§ 4. Книжне трактування саней Ольги як реліквії на взірець колісниці св. Константина та Єлени зі скарбниці константинопольської Софії

Все ж, зміну “въ пє^кови” на “въ плєсъковѣ” не варто вважа­ти звичайним літературним виправленням. Причина виникнення у пізнішого редактора переконання про можливість зберігання Ольжиних саней як реліквії та предмета особливого шанування криється, насамперед, в агіологічному трактуванні образу вели­кої київської княгині у літописних текстах ПВЛ, житіях ХІІІ - се­редини XIV ст., “Каноні на пам'ять преподобної княгині Ольги, баби Володимира” Кирила Туровського (?) (ХІІ ст.), проложних житіях княгині Ольги та “Степенной книге царського родосло-

Сани із поховального човна з Усеберга.

вия” (поч. 60-х років XVI ст.). Пишучи про святу Ольгу з історич­ної дистанції, книжники передовсім створювали ідеальний образ, звично для практики епохи зіставляючи її дії з діями біблійних персонажів й коригуючи реальні події згідно з вимогами літера­турного жанру й залежно від поставлених завдань та власних упо­добань.

Так, неодноразово відзначалося, що святу княгиню порівню­вали з Євою та Богородицею, проводили прямі паралелі між нею та царицею Савською, а її подвиг зіставляли з подвигом Юдифи та Есфіри^[538]. Відзначають також непрямі паралелі: сюжет перебу­вання княгині Ольги в імператора Константина нагадує перебу­вання Сари у царя Авімелеха; в місії київської княгині як прама­тері руського народу дослідники вбачають паралелі з місією Сари для народу Ізраїлю; як біблійна Раав Ольга протиставляється своєму язичницькому чи/або гріховному середовищу^[539].

У “Кронику псковскому”, відомому за списком 1689 р., вміще­но панегірик княгині Ользі, який “включает сопоставление ее с библейской “Иезавеллю” (!)”^[540]. Зіставлення Ольги з цілком нега­тивним біблійним персонажем викликає здивування у дослідни­ків.

Християнське ім'я княгині Ольги - Єлена, очевидно, так само має прямий стосунок до виникнення літописної вставки про Ольжині сани. Але спершу розглянемо книжні зіставлення княги­ні Ольги з матір'ю Константина Великого. Яків Мніх (ХІ ст.) на­голошував на взоруванні діянь Ольги з житієм імператриці Єлени у “Пам'яті та похвалі князю руському Володимиру” (за списком, датованим 70-ми роками XV ст.): “То все слышавъ князь Воло- димеръ о бабѣ своеи Ользѣ, нареченѣи въ святомъ кресщеньи Елена, тоя и житье подража святыя цѣсарица Елены, блаженныя княгини Ольги”^[542]. З ділами цариці Єлени зіставлено подвиг Оль­ги у Проложних житіях ХІІІ-XIV ст.: “по всемоу по^добєщоуюсе стѣи геленѣ • яко жє бо она шь^дши вь єр^сльм обрѣте ч^стны крсть г^снь • також^дє и сии нова єлгени створи • тако имє приге в • стѣмь крьщєни”^[543]. Паралелі між Ольгою та матір'ю Константина Ве­ликого спостерігаються й у “Степенной книге царского родосло­вия” (поч. 60-х років XVI ст.): “Тако сія блаженная Ольга, новая Елена, обходящи грады и веси по всей Русстей земли всѣмъ лю- демъ благочестіе проповѣдая и учаше ихъ вѣре Христове, яко истинная ученица Христова, единоревнительница апостоломъ, дани и оброки легки уставляючи, и кумиры сокрушаю ще и на ку- мирнискихъ мѣстехъ кресты Христовы поставляючи.

Виразні намагання зіставити київську княгиню Ольгу з ім­ператрицею Єленою - “тоя и житье подража святыя цѣсарица Елены” - спонукали і пізнішого редактора ПВЛ, найімовірніше, новгородського чи псковського походження, звернути увагу на свідчення про оригінальну константинопольську реліквію, що зберігалася у вівтарі собору святої Софії. З “Книги Паломник” новгородського архиєпископа Антонія (світське ім'я - Добриня Ядрейкович) довідуємося, що в скарбниці храму серед інших реліквій містилася і “телѣга сребряна Констянтина і Елены”.

Схожість Ольжиної тематики зі срібною колісницею просте­жується уже в описі скарбниці, адже колісницю згадано у тексті “Книги Паломник” відразу після фрагмента, де описано “блюдо велико злато, служебное, Олгы Рускоі”. Звістка про колісницю розриває текст з описом церковного службового посуду. Ця обста­вина викликала сумнів у І. Срезневського стосовно її призначення і спонукала його вмістити поняття “телѣга сребряна” у словнико­вій статті “ТЕЛѢГА” під знаком запитання, окремо від інших ци­тованих уривків, що мають значення “повозка”^[552]. Водночас ци­тату “колесьницы сребрены” вміщено в статті “КОЛЕСЬНИЦА” у загальному переліку транспортних засобів^[553]. Стиль викладу з розривами і вставками загалом характерний для архиєпископа Антонія та й саму оповідь про Ольжине блюдо розділяє корот­ка вставка про городок на Іспиганській стороні Царгорода. Тому немає вагомих підстав сумніватися у тому, що колісниця Єлени і Константина є колісним візком.

Про вужче практичне застосування “телѣги / колесницы” зі скарбниці храму святої Софії у Константинополі (парадна, похо­вальна, декоративна тощо) можна лише здогадуватися. Важливо інше - зафіксоване в агіографічних текстах намагання продемон­струвати співмірність духовного подвигу руської княгині зі звер­шеннями константинопольської імператриці, виразно засвідчене паралеллю між віднайденням Чесного Хреста та діями Ольги з установлення хрестів “по всій Руській землі”, цілком могло ви­явитися і в літературній “вправі” зі створення “Ольжиної релік­вії” за подобою срібної колісниці Єлени в скарбниці константи­нопольської Софії.

Сьогодні важко стверджувати, коли таке виправлення могло з'явитися. Немає сумніву, що Константинополь відвідували і до архиєпископа Антонія, й інформація, що в константинопольській Софії зберігаються “блюдо велико злато, служебное, Олгы Рускоі” та “телѣга сребряна Констянтина і Елены”, могла бути відомою в освіченому середовищі і до нього. До того ж, як небезпідставно ствердив Хрисант Лопарев, “Антоний не все видел сам и не вез­де был в Цареграде и его окрестностях, о чем он говорит; он во многом довольствовался рассказами вожака или путеводителем. Многое в его книге принадлежит ему лично, но многое может быть простым пересказом какого-нибудь не дошедшего до нас Ащудоід'а”^[554]. Така писемна чи усна оповідь, викладена за прий­нятою схемою, могла бути доступною і перед зламом ХІІ-ХІІІ ст., коли Антоній відвідав Константинополь. Відомості про “телѣгу / колесницу” в скарбниці Софії константинопольської могли бути й у складі якогось житійного тексту, присвяченого святій Єлені. Тому й вставка у ПВЛ про Ольжині сани в Пскові могла з'явитися раніше. Нагадаю хоча б про редагування “Повісті”, ініційоване, як вважають, Мстиславом-Гарольдом Володимировичем - кня­зем новгородським (1088-1117), білгородським (1117-1125) та великим князем київським (1125-↑1132). Гарольд був одружений зі шведською принцесою Христиною, і їхня донька Інгеберг взяла шлюб із данським принцом Кнудом ІІ, а інша - Малфріда - з нор­везьким королем. На думку Б. Рибакова, остання редакція ПВЛ здійснена у 1118 р.

Все ж, вставлення уривку про Ольжині сани до контексту оповіді про мандрівку Ольги до Новгорода найлогічніше пов'язу- еться з часом новгородського архиепископа Антонія та його про­світницькою діяльністю. Саме текст “Книги Паломник”, у якому разом з описом Ольжиного служебного ‘блюда', що зберігало­ся в скарбниці Софії, фігурує й “телѣга сребряна Констянтина і Елены”, давав прямі підстави книжникам потрактувати текст про сани як згадку про реліквію, що зберігалася у Пскові.

Тема вшанування Константина та Єлени у Новгороді має дав­ню історію. Так, заснований за Володимира Ярославовича, вну­ка святого Володимира, місцевий Софійський собор закладено 1045 р. у день пам'яти святих рівноапостольних Константина та Єлени (21 травня за старим стилем), про що свідчить графіті, вияв­лене в сходовій клітці собору: “почали дѣлати на стааго костанти- на и єлєни”. Того самого дня закладені також новгородська церква Благовіщення (1179) та церква Преображення в Русі (1198)^[556]. Об­рази святих Константина та Єлени стали також першими настін­ними зображеннями в новгородській Софії. Під час розчищення фрески в 90-х роках XIX ст. над головою Єлени виявлено напис “Олена”. У Новгороді 1151 р. засновано церкву св. Константина та Єлени: “Тъгда же създаша 2 церкви: святого Василия и святую Костянтина и матере его Елены”^[557]. 1126 р. архиєпископ Антоній з посадником та новгородцями вибрали наступника новгородсько­го архимандрита, настоятеля Юр'євого монастиря Савватія, який, передчуваючи смерть, назвав ім'я Гречина, попа церкви Констан­тина та Єлени: “Въ то же лѣто прѣставися игуменъ святого Ге­оргия Саватия, архимандритъ новгородьскыи, априля въ 16 день, въ великыи четвьрток. Прѣже своего прѣставления Саватии съзва владыку Антония и посадника Иванка и всѣ новгородце, и запра- ша братье своеи и всѣхъ новгородьць: “изберете собѣ игумена”. Они же рекоша: “кого ты благословиши”. Онъ же рече: “въвѣдете Грьцина, попа святую Костянтину и Елены”^[558].

Новгородська традиція вшанування святих рівноапостольних Константина та Єлени спонукала Антонія до прискіпливого їх вивчення у Константинополі, а відтак - і пов'язання з іменем ки­ївської княгині Ольги як нової Єлени. Саме цим можна пояснити

Рівноапостольні Константин та Єлена.

Фреска Мартирієвої паперті собору святої Софії у Новгороді. Кін. XI - поч. XII ст.

демонстративний розрив опису церковного начиння у скарбниці константинопольської Софії (разом із Ольжиним золотим ‘блю­дом’) вставкою: “телѣга сребряна Констянтина і Елены”. Отож є всі підстави припускати, що редагування, яке перетворювало Ольжині сани “въ пѣсъкови / въ пєськови'' на сани “въ Птесъковѣ / во Пьсковѣ”, здійснили новгородські книжники, сучасники архи- єпископа Антонія.

Поширення цього виправлення у списках ПВЛ слід пов’язати з тривалою пастирською діяльністю Антонія не лише у Новго­роді (1210-1218, 1226-1229), а й Перемишлі (1219-1225), на ка­федру якого його виведено завдяки впливу Мстислава Удатного. Галицько-волинська географія діяльности Антонія розпочалася ще зі знайомства з Романом Мстиславовичем, у складі посольства якого він і відбув до Константинополя.

Таким чином, датований 947 р. уривок ПВЛ про сани в Плєскові слід вважати літературною містифікацією, в основі якої лежить втручання у первинний текст. Природна для середньовіч­ного книжника практика звіряння описуваних подій з біблійними та агіографічними сюжетними лініями, а дій історичних персона­жів - з логікою дій біблійних персонажів чи святих покровителів, цілком вкладається у логіку літературного жанру, орієнтованого на ідеальні взірці та культурно-моральні цінності.

Незрозуміла для книжника початку ХІІІ ст. сентенція про сани, залишені в насипі поховального кургану (пєськови, пѣсъко- ви), інтерпретована свідченням про зберігання саней у Пскові як реліквії святої рівноапостольної княгині Ольги. Моделлю для такого трактування літописного тексту стала відомість з “Книги Паломник” новгородського архиєпископа Антонія про “блюдо ве­лико злато, служебное, Олгы Рускоі” та “телѣга сребряна Конс- тянтина і Елены” в скарбниці константинопольської Софії. Таким чином, є усі підстави вважати, що літописний фрагмент про сани княгині Ольги, що зберігалися в Пскові, не має нічого спільного з історичними реаліями, а є лише одним зі штрихів міфологізова- ного образу київської княгині.

Отже, уривок про Ольжині сани ніяк не можна пов'язати з Псковом. Він повідомляє про деревлянську військово-політичну активність княгині, а літописне свідчення 947 р., якому передує сентенція “иде Млга к Новугороду”, відображає реалії походу Ольги на захід від Києва, до місцевости на волинській Лузі, де наприкінці Х ст. Володимир Святославович заснував город, на­званий своїм ім'ям - Володимиром.

Розгляд згаданої літописної статті саме під таким кутом зору знімає принципові застереження щодо достовірности самого фак­ту реформ княгині Ольги, які виникали, зокрема, в О. Шахматова, М. Грушевського та Д. Лихачова. Якщо географічним орієнтиром урбаністично-адміністративної діяльности Ольги була волинська р. Луга, то пізнішою вставкою можна було б вважати не весь цито­ваний на початку статті текст, а лише його початкову фразу - “иде Млга к Новугороду”, яка й наштовхує на думку, що описані події були територіально пов'язані з Новгородом на Волхові. Отож це питання слід розглянути детальніше.