§ 2. Набута леґенда Киселів-Святольдичів та етимологія родового прізвища
Про джерела роду Киселів та його гербову леґенду оповідає дедикація, адресована Адамові Киселеві у виданому Сильвестром Косовим “Патериконі” 1635 р.[162] - польськомовній редакції Києво-Печерського патерика.
Генеалогія роду заснована на літописному інциденті 997 р., у якому описано чудесне врятування Білго- рода під час печенізької облоги. У викладі С. Косова місто Київ (а не Білгород) “za czafow Slawnego Monarchy Rulkiego Wlodzimier- za” врятував предок Киселів на ім’я ‘Святольдич’ (‘Swientoldy- cz’), який порадив обложеним сховати в одній криниці кадуб із бовтанкою, з котрої варять кисіль, а в другій - кадуб із розчиненим у воді медом. Білгородці обманули посольство печенігів, якому показали запаси поживи, що отримують від землі, таким чином продемонстрували безперспективність тривалої облоги[163]. За цю пораду Святольдич отримав “nowe Cognomen Kisiel”. Крім того, Косов наголосив, що предок Киселів “z walecznym Monarchy lwoim tymze Wlodzimierzem Krest y wiar⅞ przy¾T[164]. Подібно й у фундушному записі Низкиницькому монастирю 1646 р., згадуючи свого предка Святольда, А. Кисіль писав про належність родини до святої Східної Церкви і її причетність до віри “w ktorey przodek moy z Wlodzimierzem monarchy swym byl krzszony”[165]. Підпис до герба, вміщеного в “Патериконі”, засвідчує, що “Ten znak nosil Swi⅞toldycz Wodz Rulki, ktorego Rus Kiselem nazwala od kunfztu lawnego”[166].За словами С. Косова, джерелом його свідчень були ‘Annales Rulkie', ‘Kroniki', завезені до Москви від руських князів, найдавніші ‘Policy Hiltorykowie' та ‘compendiolius niezapomnieli' - очевидно, якісь призабуті стислі (уривчасті) звістки. Той факт, що С. Косов користувався руськими літописами, підтверджує примітка (“predok Pana Kiseliuv”), вміщена поряд із повідомленням 997 р. у Єрмолаївському списку Іпатіївського літопису, на яке звернув увагу Ф.
Сисин[167]. Правда, як зауважила Н. Яковенко, датування цього списку 1630-1640-ми роками не дає можливости ствердно сказати, чи генеалогічна леґенда Киселів побутувала до появи “Патерикону”[168], хоча дослідниця й схиляється до думки, що леґенда Киселів має книжне походження[169].До видань, які прославляють А. Киселя, Ф. Сисин долучає і виданий 1635 р. у Вільно молитовник, у якому визнано його благочестя, працю в ім'я Господнє, щедрість у будівництві церков та монастирів тощо[170]. Киселеві присвячена також видана 1642 р. “Тріодь цвітна” Михайла Сльозки. У підписі до герба зазначено: “Того знаку заживалъ Гетманъ Россійскою Роду Свдтшлдичъ ко-
трый дла дѣла славного названый єсть КИСЕЛЕМ, абы потомными вѣку Слава слынула”[171].
Розвиток генеалогічної леґенди детально простежила Н. Яковенко. Найраніша звістка, що засвідчує обізнаність Киселів зі своїм родоводом, датується 1540 р., коли київський боярин Ф. Кисіль пред'явив дарчий лист 1456 р. князя Семена Олелько- вича “продку єго” Лазарю Браєвичу на певне село. Зважаючи на імена персонажів цього документа та локалізацію їхніх родових гнізд, дослідниця припускає тюркське походження родини Киселів[172]. Підставою для цього припущення стало спостереження низки дослідників, які відзначали, що в заселенні Київської землі з другої половини XIV ст. значну роль відігравали боярсько-шляхетські роди тюркського походження[173]. Водночас, припущення про тюркське походження Киселів суперечить дослідженням О. Однороженка, який називає Браєвичів серед руських родів Ру- со-Влахії (Молдавського господарства) середини XV ст.[174]
Н. Яковенко також слушно відзначає, що привілей А. Киселеві на його публічний уряд чернігівського підкоморія від 1 грудня 1639 р. містить лише суху згадку про “старожитність” роду. У “Патериконі” 1635 р., крім Святольдича, згадано вже наступного предка роду Андрія Киселя, якого С. Косов називає “przelozonym na Kiowie” й сповіщає, не вдаючись у подробиці, про його загибель “przy tey stolicy”.
В гербівнику С. Окольського Н. Яковенко віднотовує вказівку, що він загинув під час захоплення фортеці поляками. Натомість вже привілей на київську каштелянію від 5 лютого 1646 р. відзначається деталями, невідомими як С. Косову, так і С. Окольському. Так, серед персонажів родової леґенди вже з'являється Болеслав Хоробрий, до якого Кисіль переходить на службу.Низкою цих цитат Н. Яковенко доводить, що Святольд увійшов у ‘генеалогічну ідентичність' Адама Киселя під впливом твору С. Косова. Все ж, як видається, у генеалогічній леґенді Киселів слід розрізняти два пласти: один стосується Святольда, а другий - його зв'язку з літописною леґендою про білгородський кисіль. Очевидно, що ці дві складові є різночасовими і штучно поєднаними під пером С. Косова. І пізнішою, як доводить примітка, вміщена в Єрмолаївському списку Іпатіївського літопису поряд зі звісткою 997 р., є спроба прив'язати Святольдича/Sw⅞toldy- cza до леґенди про білгородський кисіль.
Звичайно, родова леґенда могла збагачуватися новими домисленими деталями, але підстав, аби вважати Святольда персонажем, придуманим щойно у 30-х роках XVII ст., сьогодні бракує. Слід, зокрема, зважати на зауваження І. Новицького, що походження Киселів від Святольда визнавали офіційно, що й засвідчує королівський привілей від 5 лютого 1646 р. Окрім того, “в прибавочном прозвище Святольда не отказывали Адаму Григорьевичу даже скупые на всякие титулы и величания московские бояре в своей с ним переписке”[175]. Це дає підстави уважніше вивчити постать літописного Свенельда.
Воєвода київських князів середини - другої половини Х ст. Свенельд, якого ототожнюють зі Святольдом генеалогічної леґен- ди Киселів, є особою, без перебільшення, леґендарною. Його пов'язують із Сігтрюггом, сином південноданського короля Ґну- пи (Кноба). Після битви 934 р. під Хедебю, де загинув батько Сіг- трюгга, він із рештками війська начебто пішов на Русь, де став відомим як Свенельд[176].
Упродовж свого довгого життя воєвода служив Ігореві, Ользі, Святославові та Ярополкові.
Архангелогородський літопис пов'язує появу Свенельда на політичній арені з вокняженням Ігоря у 912 (6420) р.: “И бе у Игоря князя воивода, во Олга место, имянем Свиндел”[177]. У давніших літописах Свенельд з’являється пізніше: у Новгородському першому літописі - під 940 р. (6448), в оповіді про передачу Свенельдові улицької данини[178]; в Лаврентіївському та Іпатіївському - щойно під 945 р. (6453) в епізоді про трагічний похід Ігоря по деревлянську данину[179]. Кінцем його кар’єри вважають смерть Олега Святославовича 977 р.[180], після якої Ярополк промовив до Свенельда: “вижь иже ты сего хотдше”[181].У літературі за воєводою усталилося ім’я Свенельд, хоч у літописах відомі доволі різні форми його передачі: ‘Свѣнелд’, ‘Свѣньлд’, ‘Свинделдъ’, ‘Свинделд’, ‘Свѣньделдъ’, ‘Свеналдъ’, ‘Свѣналдъ’, ‘Свѣнгелдъ’, ‘Свенгелдъ’. Ці форми природно трансформуються у ‘Sv^told’ та ‘Святольд’, подібно до того, як відоме візантійським джерелам ім’я ‘ЕфаѵбооѲХавод’ (пор. прс. ‘Sv^- toslav’, п. Swi⅞toslaw) літописи подають як ‘Святославъ’[182].
Отже, нині немає принципових застережень, які б ставили під сумнів можливість походження Киселів від скандинава Свенель- да. Тим паче, що на користь скандинавського коріння протопласти роду Киселів свідчить доказ, що приховується у їхньому родовому прізвищі. У пошуках красивої леґенди для А. Киселя С. Косов звернувся до леґенди про білгородський кисіль (kisiel), хоча в скандинавських мовах аналогічне слово не має нічого спільного з десертною желеподібною стравою, а є, радше, її повною семантичною протилежністю. У данській мові ⅛seT ознає ‘кремінь’ - мінерал (також - хемічний елемент ‘кремній’)[183], що використовувався давньою людиною для виготовлення зброї та побутових предметів.
Амулет із кремневого неолітичного наконечника, оправленого у мідний футляр зі зображенням восьмиконечного хреста. Новгород, поч. XIV ст. (за М. В. Сєдовою)
У слов'ян такі доісторичні кремнієві знаряддя отримали назву ‘громові стріли' та ‘Перун-камінь'[184]. Використовували їх і як обереги та амулети[185]. З цим явищем активно боролася Церква: “Стрѣлкы и топори громніи нечестивая и Богу мерьская вещь, аще и недуги и подсываніа и огненныя болѣзни лѣчять, аще и бѣсы изгонить и знамения творить, проклята есть, и ти исцеляе- миею”[186]. Такі кремневі знаряддя вважали атрибутом громовержця Перуна[187], що цілком узгоджується із символікою Марса, якою С. Косов наділяв герб Киселів. Ім'я ‘Кисіль' характеризує мужність та міцність засновника роду - Святольда, та його зв'язок із військовим ремеслом, цілковито відповідаючи літописній характеристиці воєводи Свенельда.