§ 3. Давня основа герба Киселів та його "барокізація"
Герб Киселів ‘Намет’ (‘Шатро’):
а) “Патерикон” С. Косова. Київ, 1635;
б) “Молитвы повседневный”.
Вільно, 1635;в) “Тріодь цвітна” М. Сльозки. Львів, 1642
Увагу дослідників привертала не лише родова леґенда Киселів, але й сам герб, який має вигляд намету (шатра) з розгорнутими пологами входу й хрестом у його завершенні, що увінчує центральну опору (стійку), котра підтримує шатро. Перше його зображення у гербовому щиті, увінчаному трьома міськими вежами, вміщено у київському “Патериконі” С. Косова 1635 р. Його супроводжує текстова леґенда: “W Polu Namiot, a nad nim Wylzczy si⅞ Krzyz swi⅞ty, Co dom Marsow”[188]. Зображення герба Киселів у виданому того ж року віленському виданні “Молитвы повседнев- ныи” дещо різниться. Гербовий щит увінчують страусові пера, й інакше потрактовано зображення самого намету, зокрема - зміщений з осі вхід та немає завершення у вигляді хре ста. У текстовій леґенді намет потрактовано прихистком (притулком і порятунком) Вітчизни та Церкви[189].
У С. Окольського (1641) герб має подвійну назву - “Kisiel alias Swientoldycz”[190]. Шатро у нього символізує військове вождівство, вежі - звільнення Святольдом Києва, а хрест над наметом - віру, прийняту разом із князем Володимиром. Простежуючи еволюцію
Родові печатні знаки родини Киселів (за О. Алфьоровим та О. Однороженком)
зображення герба Киселів у різних збірниках, Н. Яковенко відзначила критичну рефлексію в укладача новітнього гербовника А. Бонецького, який на двох печатках Киселів (1538 та 1542 р.) зауважив інший, значно простіший знак, який представляє собою “krzyz zwyczajny, u stop ktorego dwie linie schodz¾ce si⅞ z obu stron ku gorze, pod k¾tem ostrym”[191].
За Н. Яковенко, цей знак має вигляд розщепленого в основі хреста[192]. Його можна описати як увінчану хрестом жердину (стійку), підперту в нижній частині двома додатковими підкосами. Декілька таких знаків на печатках Киселів опублікували О. Алфьоров та О. Однороженко[193]. Ці знаки, із розщепленою на три опори основою, різняться від знака, який приписує Киселям В. Віттиґ. Основа стійки з хрестом, за В. Віт- тиґом, дотикається середини перехрестя, зображеного у вигляді літери ‘Х’[194]. Можливо, у цьому випадку закралася якась помилка. Аналогічний печатний знак є, зокрема, й у печатках київського зем’янина Котельницького та житомирського підстарости Григорія Кочуровського[195].Отже, родовий печатний знак Киселів у вигляді традиційного власницького клейма замінено на початку XVII ст. на гербовий намет. Очевидно, нема підстав говорити про витіснення одного зображення іншим. Відбулася не заміна, а природні для барокової доби трансформація та ускладнення. Усі характерні ознаки родо-
Герб Киселів ‘Намет’ (‘Шатро’):
а) за С. Окольським; б) за В. Кояловичем; в) за “Общим гербовником ”
вого печатного знаку були збережені у зображенні намету. Увінчана хрестом стійка знака перетворилася на конструктивну опору шатра, а бічні підкоси в його основі трансформувалися у розкриті пологи входу. Внутрішня центральна опора та відкриті пологи є обов’язковими елементами більшости зображень герба Киселів у різних гербівниках[196]. Давній знак був одягнений в новітні шати, подібно до того, як на родинну леґенду наклався книжний сюжет, який засновника роду Святольда перетворив на героя літописної байки про білгородський кисіль.
Джерела родового печатного знака Киселів Н. Яковенко пов’язує із тюркською традицією. Покликаючись на думку М. Баскакова[197], який зображення хреста на ‘кроквах’ (рос. ‘стропилах’) у гербі Турчанінових[198] уважає символом християнізації цього тюркського з походження роду.
Проте наявність хреста, який увінчує родовий знак, аж ніяк не є ознакою тюркського походження роду. Як не свідчать про це і ‘крокви’, що мають вигляд двох, нахилених досередини ліній (у формі ‘л’), на вершині яких і вміщувався хрест. Подібним родовим знаком володіли, для при-Гербові знаки з хрестом над ‘кроквами’:
а) герб Турчанінових (за “Общим гербовником”); б) герб Корняктів (за Б. Папроцьким)
кладу, греки з походження Корнякти. Він накриває літери ‘КОК’, а в гербовнику Б. Папроцького “Panosza” його доповнено орлиним крилом знизу[199].
Увінчання знака хрестом аж ніяк не є специфічною ознакою охрещення тюркської еліти. Так, вивчаючи родові печатні знаки та шляхетські герби, Ф. Пєкосінський звернув увагу на їх близьку спорідненість із рунічними знаками. Ці руноподібні знаки здебільшого увінчували християнським хрестом: “Mamy krzyze pojedyncze, podwojne, potrojne, polukrzyze, poltora krzyze, krzyze proste i uskosne, Czteroramienne i Szescioramienne, z ktorych pozniej Szescioramienne gwiazdy si⅞ wytwarzaly, wreszcie znajdujemy po dwa, po trzy, po cztery krzyze”[200]. Доповнення рунічних символів хрестами Ф. Пєкосінський називає ‘освяченням’.
У зведеній таблиці руноподібних знаків Ф. Пєкосінський аналізує й знак Ц’, що відповідає ‘Yr rune’ рунічного алфавіту, відомого під назвою ‘молодшого Футарку’ (‘Younger Futhark’). Серед аналогів руни ‘Yr’ у польській геральдичній традиції дослідник називає знак з печатки Вроцлавської капітули з 1208 р.[201] Цей увінчаний хрестом знак[202] є прямим аналогом до печатного знака
Руноподібні знаки (за Ф. Пєкосінським)
роду Киселів. Факт його наявности на печатці катедральної капітули Вроцлавської дієцезії демонструє західне походження цього знака, який навряд чи має щось спільне з татарськими тамгами.
Аналогічний знак (ґмерк майстра?) зберігся також на дзвоні, який відлив 1411 р. венеційський майстер Маркус. Цей дзвін походить із церкви в містечку Lisignano (тепер - Liznjan), розташованому в південній частині півострова Істрія (Хорватія)[203].Якщо вдаватися в семантику цього знака, то руна ‘Yr’ (‘тис’ - бот. ‘taxus baccata’) транслітерується латиницею як літера ‘R’. Відповідно, у скандинавських мовах ‘R’ (‘rov’) означає - ‘здобич’ та ‘грабунок’. Це означення цілковито передає характер стосунків між скандинавами та підвладними слов’янами, як їх характеризує літопис у відомій оповіді про повторну данину князя Ігоря з деревлян, яку він збирав, піддавшись на вмовляння своєї дружини, котра порівнювала свій убогий стан з добробутом Свенельдових воїв. Цей епізод трагічно закінчився убивством Ігоря деревлянами, які, порадившись зі своїм князем Малом, сказали: “аще са въвадить волкъ въ швцѣ. то вносить по єдинои все стад. аще нє оубьють єго. тако и сии. ащє нє оубьє“ єго. то вси ны погубить”[204].
Знахідки скандинавських рунічних написів у Східній Європі не рідкість[205]. Серед відчитаних фрагментів можна виділити скандинавські чоловічі імена, магічні заклинання, латинські слова, адміністративно-фіскальні терміни тощо. Трапляється й рунічна графема ‘!’з опущеними донизу гілками. Вона відома вже в на-
Знаки, ідентичні з родовим печатним знаком Киселів:
а) печатка Вроцлавської капітули з 1208 р. (заЙ.-Ґ. Бюшинґом);
б) знак на дзвоні майстра Маркуса 1411 р. (The Metropolitan Museum of Art NewYork)
писах VII-VIII ст., а з IX ст. постійно вживається[206]. Трапляються й окремі знаки, які відповідають руні ‘Yr’, як-от, графіті на кістці з городища Рацюнки в Білорусі[207].
Такі знахідки зазвичай переважають. Винятком є великий комплекс фрагментів кісток тварин і птахів (понад 120) з написами й іншими графіті, виявлений під час розкопок городища поблизу с.
Маскавичі Браславського р-ну Вітебської обл.[208] Більша частина знахідок датується ХІ-ХІІІ ст. Цей комплекс особливий тим, що представлені у ньому знаки здебільшого співвідносяться зі скандинавською середньовічною рунічною писемністю ХІІ- ХІѴ ст. До того ж - в її побутовому варіанті, тобто у тій формі, яку вона мала в написах на предметах повсякденного використання (дерев’яних стрижнях, уламках кісток, дощечках тощо).Специфіка досліджених написів та сюжетика маскавицьких малюнків може свідчити про те, що скандинави проживали тут протягом багатьох поколінь і процес їх асиміляції затягнувся,
Руна ‘Yr’ та руноподібні знаки з хрестом ХІІ-ХІІІ ст.:
а) графіті на кістці з городища Рацюнки в Білорусі (за І. Калечицем);
б) свинцева торгова пломба з м. Володимира-Волинського (за С. Терським) принаймні до ХІІІ ст.[209] Цей факт доводить, що у вигляді побутового релікту руни тривалий час вживалися серед слов’янізованих нащадків вихідців зі Скандинавії. Хронологічно цей культурний феномен поєднується з практикою, названою Ф. Пєкосінським ‘освяченням’, коли рунічні знаки увінчували хрестом. Раннє походження увінчаного хрестом рунічного знака ‘Yr’ (‘ ф ’) засвідчує знахідка свинцевої торгової пломби дорогичинського типу (датованої ХІІ-ХІІІ ст.) у м. Володимирі-Волинському[210].
Таким чином, слід відзначити високу ймовірність трансформації родового печатного знака Киселів зі скандинавського рунічного знака ‘Yr’ (‘ф’). Це спостереження логічно змикається зі скандинавським походженням родового прізвища ‘Кисіль/Kisiel’, що відповідає данському ⅛sel' й ознає ‘кремінь’. Сукупність цих важливих родовідних доказів підкріплює генеалогічну леґенду Киселів про походження їх від Святольда, ототожнюваного з літописним воєводою Свенельдом. Щойно на початку XVII ст. ця цілком вірогідна леґенда була доповнена байкою про зв’язок протопласти роду Киселів із літописним сюжетом про білгородський кисіль.
У той самий час істотних змін зазнав і родинний печатний знак Киселів, утворений первісно із комбінації рунічного знака ‘Yr CX') та хреста. Його було ускладнено до увінчаного хрестом шатра (намету) із розкритими пологами.Генеалогічна традиція, яка пов'язана з походженням роду Киселів, хронологічно змикається (через назву їхньої волинської маетности Низкиничі) з подіями деревлянської війни середини Х ст., учасником якої Я. Длуґош називає деревлянського князя Низкиню, відомого в літописах під іменем князя Мала.
У цьому контексті постає логічне запитання: що ж поєднує деревлянські відомості в “Annales” із Західною Волинню? Вже відзначалося, що Я. Длуґош міг перенести деревлянські події на волинський ґрунт, орієнтуючись на низку топонімів Побужжя, які він вважав похідними від етноніма ‘деревляни'. Існували ще й інші підстави топонімічного характеру, зокрема - безпрецедентне насичення Побужжя топонімами, похідними від етноніма ‘руси', більша частина яких безпосередньо близька з Низкиничами.