4. МИРНІ ВІДНОСИНИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ з половцями. КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОВПЛИВИ. ІСТОРИЧНА ДОЛЯ ПОЛОВЦІВ.
агатовікове сусідство Київської Русі з ко- JL/човиками не могло обмежуватися лише
військовими походами, перемогами та поразками двох войовничих таборів. Навіть за найскладніших обставин племена, народи й нації не бувають відмежовані одне від одного непрохідним муром.
З погляду на об'єктивно- історичні обставини вони змушені перебувати в економічних, культурних, сімейно-побутових та різних інших, іноді незалежних від їхньої волі спілкуваннях. Взагалі всі кочові племена, що прибували з Азії в Європу, тут, на більш культурній основі піддавалися, звичайно протягом тривалого часу, місцевим впливам племен і народів, в оточення яких вони потрапляли. В більшості кочівники за таких обставин асимілювалися і втрачали свої попередні етнічно-племінні риси, набуваючи мовних, етнографічних, релігійнихГЕРОЇЧНА БОРОТЬБА РУСІ З ПОЛОВЦЯМИ В XI ДО ПОЧАТКУ XIII СТОЛІТТЯ
та побутових ознак того населення, в середовищі якого вони опинилися. Такий процес асиміляції та культурної трансляції відбувався й між половцями та слов'янським населенням — руськими. Внаслідок внутрішніх соціально-економічних змін, які відбувалися в половецькому середовищі, а також завдяки впливу на половців вищої староруської культури, вони (половці) втрачали поступово не лише свої войовничо-грабіжницькі риси, але й виробляли в собі нові якості культурних народів, схожих на їхніх розвиненіших у культурному відношенні сусідів. Наприклад, велика частина половців протягом XII ст. приймає руську християнську віру, як вищу форму ідеології феодального суспільства в порівнянні з дофеодальним язичництвом, яке панувало в кочівників. Перегортаючи сторінки літописів другої половини XII — початку XIII ст., ми зустрічаємо дуже часто не лише серед половецьких ханів та їх знатних осіб, а й серед звичайних родин кочовиків руські християнизовані імена. Ось відомі такі імена: Гліб, Данило, Лавор (Лавр) Половчанин, Ярополк Томзако- вич, Юрій Кончакович, Данило Кобякович тощо.
Останні два належать синам ханів Кончака та Кобяка, які стояли на чолі загонів об'єднаних військ, що протистояли монгольській навалі на р.Калці в 1223 р.; вони носили руські імена, не будучи християнами. Переймання половцями руських імен без сумніву свідчить про вплив Русі на домашні побутово-родинні умови їх життя. Слід думати, що половці, принаймні їхні знатні військові особи, володіли староруською мовою. Так само можна припускати й щодо освічених князів руських; вони володіли мовою половців. З літописних свідчень не видно, щоб під час мирних перемовин руських князів та половецьких ханів сторони користувалися послугами товмачів (перекладачів). А мовному спілкуванню простих половців, не кажучи вже про берендеїв чи чорних клобуків, з руськими могли безперечно сприяти їхні спільні військові походи проти різних ворогів, а також майже щорічна масова участь багатьох тисяч, іноді десятків тисяч половців у великих і малих міжусобних сутичках руських князів. У свою чергу, в староруській термінології ми натрапляємо на безліч тюр- ських слів і виразів, запозичених у половців [Попов, 1949, с. 114-117]. Мовним взаєминам сприяли також і військові сутички між двома протилежними ворожими таборами. Як з одного боку, так і з іншого в полон захоплювалася величезна кількість полонених. Приміром, у літописах згадуються численні свідчення про великі маси полонених. Зокрема, під 1167 роком в одній з оповідей Софіївського літопису зафіксовано, що русичі захопили стільки полонених, яких навіть обрахувати нема можливості. А в тому ж літописі згадується під 1185 р. число полонених у 7000; одних лише половецьких ханів було взято 417! [Попов, 1949, с. 101]. Тут мова ймовірно йде про розгром половців великим князем Святославом Всеволодовичем. Такий великий полон був явищем далеко не поодиноким. Доля такої і подібної кількості полонених залишається невідома. Слід гадати, що тільки мізерна частка їх могла бути викуплена чи обміняна на полонених русичів. Більшість захоплених у полон половців здебільшого залишалася в різних формах залежності у вотчинах руських князів, бояр чи дружинників. І це була водночас одна з форм асиміляції кочівників. Великі за своєю кількістю групи тюрського населення, що мешкали в південній частині Київщини, були чорні клобуки. Під час військових сутичок русичів з половцями вони виставляли нерідко на боці русичів до ЗО тисяч своїх воїнів. Одначе скільки в них було всього населення, сказати важко. Після нашестя монголів чорні клобуки вже не згадуються. Ті, що, дякувати Богові, вціліли, цілком імовірно асимілювалися й розчинилися в слов'янському середовищі.Взаємовпливи між Київською Руссю та половцями відбувалися також через мирні, головним чином, родинні зв'язки половецьких ханів з руськими князями. Вище вже згадувалось про одруження київського князя Свя- тополка Ізяславича з донькою хана Тугоркана — відомого половецького воєначальника, який після загибелі в битві з бойовими руськими дружинами, очолюваними своїм зятем Святополком, був похований поблизу Києво-Печерського монастиря. Родинними й політичними зв'язками особливо відзначався чернігівський князь Святослав Ольгович, бо батько його був жонатий на половчанці. З половцями була тісно пов'язана родина і іншого чернігівського князя Володимира Давидовича. Князь Мстислав Удалий, що займав стіл Галицького
МИРНІ ВІДНОСИНИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ з половцями. КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОВПЛИВИ. ІСТОРИЧНА ДОЛЯ ПОЛОВЦІВ
ГЕРОЇЧНА БОРОТЬБА РУСІ З ПОЛОВЦЯМИ В XI ДО ПОЧАТКУ XIII СТОЛІТТЯ
князівства, а також його зять, відомий князь Данило Галицький, були в тісній дружбі з половецьким ханом Котяном. Такі зв'язки здебільшого були на користь руському елементу, що впливав на успішну асиміляцію половецьких родин.
Монгольська експансія у Східну Європу торкнулася насамперед південних степів та їхніх давніх і вже постійних поселенців-половців. Перша поява найстрашніших руйнівників цивілізації в Європі монголів примусила половців шукати друзів і спільників у Київській Русі.
Питання про похід монголів у Східну Європу було розв'язане Чингісханом, коли той направив 25-тисячний корпус на чолі зі своїми полководцями Джебе і Субеде- єм через Кавказ у причорноморські степи.
Монголи пройшли понад Каспійським морем, вийшли на простори кипчацьких степів, зіштовхнувшись з об'єднаними військами ясів, черкесів та інших кавказьких народів, а також окремими силами половців. Монголам не вдалося зламати опір, проте хитрим дипломатичним шляхом вдалося відірвати половців від племен північнокавказь- кого регіону і невдовзі знищити. Настала черга інших половців.У 1222 р. на Дону половці зазнали нищівної поразки [Па- шуто, 1968, с. 280-282]. Основні сили половців на чолі з ханами Юрієм Кончаковичем та Данилом Кобякови- чем були знищені. Рештки половецького війська відійшли до Дніпра, звідки хан Котян змушений був звернутися до руських князів і благати допомогти. Як свідчить літописець, він звернувся з проханням допомогти їм негайно, адже завтра, мовляв, монголи можуть цілком можливо і Русь захопити [ПСРЛ, 1962, II,'740-741].
У Києві 1223 р. відбулася рада всіх князів Південної Русі, де зібралися практично всі «старійшини в Руской земли»: Мстислав Романович — князь київський, Мстислав Святославич — князь чернігівський і Мстислав Мстиславич — князь галицький, разом з юним Данилом Романовичем. Не прибув лише Юрій Всеволодович — князь суздальський, який не міг дістатися так швидко до Києва. Були присутні і інші князі, наприклад, Михайло Всеволодович, Всеволод Мстиславич тощо. Всі вони одностайно вирішили допомогти половцям. Проте на р.Калці 31 травня 1223 р. руське військо, а також їхні союзники — половці, були розбиті вщент. Усі князі загинули. Вдалося врятуватись лише Мстиславові Удалому та Данилові Романовичу. Монголи продовжували добивати половців, знищуючи вежу за вежею разом з мирним населенням, худобою та майном. Таким чином, половці були майже повністю знищені. Монголи на чолі з Джебе й Субетеєм пішли на волзьких булгар, нанісши і їм нищівного удару.
Під час навали Батия (Бату) і встановлення панування Золотої орди половці остаточно зійшли з історичної арени. Лише невеличка їх частина була переселена в різні місця й розпорошена на дрібні групи. Невеликі поселення половців зустрічаються ще XIVct., а потім звістка про них і зовсім зникла. Так наступив в історичній долі половців у Східній Європі сумний кінець. Як свідчать німецькі джерела, жалюгідні рештки половців ще довго існували в Угорщині, куди загнали їх з причорноморських та приазовських степів монголи. Хан Котян та інша половецька знать тут ще тривалий час відігравали певну політичну і навіть керівну роль при дворі угорських королів. Але після 1241р. й тут вони сходять з арени в результаті цілковитої асиміляції [Голубовский, 1884]. У Східній Європі половці залишили по собі лише численні топонімічні назви та значну тюрську термінологію в українській і російській мовах.
МИРНІ ВІДНОСИНИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ з половцями. КУЛЬТУРНІ ВЗАЄМОВПЛИВИ. ІСТОРИЧНА ДОЛЯ ПОЛОВЦІВ