§ 1. Історичні джерела та археологія про початки Новгорода на Волхові

Як не парадоксально, але саме початкова фраза аналізованого літописного уривка 947 р., де фіґурує назва ‘Новгород’, і є ос­новним аргументом, який доводить, що реформаторські ініціа­тиви київської княгині не зачіпали північних околиць Київської держави, що номінально, на данницькій основі, входили в її по­літичну орбіту.

Сьогодні археологи одностайні в тому, що волховський Нов­город постав як укріплений консолідувальний центр кількох пер­вісно ізольованих поселень, заснованих на різноетнічній (родо­вій) основі. Таких неукріплених поселень (пізніших ‘кінців’), які поступово об’єднувалися на федеративних засадах, було щонай­менше три. Славенське розташовувалося на правобережжі Волхо­ва навпроти укріпленого ‘города’ (сучасного дитинця). Два інші розміщувалися на лівому березі. Неревське - на північ та північ­ний захід від ‘города’, а Людине - на південний захід від нього^[560].

Археологічні матеріали свідчать, що ці первинні розрізнені й неукріплені осередки виникли доволі пізно й на час урбаніс­тично-адміністративних реформ княгині Ольги аж ніяк не могли називатися Новгородом. Адже найдавніші шари Людиного кін-

План Новгорода (за Б. О. Колчиним)

ця датуються лише серединою Х ст. Найдавніше мощення На- ревського кінця, за дендрохронологічними шкалами, з'явилося 953 р., а під ним - лише 30 см культурного шару другої чверти Х ст. Найдавніший поміст на Михайлівській вулиці Славенського кінця датується 974 р., а найдавніші нашарування, що йому пере­дують, - 60-ми роками Х ст.^[561]

На території новгородського дитинця також не знайдено ша­рів, давніших за третю чверть Х ст.

Термін ‘дитинець’ з’являється в літописі 53 роки по тому, під датою - 1097 р., з уточненням, що йдеться про ‘город’: “В лѣто зхе. [6605 (1097)] [...] того же лѣта на весну горѣ онъ полъ. аг. день погорѣ дѣтинець городъ”^[563]. Під 1116 р., описуючи розши­рення дитинця, літописець знову називає його Новгородом: “В лѣто ^зхкд [6624 (1116)]. [...] Того же лѣта Мьстисла^в заложи Нов­городъ больши перваго”^[564].

У літературі тривалий час панувала думка, що в повідомлен­ні 1116 р. щодо розширення Новгорода мовилося про територію, яку охоплює теперішній пояс зовнішніх фортифікацій міста. Нині неспростовно доведено, що зовнішній вал міських фортифікацій виник наприкінці XIV ст., а ‘город’ 1116 р. займав ту саму площу, що й новгородський дитинець у його сучасному вигляді, укріп­лення якого звели за Івана ІІІ на основі давніших фундаментів. Найраніші фортифікації охоплювали площу, меншу майже удві­чі. Цей первинний ‘город’ відповідав північній частині теперіш­нього дитинця із Софійським собором та прилеглими будівлями. Археологічні дослідження оборонної лінії давнішої північної ча­стини дитинця, які здійснили в 1957 і 1959 рр. М. Алешковський та 1985 р. М. Воронова, доводять, що первісні дубові укріплення дитинця споруджено саме 1044 р., про що в літописі збереглося пряме свідчення, а тому з цією датою і слід пов’язувати виник­нення назви ‘Новгород’^[565].

Археологічно засвідчений факт пізнього виникнення укрі­пленого населеного пункту на Волхові, що отримав назву ‘Новий город’, суперечить літописним повідомленням, які пов’язують низку раніших подій саме з Новгородом.

План розподілу культурного шару по товщині на території Новгорода (за В. Л. Яніним)

к середине XI в., в то же время целый ряд летописных известий о деяниях времен Рюрика, Олега, Ольги, Владимира и Ярослава упоминает Новгород”^[566]. Це неузгодження російські науковці по­яснюють дуже просто: припускають, що, згадуючи Новгород у контексті подій ІХ-Х ст., літописці мали на увазі якесь давніше локальне укріплене поселення (якийсь давніший город), що мало іншу назву й розташовувалося в межах майбутнього Великого Новгорода, у його найближчих околицях і навіть поза межами Новгородської землі.

Ще у 20-х роках ХХ ст. О. Ридзевська вказала на топонім “Холм”, що локалізується в Славенському кінці середньовічного Новгорода, і звернула увагу на його ймовірну близькість із то­понімом ‘HolmgarSr’^[567]. Назва ‘Холмґард/Гольмґард’ традицій­но вважається давньоскандинавським позначенням Новгорода. Про тотожність Гольмґарда та Новгорода свідчить й датована XIV ст. “Сага про Хрольва Пішохода”: “Главный стол конунга Гардов находится в Хольмгардаборге (HolmgarSaborg), который теперь зовется Ногардар (NogarSar)”^[568]. Спираючись на припу­щення О. Ридзевської, В. Янін та М. Алешковський порушили питання про можливість закріплення у давньоскандинавській назві ‘Гольмґард’ імовірної первинної назви поселення на Слав­ні - ‘Холм-город’^[569]. Підтримала таку можливість і Т Джаксон. На її думку, “форма HolmgarSr в момент своего возникновения могла представлять собой лишь отражение местного топонима Холмъ-городъ, самоназвания некоего Холмгорода (“укрепленного поселения Холм”)”^[570].

Проте існування локальних укріплень прото-Новгорода, які б передували фортифікаціям зведеного в середині ХІ ст.

Слід визнати, що ні археологія, ні літописні свідчення, ні русь­кі назви в скандинавській топонімічній номенклатурі не дають жодних реальних підстав для того, аби говорити про заснування Новгорода на Волхові в Х ст. Фактом є тільки те, що “три древ­нейших поселка, которые стали известны в результате раскопок и были основой позднейших Людина, Неревского и Славенского концов, в Х и первой половине ХІ в. Новгородом не назывались. Обращение к летописной терминологии обнаруживает, что обо­значение “Новгород” на первых порах применялось исключи­тельно к детинцу, т. е. к общему укреплению трех древнейших поселков, которые и создали кремль как объединяющую их фор­тификацию. Лишь с течением времени это название распростра­нилось на весь город, когда расширение первоначальных посел­ков, изначально разделенных пустыми пространствами, привело к их слиянию”^[573].

На роль давнього ‘города’, що передував заснуванню Новго­рода на Волхові, пропонувалися також інші пункти. Серед них і укріплення, що виникло у VIII-IX ст., розташоване два кілометри південніше від новгородського Дитинця і відоме під назвою ‘Го­родище’. На думку Є. Носова, “летописцы, говоря о “Новгороде” при описании событий IX-X вв., имели в виду поселение на “Го­родище” (при такой постановке вопроса “Городище” выступает как одно из локальных названий в рамках Новгорода, появившее­ся на одном из этапов его развития)”^[574]. Хоча назва ‘Городище’ за­свідчена в писемних джерелах, починаючи з 1103 р., завдяки па­тріотичним візіям новгородських краєзнавців з ХІХ ст., однак за ним у літературі закріпилася назва ‘Рюрикове городище’.

Утім, слушне припущення, що руські книжники, звертаючись ретроспективно до подій другої половини ІХ - першої полови­ни ХІ ст., могли проектувати новий топонім ‘Новгород’ на якесь давніше укріплення, не доводиться беззастережно поширювати на всі повідомлення зазначеного хронологічного проміжку. Якщо таке припущення цілком доречне у тлумаченні легендарних подій, пов’язаних із запрошенням на княжіння до Новгорода в 862 р. ва­ряга Рюрика з братами Синеусом і Трувором, то конкретика піз­ніших повідомлень з періоду Ольги, Святослава чи Володимира потребує ретельнішого аналізу.

Саме з такого кута зору слід вивчати географічні орієнтири літописної оповіді 947 р. про похід Ольги “к Новугороду”. Згадку про Новгород аж ніяк не можна трактувати умовною і через це безапеляційно її відкидати або оминати, хоча б з огляду на істо­ричний контекст повідомлення, який виразно спрямовує увагу на волинську Лугу. Прискіпливий аналіз цього свідчення про Новго­род потрібен уже тому, що воно хронологічно корелюється із то­понімом ‘Немоґард’, який згаданий як місце княжіння Святослава у творі сучасника Ольги - візантійського імператора Константина Багрянородного (*913 - ↑959). Очевидно, що це повідомлення, переказане імператором з уст інформаторів, ніяк не могло стосу­ватися Новгорода на Волхові, заснованого 100 років по тому. Де ж розташовувався уділ князя Святослава?