§ 4. Малуша і Володимир в українській обрядовій поезії зимового циклу

Очевидно, Малуша таки отримала статус дружини, проте не відомо, коли і за яких обставин це сталося й як довго тривало, адже Святослав загинув у молодому віці на дніпровських порогах, потрапивши в засідку печенігів.

“Ци дома, дома хороша вдова,

Ой дай, Боже!

Хороша вдова, та й Иваниха?

Кажуть служеньки, що нема дома,

А ми знаемо, що є в'на дома,

Ой ходитъ собѣ в новой свѣтлонцѣ, Та й носитъ ключи при лѣвой руцѣ: Єдни ключики то водъ свѣтлоньки, Други ключики водъ комороньки; Носитъ ключики все дробненькіи, Все дробненькіи, не єднакіи.

На подворочку грушечка щепка, Красно зацвѣла, та не зродила. Якъ зъ грушки щепки цвѣточокъ паде, Тожь такъ удовинъ свѣточокъ иде”.^[985]

Після смерти Святослава Малушу шанували й поважали при дворі Володимира, про що розповідає “Сага про Олава Трюгвас- сона”: “В то время правил в Гардарики конунг Вальдамар с ве­ликой славой. Рассказывается, что мать его была пророчицей, и зовется это в книгах духом фитона, когда пророчествовали языч- никиМногое случаль так, как она говорила. И была она тогда в преклонном возрасте. Таков был их обычай, что в первый вечер йоля должны были приносить ее на кресле к высокому сиденью конунга. И раньше чем люди начали пить, спрашивает конунг свою мать, не видит или не знает она какой-либо угрозы или урона, нависших над его государством, или приближения каго- го-либо немирья или опасности, или покушения кого-либо на его владения. Она отвечает: “Не вижу я ничего такого, сын мой, что, я знала бы, могло принести вред тебе или твоему государству, а равно и такого, что спугнуло бы твое счастье. И все вижу я виде­ние великое и прекрасное””.^[986]

Цитований текст, у якому мовиться про похилий вік Малуші, перегукується з текстом колядки, у якій “ненька вельми старейка” дає поради сину Василеві (тут вжито хрещене ім'я Володимира) перед його походом на самого царя:

“Ой заказано и зарадано,

Славенъ єси, нашъ милый Боже, на небеси!

Усѣмъ воинамъ у войско ити,

- Пану Василю коруговъ нести.

А єго ненька вельми старейка, Выпроводжала та научала: “Ѣдь же, синойку, та на войноньку, Не упереджай у передъ войска, Не оставайся по задѣ войска, Держися войска все середного!” Молодый Василько не слухавъ неньки, Упередъ войска конемъ играє,

По задѣ войска мечемъ рубає, Угляне се самъ Царь на креслѣ: “Ой кобы я знавъ, чій то сынъ гулявъ, Тожь бы я за него дочь вотдавъ, Половину царства єму бы вотдавъ”.^[987]

Ширше відомі колядки, сюжет яких збігається зі сватанням Володимира до візантійської царівни та облогою Корсуня:

“Що князь Володимир коника сідлає,

Щедрий вечір, добрий вечір! Коника сідлає, на гору ступає, На гору ступає, на царів стріляє! Ой винесли йому полумисок злота. А він на той дар а не подивився, І шапочки не зняв, і не поклонився. Ой винесли йому золотої зброї, А він на той дар а не подивився, І шапочки не зняв, і не поклонився. Ой вивели йому панночку-царівну. Він на той дар і подивився, шапочку зняв, низенько вклонився”.^[988]

Проте не лише цитовані й близькі за змістом колядки зберегли донині парні образи Малуші та її сина Володимира. В українській народній творчості ця тема значно ширше представлена у свят­кових фольклорних постатях Маланки (Меланки, Миланки) та Василя. У церковному календарі день св. Меланії завершує річне коло, а день св. Василія його розпочинає. Унаслідок заміни юліан­ського календаря григоріанським ці дати сьогодні припадають на 13 і 14 січня, коли відзначають так званий старий Новий рік. Ця календарна обставина зблизила в народній уяві Преподобну Ме­ланію, яка народилася в IV ст. у Римі в християнській родині, та святого Василія Великого (Василія Кесарійського) - архиєписко- па Кесарії Каппадокійської в Малій Азії (*бл. 330 - ↑379), пере­творивши їх на стійку фольклорну пару.

У 1920-х роках минулого століття О. Білецький охарактеризу­вав новорічний український обряд “Маланка” як безформенний уламок, сенс якого незрозумілий для його хранителів і не цілком ясний для науковців^[989].

За терміном ‘Маланка’ стоять кілька взаємопов’язаних по­нять: 1) святкова дата в аграрному календарі; 2) обрядовий хліб; 3) героїня новорічних пісень; 4) антропоморфна маска-персо­наж; 5) група маскованих учасників обряду; 6) традиційний но­ворічний обряд, архаїчний тип колядних обходів^[991]. Географічний аналіз новорічної обрядовости дав можливість відзначити, що ареал поширення новорічних пісень про Маланку значно шир­ший, ніж ареал обряду з ряженням і маскуванням, поширений переважно в Прикарпатсько-Дністровських областях. На сході календарні пісні про Маланку дотепер побутують в українських і російських станицях Кубані, куди їх принесли із собою українсь­кі козаки понад 200 років тому^[992].

Саме за карнавальною та травестійною феєрією згаданих об­рядів, значною мірою привнесених із Карпатсько-Балканського регіону, губляться головні герої новорічних пісень Маланка та Василь і їхні історичні, а не міфологічні прототипи. Очевидно, що ця фольклорна пара прямо не пов’язана з християнськими святими IV ст. Так само доволі важко її ототожнити із язичниць­кими персонажами. Пісенна традиція українських новорічних свят зберегла сюжетні паралелі, які пов'язані із ранньою руською історією, зокрема з народженням Володимира.

Поштовхом для такого трактування стало саме парне розта­шування імен Меланії та Василя в новорічному святковому ка­лендарі і їх співзвучність із хрещеним іменем Володимира та іменем його матері Малуші. Вчитуючись у контекст характерних пісень про Маланку, на думку спадають прямі літописні паралелі. У типових пісенних рядках є виразна алюзія як до малого зросту Малуші (як звично трактується її ім'я), так і до її підневільного стану, відзначеного в літописі у характеристиці її сина ‘робичи- чем':

“Наша Меланка малесенька,

Як конопелька тонесенька,

Наша Меланка та робоча

На ній сорочка парубоча”.^[993]

Первинний зміст фрази “робоча” загубився і в піснях звучав не лише як “та робоча”, але і як - “неробоча”:

“Наша Маланка малесенька,

Як конопелька тонесенька.

Наша Маланка неробоча,

На ній сорочка парубоча”.^[994]

У піснях про Маланку відомий також мотив, пов'язаний з ключами:

“За лісами, за садами

Гуляла Маланка з козаками. Вийшов отець, вийшла мати, Кличуть Маланку до хати спати.

- Ой не піду, бо си бою,

Згубила-м ключі від покою”.^[995]

Особливий інтерес становить питання стосунків між фоль­клорними образами Маланки та Василя. За травестійними обря­дами приховане виразне трактування Василя (Володимира) дити­ною:

“Ой черчику Васильчику,

Не гони кури по хлівчику,

Бо мої кури дорогії -

По чотири золотії.

Ой черчику Васильчику,

Не сідай скраю на припічку,

Або ж мені горшка збавиш,

Або ж собі жупан спалиш.

А сядь собі на лавочці

Коло своєй Маланочки”^[996].

У деяких текстах Маланка прямо звертається до Василя, як до сина, виразно демонструючи зв'язок фольклорних сюжетів із реальними історичними подіями української історії Х ст.:

“Меланка ходила, Василька водила:

- Васильку, мій синку, пусти у хатинку.

Я жита не жала, на боку лежала,

На боку лежала, чесний хрест держала.

Чесний хрест держала, та ще кадільницю”^[997].

Ця пісня відома у багатьох варіантах: “Меланка ходила,

Василька водила:

- Васильку, мій синку,

Пусти у хатинку.

Я жита не жала,

Чесний хрест держала, Золоту кадільницю.

Кадітеся, люди,

Ось вам Христос буде.

Свічу Богу ставте,

А нам пиріг дайте!”^[998]

Трапляються й видозміни, коли замість звернення “Василь­ку, мій синку” у тексті фіґурує “Васильку, мій батьку”^[999]. Проте важливо відзначити, що в однакових пісенних текстах із різних регіонів головна героїня фіґурує не лише як Маланка, а як Васи­лева мати:

“Василева мати пішла щедрувати,

Коло столу стала, чесний хрест держала,

Злоту кадильницу, срібну патерицю:

“Хрестите ся люде, до вас Христос буде,

Богу свічу ставте, а нам періг дайте!”^[1000]

Або:

“Василева мати ходила щедрувати,

По церкві ходила, чесний хрест носила,

Чесний хрест носила, золотом кадила, Кадіте ся люде, до вас Христос буде”.^[1001]

Ця обставина якнайвиразніше унаочнює зв'язок новорічних фольклорних персонажів Маланки (Василевої мами) та Василя з історичними Малушою та Володимиром.

“Васильова мати

Йшла кугітати.

Святий вечур, добрий вечір.

Пішла кугітати,

Пирогів-паляниць собирати”^[1002].

До того ж у піснях про Маланку виразно простежується й тема зваблення, що відповідає певному етапу стосунків Малуші зі Святославом:

“Ой із поля вітер віє,

Там Василюньо жито сіє.

А Маланочка волочила,

Слізоньками промочила.

Під зелененьким дубом, дубом

Били жовнярі в бубон, в бубон.

Там жовнярі в бубон били.

Маланочку забавляли, Маланочку забавляли, З неї сукню заставляли. Буде ж мене Василь бити, А нікому боронити. Ой щіткою, гребінкою, Веретеном, кужілкою”^[1003].

Або:

“Наша Меланка чорноброва

Поїхала в ліс по дрова.

Нашу Меланку козаки знають, Нашій Меланці дрова рубають. Нашу Меланку козаки люблять, Нашій Меланці горілки куплять”^[1004].

У тональності пісень про Маланку вчувається й осудження:

“Наша Меланка хороша панка,

Скоро до хати, ласа гуляти”^[1005].

Або:

“Повій, вітре, сяк-так, сяк-так,

Висуши хвартух, як мак, як мак.

Повій, вітре, зо всіх сторон,

Щоби Маланці не був сором.

Щоби матінка не пізнала,

Щоби від хати не прогнала”^[1006].

Або ж:

“Повій, вітре, то з-за Дунаю,

Висуши фартух без крохмалю.

Та щоб і мати не знала,

Та щоб шельмою не назвала.

А Меланку мати била,

- Де ти, Меланко, забарила?

- Забарила на ополонці,

Де п'ють-гуляють хлопці-молодці.

Де п'ють вони ще й гуляють,

З собою Меланку підмовляють.

- Ой Меланко, Меланочко!

Мандруй із нами молодцями,

Дамо півтора хліба вівсяного”^[1007].

Натяком на перебування Малуші в княжому гаремі є й ім'я головного ватага маланкарської громади. За кілька тижнів до Но­вого року парубки сходяться, щоб вибрати свого ватажка - ‘Бе­резу' або ‘Калфу', який керуватиме протягом зимових святок.

“Наша Меланка ніц не робити,

Припічки мити, лави мастити”^[1010].

До історичних свідчень у новорічних пісенних текстах можна б було зарахувати і щедрівку про обдарування Маланкою церкви:

“Добрий вечір цьому дому,

Цьому дому й хазяїну.

Хазяїну з хазяйкою,

З маленькими діточками.

Є у нього та три дочки.

Старша дочка Меланочка. Старша дочка Меланочка, Вона в Бога щасливая. Вона в Бога щасливая, Щасливая, пребагатая. Є у неї всього много. Всього много, срібло й злато. На церковку обіцяла, Святі ризи покупала. Святі ризи покупала,

На церковцю дарувала.

На церковцю й дарувала, Помилування все читала. - Милуй, Боже, грішні душі, Грішні душі по землі ходять. А правидні - під небесами. Сьодні празник - Меланочки. Сьодні празник - Меланочки, Завтра празник - Василечки. Сьодні прийшли щедрувати, Завтра прийдуть посівати. Вас з празником поздоровляти, З Новим годом та з Василем”^[1011].

Цей текст міг бути інспірованим сподвижництвом Преподоб­ної Меланії Римлянки, яка чимало коштів пожертвувала на будів­ництво храмів та монастирів. І все ж не виключаємо, що у цій пісні могла трансформуватися літописна згадка про дарування певному Богородичному храмові села Будутино (Будятиної весі), де народився Володимир Святославович: “и бѣ роженіе Володи­миру въ Будутинѣ вѣси, тамо бо въ гнѣвѣ отслала еа (матір Воло­димира Малушу. - Ю. Д.) Олга, село бо бяше еа тамо, и умираючи даде его святѣй Богородици”^[1012].

Таким чином, є всі підстави, аби ствердити, що історія стосун­ків Малуші зі Святославом та неординарні історичні перипетії, пов'язані із народженням Володимира, закарбувалися в народ­ній пам'яті і широко відображені у народнопісенній творчості. В обрядових піснях новорічного циклу збереглися не лише згад­ки про реальних історичних персонажів, а й низка деталей, що висвітлюють правові норми Х ст. та характеризують тогочасний побут. Врешті, й прив'язка звісток про Малушу та Володимира до новорічних святкувань спирається не лише на факт розташу­вання імен Преподобної Меланії та Василя Великого в новоріч­ному святковому календарі. Дослідники українського фольклору вже відзначали, що й звістка “Саги про Олава Трюгвассона” про те, що мати князя Володимира Великого Малуша віщувала перед троном свого сина в свято Коляди^[1013]. В сазі мовиться про “пер­ший вечір Йоля” - свято зимового сонцевороту у німецьких на­родів, що святкується 19-21 грудня.

Історичний контекст української обрядової поезії є безцінним джерелом до розуміння та тлумачення фактів вітчизняної історії княжої доби. Деякі з історичних деталей, які відображені в ана­лізованих творах, - унікальні і цілком укладаються в історичний контекст Х ст. Розгорнутий аналіз таких історичних збігів та від­повідностей вимагає спеціального розлогого історико-порівняль- ного дослідження. Проте наведені приклади, навіть у побіжному переліку, цілісно доповнюють картину розвитку Руси доби Оль- ги-Святослава-Володимира. Сюжети про Малушу та Володими­ра, вплетені в тканину української народнопісенної традиції, слу­гують найкращим природним й логічним доказом того, що події, пов'язані із народженням Володимира Святославовича, відбува­лися на українській землі.