§ 3. Літописне свідчення про ритуальні сани княгині Ольги, залишені в насипі поховального кургану князя Ігоря
Про могилу князя Ігоря згадано в Іпатіївському літописі двічі. Вперше про неї сказано відразу після повідомлення про загибель князя: “и оубиша Игорд. и дружину єго. бѣ бо ихъ мало.
и по- грєбєнь быс Игорь. и. єсть могила єго оу Искоростинд города. в Деревѣхъ и до сего дни”[522]. Цей уривок закінчується аналогічно як цитована фраза про сани у Плескові: “и сани єя стоять въ плесъковѣ и до сєго дни”. Так, літописець, неначе демонстративно, поєднує обидва факти, які розділені у тексті описом остаточного військового упокорення деревлян київською володаркою.Вдруге про Ігореву могилу згадано в оповіді про вшанування Ольгою поховання чоловіка. З участю княгині здійснені всі традиційні церемонії, про що вона попередньо повідомила деревлян: “сє оужє иду к вамъ. да пристроитє мєдьі мьногы оу города. идєжє оубистє мужа моєго. да поплачюсд надъ гробомъ єг • и створю трызну мужю моєму”[523]. Ритуал було закінчено споєнням та винищенням деревлянської еліти: “шлга жє поємши мало дружинѣ. и лєгько идущи. придє къ гробу єго. и плакасд по мужи своємъ. и пов€лѣ людє“ съсути могилу вєлику. и яко съспоша повєлѣ трызну творити. по сє“ сѣдоша ДєрєвлднЬ пити [...] и потомъ пов€лѣ штроком сѣчи я. и исъсѣкоша ихъ. ^е ”[524].
Таким чином, поховальний ритуал київського князя було здійснено з наказу Ольги через певний час після його загибелі. Княгиня також розпорядилася насипати поховальний курган - “могилу вєлику”[525]. Судячи з пізніших паралелей із практики московського царського двору, поховальна церемонія передбачала також, що вдову приносили на могилу в ритуальних санях. Саме згадку про Ольжині сани, що використовувалися в ритуалі, здійсненому на місці загибелі чоловіка, новгородський книжник штучно приєднав до літописної розповіді про похід Ольги в Новгородську землю, який О.
Шахматов та інші дослідники вважали вигадкою новіших компіляторів.Усталеної версії написання слова, яке позначає місце зберігання Ольжиних саней, немає. Різні списки ПВЛ подають його по-різному[526]:
Велику княгиню Олену несуть в санях на церемонії поховання великого московського князя Василія Івановича.
Мініатюра з “Царственної книги ” (за Д. Анучиним)
• Лаврентіївський (1377): “въ плесъковѣ”.
• Радзивіллівський (1490-ті роки): “въ пьсъковѣ”.
• Академічний (кін. XV ст.): “въ песъковѣ”.
• Іпатіївський (бл. 1425): “въ плесъковѣ”.
• Хлєбніковський (ХѴІ ст.): “въ плесковѣ”.
• Комісійний, Новгородського першого літопису (поч. 1450-х років): “во пьсковѣ”.
• Академічний, Новгородського першого літопису (1440-ві роки): “во пьсковѣ”.
• Толстовський, Новгородського першого літопису (1720-ті роки): “во псковѣ”.
• Берлінський, Новгородського першого літопису (1738)[527]: “во псковѣ”.
Порівняння варіантів доводить, що у протографі літописного тексту не йшлося про населений пункт. Ритуальні сани Ольга залишила в піску (укр. пісок - пѣсъкъ, пѣсокъ, песокъ) курганного насипу і підтвердження імовірности такого прочитання є в Академічному списку ПВЛ: “и сани єя стоять въ пєсъковѣ и до сего дни”. Варіант написання “в песъковѣ”, як і “въ пьсъковѣ” та “во пьсковѣ”, трансформовано з “пєскови / пѣсъкови”. Закінчення, подане у південноруській (давньоукраїнській) формі, зі зміною -у/оу на -ови/єви: “пескоу-песъкови; пѣсъку-пѣсъкови”, подібно до “волоу-волови; коню-конєви; королю-королєви; мужю-мужє- ви”[528]. До того ж, у літописі виразно підкреслено спосіб спорудження могили Ігоря насипанням, який притаманний саме піщаним ґрунтам. Ольга повеліла своїм людям могилу “съсути” (вар.: “ссоути”, “ссыпати”, “сыпати”, “съсыпати”)[529].
Для порівняння, межові могили (кургани) у грамотах XV ст. згадані, звичайно, як копані[530]. Піщані ґрунти як характерну особливість Овруччи- ни згадує перед описом місцевих пам'яток, зокрема й Ігоревої могили, Т Стецький: “Najwspanialsze,jak tojuz powiedzielismy, pomniki i zabytki Slowianszczyzny znajduj¾ si⅞ w powiecie owruc- kim. Pomimo piaskow, niepszebytych blot i drog najniegodziwszych, powiat ten zasluguje na szczegolowe zwiedzenie, tyle w nim jeszcze pami¾tek pozostalo. [...] na gruntach wsi Niemirowki wysoka mogila nosi nazw⅞ mogily Igora; tam maly bye zlozone zwloki nieszcz⅞sli- wego x⅞cia"[531].Практика залишання саней на могилі покійного після церемонії поховання була поширеною. За Д. Зеленіним, у східних слов'ян “сани часто оставляли (навсегда, или на какое-то время) на могиле или на краю деревни - подальше от дома”[532]. Інколи
Насипання могили над місцем загибелі князя Ігоря. Ольга плаче над гробом. Мініатюра Радзивіллівського літопису. Арк. 29. БАН
сани навіть спалювали. Коли ж вони тимчасово залишалися на кладовищі (найчастіше до 40 днів), то їх перевертали догори полоззям і повертали назад голоблі. Якщо ж сани не залишали, то їх обмивали після церемонії, але голоблі повертали, як це робили і на кладовищі[533].
Археологічні свідчення використання саней у середньовічній похоронній обрядовості не вельми репрезентативні, адже незначні залишки деревини в похованнях нелегко вирізнити та фіксувати. Все ж, М. Воронін повідомив про зотлілі залишки обгорілих саней, виявлені в одному з костромських курганів. Це може свідчити, що покійника спалювали на санях, як спалювали і в човні[534]. До цього слід додати інформацію про знахідки саней у скандинавських похованнях. Поховальний човен з Усеберга, який дослідив Г Густафсон у 1904 р., виставлено нині в експозиції музею в Осло-Бігдьо.
У гробниці всередині човна виявлено два скелети жінок віком 30 та 50 років. Там знайдено супровідні речі, призначені для жінок, а також невеликий чотириколісний віз та четверо саней із вишуканим різьбленням, розфарбованим різними кольорами[535]. Четверо саней у парному похованні вказують, що принаймні двоє з них використовувалися у супроводі поховальної процесії й були залишені після закінчення траурної церемонії. Чоловіче поховання у човні виявлено в Орбю на північ від Уппсали. Човен був покритий настилом із дощок та полозами від саней і засипаний землею[536]. Судячи з викладу, таких полозів було більше, ніж пара, отже, й тут сани могли використовувати у супроводі покійного до місця останнього спочинку. Обидва приклади доводять, що й класичне скандинавське поховання у човні не виключало можливости застосування саней під час церемонії поховання як для транспортування померлого, так і для супроводу поховальної процесії.Отже, як етнографічні, так і археологічні матеріали підтверджують думку, що літописна згадка про Ольжині сани стосується саней, що використовувалися у поховальному ритуалі, влаштованому на місці загибелі чоловіка київської княгині. Оскільки обряд виконувався на місці поховання і тіло Ігоря не перепоховано, може йтися лише про сани вдови. Ці процесійні сани Ольги, очевидно, і залишено в курганному насипі, про що й повідомив літописець у короткій нотатці нібито її сани стоять у піску (тобто залишилися на Деревлянській землі) “і до сього дня”. Цією фразою могла б закінчуватися звістка про помсту деревлянам на могилі Ігоря перед поверненням княгині до Києва: “и лєгько идущи. придє къ гробу єго. и плакасд по мужи своємь • и повєлѣ людєм сьсути могилу велику. и яко съспоша повелѣ трызну творити. по сєм сѣдоша ДєрєвлAнѣ пити. и повєлѣ Млга штроком своимъ служити пєредь ними. и ркоша Дєрєвлднє къ Млзѣ. кдѣ суть друзѣ наши ихьжє послахомъ по та.
шна жє рєч идуть по мнѣ съ дружиною мужа моєг. и яко оупишасА ДєрєвлАнє. повелѣ штрокомъ своим пити на на. а сама йидє прочь • и потомъ повглѣ штроком сѣчи я • и исъсѣкоша ихъ. е. и сани єга стоять въ иссъковѣ и до сєго дни. а Мльга възвратис къ Києву. и пристрои воя на прокъ ихъ”[537].Проте, ймовірніше, що згадка про залишені сани могла демонструвати закінчення усієї деревлянської епопеї після взяття Іскоростеня та упокорення деревлян. У такому разі, вона могла закінчити неповну фразу про становища і ловища перед текстом про повернення до Києва та оповіддю про похід до Новгорода: “и гако взА городъ и пожьже и • старѣишины же города. ижьже. и прочая люди • швѣхъ изби • а другига работѣ преда мужєм своимъ • а прокъ шстави ихъ платити дань • и възложи на на дань тАжьку • и двѣ частї идєта Києву • а третьяя Вьішєгороду къ Мльзѣ • бѣ бо Вышегородъ Мльжинъ город • и иде Млга по Дєревьскои зємли • съ сномъ своимъ и дружиною своєю • оуставлАющи оуставы • и оурокы • и суть становища єга • и ловища єга. и сани єга стоять въ песъковѣ и до сєго дни • и приде в городъ свои Киевъ • съ сномъ своимъ Стославом • В лѣт • s • у • не • [6455 (947)] иде Млга к Нову- городу • и оустави по мьстѣ • погосты и дань. и по Лузѣ погосты и дань и шброкы • и ловища єга суть по всеи земли • и знамения и мѣста и погосты. (*) и по Днѣпру перевѣсища • и по ДєснЬ • и єсть село єга Мльжичи и до сего дни • изрлдивши възвратисА къ сну своєму в Киевъ • и пребывашє с ним въ любви”. Вважаючи “въ пєсвкові” урбанонімом, редактор літописного тексту виправив його на “въ плєсъковѣ”, таким чином змінивши фрагмент про сани відповідно до новгородсько-псковських географічних реалів Зауважимо, що без цього доповнення (див. позначку: (*) текст про похід Ольги виглядає органічнішим, оскільки не розривається послідовний перелік організаційних діянь княгинѣ