя Нискина”[135], й відзначив, що в Йоакимівському літописі до Ольги сватався уже “Князь древлянскїй Малъ сынъ Нискининъ”[136]. Дослідник також цитував “Хроніку Словено-русь- ку”, автор якої прямо ототожнював Мала (названого також Мал- дітом) із Низкинею: “Деревяне зъ княжатемъ своимъ Малдѣдомъ альбо Низкинею названымъ, почалы мыслити, щобы мѣли чинити, когда рѣшились убійствомъ освободиться отъ хищности Игоря. Потомъ пришли къ Олгѣ послы просить ее абы за ихъ князя Древянскаго Низкиню пошла”[137]. Слід також згадати й свідчення Київського Синопсису 1674 р., у якому князя Мала також названо ‘Низкинею’[138], та “Житія св. Ольги” митрополита Димитрія (Туп- тала), де він фігурує як ‘Младит/Низкиня’[139].
За спостереженням О. Соловйова, про існування др. імени чи прізвиська ‘Нискиня/Низкиня’, похідного від прикметника ‘нискыи/низъкыи’, свідчить назва с. Низкиничі, розташованого під м. Володимиром-Волинським[140]. Спираючись на роздуми О. Соловйова, А. Поппе дійшов висновку, що “древлянский князь Мал стал Нискиней под пером Длуґоша и вовсе не в результате невнимательного чтения летописи”[141]. На думку польського дослідника, який відзначив в “Annales” виразну українізацію деяких імен, Я.
Длуґошу допомагав книжник, що походив із Галицько-Волинських земель. І цей галичанин чи волинянин міг підказати йому перейменувати Мала в Низкиню, відштовхуючись від відомої у волинській топоніміці назви ‘Низкиничі’. За А. Поппе, Длуґош уважав ім’я Мал надто буденним і прозаїчним (плебейським, а не княжим) і замінив його на доречніше, з його точки зору, - Низкиня[142].Як виявилося, згадуваний О. Соловйовим та А. Поппе волинський топонім ‘Низкиничі’ має певний стосунок до гіпотези О. Шахматова, на що звернув увагу М. Грушевський, називаючи “ще одну подробицю, яка ішла б в лад їй: старий волинський рід Киселїв, що виводив себе від ‘Святольда’, воєводи Київського, мав своїм родовим маєтком село Низкиничі. [...] Святольд - се очевидно русько-литовська форма Свенельда, і ся комбінація ‘придомка’ Святольдичів з родинним гнїздом Нискиничами може наводити на гадку про істнованнє на Волині якоїсь традиції про Нискину Святолдича (Свенельдича), котрого дійсно можна бачити в Длуґошевім Нискинї”[143]. Водночас М. Грушевський поставив під сумнів трактування смерти Ігоря від руки Свенельдича.
Цінна вказівка М. Грушевського дає ще один географічний орієнтир у темі походження батька Малуші та Добрині і через ім’я Низкині/Мала начебто пов’язує його з деревлянською гіпотезою. Дивують, правда, його волинські, а не деревлянські, як можна було б очікувати, координати.
Проте цю обставину можна пояснити. Не знайомий з літописною географією польський історик, очевидно, переносив де- ревлянські події на територію Побужжя. Про це свідчить його оповідь про загибель Олега деревлянського, у якій деревлянський Овруч названо Варажем (Waraz)[144]. Є всі підстави вважати, що Я. Длуґош ототожнив літописний Овруч із Варяжем, розташованим на лівобережжі Бугу (тепер - Сокальський район Львівської области).
Низкиницький Успенський монастир, XVII ст.
Причиною цієї помилки стали назви низки сіл Побужжя, похідні від племінної назви деревлян, як-от - с.
Деревляни, розташоване неподалік Кам'янки-Бузької, 15 км вище за течією Бугу, на його лівому березі. Длуґош добре орієнтувався в топонімічній номенклатурі Побужжя (можливо, використовуючи свідчення місцевих інформаторів), що простежується в його географічних та топонімічних екскурсах. Він, зокрема, згадував населений пункт Drevna (с. Деревня Жовківського району Львівської области), що локалізується 20 км західніше Кам'янки-Бузької над потоком Деревенька, відомим Длуґошу як Drewnya. Саме згадані топоніми та гідроніми Побужжя і дали підстави історикові вважати деревлянський Овруч забузьким Варяжем.Очевидно, що у повідомленні Я. Длуґоша про “князя Низкину з руського роду” літописні свідчення про деревлянські події переплелися з місцевою, західноволинською легендарною традицією, прив'язаною до конкретного прибузького населеного пункту - с. Низкиничів - родинного осідку волинського роду Киселів. Таку можливість яскраво унаочнює й назва с. Древині (Drywen, в док. - ‘Drywicze', ‘Drzewino', ‘Drzewiny'[145], розташованого за кілька кілометрів на південний захід від Низкиничів. Вірогідно, саме географічна близькість сіл Низкиничі та Древині/Drywicze стала тією підставою, аби деревлянського князя Мала назвати Низкинею. З цього огляду місцева західноволинська легендарна традиція є вельми цікавою. Якась її частка збереглася і в родинній традиції волинських зем'ян Киселів, відомій у “генеалогічній модифікації” початку XVII ст.