№ 7 Мацєй Мєховський про Церкву
[...] Що стосується духовних властей і пастирів християнських, то на чолі їх стоїть у Львові руський і литовський митрополит. Йому підпорядковані єпископи - київський, кам'янецький, перемишльський, холмський, луцький і мед- ницький[633].
У русинів глава - київський митрополит (Київ колись був столицею Русі). Йому підпорядковані владики (wladicas) і єпископи грецького обряду в Молдавії та Валахії[634], аж до ріки Гістра чи Дунаю, а в Русі - єпископи: по-перше, холмський, потім у володіннях литовських - володимирський або брестський; третій - пінський або турівський (Mrowski), четвертий - полоцький, п'ятий - луцький, шостий - смоленський, і всі взагалі інші владики і єпископи в землях москів і північних землях, їм підвладних[635]. Ісидор, колишній київський митрополит, за мовою й освітою найученіший грек, у часи папи Євгенія IV прибув поїздом зі ста коней на Флорентійський собор і, домігшись унії з Римською церквою, повернувся в Русь, але коли він став там проповідувати підкорення Римові, мос- ковити позбавили його сану і стратили[636].Русини є послідовниками вчення грецьких докторів і богословів, переважно Василія Великого, Григорія Назіанзина та Йоана Златоуста. Григорія Назіанзина вони називають своєю мовою богословом (bogoslow), що латиною означає той, хто славить Бога. Вони визнають і нашого святого Григорія, папу римського, особливо його книги Моралі, читають його в перекладі і своєю мовою називають бесідником (biesiednik), що означає оратор, проповідник або радник.
У руських церквах при богослужінні читають і співають сербською, тобто слов’янською мовою; у вірменських церквах - вірменською мовою; в іудейських синагогах моляться єврейською мовою. Християни ж римського обряду співають, моляться і читають латинською мовою.
Меховский Матвей. Трактат о двух Сарматиях /Введ. и пер.
С. Аннинского. - М.; Л., 1936. - С. 97-98.та київського та руського. Був представником Київської митрополії й антіохійського патріарха на Ферраро-Флорентійському соборі 1438-1439 рр. і підписав соборну буллу про возз’єднання Церков. Після повернення в Москву позбавлений сану, ув’язнений в Чудовому монастирі, але до суду втік. Близько року прожив у руських землях ВКЛ, тоді виїхав до Італії, де був іменований «руським кардиналом» (титулу руського митрополита зрікся в 1458 р.). Згодом папа Євгеній ІѴ (1431-1447) послав його легатом до столиці Візантії. У 1453 р. Ісидор брав участь в останній обороні Царгорода від турків, за що мало не поплатився життям. Доживав віку в Італії у сані унійного патріарха царгородського під іменем Ісидора ІІ Ксантопула (1456-1462). Похований у Ватиканській базиліці (Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. - Львів, 2000. - С. 61-6; Його ж. Грецький Схід, Київська митрополія і Флорентійська унія // ЗНТШ. - Львів, 1994. - Т ССХХѴІІІ: Праці Історико-філософської секції. - С. 4864; Грушевський М. Історія України-Руси. - К., 1994. - Т V - С. 405-409; ЕУ / Під ред. В. Кубійовича. - Львів, 1994. - Т. 3. - С. 885. Про Ферраро-Флорентійський собор і про участь Ісидора у його роботі див.: Сильвестр Сиропул. Воспоминание о Ферраро-Фло- рентийском соборе (1438-1439): В 12 ч. - СПб., 2010; Gill J. The Council of Florence. - Cambridge, 1959; Флоря Б. Православный мир Восточной Европы перед историческим выбором (XIV-XV вв.) // Его же. Исследования по истории Церкви. Древнерусское и славянское средневековье. - М., 2007. - С. 301-434). Про сприйняття унії православними див.: Ранние русские источники по истории Ферраро-Флорентийской унии и ее восприятие в православним мире / Сост. А. Турилов // Флоря Б. Исследования по истории Церкви. Древнерусское и славянское средневековье. - М., 2007. - С. 443-468; Турилов А. К истории древнерусской летописной традиции сочинений, связанных с Ферраро-Флорен- тийской унией // Там же. - С. 437-442).
Версія, згідно з якою Ісидор був страчений за свою екуменічну діяльність, уперше зафіксована саме в М. Мєховського, і важко сказати, звідки ці дані. Версія про трагічну загибель Ісидора була доволі популярна на зламі XVI-XVII ст. Так, у творі італійського гуманіста Джовані Ботеро «Універсальні реляції» (1591-1592) повідомляється, що «Ісидор митрополит з Києва, був на Флорентійському соборі й дуже допоміг у справі з’єднання з греками. Тоді ж зробили Ісидора кардиналом, і він повернувся додому з піднесенням і запалом, щоб людей до істини привертати, але був скинутий з митрополитства й убитий русинами». Мартин Ґруневеґ, описуючи Софійський собор, називає Ісидора святим мучеником (Русина О. Україна під татарами і Литвою. - К., 1998. - С. 220. - (Україна крізь віки. - Т. 6)).