№ 27 Михалон Литвин про торгівлю
[...] Київ багатий іноземними товарами, оскільки немає шляху більш звичного, як давня, давно прокладена і добре відома дорога, яка веде з чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на таванський перевіз на Дніпрі, а звідти - степом на Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії та Сирії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію й Данію всі східні товари, такі як: коштовне каміння, шовк, шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець та інші прянощі.
По цьому шляху часто відправляються іноземні купці; вони складають загони, іноді в тисячу осіб, які називаються караванами і супроводжують валки, що складаються з численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів. Раніше ці каравани платили значні податки предкам вашої величності при переправі через Борисфен біля Тавані[464]; там і нині збереглася цілою кам’яна будівля зі склепіннями, яку і наші, і татари, і греки називають Вітовтовою банею[465] і розповідають, що в ній жив колись митник Великого князівства Литовського, який збирав данину; якщо ж хтось не сплачував данини або захоплений був у перелюбі, того карали в Києві конфіскацією всього майна; закон цей, який називався осьмничеством[466], був установлений для обмеження сарацинської похітливості і зберігався протягом багатьох століть, але останнім часом став забуватись.Якщо ж купці оминають дві переправи через Борисфен і не бажають платити податок вашій величності, залишають стару дорогу, яка пролягає через володіння вашої величності, і від таврійських воріт звертають униз, а потім рушають непрохідними степами в Московію, через Путивль, або повертаються цим шляхом, то часто трапляється, що їх грабують розбійники, які бурлакують у тих місцях.
При проході каравану значні прибутки отримують київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники і шинкарі, і обставина ця не викликала донині ні в кого ніяких скарг, ні з боку московитів, ні турків, ні татар. Кияни користуються вигодами від караванів і від тих випадків, коли ті, проходячи взимку через степи, збиваються зі шляху і гинуть під сніговими заметами.
У непоказних київських хатах трапляється не лише достаток, але навіть ряснота плодів, овочів, меду, м’яса, риби, окрім того, внаслідок вказаних причин, вони до такої міри переповнені дорогим шовковим одягом, коштовними каменями, соболями та іншим хутром і прянощами, що мені самому випадало бачити шовк, який обходився дешевше, ніж у Вільні льон, і перець дешевший від солі [...].
Мемуары, относящиеся к истории Южной Руси. - К., 1890. - Т. 1. - С. 51-53.